Постанова

від 01.10.2020 по справі 461/13458/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа №461/13458/14-ц

провадження №61-3729св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство Комерційний банк Південкомбанк ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

третя особа - приватне акціонерне товариство Страхова компанія ЕйЕмДжи Груп ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк (далі - ПАТ Південкомбанк , банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватне акціонерне товариство Страхова компанія ЕйЕмДжи Груп (далі - ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп ), у якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 033 818,87 грн.

Позов мотивовано тим, що 15 березня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 950 000 грн терміном до 25 лютого 2015 року із сплатою 17 % річних.

За умовами кредитного договору позичальник ОСОБА_1 мав повернути кредит одним платежем в кінці строку, а проценти сплачувати щомісячними платежами, однак не виконує цих обов`язків, має прострочену заборгованість, яка станом на 28 жовтня 2014 року становить 1 033 818,87 грн, з яких тіло кредиту 949 928,17 грн, проценти - 80 743,98 грн та пеня - 80 743,98 грн.

Посилаючись на положення статті 1054 ЦК України та умови кредитного договору, який передбачає право банку у випадку прострочення платежів вимагати дострокового повернення кредиту, банк просив стягнути із відповідача вказану суму заборгованості.

У грудні 2014 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ПАТ Південкомбанк , третя особа - ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп , вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив визнати припиненим із 11 квітня 2014 року його зобов`язання перед ПАТ Південкомбанк за кредитним договором від 15 березня 2013 року у зв`язку із поєднанням боржника і кредитора в одній особі; визнати відсутнім у ПАТ Південкомбанк права на стягнення із нього боргу за кредитним договором від 15 березня 2013 року, визнати припиненим із 11 квітня 2014 року договір застави майнових прав на депозитний вклад від 15 березня 2013 року, укладений між ПАТ Південкомбанк і ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп .

Зустрічний позов мотивовано тим, що 14 березня 2013 року між ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп та ПАТ КБ Південкомбанк укладено договір банківського вкладу Стандартний про розміщення депозитного вкладу у розмірі 1 000 000 грн строком на 2 роки зі виплатою процентів.

15 березня 2013 року між ПрАТ СК Ейемджи Груп та ПАТ Південкомбанк укладено договір застави майнових прав, за яким депозит за договором банківського вкладу Стандартний передавався під заставу для забезпечення виконання зобов`язань за укладеним між банком та ОСОБА_1 кредитним договором щодо видачі йому кредиту у розмірі 950 000 грн.

11 квітня 2014 року між ПрАТ СК Ейемджи Груп та ОСОБА_1 був укладений договір про заміну кредитора у зобов`язанні по договору банківського вкладу Стандартний , згідно з яким ПрАТ СК Ейемджи Груп передало, а ОСОБА_1 прийняв право вимоги до ПАТ КБ Південкомбанк за договором банківського вкладу Стандартний № 588Д-21Ю на суму 1 000 000 грн. Про заміну кредитора в договорі банківського вкладу Стандартний повідомлено ПАТ КБ Південкомбанк .

Разом з тим, всупереч умовам договорів, що склали кредитний проект, ПАТ Південкомбанк відмовився від виконання вимог ОСОБА_1 і ПрАТ СК Ейемджи Груп щодо дострокового припинення договорів кредитного проекту: договору банківського вкладу Стандартний від 14 березня 2013 року, кредитного договору від 15 березня 2013 року та договору застави майнових прав на депозитний вклад від 15 березня 2013 року.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2015 року, позов ПАТ КБ Південкомбанк задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ Південкомбанк заборгованість за кредитним договором від 15 березня 2013 року № 170К-21Ф в розмірі 1 033 818,87 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 949 928,17 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 80 743,98 грн; пені за порушення строків повернення відсотків за користування кредитом - 146,72 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 12 вересня 2016 року справу передано на розгляд до Бориспільського Міськрайонного суду Київської області, відповідно до територіальної підсудності.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2016 року у складі судді Вознеюка С. М. у задоволенні позовних вимог ПАТ Південкомбанк відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано припиненим з 11 квітня 2014 року зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 березня 2013 року № 170К-21Ф, укладений між ПАТ КБ Південкомбанк та ОСОБА_1 , щодо повернення суми кредиту в розмірі 950 000 грн.

Визнано припиненими з 11 квітня 2014 року зобов`язання за договором застави майнових прав на депозитний вклад від 15 березня 2013 року, укладеного в забезпечення виконання кредитного договору від 15 березня 2013 року, між ПАТ КБ Південкомбанк та ПрАТ Страхова компанія ЕйЕмДжи Груп , на суму 1 000 000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання по розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з моменту укладання договору від 11 квітня 2014 року про заміну кредитора у зобов`язанні по договору банківського вкладу Стандартний від 14 березня 2013 року ОСОБА_1 по відношенню до ПАТ Південкомбанк одночасно набув статусу кредитора по договору банківського вкладу Стандартний та боржника на суму по кредитному договору від 15 березня 2013 року. Поєднання в одній особі кредитора по договору банківського вкладу Стандартний , боржника по кредитному договору було спрямоване на припинення зобов`язань.

Після набуття 11 квітня 2014 року ОСОБА_1 прав на банківський вклад Стандартний , банк, в силу статей 592, 1060 ЦК України повинен був здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що хоча ОСОБА_1 по відношенню до ПАТ КБ Південкомбанк і поєднав в собі статус і боржника і кредитора припинення зобов`язання відбулося не на підставі статті 606 ЦК України , а на підставі статті 601 ЦК України.

Зарахування зустрічних однорідних вимог повинно було відбутися 11 квітня 2014 року, після набуття ОСОБА_1 прав на депозитний вклад Стандартний . ПАТ Південкомбанк мав або в силу статті 1060 ЦК України повернути вклад ОСОБА_1 і залишитися без застави, або в силу статей 572, 592 ЦК України та пунктів 3.1.5, частини другої пункту 5.4. договору застави майнових прав на депозитний вклад звернути стягнення на предмет застави, тобто здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог.

ПАТ КБ Південкомбанк , уклавши 16 квітня 2014 року угоди з ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп та ОСОБА_1 , визнав припиненими кредитні зобов`язань ОСОБА_1 перед ним.

Факт припинення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 березня 2013 року перед ПАТ КБ Південкомбанк суд вважав доведеним.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 на підставі статті 601 ЦК України, а не статті 606 ЦК України.

Установивши наявність правових підстав для задоволення зустрічного позову , суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову банку про стягнення заборгованості по кредитному договору в силу зарахування зустрічних однорідних вимог, які затверджені сторонами договірних відносин у письмовому вигляді.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ Південкомбанк відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що після набуття 11 квітня 2014 року ОСОБА_1 прав на банківський вклад Стандартний , в силу статей 592, 1060 ЦК України, банк повинен був здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог і за рахунок депозитних коштів, яких достатньо, погасити заборгованість за кредитним договором в зв`язку з чим висновок суду про обґрунтованість зустрічних позовних вимог у цій частині відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року касаційну скаргу ПАТ Південкомбанк в особі виконуючої обов`язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Південкомбанк задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 березня 2017 року скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового апеляційного розгляду постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ Південкомбанк задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2016 року скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову ПАТ Південкомбанк .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Південкомбанк заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 033 818,87 грн та судовий збір у розмірі 4384,80 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ Південкомбанк , третя особа - ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позичальник ОСОБА_1 не виконував передбачених кредитним договором обов`язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів і має заборгованість, що у свою чергу свідчить про порушення прав кредитора ПАТ КБ Південкомбанк і необхідність їх захисту шляхом стягнення боргу за кредитним договором, який станом на 28 жовтня 2014 року становить 1 033 818,87 грн, з яких: тіло кредиту - 949 928,17 грн, проценти - 80 743,98 грн та пеня - 80 743,98 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд апеляцйіної інстанції дійшов висновку про відсутність встановленого факту поєднання боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України) та неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог (стаття 601 ЦК України) з огляду на процедуру ліквідації ПАТ Південкомбанк та законодавчу заборону зарахування зустрічних однорідних вимог під час ліквідації банку.

Відхиляючи доводи ОСОБА_1 та ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп про те, що зарахування однорідних вимог відбулося саме на підставі статті 601 ЦК України, що є правомірним, оскільки тимчасову адміністрацію запроваджено у ПАТ КБ Південкомбанк у травні 2014 року, тобто через місяць після отримання 11 квітня 2014 року ОСОБА_1 права вимоги за депозитним договором, суд апеляційної інстанції виходив з того, що строк виконання вимог за кредитним договором установлений сторонами до 25 лютого 2015 року, тобто станом на 11 квітня 2014 року є таким, що не настав, а відтак приписи ст.601 ЦК на дані відносини не поширюються.

Апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_1 на припинення зобов`язань за кредитним договором та договором застави з огляду на укладення 16 квітня 2014 року угод між ПАТ КБ Південкомбанк , ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп та ОСОБА_1 про визнання виконаними зобов`язань за договором застави майнових прав на депозитний вклад та визнання банком факту погашення зобов`язань за кредитним договором, посилаючись на те, що вказані договори укладені приблизно за місяць до дня запровадження тимчасової адміністрації банку і пов`язані із відмовою банку від власних майнових вимог за кредитним договором, тому в силу приписів частини другої статті 215 ЦПК України та статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є нікчемними, а відтак згідно із частиною першою статті 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту апеляційним судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що положеннями частини четвертої статті 29 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , передбачено, що у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов`язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі пред`являти боржнику інші вимоги у зв`язку з виконанням цього зобов`язання .

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд не врахував, що отримавши погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 через набуття права власності на предмет застави, ПАТ Південкомбанк втратив право пред`являти боржнику інші вимоги у зв`язку з виконанням цього зобов`язання.

Кредитні правовідносини, що є предметом розгляду у даній цивільній справі, в повному об`ємі врегульовані сторонами до введення 26 травня 2014 року Національним банком України в ПАТ Південкомбанк тимчасової адміністрації. На спірні кредитні правовідносини, що розпочаті та припинені до введення Національним банком України в ПАТ Південкомбанк тимчасової адміністрації та врегульовані сторонами самостійно, дія Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб не поширюється.

Усі дії щодо погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 перед ПАТ Південкомбанк за кредитним договором здійснені сторонами самостійно, добровільно та безумовно за два місяці до введення у ПАТ Південкомбанк тимчасової адміністрації, а отже на регулювання правовідносин погашення кредиту не поширюється дія Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Представник Фонду гарантування вкладів не проголошував правочини, що складають кредитний проект, нікчемними (стаття 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ). Ліквідатор не ставить такої вимоги, а ні в позовній заяві, а ні в апеляційній скарзі.

Правочини, на підставі яких здійснені надання кредиту, передача предмету застави у власність ПАТ Південкомбанк та списання коштів вкладу на погашення спірного кредиту, укладені за 1 рік та 2 місяці до запровадження у ПАТ Південкомбанк тимчасової адміністрації банку.

Правочини, на підставі яких здійснені надання кредиту, передача предмету застави у власність ПАТ Південкомбанк та списання коштів вкладу на погашення спірного кредиту, не мають ознак нікчемності.

Отримання ПАТ Південкомбанк права власності на депозит в сумі 1 000 000 грн із обов`язком спрямувати кошти вкладу з вкладного рахунку на рахунок погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 не є зарахуванням однорідних зустрічних вимог (стаття 601 ЦК України), а є узгодженим сторонами договірним порядком погашення кредиту належним чином (стаття 599 ЦК України). Цей порядок узгоджений сторонами одразу при укладанні кредитного договору від 15 березня 2013 року разом із пов`язаними із ним правочинами та відповідав інтересам та намірам сторін. Факт отримання ПАТ Південкомбанк права власності на депозит в сумі 1 000 000 грн є безспірним та підтвердженим ПАТ Південкомбанк письмово.

Набуття права власності на депозит як предмет застави із відмовою здійснити погашення кредиту коштами вкладу не надавало ПАТ Південкомбанк жодних переваг, оскільки, згідно з частиною четвертою статті 29 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов`язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі пред`являти боржнику інші вимоги у зв`язку з виконанням цього зобов`язання.

Відзив на касаційну скаргу іншими сторонами до суду не подано

Фактичні обставини, встановлені судами

14 березня 2013 року між ПАТ Південкомбанк та ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп укладено договір банківського вкладу Стандартний , згідно з яким останнє перерахувало грошові кошти у безготівковій формі на рахунок, а банк прийняв грошові кошти вкладника в сумі 1 000 000 грн строком до 26 лютого 2015 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.

15 березня 2013 року між ПАТ Південкомбанк та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби в сумі 950 000 грн, зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 17 % річних, з кінцевою датою повернення 25 лютого 2015 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором,

15 березня 2013 року між ПАТ Південкомбанк та ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп укладено договір застави майнових прав на депозитний вклад.

Пунктом 1.1 вказаного договору застави передбачено, що цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з кредитного договору від 15 березня 2013 року, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеного між заставодержателем та ОСОБА_1 , за умовами якого позичальник зобов`язаний до 25 лютого 2015 року повернути заставодержателю отримані за кредитним договором кредитні кошти в сумі 950 000 грн, сплатити проценти за його користування у розмірі 17 % річних, а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором.

За змістом пункту 1.2 договору застави, в забезпечення виконання зобов`язань, вказаних у пункті 1.1 цього договору, заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передав в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, що розміщений на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в Київській Філії ПАТ КБ Південкомбанк .

За умовами кредитного договору від 15 березня 2013 року позичальник ОСОБА_1 мав повернути кредит одним платежем в кінці строку, а проценти сплачувати щомісячними платежами, однак не виконував цих обов`язків, внаслідок чого виникла прострочену заборгованість, яка станом на 28 жовтня 2014 року становить 1 033 818,87 грн, з яких тіло кредиту 949 928,17 грн, проценти - 80 743,98 грн та пеня - 80 743,98 грн.

18 березня 2014 року ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп спільно із ОСОБА_1 надіслали на адресу ПАТ КБ Південкомбанк лист з вимогою про дострокове вилучення вкладу за договором банківського вкладу Стандартний від 14 березня 2013 року та дострокове припинення договору банківського вкладу Стандартний від 14 березня 2013 року і спрямування грошових коштів вкладу на дострокове погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 березня 2013 року.

21 березня 2014 року ПАТ Південкомбанк надало відповідь, що банк не погодився з вимогою ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп та ОСОБА_1 посилаючись на пункт 1.6 договору банківського вкладу Стандартний , який не передбачає дострокове повне або часткове повернення вкладу.

11 квітня 2014 року між ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп та ОСОБА_1 укладено договір про заміну кредитора у зобов`язанні по договору банківського вкладу Стандартний , згідно з яким ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп передало, а ОСОБА_1 прийняв право вимоги до ПАТ КБ Південкомбанк за договором банківського вкладу Стандартний на суму 1 000 000 грн. Про заміну кредитора в договорі банківського вкладу Стандартний

14 квітня 2014 року ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп направило ПАТ КБ Південкомбанк лист зі зворотнім повідомленням.

16 квітня 2014 року між ПАТ Південкомбанк та ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп укладено угоду про визнання зобов`язань за договором застави майнових прав на депозитний вклад від 15 березня 2013 року виконаними та відступлення права кредитора за кредитним договором від 15 березня 2013 року.

16 квітня 2014 року між ПАТ Південкомбанк та ОСОБА_1 укладено угоду про визнання заміни вкладника в договорі банківського вкладу Стандартний від 14 березня 2013 року і сторони в супутніх правочинах та про визнання факту отримання банком погашення зобов`язань за кредитним договором від 15 березня 2013 року і відсутності претензій.

26 травня 2014 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ КБ Південкомбанк було запроваджено тимчасову адміністрацію, а 26 вересня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення про початок ліквідації цього банку, також неможливим є і зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації банку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги , під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_1 , у якості підстави для визнання припиненими з 11 квітня 2014 року зобов`язань за кредитним договором та договору застави майнових прав на депозитний вклад, посилався на обставини поєднання боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), просив визнати у ПАТ Південкомбанк право на стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною третьою статті 510 ЦК України встановлено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 606 ЦК України зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов`язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.

Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі підстави зобов`язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, у цьому зобов`язанні і навпаки.

Стаття 606 ЦК України повинна застосовуватися судом до правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов`язання іншої особи, яка є кредитором у цьому зобов`язанні, відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі. При цьому один із суб`єктів правовідношення у зв`язку з обставинами, зазначеними в законі, стає одночасно і боржником, і кредитором у тому ж самому зобов`язанні. Саме в цьому разі підстава припинення цивільно-правового зобов`язання не залежатиме від волі сторін.

Така правова позиція є сталою та викладена як у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження № 6-43цс15), так і неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 березня 2019 року у справі № 757/31762/14 (провадження № 14-662цс18) та у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 334/10417/14-ц (провадження № 61-17019св18) та від 14 листопада 2018 року у справі № 461/13458/14-ц (провадження № 61-17549св18), від 20 грудня 2019 року у справі №501/1268/17 (провадження № 61-8543ск19), від 24 червня 2020 року у справі №640/18592/15 (провадження № 61-44269ск18).

У цій справі ОСОБА_1 є боржником у зобов`язанні, що виникло із кредитного договору, у якому ПАТ Південкомбанк є кредитором. Одночасно ОСОБА_1 , є кредитором у іншому зобов`язанні, яке виникло з договору банківського вкладу, у якому ПАТ Південкомбанк є боржником.

У даному випадку положення статті 606 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки між сторонами існують два незалежні зобов`язання і поєднання боржника і кредитора в одній особі у кожному з них не відбулося.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, який встановив, що у даному випадку поєднання боржника і кредитора в одній особі, у розумінні статті 606 ЦК України не відбулося, оскільки після заміни 11 квітня 2014 року у зобов`язанібанківського вкладу з ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп на ОСОБА_1 , безперечно залишається дві особи, у яких зберігаються як взаємні права, так і обов`язки, а саме : новий кредитор за договорами банківського вкладу і, водночас боржник за кредитним договором - ОСОБА_1 , та боржник за договором банківського вкладу, і водночас кредитор за кредитним договором - ПАТ Південкомбанк , а тому правові підстави для припинення зобов`язання відсутні.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін за одночасної наявності трьох умов: вимога про зарахування є зустрічною; вимога є однорідною; строк виконання за зустрічною вимогою або настав, або невстановлений договором, або визначений моментом пред`явлення вимоги.

У пункті 5 частини першої статті 602 ЦК України вказано, що не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною четвертою статті 110 ЦК Україниособливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Статтею 93 Закону України Про банки і банківську діяльність визначено порядок здійснення ліквідатором заходів щодо підготовки задоволення вимог кредиторів, якою передбачено, зокрема, складання переліку акцептованих банком вимог кредиторів для затвердження Національним банком України.

Після затвердження переліку вимог кредиторів їх задоволення здійснюється в порядку, встановленому статтею 96 вищевказаного Закону.

Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час дії тимчасової адміністрації та ліквідації банків, а також у питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Цим Законом передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно встановленої черговості та неприпустимість задоволення вимог кредиторів поза межами ліквідаційної процедури та не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі.

Відповідно до статті 34 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

При вирішенні спорів про зарахування однорідних зустрічних вимог, коли боржник банку одночасно є кредитором банку, під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601, 602 ЦК України, статей 92-96 Закону України Про банки і банківську діяльність та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора.

За змістом частини п`ятої статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань перед кредиторами та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (у редакції Закону № 629-VIII від 16 липня 2015 року) з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів передбачено статтею 52 цього Закону, зокрема частиною першою передбачено, що кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п`ятої статті 12 цього Закону; вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано (крім фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності); інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; вимоги за субординованим боргом.

Отже, в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв`язку з чим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку, визначеного статтею 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , не допускається.

Вказаним Законом встановлений певний порядок погашення вимог до банку, який ліквідується, а тому зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації банку може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України Про банки і банківську діяльність .

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16 та постановах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 753/1905/17 (провадження № 61-8432св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 646/3402/17 (провадження № 61-45299св18), від 27 травня 2020 року у справі №242/820/16 (провадження №61-49006св18), від 10 червня 2020 року у справі №761/34522/17 (провадження №61-156-8св18), від 20 липня 2020 року у справі №648/4937/16 (провадження №61-44306св18).

Враховуючи, що зустрічний позов ОСОБА_1 подано у грудні 2014 року, тобто під час дії процедури ліквідації банку, а чинним законодавством не передбачено зарахування однорідних вимог під час проведення процедури ліквідації банку, тому з урахуванням положень Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб позовні вимоги ОСОБА_1 щодо припинення правовідносин за кредитним договором шляхом зарахування однорідних вимог під час процедури ліквідації банку є безпідставними, оскільки вказане може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України Про банки та банківську діяльність .

Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 на можливість зарахування однорідних вимог з тих підстав, що тимчасову адміністрацію запроваджено у ПАТ Південкомбанк після моменту, коли мало бути здійснено таке зарахування, тобто після отримання 11 квітня 2014 року ОСОБА_1 права вимоги за депозитом, суд апеляційної інстанції правильно виходив з їх необґрунтованості, оскільки установив, що строк виконання вимог за кредитним договором установлений сторонами до 25 лютого 2015 року, тобто станом на 11 квітня 2014 року є таким, що не настав, а отже приписи статті 601 ЦК України, відповідно до яких зарахування однорідних вимог можливе лише у відношенні вимог, строк виконання яких настав або вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, на дані відносини не поширюються.

При цьому, правом на дострокове стягнення кредиту із ОСОБА_1 банк скористався у листопаді 2014 року, тобто вже після запровадження у банку тимчасової адміністрації і початку процедури його ліквідації.

Суд апеляційної інстанції дав належну оцінку аргументам ОСОБА_1 про припинення зобов`язань за кредитним договором та договором застави з огляду на укладення 16 квітня 2014 року угод між ПАТ Південкомбанк , ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп та ОСОБА_1 про визнання виконаними зобов`язань за договором застави майнових прав на депозитний вклад та визнання банком факту погашення зобов`язань за кредитним договором, та правильно виходив з наступного.

За змістом приписів частини другої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з пунктом 1 частини третьої цієї статті є нікчемними правочини, за якими банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Установивши, що за змістом угод, укладених 16 квітня 2014 року між ПАТ Південкомбанк і ПрАТ СК ЕйЕмДжи Груп , а також між ПАТ Південкомбанк і ОСОБА_1 , банк відмовився від власних майнових вимог, визнавши, що втратив права кредитора за кредитним договором із ОСОБА_1 та визнав за останнім право вимоги на 50 000 грн, суд апеляційної інстанції врахував, що вказані договори укладені близько місяця до дня запровадження тимчасової адміністрації банку і пов`язані із відмовою банку від власних майнових вимог за кредитним договором, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що вказані правочини в силу приписів частини другої статті 215 ЦПК України та статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є нікчемними, а отже, відповідно до частини першої статті 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків.

Суд апеляційної інстанції дав належну оцінку вказаним правочинам на предмет їх нікчемності та установивши невідповідність їх закону, з урахуванням установлених у цій справі обставин обґрунтовано не взяв їх до уваги під час вирішення спору.

З огляду на викладене, висновки апеляційного суду про безпідставність вимог зустрічного позову ОСОБА_1 щодо визнання припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором та зобов`язання за договором застави майнових прав на депозитний вклад є правильними.

Справа розглянута апеляційним судом в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, з дотриманням принципу диспозитивності цивільного процесу.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанцій, належним чином оцінив надані сторонами докази та встановив, що ОСОБА_1 своєчасно не виконав грошового зобов`язання на виконання умов кредитного договору, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, розмір якої підтверджується належними доказами та не спростований позичальником, а отже підлягає стягненню з позичальника на користь банку.

Усі аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам ОСОБА_1 , якими він обґрунтовував вимоги зустрічного позову про припинення зобов`язання за кредитним договором, яким суд апеляційної інстанції дав належну та сформулював щодо них обґрунтовані висновки у мотивувальній частині прийнятої ним постанові і з якими погоджується Верховний Суд, а отже відсутня необхідність повторно відповідати на ті самі доводи заявника.

За своїм змістом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про припинення його зобов`язань по кредитному договору.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки усправі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська