Постанова

від 24.12.2020 по справі 541/831/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/831/17 Номер провадження 22-ц/814/2168/20Головуючий у 1-й інстанції Куцин В. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.

за участю секретаря Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стамбули Віталія Михайловича

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року, ухвалене суддею Куцин В.М.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про поновлення договору оренди земельної ділянки та зобов`язання укладення додаткової угоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про поновлення договору оренди земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії щодо укладення додаткової угоди.

Позовна заява мотивована тим, що 18 травня 2005 року між ним та Миргородською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки строком на десять років. Даний договір зареєстровано у Миргородському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, про у Державному реєстрі земель 16 січня 2006 року вчинено запис за № 040654500001.

Маючи намір поновити дію договору оренди землі, він у встановленому законом та пункту 8 укладеного договору оренди порядку, а саме 15 грудня 2015 року звернувся до відповідача з клопотанням про поновлення договору оренди, на яке останній ніяким чином не відреагував, не направив згоду на запропоновані умови додаткової угоди та не повідомив про відсутність (наявність) заперечень щодо поновлення дії договору.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати договір оренди землі від 18 травня 2005 року поновленим та зобов`язати відповідача укласти додаткову угоду до договору оренди на новий строк.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 18 травня 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та Миргородською районною державною адміністрацією, зареєстрований у Миргородському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України 16 січня 2006 року за № 040654500001 з додатковою угодою №1 від 04 січня 2007 року, згідно якого ОСОБА_2 передано в оренду земельну ділянку площею 43,1017 га, яка розташована на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, кадастровий номер 5323255700:00:001:039, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в редакції додаткової угоди погодженої сторонами договору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 серпня 2017 року вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач на час звернення з вимогою про поновлення договору оренди землі продовжує користуватися спірною ділянкою на умовах визначених у договорі, належно виконує свої обов`язки за цим договором та своєчасно сплачує орендну плату, а тому після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

При цьому, як орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, ОСОБА_2 своєчасно повідомив про це орендодавця, проте відповідач не надіслав орендарю у встановлений законом строк відмови в поновленні договору, тому договір вважається поновленим.

З наданих матеріалів справи вбачається, що дане судове рішення вже переглядалося судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Так, ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області відхилено, рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області залишено без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 листопада 2017 року залишено без змін.

Крім цього, ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 - адвоката Уварової Ю.В. залишено без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року залишено без змін.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_12 - адвоката Демчишина А.В. залишено без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2020 року касаційні скарги представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 - ОСОБА_13 та представника ОСОБА_12 - ОСОБА_14 залишено без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 листопада 2017 року, постанову Апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишено без змін.

Поновлено дію рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 02 листопада 2017 року, постанови Апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2018 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року.

У вересні 2020 року рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року оскаржено в апеляційному порядку представником ОСОБА_1 - адвокатом Стамбулою В.М.

В апеляційній скарзі адвокат Стамбула В.М., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, прохає скасувати рішення місцевого суду, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що оскаржуваним рішенням порушено права і інтереси ОСОБА_1 , який є власником земельної ділянки кадастровий № 5323255700:00:001:0016, виділеної з масиву земельної ділянки з кадастровим № 5323255700:00:001:0039, що була в оренді у ОСОБА_2 .

Зазначає, що на момент розгляду справи відбувалася процедура відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із загального масиву землі, який раніше перебував в оренді у ОСОБА_2 .

Між тим ОСОБА_1 не був залучений до участі у справі, хоча рішення у ній напряму стосувалося його прав і інтересів.

Вважає, що отримання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки сформувало у нього легітимні очікування щодо набуття у власність цієї земельної ділянки.

Зазначене відповідає висновкам ВП ВС у постанові від 30.01.2020 р. у справі № 587/2121/18 у, а також у постанові ВС у справі № 369/6516/16-ц від 01.08.2018 р.

На час перегляду цієї справи в апеляційному порядку ОСОБА_1 був власником земельної ділянки, виділеної з масиву землі, щодо якої ОСОБА_2 просив поновити оренду.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 , погоджуючись з оскаржуваним рішенням, прохав апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стамбули В.М. залишити без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року залишити без змін.

Представник апелянта, апелянт, відповідач до суду не з`явились, про дату, час, місце розгляду справи повідомлені належним чином. Їх неявка відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України , суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України , суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 18 травня 2005 року між ОСОБА_2 та Миргородською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 46,0 га строком на десять років, яка знаходиться на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно додаткової угоди № 1 від 4 січня 2007 року площу орендованої земельної ділянки зменшено до 43,1017 га. Вказаний договір оренди та додаткову до нього угоду №1 зареєстровано у Миргородському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, про що в Державному реєстрі земель вчинено відповідні записи за № 040654500001 від 16 січня 2006 року та за № 040854500003 від 17 січня 2008 року.

До закінчення строку дії договору орендар ОСОБА_2 15 грудня 2015 року направив відповідачу клопотання про поновлення договору оренди земельної ділянки та додаткову угоду, які подані ним у порядку і строки встановленні статтею 33 Закону України Про оренду землі та пункту 8 договору оренди земельної ділянки від 18 травня 2005 року. Однак, вказане клопотання позивача орендодавцем по суті розглянуто не було.

До моменту звернення позивача до суду, останній продовжував добросовісно користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, використовуючи земельну ділянку за цільовим призначенням.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач є добросовісним орендарем, дії якого виразилися у продовжені користування ним земельною ділянкою та внесенні відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору, що свідчить про його намір скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди земельної ділянки, строк дії якого закінчився, а тому прийшов до висновку що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Виходячи з доводів апеляційної скарги та висновків судів всіх інстанції, щодо дотримання позивачем встановленої законом процедури для поновлення договору оренди, колегія суддів, підтримуючи правильність та обґрунтованість зазначених висновків, здійснює перегляд оскаржуваного рішення місцевого суду лише в частині оцінки висновків щодо доведеності факту порушення відповідачем переважного права позивача на поновлення договору оренди та необхідності його захисту, та порушення даним рішенням місцевого суду прав, свобод та інтересів апелянтів.

Згідно з положеннями чинного законодавства, якими врегульовано дані правовідносини, та роз`ясненнями, наданими судам в абзаці 4 пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ в разі закінчення зазначеного в договорі строку оренди переважне право орендарів на поновлення договору оренди, передбачене статтею 33 Закону від 6 жовтня 1998 р. № 161-ХІУ Про оренду землі , поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду.

Порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 4 ЦК України , матиме місце при укладенні договору оренди з новим орендарем: при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; у разі недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права; укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю в поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент закінчення договору оренди землі, тобто станом на 16.01.2016 року спірна земельна ділянка залишалася у користуванні позивача, при цьому останній маючи намір на поновлення договору вжив всіх заходів для реалізації свого переважного права встановленого законом.

Причиною своєчасного не поновлення договору оренди та не укладення додаткової угоди, стала позицію відповідача, який в цілому не заперечуючи щодо клопотання позивача маючи намір на подальше використання спірної земельної ділянки на умовах оренди, спочатку висунув для узгодження свої варіанти деяких умов договору, а подальшому безпідставно залишив клопотання позивача без розгляду.

За таких умов, зважаючи на те, що на момент закінчення договору оренди відповідач мав намір на подальше використання спірної земельної ділянки на умовах оренди, фактично розпочав процес узгодження та укладення додаткової угоди з відповідачем, безпідставно зволікав з його завершенням тривалий час так і залишивши клопотання позивача без розгляду, переважне право позивача на поновлення договору оренди землі, було порушено та підлягало судовому захисту.

Із наведених апелянтами доводів та наданих доказів вбачається, що ОСОБА_1 , будучи учасником антитерористичної операції, користуючись своїми правами, передбаченими ч.4 ст.13 Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях , ст. 6 і ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і ст. 118 Земельного кодексу України , прийняв рішення отримати безоплатно у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

У лютому 2017 року він як учасник АТО, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із відповідним клопотаннями про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів.

15.03.2017 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області було видано Наказ № 2860-СГ, яким було надано дозвіл ОСОБА_1 відповідно на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів (том 3 а.с. 240).

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області було прийнято 26.06.2017 року та набрало чинності 02.11.2017 р.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 19.12.2017 р. № 11960-СГ затверджено проект землеустрою та вирішено надати у власність ОСОБА_15 земельну ділянку площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів, кадастровий номер 5323255700:00:001:0016 (том 3 а.с. 241).

18.01.2018 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (том 3 а.с. 242).

Будучи власником земельної ділянки апелянт до позивача з питань врегулювання питань подальшого використання останнім належних їм земельних ділянок, чи повернення їх не звертався.

За захистом своїх прав в судовому порядку також не зверталися.

З наведеного вбачається, що на момент винесення рішення судом першої інстанції апелянт будь-яких прав на земельну ділянку, яка входила на той час до єдиного масиву, який перебував у користуванні позивача, не мав.

Факт отримання апелянтом дозволу на розроблення проектної документації, не означав позитивного рішення про надання їх у власність останніх та виникнення у них відповідних речових прав, а тому підстав для залучення вказаних осіб до участі у розгляду справи у місцевого суду не було.

Дані обставини місцевому суду відповідачем не повідомлялися та відповідних клопотань не заявлялося.

Отже, оскаржуваним рішенням суду питання про права, свободи та інтереси апелянта не вирішувалися, а відповідно факт визнання на той час поновленим договір оренди землі між сторонами, права ОСОБА_1 не порушував та стосувався лише прав та інтересів сторін у справі.

За таких обставин доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть вважатися безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції не обмежує апелянта, як власника земельної ділянки у здійсненні свого права на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю та вирішенні з позивачем у порядку передбаченому законом всіх питань пов`язаних з орендою останнім належного їм нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню не підлягають.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування рішення суду з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стамбули Віталія Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя О. В. Чумак

Судді: Ю.В.Дряниця

Т.О.Кривчун