Рішення

від 25.07.2007 по справі 13/442

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

13/442

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  13/442 - 47/146

25.07.07

За позовом     Відкрите акціонерне товариство"Науково-виробниче підприємство "Більшовик"

до                     Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" технічний департамент

про                    стягнення 46 050,05 грн.

Суддя  

Представники:Від позивача:Від відповідача:

Соболь М.П. –представник.; Якобчук І.О. –представник.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Позивач 03.07.2006 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 37200,00 грн. заборгованості за Договором № 2/052-УМ від 27.05.2002 року, пені –3526,57 грн., 3% річних в розмірі 3522,28 грн. та інфляційних втрат –8850,05 грн. (з урахуванням уточнених позовних вимог), а також відшкодування понесених витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2006 № 13/442 позов задоволено  частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 37200,00 грн. заборгованості за договором № 2/052-УМ від 27.05.2002, 3% річних в розмірі 2690,63 грн. та інфляційних втрат –8850,05 грн., а також 487,40 грн. державного мита та 108,50 грн. інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В іншій частині позову було відмовлено.

          Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2007 рішення Господарського суду міста Києва № 13/442 від 02.12.2006  було змінено в частині суми 3% річних (2242 грн.) та збитків від інфляції (8127,42 грн.). В іншій частині зазначене рішення залишено без змін.

     Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2007 рішення Господарського суду міста Києва № 13/442 від 02.11.2006 та постанова Київського апеляційного господарського суду  від 22.02.2007 були скасовані та справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

          Свою постанову Вищий господарський суд України мотивував тим, що Господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом  не було повно та обєктивно досліджено  обставини справи, дано помилкову юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи в цій частині, а тому ухвалені ними судові рішення і постанови не можна вважати законними та обґрунтованими.

          Згідно  резолюції Заступника Голови Господарського суду міста Києва справу №13/442 передано на новий розгляд судді Станіку С.Р.

          Ухвалою від 16.06.2007 року розгляд справи за №13/442-47/146 було призначено на 11.07.2007 року.

          В судовому засіданні 11.07.2007 року повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав, але вимоги ухвали суду від 16.06.2007 року –не виконав.                                                           

Повноважний представник відповідача у ході судвого засідання проти задоволення позову заперечував у повному обсязі.

           Ухвалою від 11.07.2007 року розгляд справи було відкладено до 25.07.2007 року.

       В судовому засіданні 25.07.2007 року повноважний представник позивача позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій підтримав у повному обсязі, а стосовно стягнення заборгованості (основного боргу) по Договору № 2/052-УМ від 27.05.2002 року у розмірі –37200,00 грн., зазначив що за двосторонньопідписаною та засвідченою печатками юридичних осіб позивача та відповідача Угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог №111-18 від 08.11.2006 року (що у відзиві №155юр від 10.07.2007 року на позовну заяву підтвердив відповідач) позивач (ВАТ «Більшовик») погашає грошові зобов'язання відповідача (ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал») за поставлений товар на суму –413198,50 грн., які в тому числі (п. 1 даної Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог №111-18 від 08.11.2006 року) складаються з –37200,00 грн. за отримані технічним департаментом відповідача ротори згідно накладної №88 від 24.03.2004 року (та 375998,50 грн. за отримані департаментом експлуатації водопровідного господарства каналізаційні люки), а відповідач (ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал»), в свою чергу (п. 2 даної Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог №111-18 від 08.11.2006 року) зменшує заборгованість позивача (ВАТ «Більшовик») за надані послуги водопостачання та водовідведення на вищезгадану суму –413198,50 грн. (у п. 5 даної Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог №111-18 від 08.11.2006 року сторони також погодили, що названа угода набуває чинності з моменту її підписання обома сторонами та скріплення їх печатками).                                                          

Повноважний представник відповідача у ході судового засідання проти задоволення позову заперечував у повному обсязі.

          Таким чином, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи за позовом  Відкритого акціонерного товариства «Більшовик»до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між ВАТ «Більшовик», в якості продавця з однієї сторони та ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал»,  в якості покупця з другої було укладено Договір № 2/052-УМ від 27.05.2002 року (далі Договір) згідно п. 1.1 якого продавець (позивач) зобов'язався виготовити і поставити продукцію згідно додатку №1 до Договору (специфікація №1, яка є невід'ємною частиною Договору), а покупець (відповідач) зобов'язався (п. 1.2 даного Договору) прийняти та оплатити продукцію по свобідній договірній ціні, вказаній в доданій до Договору специфікації №1, яка діє на момент відвантаження продукції.

У п. 3.2 Договору сторони погодили, що відвантаження здійснюється самовивозом, на умовах EXW (франко-завод) після повної оплати, згідно п. 6.4 Договору.

Згідно п. 6.4 Договору сторони дійшли згоди, що покупець (відповідач) протягом 10-ти днів з моменту одержання повідомлення продавця (позивача) про готовність продукції до відвантаження здійснює її повну оплату на розрахунковий рахунок, згідно виставленій продавцем (позивачем) платіжній вимозі –доручення, за вирахуванням раніше перерахованого авансу, який, згідно п. 6.3 Договору, покупець (відповідач) протягом 10-ти днів, з моменту підписання Договору, оплачує на розрахунковий рахунок, згідно виставленої продавцем (позивачем) платіжної вимоги –доручення, аванс у розмірі 30% вартості продукції.

Відповідно до п. 8.2 Договору, сторони узгодили, що за прострочку оплати авансу, а також вартості продукції, пред'явленій до відвантаження покупець оплачує пеню в розмірі 0,2% суми пред'явленій до оплати за кожен день прострочення платежу.

До матеріалів справи позивачем, в підтвердження виконання п. 6.3 Договору, додано платіжну вимогу-доручення №102 від 22.03.2003 року (а.с. 28) на суму –37200,00 грн., адресовану відповідачу –ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал».

Також, до матеріалів справи позивачем, в підтвердження виконання п. 6.3 Договору, додано платіжну вимогу-доручення №93 від 27.05.2003 року на суму –37200,00 грн., адресовану відповідачу –ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», в підтвердження відправлення якої відповідачу позивачем долучено до справи факсокопію звіту про відправку датовану 27.05.2003 року.

Згідно Додаткової Угоди №1 від 22.03.2004 року до Договору № 2/052-УМ від 27.05.2002 року сторонами було погоджено, що п. 1.1., 1.2, 3.1 Договору де вказано відповідно Додатку №1 (специфікації №1) викласти в редакції: Додаток №2 (Специфікація №2).

В подальшому між сторонами була підписана Додаткова Угода №1 від 22.03.2004 року до Договору № 2/052-УМ від 27.05.2002 року, у якій сторонами було погоджено пункт 2.1 Договору викласти в наступній редакції: Сума Договору складає 37200,00 грн., в тому числі ПДВ –6200 грн.

Також, відповідно до Додаткової Угоди №1 від 22.03.2004 року до Договору № 2/052-УМ від 27.05.2002 року сторонами було погоджено пункт 11.1 Договору викласти в наступній редакції: Строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання і діє до 30.06.2004 року.

У специфікації №2, як додатку №2 до Договору № 2/052-УМ від 27.05.2002 року сторонами було погоджено, що відремонтовані ротори загальною вартістю – 37200,00 грн. поставляються (передаються) відповідачу у першому півріччі 2004 року.

Вже через два дні –24.03.2004 року позивачем були передані відповідачу відремонтовані ротори (жодних зауважень щодо якісних, кількісних характеристик даної продукції відповідачем позивачу не надано) на загальну суму –37200,00 грн, в тому числі ПДВ у розмірі –6200,00 грн., що підтверджується двосторонньопідписаною повноважними представниками сторін (від відповідача продукцію одержав Бутовській В.Т. по Довіреності на одержання товарно – матеріальних цінностей №632227 від 24.03.2004 року) накладною №88 від 24.03.2004 року.

Також, між сторонами у двосторонньому порядку було підписано та засвідчено печатками юридичних осіб позивача та відповідача Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог №111-18 від 08.11.2006 року, згідно якої позивач (ВАТ «Більшовик») погашає грошові зобов'язання відповідача (ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал») за поставлений товар на суму –413198,50 грн., які в тому числі (п. 1 даної Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог №111-18 від 08.11.2006 року) складаються з –37200,00 грн. за отримані технічним департаментом відповідача ротори згідно вищезгаданої накладної №88 від 24.03.2004 року (та 375998,50 грн. за отримані департаментом експлуатації водопровідного господарства каналізаційні люки), а відповідач (ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал»), в свою чергу (п. 2 даної Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог №111-18 від 08.11.2006 року) зменшує заборгованість позивача (ВАТ «Більшовик») за надані послуги водопостачання та водовідведення на вищезгадану суму –413198,50 грн. (у п. 5 даної Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог №111-18 від 08.11.2006 року сторони також погодили, що названа угода набуває чинності з моменту її підписання обома сторонами та скріплення їх печатками).

      Відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення договірних правовідносин між сторонами, а саме  Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI (із змінами та доповненнями) статей 332 та 161 за договором підряду  підрядчик  зобов'язується  виконати  на свій риск певну роботу за завданням замовника  з  його  або  своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу, а зобов'язання, які внаслідок цього виникають,  повинні  виконуватися  належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

           Згідно до статті 203 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI (із змінами та доповненнями) у разі невиконання  або  неналежного виконання  зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати  кредиторові  завдані цим збитки, під якими розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

            Стаття 335 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI (із змінами та доповненнями) встановлює, що підрядчик зобов'язаний виконати роботу, обумовлену договором, з своїх матеріалів і своїми засобами,  якщо  інше  не  встановлене законом або договором, та у цьому разі останній відповідає перед замовником за доброякісність матеріалів.

             Стаття 342 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI (із змінами та доповненнями) встановлює обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядчиком відповідно до договору, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від договору або інших недоліків заявити про  них підрядчикові без зволікання.

  Відповідно до статті 345 названого Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI (із змінами та доповненнями) замовник зобов'язаний оплатити  виконану  підрядчиком  роботу після здачі всієї роботи, якщо інше  не  встановлене  законом  або договором.

              Статтею 224 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI (із змінами та доповненнями) визначено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

           Статтею 232 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI (із змінами та доповненнями) визначено, що якщо покупець  на  порушення  договору  відмовиться  прийняти куплену річ або  заплатити  за  неї  встановлену  ціну,  продавець вправі вимагати прийняття речі покупцем і  оплати  ціни,  а  також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з  своєї сторони,  відмовитись  від  договору  і  вимагати    відшкодування збитків.

           Статтею 245 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI (із змінами та доповненнями) визначено, що за договором  поставки  організація-поставщик  зобов'язується передати  у  певні  строки   або    строк    організації-покупцеві (замовникові)  у  власність  (в  оперативне   управління)    певну продукцію згідно з  обов'язковим  для  обох  організацій  плановим актом  розподілу  продукції;  організація-покупець  зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.

           Статтею 252 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI (із змінами та доповненнями) встановлено, що договори поставки укладаються  і  виконуються  відповідно  до Положень про поставки,  затверджуваних  Радою  Міністрів  СРСР,  і Особливих умов поставки окремих видів продукції, затверджуваних  у порядку, встановленому Радою Міністрів СРСР, а в передбачених  нею випадках - Радою Міністрів Української РСР.

Статтею 253 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI (із змінами та доповненнями) передбачено, що відповідно  до  Положень  про  поставки  і  Особливих    умов поставки,  зазначених  в  статті  252  цього  Кодексу,  стягуються неустойка (штраф,  пеня)  і  збитки  за  порушення  обов'язків  за договором поставки.

Так, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) видання Міжнародної торговельної палати № 560 введених в дію з 01.01.2000 року термін EX WORKS (... named place) ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.

Згідно статті А.1 Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) видання Міжнародної торговельної палати № 560 введених в дію з 01.01.2000 року продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.

Згідно статті А.4 Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) видання Міжнародної торговельної палати № 560 введених в дію з 01.01.2000 року продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів.

Згідно статті Б.1 Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) видання Міжнародної торговельної палати № 560 введених в дію з 01.01.2000 року покупець зобов'язаний сплатити ціну товару у відповідності з договором купівлі-продажу.

              Відповідно до вищенаведеного абзацу та Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV, а саме п.4  Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин,  які виникли  після  набрання  чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

              До господарських  відносин,  що  виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення   застосовуються   щодо   тих  прав  і  обов'язків,  які продовжують існувати або  виникли  після  набрання  чинності  цими положеннями.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу  України.

        Стаття 317 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV встановлює, що будівництво об'єктів виробничого  та  іншого  призначення, підготовка  будівельних  ділянок,  роботи  з  обладнання будівель, роботи з завершення  будівництва,  прикладні  та  експериментальні дослідження   і   розробки   тощо,   які   виконуються  суб'єктами господарювання  для  інших  суб'єктів  або   на   їх   замовлення, здійснюються на умовах підряду.

          Для  здійснення  робіт,  зазначених  у частині першій цієї статті,  можуть  укладатися  договори   підряду:   на   капітальне будівництво  (в  тому числі субпідряду);  на виконання проектних і досліджувальних робіт;  на виконання геологічних,  геодезичних  та інших   робіт,   необхідних  для  капітального  будівництва;  інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про  договір підряду, якщо інше не передбачено Господарським кодексом України.

          Господарські  відносини  у  сфері   матеріально-технічного забезпечення  капітального  будівництва  регулюються  відповідними договорами підряду,  якщо інше не передбачено  законодавством  або договором  сторін.  За  згодою  сторін  будівельні поставки можуть здійснюватися на основі договорів поставки.

          Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

            Крім того, згідно ст. 317 ГК України загальні умови догорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про  договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

           Статтею 265 Господарського кодексу України від 16.01.03 № 436-IV встановлено, що за   договором   поставки   одна  сторона  -  постачальник зобов'язується передати (поставити)  у  зумовлені  строки  (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а  покупець зобов'язується прийняти вказаний  товар  (товари)  і  сплатити  за нього певну грошову суму, а умови договорів  поставки  повинні  викладатися  сторонами відповідно  до  вимог  Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

           Цією ж статтею визначено, що реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами  про  договори купівлі-продажу, а до  відносин  поставки,  не  врегульованих  ГК України, застосовуються відповідні положення Цивільного  кодексу України про договір купівлі-продажу.          

            Стаття 266 визначено, що предметом   поставки   є   визначені   родовими   ознаками продукція,  вироби  з  найменуванням,  зазначеним  у   стандартах, технічних    умовах,    документації    до   зразків   (еталонів), прейскурантах  чи  товарознавчих  довідниках.                    

      Предметом  поставки можуть  бути  також продукція,  вироби,  визначені індивідуальними ознаками, а загальна кількість товарів,  що  підлягають  поставці,  їх часткове співвідношення (асортимент,  сортамент,  номенклатура) за сортами,  групами,  підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються   специфікацією   за  згодою  сторін,  якщо  інше  не передбачено законом.

            Стаття 267 передбачено, що договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше  одного року (довгостроковий договір) або на  інший  строк, визначений  угодою  сторін.  Якщо в договорі  строк  його  дії  не визначений, він вважається укладеним на один рік.

            Статтею 203 Господарського кодексу України від 16.01.03 № 436-IV встановлено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

           Відповідно до вищенаведеного абзацу та Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.03 №435-VI, а саме п.4 Цивільний   кодекс  України  застосовується  до  цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин,  які виникли  до  набрання  чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або  продовжують  існувати після набрання ним чинності.

           Згідно до вищевикладеного, статтею 837 Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 435-VI встановлено, що за   договором   підряду    одна    сторона    (підрядник) зобов'язується  на  свій  ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника),  а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення,  обробку, переробку,  ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

           Статтею 838 ЦК України згаданого кодексу визначено, що підрядник  має право,  якщо інше не встановлено договором, залучити  до  виконання  роботи   інших   осіб   (субпідрядників), залишаючись  відповідальним  перед  замовником за результат їхньої роботи.  У цьому  разі  підрядник  виступає  перед  замовником  як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

            Відповідно до частини 2 згаданої статті генеральний  підрядник  відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором   підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

            Стаття 839 ЦК України визначає, що у разі коли підрядник   зобов'язаний   виконати   роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором він  відповідає  за  неналежну  якість  наданих  ним матеріалів  і  устаткування,  а  також  за  надання  матеріалу  або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

             Стаття 853 ЦК України встановлює обов'язок замовника прийняти роботу, виконану                 підрядником відповідно до договору підряду,  оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові, в іншому випадку він втрачає право у подальшому  посилатися  на  ці  відступи  від  умов  договору  або недоліки у виконаній роботі.

       Стаття 854 ЦК України визначає порядок оплати роботи за договором підряду, відповідно до якої, якщо договором підряду  не  передбачена  попередня  оплата виконаної  роботи або  окремих  її етапів,  замовник зобов'язаний сплатити  підрядникові  обумовлену  ціну  після  остаточної  здачі роботи за умови,  що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

            Відповідно до статті 256 ЦК України (зі змінами та доповненнями), позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

            Згідно статті 267 ЦК України (зі змінами та доповненнями) частини 2, 3, 4, 5  заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна  давність  застосовується  судом  лише  за  заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення та сплив  позовної  давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, але якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

          Згідно до вищевикладеного, статтею 664 Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 435-VI встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

           Стаття 691 Цивільного кодексу України передбачає, що Покупець зобов'язаний    оплатити   товар   за   ціною, встановленою  у  договорі  купівлі-продажу,  або,  якщо  вона   не встановлена  у  договорі  і не може бути визначена виходячи з його умов,  - за ціною,  що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу,  а  також вчинити за свій рахунок дії,  які відповідно до договору,  актів цивільного законодавства або вимог,  що  звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

            Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару та покупець  зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну   ціну переданого товару. У разі прострочення  оплати  товару  продавець  має  право вимагати  оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

           Згідно статті 712 Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 435-VI, статтею 664 Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 435-VI за   договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях,  не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму та до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

     Стаття 530 ЦК України у частині другій регламентує, якщо  строк  (термін)  виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

            Згідно статті 509 ЦК України від 16.01.03 №435-VI зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ЦК України) та зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.         

         Згідно статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом і якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

         Згідно статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

        Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

       Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

            Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

          Відповідно до ст.ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням   умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання), а боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора,  він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

       Статтею 623 ЦК України частиною 1 встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

      Згідно статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

          Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу  України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

        Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу  України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд, дослідивши матеріали справи та враховуючи те, що зобов'язання відповідача –Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»припинились щодо обов'язку оплатити позивачу вартість переданого ним товару (продукції) у розмірі – 37200,00 грн. станом на дату підписання сторонами Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог №111-18 від 08.11.2006 року відповідно до п. 1 та 5 останньої, що сторонами не заперечувалось та не оспорювалось, суд, зважаючи на імперативні вимоги статі 601 ЦК України та статі 203 ГК України, приходить до висновку, що у даній справі №13/442-47/146 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Більшовик»до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»предмет спору, в частині стягнення з відповідача вищенаведеної суми заборгованості у розмірі – 37200,00 грн. за поставлену продукцію згідно Договору №2/052-УМ від 27.05.2002 року –відсутній, внаслідок чого, провадження у справі згідно статті 80 ГПК України підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

            Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV, а саме п.4  Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин,  які виникли  після  набрання  чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

         До господарських  відносин,  що  виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення   застосовуються   щодо   тих  прав  і  обов'язків,  які продовжують існувати або  виникли  після  набрання  чинності  цими положеннями.

             Відповідно до вищенаведеного та Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.03 №435-VI, а саме п.4 Цивільний   кодекс  України  застосовується  до  цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин,  які виникли  до  набрання  чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або  продовжують  існувати після набрання ним чинності.

           Також, згідно Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.03 №435-VI, а саме п.10 Цивільного   кодексу  України правила Цивільного кодексу України  про  відповідальність за порушення   договору  застосовуються  в  тих  випадках,  коли відповідні порушення були допущені  після  набрання  чинності  цим Кодексом,  крім випадків,  коли в договорах,  укладених до 1 січня 2004  року,  була  встановлена  інша  відповідальність за   такі порушення.

          Стаття 547 Цивільного кодексу України 2004 року від 16.01.03 № 435-VI встановлює, що правочин   щодо   забезпечення   виконання    зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а правочин щодо забезпечення   виконання   зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Стаття 549 Цивільного кодексу України від 16.01.03 №435-VI встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

             Стаття 230 ГК України від 16.01.03 № 436-IV встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

              Стаття 551 ЦК України визначає, що якщо   предметом  неустойки  є  грошова  сума,  її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства та розмір неустойки,  встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

           Згідно статі 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22 листопада 1996 року N 543/96-ВР платники  грошових коштів  сплачують  на  користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню  в  розмірі,  що встановлюється за згодою сторін.

           Згідно статі 3 Закону України  “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22 листопада 1996 року N 543/96-ВР розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

            Відповідно до вищенаведеного абзацу та Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV, а саме п.5  Господарського кодексу України Положення     Господарського    кодексу    України    щодо відповідальності  за  порушення  правил  здійснення  господарської діяльності, а також за  порушення  господарських  зобов'язань застосовуються у  разі,  якщо  ці  порушення  були  вчинені  після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення  господарських   зобов'язань   була   встановлена   інша відповідальність  договором,  укладеним  до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

       Тим же 5-тим пунктом Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV в частині другій визначено, що Положення Господарського кодексу України  щодо відповідальності  за  порушення,  зазначені в абзаці першому цього пункту,  вчинені до  набрання  чинності  відповідними  положеннями цього  Кодексу  стосовно  відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються   у   разі   якщо   вони    пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

             Статтею 232 ч.6 ГК України встановлено порядок застосування штрафних санкцій, відповідно до якого нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо  інше  не  встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

       Суд, враховуючи викладене, дійшов висновку, що зобов'язання відповідача по повній оплаті отриманого від позивача товару (продукції) припинилось за Договором лише –08.11.2006 року (внаслідок підписання сторонами Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог №111-18 від 08.11.2006 року): станом на день подачі позову (03.07.2006 року) відповідач не сплатив позивачу за передану продукцію –37200,00 грн., а позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача згідно вищезгаданих норм ЦК України, ГК України і Договору пені у розмірі –3526,57 грн. (згідно заяви про зміну позовних вимог від 31.08.2006 року), але через те, що розрахунок пені здійснений судом (з наступного дня після фактичного одержання відповідачем товару по накладній №88 від 24.03.2004 року, тобто з 25.03.2004 року, адже жодних належних доказів надіслання платіжних вимог –доручень відповідачу, як і будь –яким іншим фінансовим установам, в розумінні Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та Правил надання поштового зв'язку затверджених Кабінетом Міністрів України, суду станом на день розгляду справи не надано) перевищує заявлену позивачем до стягнення суму пені (яка склала, з урахуванням встановленої сторонами у п. 8.2 Договору відсоткової ставки у розмірі –0,2% за кожен день прострочення, 13615,20 грн. = 37200,00 грн. х 0,2% х 183 дні прострочення в межах піврічного строку визначеного статтею 232 ГК України з 25.03.2004 року по 23.09.2004 року), суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача в розмірі заявленому останнім у розрахунку суми пені здійсненому у заяві про зміну позовних вимог від 31.08.2006 року, а саме у розмірі –3526,57 грн., яка підлягає стягненню з Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»за невиконання умов Договору №2/052-УМ від 27.05.2002 року, в частині своєчасної оплати вартості переданого позивачем відповідачу товару на наступний день після його фактичного одержання по накладній №88 від 24.03.2004 року відповідно до вимог п. 3.2 названого Договору №2/052-УМ від 27.05.2002 року.

 Також стаття 625 Цивільного кодексу України 16.01.03 №435-VI (яка кореспондується зі статтею 214 ЦК УРСР) встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції  за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, через що суд дійшов висновку, що оскільки відповідач свої зобов'язання за Договором №2/052-УМ від 27.05.2002 року не виконав, а позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача суми 3% річних за невиконання зобов'язання відповідачем за даним Договором, розмір 3% річних за розрахунком суду складає: (37200,00 грн. х : 365 днів х 3% х 831 день (прострочення оплати за період з 25.03.04 по 03.07.04) = 2540,78 грн., а тому  вимога позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних за невиконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості переданого позивачем відповідачу товару (продукції) по Договору №2/052-УМ від 27.05.2002 року є законною та обґрунтованою, але такою, що підлягає задоволенню частково –в сумі 2540,78 грн.

      Окрім того, в силу вищенаведеної статті суд прийшов до висновку, що оскільки відповідач свої зобов'язання за Договором №2/052-УМ від 27.05.2002 року не виконав, а позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат за невиконання зобов'язання відповідачем по даному Договору №2/052-УМ від 27.05.2002 року, розмір останніх, за розрахунком суду складає 8184,00 грн. (розрахунок здійснено помісячно з урахуванням Листа ВСУ від 03.04.1997 року, а саме за період з квітня 2004 року по червень 2006 року), а тому  вимога позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат за невиконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості переданого позивачем товару за Договором №2/052-УМ від 27.05.2002 року є законною та обґрунтованою, але такою, що підлягає задоволенню частково –в сумі 8184,00 грн.

Згідно п. 4.2 Роз'яснення ВАСУ “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.98 р. N 02-5/78 (із змінами та доповненнями) у разі якщо позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд повинен стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита в доход державного бюджету, у зв'язку з чим з позивача підлягає стягненню –0,94 грн. в дохід державного бюджету, враховуючи, що позовні вимоги у судовому засіданні 31.08.2006 року були збільшені останнім до –53098,90 грн., але було сплачено сумарно державного мита за розгляд справи у суді в розмірі –530,04 грн.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу  України, підлягають стягненню з сторін відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов Відкритого акціонерного товариства «Більшовик»до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»- задовільнити частково.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»(код ЄДРПОУ 26112328, місцезнаходження: 04212, м. Київ, вул. Богатирська, 3а, р/р № 2600155012962 в Центральне ВАТ КБ “Хрещатик”, МФО 300670), а у випадку відсутності коштів –з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Відкритого акціонерного товариства «Більшовик»(код ЄДРПОУ 14308569, місцезнаходження: 03067, м. Київ, пр. Перемоги, 49/2, р/р № 26004301230004 в Філії “Жовтневе відділення ПІБ” м. Києва, МФО 322067) 3526 (три тисячі п'ятсот двадцять шість) грн. –пені, 2540 (дві тисячі п'ятсот сорок) 78 грн. –3% річних, 8184 (вісім тисяч сто сорок вісім) грн. 00 коп. –інфляційних втрат, 21 (двадцять одну) 19 грн. –пені, а також 514 (п'ятсотчотирнадцять) грн. 46 коп. витрат по сплаті державного мита та 114 (сто чотирнадцять) грн. 33 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           3.  В іншій частині позову –відмовити.

4.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Більшовик»(код ЄДРПОУ 14308569, місцезнаходження: 03067, м. Київ, пр. Перемоги, 49/2, р/р № 26004301230004 в Філії “Жовтневе відділення ПІБ” м. Києва, МФО 322067) в доход державного бюджету України суму недоплаченого державного мита в розмірі 00 (нуль) грн. 94 коп. за подачу заяви про зміну (збільшення розміру) позовних вимог від 31.08.2006 року.

5.          Провадження у справі №13/442-47/146 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Більшовик»до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»про стягнення 37200,00 грн. заборгованості за Договором № 2/052-УМ від 27.05.2002 року – припинити на підставі ст. 80 п. 1-1 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

6.          Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

7.          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                       Станік С.Р.