Постанова

від 18.11.2020 по справі 380/1620/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 380/1620/17

провадження № 61-5020св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватна агрофірма Промінь ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу, з урахуванням доповнень, приватної агрофірми Промінь на рішення Тетіївського районного суду Київської області

від 30 серпня 2018 року у складі судді Косович Т. П. та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся о суду із позовом до приватної агрофірми Промінь (далі - ПА Промінь ) в якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 12 від 12 березня 2012 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, площею 1,5386 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області, укладений між ним та ПА Промінь , визнати недійсною його державну реєстрацію Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області від 21 травня 2012 року за № 322460004004037 та скасувати державну реєстрацію іншого речового права на нерухоме майно - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, номер запису про інше речове право 19862409, посилаючись на те, що він вказаний договір не укладав, підпис в договорі від його імені поставлений іншою особою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 12 березня 2012 року № 12 щодо земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, площею 1,5386 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області, укладений між ОСОБА_1 та приватною агрофірмою Промінь .

Визнано недійсною державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 12 березня 2012 року № 12 щодо земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, площею 1,5386 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області, укладеного між

ОСОБА_1 та приватною агрофірмою Промінь , проведену Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області 21 травня 2012 року за

№ 322460004004037.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки

від 12 березня 2012 року № 12 щодо земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, площею 1,5386 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області, укладеного між

ОСОБА_1 та приватною агрофірмою Промінь , проведену державним реєстратором Тетіївської районної державної адміністрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 28 березня 2017 року, номер запису про інше речове право 19862409.

Стягнуто з приватної агрофірми Промінь на користь ОСОБА_1

4 170,24 грн сплачених судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що оскільки волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору оренди землі відсутнє, тому що останній його не підписував, що підтверджується категоричним висновком Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 16 липня 2018 року № 8-4/921, то в силу вимог частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України вказаний правочин є недійсним.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу приватної агрофірми Промінь залишено без задоволення.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 березня 2019 року ПА Промінь через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, просить скасувати рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 27 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга, з урахуванням доповнень, мотивована тим, що в основу оскаржуваних судових рішень помилково покладено висновок експерта

від 16 липня 2018 року, згідно якого, підпис в договорі оренди земельної ділянки від імені ОСОБА_1 виконаний не ним, а іншою особою, оскільки даний висновок одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, відповідно є неналежним, недопустимим, недостовірним та недостатнім доказом. Суди залишили поза увагою факт отримання позивачем орендну плату як в грошовій, так і в натуральній формі за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роки.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов .

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тетіївського районного суду Київської області.

У задоволенні клопотання ПА Промінь про зупинення виконання рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого

2019 року, відмовлено.

У червні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПА Промінь на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,5386 га, що розташована на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 06 грудня 2010 року.

Відповідно до договору № 12 оренди землі від 12 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_1 та ПА Промінь , остання отримала в строкове платне користування для сільськогосподарського використання вищезазначену земельну ділянку строком на 10 років.

Даний договір зареєстрований Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області за № 322460004004037.

Право оренди земельної ділянки на підставі договору від 12 березня 2012 року зареєстровано 28 березня 2017 року державним реєстратором Тетіївської РДА в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно висновку Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 16 липня 2018 року № 8-4/921 підпис в графі Орендодавець в договорі оренди землі від 12 березня 2012 року № 12, укладеному між ОСОБА_1 та ПА Промінь щодо земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, площею 1,5386 га, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, ймовірно з наслідуванням підпису позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору оренди землі відсутнє, тому що останній його не підписував, що підтверджується категоричним висновком Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 16 липня 2018 оку № 8-4/921, то в силу вимог частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України вказаний правочин є недійсним.

Проте з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір не підписував, умови його не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки, посилаючись на умови договору, підписаного невстановленою особою замість позивача.

Суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цього договору не погоджував.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушенимшляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення .

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на тому, що він не укладав договір оренди, користування належної йому земельною ділянкою відповідачем без договірних відносин є незаконним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди землі на умовах, що в ньому викладені, підтверджується категоричним висновком Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 16 липня 2018 року

№ 8-4/921 , то такий договір є неукладеним. Тому ефективним способом захисту позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовував позов позивач.

З огляду на викладене позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 12 від 12 березня 2020 року, щодо земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, площею 1,5386 га, є неналежним способом захисту порушеного права, а тому така позовна вимога задоволенню не підлягає.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, позивач також заявив вимогу про визнання недійсною державну реєстрацію договору оренди землі від 12 березня 2020 року № 12 Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області від 21 травня 2012 року за № 322460004004037 та скасування державної реєстрації іншого речового права на нерухоме майно - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, номер запису про інше речове право 19862409, посилаючись на те, що він вказаний договір не укладав, підпис в договорі від його імені поставлений іншою особою.

З матеріалів справи відомо, що договір оренди землі від 12 березня 2012 року

№ 12 зареєстрований 21 травня 2012 року Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області за № 322460004004037. Право оренди земельної ділянки на підставі договору від 12 березня 2012 року зареєстровано 28 березня 2017 року державним реєстратором Тетіївської РДА в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власником земельної ділянки з кадастровим номером 3224684000:05:004:0017 на час подання позову є ОСОБА_1 , що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 910295.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Реєстрація речового права за неукладеним між сторонами договором оренди землі порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою, площею 1,5386 га, кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, яка розташована на території Клюківської сільської ради, Тетіївського району, Київської області.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18) вказано, що під час розгляду справи суди мають врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду (пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18) стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

На підставі викладеного Верховний Суд вважає, що доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації речового права за договором оренди землі щодо земельної ділянки, площею 1,5386 га, яка належить ОСОБА_1 та розташована на території Клюківської сільської ради, Тетіївського району, Київської області, є обґрунтованими, а тому рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в частині визнання недійсною державну реєстрацію договору оренди землі від 12 березня 2020 року № 12 Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області від 21 травня 2012 року за № 322460004004037 та скасування державної реєстрації іншого речового права на нерухоме майно - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, номер запису про інше речове право 19862409 слід залишити без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 27 лютого 2019 року в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 12 березня 2012 року № 12 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту; рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 27 лютого 2019 рокув частині позовних вимог про визнання недійсною державну реєстрацію договору оренди землі від 12 березня 2020 року № 12 Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області від 21 травня 2012 року за № 322460004004037 та скасування державної реєстрації іншого речового права на нерухоме майно - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, номер запису про інше речове право 19862409 - залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди землі, із залишенням без змін оскаржуваних судових рішень в іншій частині, судові витрати понесені відповідачем за подання апеляційної скарги у розмірі 960,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 280,00 грн, а всього - 2 240,00 грн слід стягнути із ОСОБА_1 на користь ПА Промінь .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу, з урахуванням доповнень, приватної агрофірми Промінь задовольнити частково.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до приватної агрофірми Промінь про визнання недійсним договору оренди землі від 12 березня

2012 року № 12, укладеного між ОСОБА_1 та приватною агрофірмою Промінь - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватної агрофірми Промінь про визнання недійсним договору оренди землі

від 12 березня 2012 року № 12, укладеного між ОСОБА_1 та приватною агрофірмою Промінь - відмовити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватної агрофірми Промінь про визнання недійсною державну реєстрацію договору оренди землі від 12 березня 2020 року № 12 Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області від 21 травня 2012 року за № 322460004004037 та скасування державної реєстрації іншого речового права на нерухоме майно - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, номер запису про інше речове право 19862409 - залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь приватної агрофірми Промінь код ЄДРПОУ 30368189) 2 240,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані у відповідних частинах рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун