Рішення

від 18.11.2020 по справі 553/757/20

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/757/20

Провадження № 2/553/562/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.11.2020м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Чистик І.О.,

при секретарі - Павленко І.В.,

з участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_5.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Армантіс про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Армантіс (далі - ТОВ Армантіс ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що він перебуває в трудових відносинах з позивачем. З 05 квітня 2018 року він працював на посаді Медичний представник , а з 27 грудня 2018 року переведений на посаду Представник з реклами . 08 квітня 2020 року він отримав цінний лист від відповідача з наказом про звільнення, копією наказу про скорочення посади Представник з реклами , копією попередження (повідомлення) про скорочення посади і оригінал трудової книжки. Таким чином він дізнався про своє звільнення. Вважає вказаний наказ незаконним та протиправним з наступних підстав. Його не було завчасно попереджено належним чином про скорочення посади. Відповідач не пропонував йому будь-які вакантні посади для переведення. Крім того, відповідач не врахував при скороченні штату його переважне право на залишення на роботі. Також зі змісту наказу вбачається, що займану ним посаду скорочено у зв`язку з раціоналізацією штатної структури та зменшенням попиту на послуги ТОВ Армантіс , а не у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, як це передбачено п. 1 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України. Протягом всього періоду роботи йому виплачувалась заробітна плата в розмірі 18 634 гривні. Проте з січня по березень 2020 року йому виплатили заробітну плату в мінімальному розмірі 4 723 гривні. З наведених підстав просив суд задовольнити позов, визнати незаконним та скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю Армантіс № 30-03/20 від 30 березня 2020 року про його звільнення з 1 квітня 2020 року з посади представник з реклами згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням посади. Поновити його на роботі на посаді представник з реклами в ТОВ Армантіс . Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. Також просив суд стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу (а.с. 1-9).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 30 квітня 2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

19 травня 2020 року представником відповідача - адвокатом Глушко М.С. подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого представник просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та стягнути з нього витрати відповідача на правничу допомогу з підстав, викладених у відзиві на позов (а.с. 39-43).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 25 червня 2020 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 553/387/20 (провадження № 2/553/472/2020).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2020 року поновлено провадження у справі.

В судовому засіданні позивач та його представник позовну заяву підтримали з викладених в ній, а також в уточнених позовних заявах підстав.

Представники відповідача ТОВ Армантіс - адвокати Глушко М.С., Шаповалов А.М., Ткаченко Я.К., а також директор ТОВ Армантіс Галік І.М. в судовому засіданні позовну заяву та уточнені позовні заяви не визнали з викладених в письмових запереченнях підстав.

Частиною 3 статті 131 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Директор ТОВ Армантіс , будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, в судове засідання 17 листопада 2020 року повторно не з`явився, про причини своєї повторної неявки суду не повідомив, у зв`язку з чим згідно ст. 131 ЦПК України суд визнає, що він не з`явився в судове засідання без поважної причини.

Представники відповідача ТОВ Армантіс - адвокати Глушко М.С., Шаповалов А.М., Ткаченко Я.К., будучи належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду, в судове засідання 17 листопада 2020 року повторно не з`явились. Представник Глушко М.С. подала повторне клопотання про відкладення судового розгляду, посилаючись на свою зайнятість в розгляді іншої справи та хворобу представників Шаповалова А.М. та Ткаченко Я.К . В той же час до свого повторного клопотання, направленого до суду 17 листопада 2020 року, не додала актуальних станом на 17 листопада 2020 року відомостей, які б підтверджували поважність причин неявки суду представника Шаповалова А.М. (долучивши відомості двотижневої давності за 29 жовтня 2020 року), не надано доказів поважності повторного неприбуття в судове засідання також самим представником Шаповаловим А.М .

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, а згідно п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Суд бере до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 04 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, те, що за позовом ОСОБА_1 розглядається трудовий спір, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання суду не надав, те, що жоден з кількох представників повторно не прибув в судове засідання.

Також суд враховує те, що справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження, відзив сторони відповідача та письмові докази долучені до справи, позиція представників відповідача вже заслухана судом в судовому засіданні, вони також мали можливість задати всі свої запитання позивачу. За таких обставин, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, судом визнано доцільним продовжити судовий розгляд за відсутності осіб, які не прибули до суду, на підставі у справі наявних доказів, оскільки подальший не розгляд справи порушує права учасників щодо розумності строків розгляду справи.

Суд, заслухавши показання сторін та їх представників, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, проаналізувавши надані докази, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Судом встановлено, що 01 січня 2019 року між ТОВ Армантіс в особі директора ОСОБА_2. та ОСОБА_1 укладено трудовий договір (а.с. 11).

Сторонами визнається той факт, що вказаний трудовий договір був пролонгований на 2020 рік.

Також судом встановлено, що 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади Представник з реклами згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням посади на підставі наказу № 30-03/20 від 30 березня 2020 року, що підтверджується копією наказу директора ТОВ Армантіс № 30-03/20 від 30 березня 2020 року ОСОБА_1 та копією трудової книжки (а.с. 12, 14).

До відзиву додано копію відомостей про направлення ОСОБА_1 оригіналу наказу про звільнення, копії наказу про скорочення посади, копії попередження про скорочення посади та оригінал трудової книжки 01 квітня 2020 року (а.с. 64-65). Сам позивач також не оспорював факту отримання цих документів 8 квітня 2020 року.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Із наказом позивач ознайомлений 08 квітня 2020 року, в той же день отримав трудову книжку, що підтверджується поясненнями позивача, його підписом та не оспорювалось стороною відповідача, внаслідок чого до суду позивач звернувся із дотриманням місячного строку, встановленого законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно наказу директора ТОВ Армантіс № 31-01/20 від 31 січня 2020 року у зв`язку з раціоналізацією штатної структури посад ТОВ Армантіс та зменшенням попиту на послуги ТОВ Армантіс вирішено скоротити з 01 квітня 2020 року посаду Представник з реклами - 1 одиниця (а.с. 15, 51).

Постанова Верховного Суду у справі № 487/6407/16-ц від 10.09.2018 містить висновки щодо застосування ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України, які враховуються судом при їх застосуванні до спірних правовідносин відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Згідно ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмету доказування.

Судом досліджено питання щодо наявності чи відсутності у позивача переважного права на залишення на роботі. Згідно ст.42 КЗпП України, переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад, в той час як у даному випадку мало місце скорочення єдиної у товаристві посади Представник з реклами , у зв`язку з чим в цій частині відповідачем не допущено порушень ст. 42 КЗпП України.

При перевірці обставин щодо своєчасного попередження позивача про наступне вивільнення судом досліджено попередження про вивільнення та встановлено наступне.

Так, до відзиву на позов представником відповідача додано попередження вих. № 1 від 31 січня 2020 року представнику з реклами ОСОБА_1 про скорочення посади. Крім того за текстом повідомлення зазначено, що станом на 31 січня 2020 року у ТОВ Арматіс відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування. У разі виникнення підходящої за кваліфікацією вакансії до закінчення двомісячного терміну попередження, вона йому буде запропонована (а.с. 16, 49), а також відомості про направлення цінного листа з описом вкладення, проте відомості про його отримання ОСОБА_1 відсутні (а.с. 52).

В той же час сам позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні наполягав на тому, що вперше з вказаним наказом № 31-01/20 від 31 січня 2020 року, а також із текстом попередження про скорочення посади від 31 січня 2020 року він був ознайомлений лише 08 квітня 2020 року, отримавши його поштою разом з оригіналом трудової книжки та наказу про звільнення з 01 квітня 2020 року.

Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування таких пояснень позивача, які підтверджуються письмовими відомостями поштових повідомлень про отримання, представниками відповідача не надано.

При цьому долучене до відзиву попередження за відсутності відомостей про ознайомлення ОСОБА_1 з його змістом та зі змістом наказу від 31 січня 2020 року про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням посади не є доказом персонального попередження працівника не пізніше ніж за два місяці до вивільнення з посади, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України з боку ТОВ Арматіс .

Таким чином, суд приходить до висновку про порушення вимог закону щодо процедури звільнення позивача та незаконність звільнення позивача з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, чим порушено її трудові права, які підлягають судовому захисту.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України №6-33цс14.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці", п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому згідно з п. 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

При визначенні розміру заробітної плати, з якого необхідно виходити при розрахунку середнього заробітку, суд виходить з наступного.

Наказом № 01-01/20 від 02 січня 2020 року затверджено і введено в дію з 2 січня 2020 року штатний розпис ТОВ Арматіс із встановленням окладу Представник з реклами в розмірі 4723 гривні.

Суд враховує те, що в межах даного позову наказ № 01-01/20 від 02 січня 2020 року не оскаржується, питання про обґрунтованість розміру нарахованої заробітної плати порушено позивачем ОСОБА_1 шляхом подання іншого позову, який розглядається окремо та на даний час не вирішений по суті, позицію позивача та його представника, які наполягали на вирішенні по суті позовної вимоги про стягнення середнього заробітку, у зв`язку з чим виходить із встановленого наказом № 01-01/20 від 02 січня 2020 року окладу Представник з реклами в розмірі 4723 гривні.

З огляду на дату звільнення позивача 1 квітня 2020 року для визначення середньоденної заробітної плати взятий період лютий та березень 2020 року тобто останні два фактично відпрацьовані місяці.

Відповідно до розрахункових відомостей та платіжних доручень фактично ОСОБА_1 нараховано заробітну плату в такому розмірі: лютий 2020 року - 4 723 гривні 00 коп., березень 2020 року - 4 723 гривні 00 коп., разом - 9 446 гривень.

Таким чином, середньомісячна заробітна плата за лютий, березень 2020 року склала: 4 723 гривні 00 коп. (9 446 гривень / 2).

Середньомісячне число робочих днів за лютий, березень 2020 року складає 20,5 день (20 днів (лютий 2020 року) + 21 день (березень 2020 року) / 2).

Середньоденна заробітна плата за лютий, березень 2020 року складає 230 гривні 40 коп. (4723 гривні 00 коп./ 20,5 днів).

Оскільки позивач був звільнений з 01 квітня 2020 року, кількість робочих днів за час вимушеного прогулу з часу звільнення по день винесення судового рішення становить 158 робочих днів, з них: з 2 по 30 квітня 2020 року - 20 днів (20 квітня 2020 року вихідний), травень 2020 року - 19 днів (1 та 11 травня 2020 рок вихідні), червень 2020 року - 20 днів (8 та 29 червня 2020 року вихідні), липень 2020 року - 23 дні, серпень 2020 року - 20 днів (24 вихідний, вересень 2020 року - 22 дні, жовтень 2020 року - 21 день (14 жовтня 2020 року вихідний), з 1 по 18 листопада 2020 року - 13 днів.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, що складає 36 403 гривень 20 коп. (230 гривні 40 коп. х 158 робочих днів)

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

15 квітня 2020 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_5. укладений договір про надання професійної правничої допомоги.

Згідно наданого акт виконаних робіт із наведенням розрахунку вартість послуг за надання правової допомоги наданої адвокатом ОСОБА_5. склала 10 000 гривень.

Згідно наданої позивачем квитанції ОСОБА_1 оплатив адвокату ОСОБА_5. за надання правової допомоги 10 000 гривень.

Враховуючи обсяг надання ОСОБА_1 правових послуг, розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір за задоволені судом вимогу майнового характеру у загальному розмірі 36 403 гривні 20 коп. та дві вимоги немайнового характеру, в загальному розмірі 2522 гривень 40 коп.

Суд допускає негайне виконання рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, так як згідно вищевказаної норми процесуального права суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

На підставі викладеного, ст. ст. 21, 40, 232, 235, 236 Кодексу законів про працю України, керуючись статтями 2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Армантіс про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю Армантіс № 30-03/20 від 30 березня 2020 року про звільнення з 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 з посади представник з реклами згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням посади.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді представник з реклами в Товаристві з обмеженою відповідальністю Армантіс (ЄДРПОУ 39731636).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) на роботі на посаді представника з реклами в Товаристві з обмеженою відповідальністю Армантіс (ЄДРПОУ 39731636).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Армантіс (ЄДРПОУ 39731636) на користь ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) 36 403 (тридцять шість тисяч чотириста три) гривні 20 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 квітня 2020 року по 18 листопада 2020 року, яка визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Армантіс (ЄДРПОУ 39731636) на користь ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) заборгованості з заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Армантіс (ЄДРПОУ 39731636) на користь держави судовий збір в розмірі 2 522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) гривні 40 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Армантіс (ЄДРПОУ 39731636) на користь ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп ..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, яким є Полтавський апеляційний суд. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиІ. О. Чистик