Рішення

від 09.10.2020 по справі 922/2420/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2420/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства Оілтранс , місто Сватове,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Агродар , місто Харків,

про стягнення 120 473,09 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство Оілтранс , звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Агродар , про стягнення основного боргу в сумі 109 456,00 грн., пені в сумі 7 335,05 грн., 3% річних у сумі 1 367,00 грн., інфляційних втрат у сумі 2 315,04 грн., а також витрат на оплату професійної правничої допомоги у сумі 22 500,00 грн.

За текстом прохальної частини, позивач також звертається до суду із проханням витребувати у відповідача оригінал договору про надання транспортних послуг по перевезенню вантажу № 110220/1 від 11 лютого 2020 року, оригіналів ТТН № РА40072 від 25 лютого 2020 року, № РА40073 від 25 лютого 2020 року, № 142298 від 25 лютого 2020 року, № 142299 від 25 лютого 2020 року. 05 серпня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву Приватного підприємства Оілтранс - залишено без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - до 17 серпня 2020 року (включно). 10 серпня 2020 року, на виконання вимог ухвали суду, позивач усунув недоліки, які послугували підставою для залишення позовної заяви без руху шляхом надання до канцелярії суду листа (вх. № 18236), який за своїм змістом та правовою навантаженністю є заявою про усунення недоліків, поданою у відповідності до статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

10 серпня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/2420/20. Розгляд справи № 922/2420/20 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 серпня 2020 року відмовлено позивачу у задоволенні клопотання (вх. № 2420/20 від 03 серпня 2020 року) про витребування оригіналів. Відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 19700 від 27 серпня 2020 року), в якому просив суд зупинити провадження у цій справі у зв`язку з наявністю кримінальної справи. Зазначене клопотання мотивоване з посиланням на звернення позивача до Новобоварського ВП ГУ НП в Харківській області із заявою про вчинення злочину, передбаченого статтею 190 Кримінального кодексу України Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Агродар . Ухвалою Жовтневого районного суду міста Харкова від 16 червня 2020 року у справі № 639/3582/20, зобов`язано слідчого Новобоварського ВП ГУ НП в Харківській області внести відомості до ЄДР про скоєння кримінальних правопорушень за заявою Приватного підприємства Оілтранс . 31 серпня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Агродар (вх. № 19700 від 27 серпня 2020 року) про зупинення розгляду справи № 922/2420/20. 07 вересня 2020 року позивачем скеровано на адресу суду клопотання (вх. № 20416) про витребування від відповідача оригіналу договору про надання транспортних послуг по перевезенню вантажу № 110220/1 від 11 лютого 2020 року, оригіналів ТТН № РА40072 від 25 лютого 2020 року, № РА40073 від 25 лютого 2020 року, № 142298 від 25 лютого 2020 року, № 142299 від 25 лютого 2020 року. В якості підстав для застосування судом правового механізму, охопленого статтею 81 Господарського процесуального кодексу України, позивач вказує на інші обставини, зокрема, що до позовної заяви були додані документи, які засвідчені позивачем до вимог статті 91 Господарського процесуального кодексу України виключно з тією метою, щоб позовну заяву не було залишено без руху, і в подальшому - повернуто. При цьому, позивач зазначає, що копії робились з копій, а оригінали наявні у відповідача. 08 вересня 2020 року, ухвалою суду, залишено без задоволення клопотання Приватного підприємства Оілтранс (вх. № 20416 від 07 вересня 2020 року) про витребування оригіналів із долученням його до матеріалів справи. Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 вересня 2020 року, в порядку статті 91 Господарського процесуального кодексу України, за ініціативою суду, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агродар» оригінал договору про надання транспортних послуг по перевезенню вантажу № 110220/1 від 11 лютого 2020 року, оригінал товарно-транспортної накладної № РА40072 від 25 лютого 2020 року, оригінал товарно-транспортної накладної № РА40073 від 25 лютого 2020 року, оригінал товарно-транспортної накладної № 142298 від 25 лютого 2020 року, оригінал товарно-транспортної накладної № 142299 від 25 лютого 2020 року. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агродар» строк для подання витребуваних доказів - до 18 вересня 2020 року. 18 вересня 2020 року відповідач, на виконання вимог ухвали від 08 вересня 2020 року, надав витребувані судом документи (клопотання за вх. № 21633). Крім того, 18 вересня 2020 року відповідач скерував до матеріалів справи письмові пояснення (вх. № 21634), у яких викладає свої міркування з приводу заявленого позову. 23 вересня 2020 року, ухвалою суду, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи клопотання відповідача (вх. № 21633 від 18 вересня 2020 року) з додатками. Продовжено відповідачу, за ініціативою суду, в порядку частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, процесуальний строк на подання відзиву до 18 вересня 2020 року. Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Агродар (письмові пояснення) (вх. № 21634 від 18 вересня 2020 року). 25 вересня 2020 року позивач скерував до матеріалів справи заперечення на додаткові пояснення відповідача (вх. № 22214), у яких викладає свої міркування з приводу заперечень відповідача. Ухвалою суду від 28 вересня 2020 року прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відповідь на відзив (заперечення Приватного підприємства Оілтранс ) (вх. № 22214 від 25 вересня 2020 року). 06 жовтня 2020 року позивачем надано клопотання (вх. № 23223), яке судом, з огляду на завдання господарського судочинства, визначені частиною 2 статті 2 ГПК України, для забезпечення повного, всебічного та об"єктивного дослідження всіх обставин справи та з метою правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, долучено до матеріалів справи.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

11 лютого 2020 року між Приватним підприємством Оілтранс (перевізник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Агродар (замовник, відповідач у справі) укладено договір про надання транспортних послуг по перевезенню вантажу № 110220/1, за умовами якого одна сторона - перевізник зобов`язується доставити ввіреній їй другою стороною - замовником (відправником) вантаж до пункту призначення в установлений договором строк та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а замовник (відправник) зобовязується сплатити за перевезення вантажу плату. Для виконання перевезення перевізник надає замовнику вантажні автомобілі, вантажопідйомністю яких відповідає наданій за заявкою замовника кількості, специфіці і вазі вантажів(пункт 1.1., 1.2 договору). Замовник зобов`язаний надати перевізнику, на наданій до перевезення вантаж, товарно-транспортні накладні, встановленої форми, що є основним перевізним документом, по яким проводиться приймання вантажу, перевезення вантажу і здача його вантажоодержувачам (розділ 2 договору). Відповідно до пункту 3.2 тарифи на транспортні послуги є договірними і визначаються виключно виходячи з конкретної ситуації на ринку вантажних перевезень та погоджуються сторонами в телефоному режимі або за допомогою заявок на перевезення вантажу. По виконанні перевезення, сторони підписують акт виконаних робіт, де вказується фактична вартість послуг. Оплата за перевезення вантажів здійснюється згідно рахунку виставленого перевізником на протязі 5 днів після підписання акту виконаних робіт, за фактично перевезений вантаж (пункт 3.2., 3.3., 3.4 договору). У відповідності до пункту 4.11 договору, у випадку затримки виплати замовником сум, належних до сплати перевізнику, згідно встановленого пунктом 3.4. даного договору терміну, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення. Сторонами визначено, що строк дії договору встановлюється з дня його підписання сторонами і до 31 грудня 2020 року, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних обов`язків - до повного виконання ними прийнятих на себе зобов`язань.

В межах обумовлених договірних відносин, 24 лютого 2020 року була сформована заявка на перевезення вантажу № 4, в якій в тому числі було передбачено перелік автомобілів, дату та час завантаження, вантаж та його об`єм, дата та час завантаження (27 лютого 2020 року), а також місце вивантаження.

27 лютого 2020 року сторони склали акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 20, яким були прийняті надані послуги з перевезення вантажу в розмірі 129 456,00 грн.

27 лютого 2020 року було виставлено рахунок на оплату № 20, за змістом якого ціна наданих послуг визначена у сумі 129 456,00 грн.

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання з оплати вартості наданих послуг виконав частково, сплатив грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 2044 від 22 квітня 2020 року. Звертуючись до суду. позивач зазначив, що за відповідачем рахується заборгованість за надані послуги на загальну суму 109 456,00 грн., що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно приписів статті 908 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України), перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Відповідно до положень частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі та підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 2, частина 3).

Господарський кодексом України також врегульовані відносини пов`язані з перевезенням вантажів. Так частиною 1 статті 306 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК України) встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. (частина 2, частина 4 даної статті). Згідно приписів частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.(частина 2 статті 307 ГК України).

Отже, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується надати таку послугу - доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві).

Змістовний аналіз вищевказаних правових норм у співвідношенні до умов укладеного між сторонами спору договору та фактичних дій, які повинен був виконувати та виконував (здійснював) позивач, як виконавець послуг, які (дії) підтверджуються наявними у справі належними та достатніми доказами, зокрема актом надання послуг, транспортними накладними та заявкою по договору, суду доходить до висновку, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про перевезення вантажу, за яким позивач від свого імені надавав відповідачу послуги, тобто здійснив транспортне перевезення обумовленого вантажу.

Крім того, згідно даної заявки до договору № 4 від 24 лютого 2020 року, яка містяться в матеріалах справи, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Агродарс є замовником, а Приватне підприємство Оілтранс є перевізником, тобто між сторонами склалися відносини із перевезення вантажу.

Пунктом 10.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) (далі за текстом - Правила) встановлено, що перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

За пунктом 11.1. Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами (розділ 1 Правил).

Таким чином, в системному тлумаченні норм чинного законодавства, з огляду на визначені сторонами умови договору та тип перевезення, основним документом на підтвердження факту організації позивачем виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом є товарно-транспортна накладна.

У розділі 2 сторонами обумовлено, що замовник зобов`язаний надати перевізнику, на наданій до перевезення вантаж, товарно-транспортні накладні, встановленої форми, що є основним перевізним документом, по яким проводиться приймання вантажу, перевезення вантажу і здача його вантажоодержувачам.

Судом встановлено, що на виконання договору позивачем до матеріалів справи надано наступні документи: - заявку на перевезення вантажу № 4 від 24 лютого 2020 року; - товарно-транспортні накладні (№ РА40072 від 25 лютого 2020 р., № РА40073 від 25 лютого 2020 р., № 142298 від 25 лютого 2020 р., № 142299 від 25 лютого 2020 р.; - рахунок на оплату № 20 від 27 лютого 2020 р.; - акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) № 20 від 27 лютого 2020 р.

Дані документи, зокрема, товарно-транспортні накладні, підтверджують факт надання позивачем послуг перевізника при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Отже, позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг перевезення вантажу, обумовлених заявкою на перевезення на транспортне перевезення вантажу № 4 від 24 лютого 2020 року.

27 лютого 2020 року, відповідач, підписуючи акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 20, зазначив про відсутність будь-яких претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг).

В даному випадку суд зазначає про хибність заперечення відповідача з приводу відсутності на зазначеному акті підпису уповноваженої особи позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Оілтранс", оскільки акт № 20 від 27 лютого 2020 року містить як підписи уповноважених сторін, так і скріплений їх печатками.

З огляду на наведене, у відповідача, за умовами пункту 3.4 Договору та статті 909 Цивільного кодексу України, виник обов`язок з оплати рахунок на протязі 5 днів після підписання акту виконаних робіт, за фактично перевезений вантаж.

При цьому, за змістом заявки на перевезення № 4 від 24 лютого 2020 року у розділі умови оплати, передбачено, що відповідач сплачує позивачу грошові кошти за надані послуги на протязі 5-7 банківських днів після отримання оригіналів документів (рахунок, АВР, ТТН). Однак, дана умова у заявці не співпадає із умовами договору, які були погоджені між сторонами в частині порядку розрахунків у пункті 3.4. договору. Додаткових угод, як-то передбачено пунктом 6.2. договору, сторонами не укладено, протилежного в матеріалах справи не міститься. А тому суд рахує виникнення у відповідача обов`язку зі сплати послуг з перевезення вантажу згідно пункту 3.4 договору.

Отже, суд зазначає, що саме умова пункту 3.4. договору є визначальною в частині визначення строку, з якого розпочинається обов`язок у відповідача сплатити позивачу грошові кошти за надані послуги з перевезення вантажу.

Беручи до уваги, що момент, з якого розпочинається строк з оплати визначений сторонами у договорі (на протязі 5 днів після підписання акту виконаних робіт, пункт 3.4. договору), а 27 лютого 2020 року контрагентами підписано акт здачі-приймання робіт (як-то підтверджується матеріалами справи), крайній день виконання зобов`язань з оплати рахунку № 20 від 27 лютого 2020 року - є 03 березня 2020 року, а з 04 березня 2020 року - відповідач є таким, що прострочив виконання покладеного на нього обов`язку.

Суд додатково зазначає, що позивачем представлено докази відправлення відповідачу товарно-супровідної документації за умовами договору, зокрема, надано скріншот із електронної скриньки, яка засвідчує факт надіслання відповідачу даної документації, а також надано квитанцію із трек номером установи поштового зв`язку із зазначенням документів, які були згруповані у поштове відправлення. При цьому, електрона адреса, на яку був скерований позивачем електронний лист, є офіційною, оскільки зазначена самим відповідачем в якості інформації про здійснення зв`язку з юридичною особою у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Тобто, позиція відповідача, яка викладена у заяві по суті справи, не відповідає дійсності.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

На момент подання позову, відповідачем не було здійснено повної оплати вартості послуг з перевезення вантажу за рахунком № 20 від 27 лютого 2020 року, за відповідачем рахується сума заборгованості в розмірі 109 456,00 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження вчасної оплати наданої послуги з перевезення вантажу у строки, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, оскільки відповідач отримав визначену послугу, однак не в повному обсязі оплатив позивачу її вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 109 456,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період, який вказано позивачем), дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Позивачем заявлено такі похідні вимоги - пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

У відповідності до пункту 4.11 договору, у випадку затримки виплати замовником сум, належних до сплати перевізнику, згідно встановленого пунктом 3.4. даного договору терміну, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 4.11. договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його не вірним та таким, що не відповідає приписам чинного законодавства. Здійснивши, з урахуванням пункту 4.11 договору та приписів статті 231 ГК України, власний розрахунок штрафної санкції, суд вважає, що арифметично вірною сумою до стягнення за порушення строків оплати по договірним правовідносинам є пеня в розмірі 7 279,12 грн.

Суд зазначає про наявність технічної помилки в розрахунках позивача, оскільки позивачем в таблиці розрахунків зазначено "3% річних", замість "пеня".

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що "якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми".

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача суму зростання боргу з урахуванням індексу інфляції у сумі 2 315,04 грн. та три відсотки річних у сумі 1 367,00 грн.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд вважає, що арифметично вірними до стягнення похідних вимог, обумовлених статтею 625 ЦК країни, є розмір 3% річних у сумі 1 358,45 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 1 644,41 грн. Отже, дані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 22 500,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Із запровадженням змін до ГПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

У свою чергу, частиною 8 статті 252 ГПК України, зокрема, унормовано, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження судові дебати не проводяться.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено правову позицію про те, що вимога частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (аналогічна норма міститься у частині 8 статті 129 ГПК України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Станом на час прийняття рішення у цій справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу на суму 22 500,00 грн. Однак, як в позовній заяві, так і в відповіді на відзив позивач зазначив про свій намір подати такі докази.

Суд звертає увагу, що з дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат в розмірі 22 500,00 грн., що зумовить застосування судом правого механізму охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Suominen v. Finland від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з підстав, які зазначені вище.

Судові витрати (судовий збір), відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252, господарський суду Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Агродар (61058, місто Харків, вулиця Данилевського, будинок 38, офіс 16, ідентифікаційний код юридичної особи 36036864) на користь Приватного підприємства Оілтранс (92600, Луганська область, Сватівський район, місто Сватове, вулиця Челюскінців, будинок 3А, ідентифікаційний код юридичної особи 36415925) 109 456,00 грн. основного боргу, 7 279,12 грн. пені, 1 358,45 грн. 3% річних, 1 644,41 грн. інфляційних втрат, а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 089,17 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 09 жовтня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко