Рішення

від 23.10.2020 по справі 920/433/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.10.2020 Справа № 920/433/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Кириченко-Шелест А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/433/20 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Комунального підприємства Міськводоканал Сумської міської ради (вул. Білопільський шлях, буд. 9, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 03352455),

до відповідача: Акціонерного товариства Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991),

про стягнення 2 060 791,43 грн .

позивача - Грицина В.В. за довіреністю від 02.01.2020 № 22/08,

відповідача - адвокат Сафронов М.А. згідно свідоцтва № 000685 від 27.05.2020 та довіреності від 27.12.2019 № 18-49/15,

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за послуги з централізованого водопостачання за договором на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3906/1 в сумі 2 050 368,56 грн, пеню в сумі 9 174,70 грн та 3 % річних в сумі 1 248,17 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 30 911,87 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3906/1 з протоколом розбіжностей від 11.11.2019 та протоколом узгодження розбіжностей від 15.11.2019 щодо оплати наданих відповідачу послуг з централізованого водопостачання, а тому наявні підстави для нарахування 3 % річних від простроченої суми основної заборгованості відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та пені на підставі пунктів 3.4, 4.2.4, 5.1.2 договору.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.05.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/433/20 за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 23.06.2020, 12:00, а ухвалою від 23.06.2020 у цій справі постановлено відкласти підготовче засідання на 30.07.2020, 12:30.

30.07.2020 від представника відповідача до суду надійшов відзив від 30.07.2020 № 18-7/692, в якому останній проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскільки позивачем не передано на вирішення суду протокол розбіжностей до договору з урахуванням позиції відповідача у листі від 02.12.2019 № 18-7/1077, у визначений частиною сьомою статті 181 Господарського кодексу України строк, договір на централізоване водопостачання № 3906/1 від 24.10.2019 є неукладеним в редакції не переданого на вирішення суду протоколу розбіжностей.

Щодо нарахування позивачем пені за період з 21.02.2020 по 11.03.2020 в сумі 9 174,70 грн представник відповідача зазначає, що пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином. Представник відповідача повідомляє суду, що станом на 01.05.2020 заборгованість відповідача по заробітній платі за період з грудня 2017 року по квітень 2020 становить 285 416 084,91 грн.

Ухвалою від 30.07.2020 у справі № 920/433/20 судом постановлено відкласти підготовче засідання на 08.09.2020, 12:00; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив до 18.08.2020; встановити відповідачу строк для подання заперечення на відповідь на відзив до 03.09.2020.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив від 12.09.2020 № 22/5147, в якій останній не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві та зазначає, що договір на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3906/1, протокол розбіжностей від 11.11.2019 та протокол узгодження розбіжностей від 15.11.2019 підписані сторонами у справі та скріплені їх печатками, а тому всі умови договору є погодженими та обов`язковими до виконання сторонами. Укладений між сторонами договір є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і він не визнаний судом недійсним, а тому, як зазначає позивач, згідно статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статей 175, 193 Господарського кодексу України зобов`язання за цим договором підлягають обов`язковому виконанню їх сторонами. Змін до договору, або додаткових угод про припинення або розірвання договору сторони не укладали і не підписували. Таким чином, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов`язків.

Крім того, як зазначає позивач, визнання договору недійсним не є предметом даного позову, а також відповідачем не подано суду доказів, що справа з визнання зазначеного договору недійсним розглядається судом.

Щодо твердження представника відповідача стосовно безпідставності нарахування пені, позивач зазначає, що нормами законодавства не встановлено заборон для підприємств житлово-комунального господарства щодо нарахування пені юридичним особам на заборгованість за надані послуги, а також на нарахування пені жодним чином не впливає факт наявності у відповідача заборгованості по заробітній платі перед власними працівниками.

На підставі наведеного, позивач зазначає, що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача.

Разом із клопотанням від 13.09.2020 № 22/5186 представником позивача подано до суду копії документів, які свідчать про погодження сторонами умов укладеного ними договору. Надані представником позивача письмові докази долучено судом до матеріалів цієї справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд ухвалою від 08.09.2020 постановив закрити підготовче провадження у справі № 920/433/20 та призначити справу до судового розгляду по суті на 22.10.2020, 12:00.

Згідно частини другої статті 216 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

В судовому засіданні по суті 22.10.2020 відповідно до приписів частини другої статті 216 та частини п`ятої статті 233 ГПК України, судом оголошено протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні по суті до 23.10.2020, 12:00.

Представник позивача в судовому засіданні по суті усно зазначив, що підтримує заявлені позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні судом у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті усно зазначив, що проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у відзиві.

Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання для розгляду даної справи по суті та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги чинну на час проведення частини процесуальних дій у даному провадженні редакцію п. 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України стосовно продовження окремих процесуальних строків на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні по суті 23.10.2020 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Між комунальним підприємством Міськводоканал Сумської міської ради та Акціонерним товариством Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання укладено договір на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3905/1 з протоколом розбіжностей від 11.11.2019 та протоколом узгодження розбіжностей від 15.11.2019 (далі - договір).

Згідно з протоколом узгодження розбіжностей від 15.11.2019 договір на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3905/1 набирає чинності з 01.01.2020 та діє до 31.12.2020 (пункт 9.1 договору).

Між сторонами у справі укладена додаткова угода від 16.12.2019 № 1 до договору на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3905/1, відповідно якої сторони дійшли згоди змінити додаток № 1 до договору Перелік об`єктів надання послуг з централізованого водопостачання - центральні теплові пункти (ЦТП), на яких встановлені (введені в експлуатацію) та прийняті на абонентський облік вузли комерційного обліку холодної води , доповнивши його новими об`єктами водопостачання та виклавши його в новій редакції.

Відповідно до п. 1.1 договору позивач зобов`язується надати відповідачу відповідної якості послуги з централізованого водопостачання, а відповідач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором (предмет договору).

Відповідно до п.п. 1.3, 6.1 договору об`єктами надання послуг з централізованого водопостачання холодної води є центральні теплові пункти (ЦТП), в яких здійснюється передача послуг від виконавця (позивача) відповідачу (споживачу), розташовані за адресами, зазначеними у додатку № 1 до договору, який є невід`ємною частиною договору. Транспортування виконавцем обсягів холодної води здійснюється водопровідними мережами виконавця до точок розподілу, визначених сторонами за умовами договору. Точками розподілу, в яких здійснюється передача послуг з централізованого водопостачання холодної води від виконавця споживачу, є (ЦТП), визначені в додатку № 1 до договору.

Обсяг наданих споживачу послуг визначається сторонами за показаннями взятих виконавцем, на момент укладення договору, на абонентський облік засобів вимірювальної техніки (вузлів обліку холодної води, далі ЗВТ), встановлених (введених в експлуатацію) в точках розподілу (ЦТП) за адресами об`єктів водопостачання, зазначених в додатку № 1, в яких здійснюється передача холодної води від виконавця споживачеві, що передбачено п. 1.4 договору.

Відповідно п. 2.2 договору розмір щомісячної плати за надані послуги з централізованого водопостачання визначається сторонами за загальним об`ємом фактично наданих послуг згідно показань ЗВТ в точках розподілу (ЦТІІ) за адресами об`єктів водопостачання, зазначених в додатку № 1 до договору, в яких здійснюється передача холодної води від виконавця споживачеві та встановленими уповноваженими органами тарифами на послуги з централізованого водопостачання.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що тарифи на централізоване водопостачання на момент укладення договору становлять 9 792,00 грн за 1 м. куб. з ПДВ у відповідності до постанови НКРЕКП від 17.09.2019 № 1968 Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16.06.2016 № 1141 . Тарифи на централізоване водопостачання встановлюються та змінюються уповноваженими органами згідно з чинним законодавством. У разі зміни тарифів на централізоване водопостачання, вони є обов`язковими для сторін з моменту їх введення в дію. Інформацію про зміну тарифу доводиться до відома споживача шляхом надсилання (вручення) останньому рахунку без внесення додаткових змін до даного договору.

Виконавець на підставі показань ЗВТ, встановлених на ЦТП, не пізніше 3 числа місяця, наступного за рахунковим, складає двосторонній акт приймання-передачі обсягів поставленої холодної води, який є підставою для проведення розрахунків за договором. Споживач протягом 5-ти робочих днів з моменту одержання вищезазначених документів підписує та повертає виконавцю один примірник акту приймання-передачі обсягів поставленої холодної води або надає обгрунтовані заперечення щодо обсягу та вартості послуг, зазначених у відповідному акті, що передбачено п. 3.1 договору.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 вищезазначеного договору розрахунковим періодом по договору є календарний місяць з 01 по 31(30) число. Між сторонами застосовується щомісячна система оплати послуг з централізованого водопостачання, платежі вносяться споживачем не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим. Послуги оплачуються у безготівковій формі на банківський рахунок виконавця.

Судом встановлено, що на виконання умов договору сторонами підписано акти приймання-передачі послу з централізованого водопостачання:

- від 31.01.2020 № 3906/1 на суму 761 083,20 грн;

- від 28.02.2020 № 3906/1 на суму 664 368,10 грн;

- від 31.03.2020 № 3906/1 на суму 624 717,26 грн;

та виставлено відповідні рахунки на оплату від 31.01.2020 № 3906/1, від 28.02.2020 № 3906/1 та від 31.03.2020 № 3906/1.

Рахунок від 31.01.2020 № 3906/1 та акт приймання-передачі послуг на централізоване водопостачання від 31.01.2020 разом із супровідним листом від 05.02.2020 № 24/1166 представником позивача вручено відповідачеві через канцелярію АТ Сумське НВО 06.02.2020 за вх. № 384.

Рахунок від 28.02.2020 № 3906/1 та акт приймання-передачі послуг на централізоване водопостачання від 28.02.2020 разом із супровідним листом від 06.03.2020 № 24/1995 представником позивача вручено відповідачеві через канцелярію АТ Сумське НВО 10.03.2020 за вх. № 689.

Рахунок від 31.03.2020 № 3906/1 та акт приймання-передачі послуг на централізоване водопостачання від 31.03.2020 направлено позивачем відповідачу разом із супровідним листом від 07.04.2020 № 24/2623 засобами поштового зв`язку.

Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання за договором та надав відповідачеві послуги у повному обсязі.

Згідно п. 4.2.1 договору № 3906/1 споживач зобов`язаний оплачувати послуги з централізованого водопостачання в установлений договором строк.

Однак відповідачем порушено умови договору щодо оплати наданих послуг з централізованого водопостачання, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем за період з 01.01.2020 по 31.03.2020 за надані послуги складає 2050368,56 грн, що підтверджується договором, детальним розрахунком позивача, актами приймання-передачі послуг на централізоване водопостачання від 31.01.2020 № 3906/1 на суму 761 083,20 грн, від 28.02.2020 № 3906/1 на суму 664 368,10 грн, від 31.03.2020 № 3906/1 на суму 624 717,26 грн та рахунками від 31.01.2020 № 3906/1, 28.02.2020 № 3906/1, 31.03.2020 № 3906/1.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про падання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частина перша статті 903 ЦК України визначає, що у разі, коли договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох, органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Беручі до уваги зазначене, правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов`язанням та, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статі 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами частини першої статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Вимогами статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійсненні господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Сума заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.01.2020 по 31.03.2020 складає 2050368,56 грн, що підтверджується договором, детальним розрахунком позивача, актами приймання-передачі послуг на централізоване водопостачання від 31.01.2020 № 3906/1 на суму 761 083,20 грн, від 28.02.2020 № 3906/1 на суму 664 368,10 грн, від 31.03.2020 № 3906/1 на суму 624 717,26 грн та рахунками від 31.01.2020 № 3906/1, 28.02.2020 № 3906/1, 31.03.2020 № 3906/1.

Твердження представника відповідача, наведені останнім у відзиві щодо неукладення сторонами договору на централізоване водопостачання № 3906/1 від 24.10.2019 в редакції не переданого на вирішення суду протоколу розбіжностей до договору з урахуванням позиції відповідача у листі від 02.12.2019 № 18-7/1077, у визначений частиною сьомою статті 181 Господарського кодексу України строк, суд не покладає в основу висновків у справі та звертає увагу відповідача на те, що в даному випадку не підлягає застосуванню норма частини сьомої статті 181 Господарського кодексу України, оскільки зазначена норма передбачає одержання стороною-виконавцем, що є монополістом на певному ринку послуг, саме протоколу розбіжностей щодо умов договору, а не листів.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання в сумі 2050368,56 грн за період з 01.01.2020 по 31.03.2020 обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені та 3 % річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статте 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1 Закону).

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до пунктів 3.4, 4.2.4., 5.1.2 договору № 3916/1 та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996 № 543 за неналежне виконання грошового зобов`язання відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочений день.

Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви розрахунку сума пені нарахованої за період з 21.02.2020 по 11.03.2020 складає 9 174,70 грн.

Суд не покладає в основу висновків у справі твердження відповідача, що за наявності заборгованості у споживача з оплати праці відповідно до ч. 27 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, прийнятих відповідно до Постанови КМУ № 690 від 05.05.2019, пеня не нараховується, враховуючи, що стягнення пені погоджено сторонами в укладеному договорі з врахуванням протоколу розбіжностей та протоколу узгодження розбіжностей. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з пунктами 4.2.4, 5.1.2 договору та статтею 625 ЦК України, відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від суми заборгованості.

Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви розрахунку сума річних нарахованих за період з 21.02.2020 по 11.03.2020 складає 1 248,17 грн.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що розрахунок пені та 3% річних здійснено позивачем арифметично вірно та у відповідності до вимог законодавства та договору.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 9 174,70 грн та 3 % річних в сумі 1 248,17 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами в розуміння статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 30 911,87 грн підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) на користь Комунального підприємства Міськводоканал Сумської міської ради (вул. Білопільський шлях, буд. 9, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 03352455) заборгованість за послуги централізованого водопостачання в розмірі 2050368,56 грн, пеню в розмірі 9174,70 грн, 3 % річних в розмірі 1248,17 грн та відшкодування судового збору в розмірі 30911,87 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 30 жовтня 2020 року.

Суддя Ю.А. Джепа