Постанова

від 29.10.2020 по справі 346/4571/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/4571/17

Провадження № 22-ц/4808/1102/20

Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.

Суддя-доповідач Василишин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.,

суддів: Максюти І.О., Горейко М.Д.

секретаря Бойчука Л.М.

за участю апелянта ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 27 липня 2020 року в складі судді Беркещук Б.Б., ухвалене в м.Коломия, у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до Коломийської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про визнання незаконним і скасування рішення Коломийської міської ради, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року позивачі звернулись до суду із вищевказаним позовом.

Свої вимоги мотивували тим, що вони є власниками квартир у чотирьохквартирному будинку за АДРЕСА_1 , який збудований Коломийським міським відділом внутрішніх справ на підставі рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради за № 136 від 17 квітня 1991 року.

Вказаним рішенням відділу внутрішніх справ виділено земельну ділянку площею 0, 09 га для будівництва 4-х квартирного житлового будинку. В подальшому після закінчення будівництва даний будинок переданий до державного житлового фонду і квартири будинку приватизовані їх наймачами та членами їхніх сімей.

Позивачі зазначили, що вони разом із третіми особами без самостійних вимог є також землекористувачами земельної ділянки, на якій знаходиться будинок та земельної ділянки, яка обліковується для його обслуговування.

Суміжним з ними землекористувачем (земельної ділянки за адреосю АДРЕСА_2 ) була мати відповідача ОСОБА_16 , а після її смерті і на даний час, є її син - відповідач ОСОБА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради народних депутатів від 15 червня 1994 року матері відповідача ОСОБА_16 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1000 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 , а 510 кв.м земельної ділянки за цією ж адресою залишено в тимчасовому користуванні. На підставі вказаного рішення міськвиконкому ОСОБА_16 отримала на земельну ділянку площею 1000 кв.м державний акт на право приватної власності на землю сер.ІІФ № 17-2-002-312 від 06.07.1994 року.

Рішенням Коломийської міської ради за № 125-2/2015 від 24.12.2015 року ОСОБА_16 був наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у власність земельної ділянки 510, 0 кв.м на АДРЕСА_2 для індивідуального садівництва.

Позивачі вказали, що дана земельна ділянка передана ОСОБА_16 у власність та зареєстрована управлінням Держгеокадастру у Коломийському районі з присвоєним кадастровим номером 2610600000:17:006:0036, а право власності на дану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_16 реєстраційним центром Коломийської міської ради в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 28.04.2016 року за № 14400894.

Однак, проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_16 земельної ділянки для ведення садівництва, на підставі якого і був прийнятий пункт 1 рішення Коломийської міської ради за № 393-6/2016 Про надання земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва по АДРЕСА_2 від 21.04.2016 року та була проведена реєстрація за ОСОБА_16 права власності на дану земельну ділянку, а в подальшому і видане відповідачу ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, виготовлений з порушенням вимог архітектурних, будівельних норм, земельного законодавства.

На частині земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_16 для ведення садівництва і власником якої є на даний час відповідач ОСОБА_1 , знаходяться частина відмостки, сходових площадок, сходів в підвальне приміщення їх, власників будинку, а межа земельної ділянки відповідача ОСОБА_1 згідно вказаної документації проходить по відмостці їх будинку, по їхній сходовим площадкам та сходах будинку.

Дана обставина підтверджується п. 1 висновку судової земельно- технічної експертизи № 746 від 16.09.2019 року, ситуаційним планом взаємного розташування земельних ділянок, який є додатком до вказаного висновку експертизи, кадастровим планом, виготовленим ТзОВ Геоземкадсервіс , рішенням про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, прийнятим 16.06.2016 року державним кадастровим реєстратором Управління Держгеокадастру у Коломийському районі Ткачуком П.Б.

Зазначають, що передавши у власність ОСОБА_16 спірну земельну ділянку, яку в подальшому успадкував відповідач ОСОБА_1 , відповідач Коломийська міська рада порушила і їх право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться вищевказане нерухоме майно (сходова площадка будинку, сходи в будинок, відмостка будинку), оскільки дане майно нерозривно пов`язане з земельною ділянкою, на якій воно знаходиться.

Крім того, порушено і їх право на користування земельною ділянкою навіть в мінімальному розмірі (1 м від найбільш виступаючої конструкції сходів нашого будинку), яка необхідна для обслуговування, догляду, здійснення поточного ремонту їх будинку і, яка повинна згідно п.3.25* ДБН 360-92** бути у їхньому користуванні. У зв`язку з перетином площі спірної земельної ділянки на 5.1044% на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування будинку їм відмовлено зареєструвати земельну ділянку для обслуговування їх будинку навіть в мінімальному розмірі.

Посилаючись на вказані обставини позивачі просили суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення Коломийської міської ради за № 393-6/2016 від 21.04.2016 року Про надання земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва по АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 15.06.2017 року відповідачу ОСОБА_1 приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Трачук Л.В. на земельну ділянку кадастровий номер 2610600000:17:006:0036, для ведення садівництва, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 27 липня 2020 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Коломийської міської ради за № 393-6/2016 від 21 квітня 2016 року Про надання земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва по АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 15 червня 2017 року ОСОБА_1 приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Трачук Л.В. на земельну ділянку кадастровий номер 2610600000:17:006:0036 для ведення садівництва за адресою АДРЕСА_2 .Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відповідач ОСОБА_1 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначив, що відповідно до договору дарування від 30.07.1971 року №539 ОСОБА_16 прийняла в дар від ОСОБА_17 жилий будинок разом з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 .

На підставі рішення виконкому Коломийської міської ради від 11.04.1984 року користувачем садибної ділянки площею 600 кв.м. є ОСОБА_16 .

Згідно витягу з протоколу №8 засідання виконавчого комітету Коломийської міської ради від 15.06.1994 ОСОБА_16 передано безоплатно у приватну власність присадибну ділянку по АДРЕСА_2 , загальною площею 1510 кв.м., в тому числі в тимчасове користування 510 кв.м., приватизовано 1000 кв.м.

Земельна ділянка, що перебувала у користуванні ОСОБА_16 була огорожена по межі 1994 року, тобто огорожа весь час існувала і позивачі не заперечували проти цього.

Рішенням №136 від 17.04.1991 року Міському відділу внутрішніх справ було виділено земельну ділянку площею 0,06 га по АДРЕСА_2 для будівництва будинку малоповерхової забудови.

Апелянт стверджує, що до початку будівництва на земельній ділянці по АДРЕСА_1 чотирьохквартирного житлового будинку невідомі особи самовільно змінили п.2 вищевказаного рішення, а саме замість площі земельної ділянки 0,06 га записали площу 0,09 га, що підтверджується висновком експерта НДЕКЦ при управління МВС України в Івано-Франківській області від 23.09.2015 року.

Посилаючись на вказані обставини, апелянт вважає, що Міським відділом внутрішніх справ збудовано чотирьохквартирний будинок з порушенням вимог ДБН, без жодної проектної документації і надто близько до межі суміжної земельної ділянки, яка належала ОСОБА_16 , тобто на земельній ділянці, яка не виділялась під вказане будівництво.

Апелянт звертає увагу на те, що судом першої інстанції не встановлено, яка саме площа земельної ділянки виділена під будівництво по АДРЕСА_2 . В кадастровому плані, який додано до позовної заяви позивача, площа вказана 0,0757 га, у висновку експерта №494 від 01.03.2019 року у цивільній справі №346/4401/18 на ситуаційному плані за будинком в„–19 вказана площа 0,0699 га, а у висновку №746 від 16.09.2019 року у справі №346/4571/17 на цей самий будинок вказана площа 0,0725 га.

Апелянт вважає, що право користування земельною ділянкою виникло у ОСОБА_16 ще у 1971 році, тому під час будівництва будинку позивачів первино було порушено саме її права на земельну ділянку, з огляду на положення ст.90 ЗК УРСР 1970 року, п.5 постанови ВР УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР", ст.118 та п.7 Перехідних положень ЗК України, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.12.2014 року, яке залишено без змін постановою ВС України від 07.10.2015 року, по цивільній справі №346/4199/14-ц

Крім того, на сьогодні відповідач ОСОБА_1 фактично користується меншою площею земельної ділянки (0,0470 га), ніж належало ОСОБА_16 по закону з 1984 року (510 кв.м.). що встановлено у висновку судової земельно-технічної експертизи №746 від 16.09.2019 року.

Суд першої інстанції критично оцінив зміст п.3 вказаного висновку, згідно якого експерт дійшла висновку, що проект щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_16 відповідає вимогам земельного законодавства. При цьому суд вказав, що межа земельної ділянки ОСОБА_16 проходить по відмостці, сходах будинку позивачів, на яких межові знаки встановити неможливо і що межі з суміжними землекористувачами не погоджувались.

Апелянт не погоджується з таким висновком, оскільки ОСОБА_16 з 1971 року користувалась даною земельної ділянкою, фактична межа якої проходить по огорожі із металевої сітки на металевих стовпах і не проходить по стіні будинку АДРЕСА_1 , тобто фактично земельна ділянка винесена в натурі на місцевості, оскільки проходить по існуючій огорожі. Твердження позивачів про те, що сходова площадка (вхід в будинок) знаходиться на спірній частині земельної ділянки, не відповідіє дійсності, так як вхід в будинок знаходиться зі сторони АДРЕСА_2 .

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, який у задоволенні позову відмовити.

Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 подали відзив на апеляційну скаргу, в якому вказали про відсутність у відповідача доказів про те, що ОСОБА_16 була належним користувачем земельної ділянки площею 510 кв.м. і що будинок позивачів мав бути збудований поза межами цієї земельної ділянки, тобто відповідачем не доведено, що первинно було порушено права ОСОБА_16 на спірну земельну ділянку.

Просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 27 липня 2020 року - без змін.

У засіданні апеляційного суду апелянт скаргу підтримав в повному обсязі, просив її задоволити.

Позивачі та їх представник, представник Коломийської міської ради в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими належним чином. Представник позивачів ОСОБА_18 подала суду клопотання про розгляд справи у її та позивачів відсутність.

Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду не відповідає зазначеним критеріям виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та треті особи без самостійних вимог ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 є співвласниками 4-х квартирного будинку за АДРЕСА_1 .

Квартира за № 1 згідно свідоцтва про право власності на житло від 04.03.1994 р. (т.1 а.с.12) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.05.1999 р. (т.1 а.с.13) належить на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Квартира за № 2 згідно свідоцтва про право власності на житло від 19.03.2002 року (т.1 а.с.14) належить на праві власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_21 , ОСОБА_9 .

Співвласниками квартири за № 3 згідно свідоцтва про право власності на житло від 24.12.1993 року (т.1 а.с.15) є ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

Співвласниками квартири за № 4 згідно свідоцтва про право на житло від 20.02.1995 року(т.1 а.с.16), договору дарування 3/5 часток квартири від 20.09.2013 року є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Відповідач ОСОБА_1 є власником суміжної земельної ділянки, площею 510 кв.м. по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, яку успадкував від матері ОСОБА_16 .

Судом також встановлено, що спір між сторонами виник з приводу накладення межі вищевказаної земельної ділянки відповідача на частину об`єкту спільної власності позивачів та земельної ділянки під ним. На думку позивачів, згідно правовстановлюючих документів відповідача межі ділянки проходять по відмостці їх будинку, сходових площадках та по сходах до будинку, що порушує їх права як співввласників будинку за АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дійсно на частині земельної ділянки відповідача знаходяться частина відмостки, сходових площадок, сходів в підвальне приміщення будинку позивачів, а межа земельної ділянки згідно з проектною документацією ОСОБА_16 проходить по відмостці будинку позивачів, по сходовим площадкам та сходах будинку позивачів, що стверджується п. 1 висновку судової земельно- технічної експертизи № 746 від 16.09.2019 року (т.2 а.с. 141-150), ситуаційним планом взаємного розташування земельних ділянок, який є додатком до вказаного висновку експертизи (т.2 а.с.151-152), кадастровим планом, виготовленим ТзОВ Геоземкадсервіс (т.1а.с.21), а також рішенням № РВ-2600082152016 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 10.06.2016 року, у зв`язку з невідповідністю електронного документа установленим вимогам, а саме перетин з ділянкою 2610600000:17:006:0069, площа співпавдає на 92,8654 %, перетин з ділянкою 2610600000:17:006:0036 , площа співпадає на 5,1044 % (Т.1 а.с.23) .

При цьому,суд дійшов висновку, що в порушення п.3.25* ДБН 360-92** вказаним проектом землеустрою ОСОБА_16 щодо відведення земельної ділянки не дотримані вимоги відступу 1, 0 м від найбільш виступаючої конструкції ( сходових площадок будинку позивачів) до межі земельної ділянки, яка була передана у власність ОСОБА_16 і яку успадкував відповідач ОСОБА_1 , але і на частині земельної ділянки відповідача ОСОБА_1 знаходиться майно позивачів - частина відмостки будинку, сходових площадок та сходів будинку. Наведені обставини, на думку суду, вказують на порушення прав позивачів, як співвласників будинку.

Однак такий висновок суду не грунтується на наявних матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду із позовом, позивачі вказували на порушення їх права як співвласників будинку та користувачів земельної ділянки.

Згідно ст. 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Зі змісту частини 2 статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам і фермерським господарствам не передбачена.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Тобто, право користування чи право власності на земельну ділянку підтверджується у визначеному законом порядку і доводити порушене право позивачі повинні виходячи з наявності такого права.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, Постановою Верховного Суду України від 07.10.2015 року у справі за позовом ОСОБА_16 до Коломийської міської ради третя особа - управління Державного земельного агентства у Коломийському районі, про визнання недійсним та скасування рішення Коломийської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, було задоволено касаційну скаргу ОСОБА_16 , скасовано рішення Коломийського міського суду від 28.10.2014 року та ухвалу Вищого спеціалізлваного суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ та залишено без змін рішення апеляційного суду Івано-Франківської області (справа №6-1275 цс15), (том-1, а.с.103-106).

Зі змісту постанови вбачається, що у 2014 році ОСОБА_16 зверталася до суду з позовом про скасування рішення Коломийської міської ради від 20 жовтня 2011 року № 686-11/2011 Про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та Державного акта від 28.03.2012 року. Рішенням суду першої інстанції в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2014 року позов ОСОБА_16 було задоволено.

Визнано недійсним рішення Коломийської міської ради від 20 жовтня 2011 року за № 686-11/2011 року Про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №966367, площею 900 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 28 березня 2012 року.

Залишаючи в силі рішення апеляційного суду, Верховний Суд України зазначив, що зі Справи на домоволодіння АДРЕСА_2 (власник ОСОБА_17 ) вбачається, що на підставі рішення виконкому Коломийської міської ради від 11 січня 1984 року користувачем садибної ділянки площею 600 кв.м. є ОСОБА_16 . При цьому, згідно технічної документації загальна площа земельної ділянки по фактичному користуванню становить 1690 кв.м., з яких: під будівлями 126 кв.м., під двором 249 кв.м., під фруктовим садом 1013 кв.м., під городом 302 кв.м.

З архівного витягу з протоколу № 8 засідання виконавчого комітету Коломийської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 15 червня 1994 року № 194 Про передачу присадибних ділянок у приватну власність вбачається, що ОСОБА_16 передано безоплатно у приватну власність присадибну ділянку по АДРЕСА_2 загальна площа якої становить 1510 кв.м., в тому числі тимчасове користування - 510 кв.м., приватизовано 1 000 кв.м.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю від 6 липня 1994 року, ОСОБА_16 є власником земельної ділянки площею 0,10 га для обслуговування будівель та господарських споруд по АДРЕСА_2 .

Згідно акту встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 16 березня 2011 року вбачається, що проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки, які проходять по існуючій огорожі. За наслідками розгляду матеріалів технічної документації земельної ділянки площею 477 кв.м. по АДРЕСА_2 для ведення садівництва Коломийський міський відділ архітектури і містобудування згідно висновку від 28 березня 2011 року погодив місце розташування земельної ділянки.

Проте, відділом Держкомзему в м. Коломия кадастровий план земельної ділянки не було погоджено.

Також Верховний Суд України зазначив, що рішенням Коломийської міської ради від 17.04.1991 року №136 "Про надання дозволу на будівництво підприємствам та організаціям міста" виділено міському відділу внутрішніх справ земельну ділянку площею 0,09 га по АДРЕСА_2 (за рахунок земель міськземфонду) для будівництва будинків малоповерхової забудови.На вказаній земельній ділянці збудовано 4-ох квартирний житловий будинок, власниками квартир є ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 .

Оскаржуваним ОСОБА_16 рішенням Коломийської міської ради від 20 жовтня 2011 року № 686-11/2011 Про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд , затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 900 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 .

На підставі зазначеного рішення 28.03.2012 року видано оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №966367, площею 900 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, співвласниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 .

Згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , зокрема, експлікації земельних угідь вбачається, що частина земельної ділянки (по задній стіні будинку), яка приватизована відповідачами, фактично перебуває у користуванні позивача , на ній ростуть багаторічні фруктові дерева і вказана земельна ділянка огороджена позивачем.

Верховний Суд України дійшов висновку, що оскільки вилучення (викуп) земельної ділянки у ОСОБА_16 при передачі її у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 не проводилось, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судовим рішенням визнано недійсним державний акт про право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 на земельну ділянку будинку АДРЕСА_1 площею 900 кв.м.

Судом першої інстанції необгрунтовано не взято до уваги наведені судові рішення, оскільки вони стосуються предмету даного спору.

В подальшому, як вбачається з матеріалів даної справи, рішенням Коломийської міської ради за № 125-3/2015 від 24.12.2015 р. Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва по АДРЕСА_2 ОСОБА_16 (матері відповідача ОСОБА_1 ) надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 510,0 кв.м по АДРЕСА_2 для індивідуального садівництва за рахунок земель міської ради (т.1 а.с.107).

ТзОВ Західзем виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (т.1 а.с.112-161).

Відповідно до п. 1 оскаржуваного позивачами рішення Коломийської міської ради за № 393-6/2016 від 21.04.2016 р. Про надання земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва по АДРЕСА_2 вищевказаний проект затверджений і земельна ділянка передана ОСОБА_16 у власність. (т.1 а.с.20) та зареєстрована управлінням Держгеокадастру у Коломийському районі з присвоєнням кадастрового номера 2610600000:17:006:0036, а право власності зареєстровано за ОСОБА_16 реєстраційним центром Коломийської міської ради в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 28.04.2016 року за № 14400894 (т.3 а.с.17).

Після смерті ОСОБА_16 вищевказану земельну ділянку успадкував її син відповідач ОСОБА_1 , що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Трачук Л.В. 15.06.2017 року за реєстровим номером № 905 (т.1 а.с.206).

Тобто право ОСОБА_16 на земельну ділянку зокрема, площею 510, 0 кв.м було первинним, і відповідно, правомірно оформленим згідно наведених документів, тоді як наведеними судовими актами Державний акт на право власності на земельну ділянку співвласників будинку АДРЕСА_1 визнано недійсним.

В обгрунтування заявлених вимог позивачі посилаються на те саме рішення Коломийської міської ради від 17.04.1991 року №136 "Про надання дозволу на будівництво підприємствам та організаціям міста" про виділення міському відділу внутрішніх справ земельної ділянки площею 0,09 га по АДРЕСА_2 (за рахунок земель міськземфонду) для будівництва будинків малоповерхової забудови.

Однак, крім даного рішення, позивачами не представлено суду жодного правовстановлюючого документу, який підтверджує право користування чи право власності позивачів на вказану земельну ділянку після визнання недійсним Державного акту чи на іншу площу земельної ділянки. У справі відсутні належні докази, які б вказували на місце розташування, площу, кадастровий номер а також встановлення межових знаків в натурі земельної ділянки по АДРЕСА_1 і підстави її отримання.

Посилання сторони позивачів на рішення № РВ-2600082152016 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 10.06.2016 року, у зв`язку з невідповідністю електронного документа установленим вимогам, а саме перетин з ділянкою 2610600000:17:006:0069, площа співпавдає на 92,8654 %, перетин з ділянкою 2610600000:17:006:0036 , площа співпадає на 5,1044 % (Т.1 а.с.23) доказом наявності у позивачів права на певну площу земельної ділянки бути не може. Підстави присвоєння кадастрового номера земельної ділянки в даному рішенні не вказано.

Представлений позивачами кадастровий план (том-1, а.с.21), суд розцінює критично, оскільки він не містить дати і підстави його виготовлення. Крім того, вказана у кадастровому плані площа земельної ділянки 0,0757 га, відмінна від площі зазначеної у висновку експерта №746 від 16.09.2019 року (0,0725 га) та відмінна від площі 0,09га., яка була виділена згідно рішення Коломийської міської ради від 17.04.1991 року № 136 .

Наявна у матеріалах справи копія проекту технічної документації на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 не затверджена у встановленому порядку, підстави її виготовлення не вказано (том-1, а.с.241-257).

Інші правовстановлюючі документи, які підтверджують право позивачів на земельну ділянку в матеріалах справи відсутні.

Посилання позивачів на порушення їх прав як співвласників будинку, оскільки межа ділянки відповідача проходить по коструктивних елементах будинку, не можна вважати належним, оскільки порушення такого права безпосередньо пов`язано з правом на землю.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про порушення прав позивачів як співвласників будинку та землекористувачів та наявності підстав для задоволення позову.

Щодо посилання суду як на доказ підтвердження позовних вимог - висновок судового експерта від 16.06.2019 року апеляційний суд вважає за необхідне зазаначити наступне.

Відповідно до ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У даному випадку, згідно п.1 розділу Висновки висновку експерта №743 від 16.09. 2019 року зазначено, що на ситуаційному плані взаємного розташування земельних ділянок гр. ОСОБА_16 та ОСОБА_2 (один із співвласників будинку АДРЕСА_1 згідно фактичного користування,експертом встановлено, що фактична площа домоволодіння в„– 38 складає 0,0470га. і яка не відповідає площі , що надавалась гр. ОСОБА_16 відповідно до рішення № 393-6/2016 для ведення садівництва 0,0510га.

Як видно з фрагменту "Н" в точках 1-2-5-6 показане накладання до краю відмостки площею 0,0032 га земельної ділянки гр. ОСОБА_16 ( ОСОБА_1 ) з кадастровим номером 2610600000:17:006:0036 на земельну ділянку будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Як сказано в п.1 дослідження, на ситуаційному плані взаємного розташування земельних ділянок в умовних позначеннях показаний фрагмент Н по межі А - Д , де вказана фактична межа між будинковолодінням АДРЕСА_1 та земельної ділянки по АДРЕСА_2 , яка проходить по огорожі із металевої сітки на металевих стовпах в точках 3-4 і не проходить по стіні будинку АДРЕСА_1 .

Згідно п.3 експертого висновку на час складання проекту щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_16 для ведення індивідуального садівництва в АДРЕСА_2 , проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою.

Крім того, у п.5 експертом зазначено, що фактичне користування земельною ділянкою площею 0,0470 га, яка розташовона в АДРЕСА_2 , не відповідає земельній ділянці площею 0,0510 га для індивідуального садівництва, яка знаходиться у власності ОСОБА_16 згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за номером НВ-2601598922016 від 10.02.2016 року з кадастровим номером 2610600000:17:006:0036 і затвердженому на неї проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, (том-2, а.с.141-148).

Однак, в експертному висновку відсутні вихідні дані, з чого виходив експерт здійснюючи заміри земельних ділянок та якими документами при цьому користувався.

Роблячи висновок щодо розташування земельних ділянок, експерт вказує на кадастровий номер земельної ділянки ОСОБА_16 та фактичний розмір ділянки будинку АДРЕСА_1 , однак при цьому, не вказує жодної підстави визначення площі 0,0725га. "як земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 " та самостійно складає ситуативну схему розташування земельних ділянок на підставі фактичних розмірів.

З огляду на наведене, суд не може вважати належним доказом існування накладення земельної ділянки відповідача на конструктивні елементи будинку позивачів та земельну ділянку навколо будинку експертний висновок від 16.09.2019 року № 743.

Помилковим є висновок суду і щодо незабезпечення відступу 1, 0 м від найбільш виступаючої конструкції ( сходових площадок будинку позивачів) до межі земельної ділянки ОСОБА_1 в порушення п.3.25* ДБН 360-92** , оскільки право на земельну ділянку у відповідача виникло раніше, а за недоведеності площі та розміру земельної ділянки якою володіють позивачі, відсутні підстави стверджувати про порушення такого права.

Таким чином, слід прийти до висновку, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами порушене право. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 27 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до Коломийської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про визнання незаконним і скасування рішення Коломийської міської ради від 21.04.2016 року за № 393-6/2016 та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.06.2017 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04 листопада 2020 року.

Суддя-доповідач: Василишин Л.В.

Судді: Максюта І.О.

Горейко М.Д.