Постанова

від 02.12.2020 по справі 484/592/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 484/592/18

провадження № 61-15139св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство Роса ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу фермерського господарства Роса на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 березня 2019 року у складі судді Закревського В. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фермерського господарства Роса (далі - ФГ Роса ) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1-562 від 30 травня 2012 року належить земельна ділянка

з кадастровим номером 4825486300:05:000:0075 площею 1 га у межах Синюхобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Цю земельну ділянку вона успадкувала в порядку спадкування за законом після смерті своєї матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 серпня 2017 року вона дізналась, що зазначена земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача на підставі договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2017 року, який було укладено між її матір`ю - ОСОБА_2 та ФГ Роса , зареєстрованого державним реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області 26 липня 2017 року за індексним номером 36310030 строком на 10 років. Проте ОСОБА_2 на момент укладення договору оренди померла, а тому договір оренди земельної ділянки суперечить положенням статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У зв`язку з цим просила визнати договір оренди земельної ділянки від 20 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ Роса , недійсним.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року , позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 20 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ Роса ,.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суди керувалися тим, що у момент вчинення спірного правочину ОСОБА_2 померла, а тому не могла бути стороною договору. Враховуючи відсутність волевиявлення на укладення договору оренди земельної ділянки, такий договір на підставі статей 203, 2015 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року ФГ Роса подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 березня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просило оскаржені судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не пересвідчилися, хто саме підписав договір та хто саме був дійсною стороною спірного договору із повним обсягом прав та обов`язків. Зазначено, що договір оренди земельної ділянки замість померлої матері підписала позивач вже як спадкоємець та законний власник земельної ділянки та належна сторона договору. Крім того, наявність у договорі прізвища матері позивача, від якої вона на законних підставах успадкувала земельну ділянку та власноручно підписала вказаний договір, не може свідчити про наявність порушеного (невизнаного чи оспореного) права чи інтересу позивача. У частині договору, що стосується реквізитів орендодавця, помилково було зазначено померлу мати позивача.

Отже, судом першої інстанції взагалі не досліджено, а апеляційний суд ухилився від дослідження: самого договору оренди, який так і не отримано судами; хто насправді є сторонами договору та хто насправді його укладав та поставив підписи у договорі; хто отримав другий примірник оскаржуваного договору та за нього розписався; як виконувався договір сторонами, зокрема хто в дійсності отримував орендну плату; на скільки була обізнана позивач стосовно долі земельної ділянки, успадкованої нею ще у 2012 році після смерті матері, та як має бути застосований принцип обізнаності власника та чому саме вона вирішила дізнатись про долю своєї власності лише у 2017 році; чи порушено істотні умови договору, коли навіть текст договору не досліджено судами, чи окрема його частина, яка не може давати підстав недійсності договору в цілому; чия в дійсності воля була спрямована на укладення договору; які правовідносини склались між позивачем та відповідачем; чи дійсно було порушено право позивача, яка і підписала договір, і це потребує судового захисту.

Відзив на касаційну скаргу іншим учасником справи не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_2 , мати позивача, померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1

у віці 72 років.

Після її смерті відкрилась спадщина, в тому числі і на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1 га,

з кадастровим номером 4825486300:05:000:0075, яка знаходиться в межах Синюхобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Зазначену земельну ділянку успадкувала донька ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , про що 30 травня 2012 року Другою Первомайською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване

в реєстрі за № 1-562.

На підставі договору оренди землі від 20 липня 2017 року № 24, укладеного між ФГ Роса та ОСОБА_2 строком на 10 років із виплатою орендної плати

у розмірі 500 грн, здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки згідно рішення, індексний номер 36310030 від 26 липня 2017 року.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися

у формі, встановленій законом.

Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18 ) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами .

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду,

а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення .

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суди встановили, що ОСОБА_2 померла у ІНФОРМАЦІЯ_1, тому не могла

у 2017 році підписати оспорюваний договір земельної ділянки.

Враховуючи наведене, спірний договір оренди земельної ділянки від 20 липня 2017 року є неукладеним, тому у задоволенні позову про визнання його недійсним слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

При цьому, за наявності для того підстав позивач не позбавлена права заявити вимогу про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки або скасування державної реєстрації речового права. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення

ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Тому судові витрати ФГ Роса на сплату судового збору у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 057,20 грн та касаційної інстанції

у розмірі 1 409,60 грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства Роса задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від

22 березня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від

04 липня 2019 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фермерського господарства Роса про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фермерського господарства Роса судовий збір у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 2 466,80 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 березня

2019 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 04 липня

2019 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук