Ухвала

від 16.02.2021 по справі 541/831/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа №541/831/17

провадження № 61-1326ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , діючого в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року та на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про поновлення договору оренди земельної ділянки та зобов`язання укладення додаткової угоди ,

ВСТАНОВИВ:

У квітня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про поновлення договору оренди земельної ділянки та зобов`язання укладення додаткової угоди.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 серпня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 , діючий в інтересах ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку надіслав на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року та на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції .

Вивчивши касаційну скаргу, суд дійшов висновку, що вона не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху, виходячи з таких підстав.

Право на касаційне оскарження та підстави касаційного оскарження судових рішень визначені положеннями статті 389 ЦПК України.

Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом до розгляду (стаття 392 ЦПК України). Положеннями цієї статті передбачено, що у касаційній скарзі повинні бути зазначені підстави касаційного оскарження.

У даній справі скаржник оскаржує в касаційному порядку судові рішення, право на касаційне оскарження яких передбачене пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Як на підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на те, що суд апеляційної станції розглянув справу без врахування правового висновку Верховного Суду.

За правилами пункту першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, за умови якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Диспозиція вищевказаної норми процесуального закону передбачає, що крім іншого скаржнику необхідно вказувати норму права , яку на його думку застосував суд апеляційної інстанції без врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування саме цієї норми права у подібних правовідносинах.

В мотивувальній частині скаржник не зазначає чітко, в частині застосування якої саме норми права суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду. Мотивувальна частина касаційної скарги не містить нормативно-правового обґрунтування, а суд не наділений повноваженнями на власний розсуд обирати норми права, з застосуванням яких не погоджується скаржник. Крім того, за результатами касаційного перегляду суд касаційної інстанції має надати правовий висновок щодо застосування саме цієї норми права судом апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції нагадує скаржнику положення статті 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Верховний Суд роз`яснює скаржнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За правилами частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що належне зазначення скаржником підстав для касаційного оскарження є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.

Виконання вищенаведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.

Скаржником не виконано в повній мірі вимоги законодавства стосовно зазначення підстав касаційного оскарження, в зв`язку з чим касаційна скарга не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.

Суд касаційної інстанції роз`яснює, що скаржнику для усунення даного недоліку, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, необхідно надати до суду уточнену касаційну скаргу, в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити підставу(и) касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування .

Тобто, заявнику слід чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) для подачі даної касаційної скарги та відповідне обґрунтування (посилання на норму закону, правові висновки Верховного Суду, висловлені в подібних правовідносинах тощо) з урахуванням вимог цієї ухвали .

За таких підстав касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду, оскільки скаржником не виконані в повній мірі вимоги статті 392 ЦПК України щодо оформлення касаційної скарги.

За правилами частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Крім того, касаційна скарга подана поза межами строку касаційного оскарження.

В касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що копію оскаржуваної постанови отримав 12 січня 2021 року, проте, не порушує питання про поновлення строку касаційного оскарження.

Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

В розумінні частини третьої статті 124 ЦПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, то останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Так оскаржувана постанова проголошена 24 грудня 2020 року. Строк касаційного оскарження сплинув 25 січня 2021 року (понеділок). Касаційну скаргу подано 26 січня 2021 року, тобто, поза межами строку касаційного оскарження.

До касаційної скарги додано докази отримання скаржником копії оскаржуваної постанови 12 січня 2021 року. Таким чином, в контексті статті 390 ЦПК України у скаржника виникає право на поновлення строку касаційного оскарження, але ОСОБА_2 таку заяву до суду не надав, а суд в розумінні статті 13 ЦПК України не уповноважений з власної ініціативи вирішувати такого роду процедурні питання.

За таких підстав касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду, оскільки скаржником не виконані в повній мірі вимоги статті 392 ЦПК України щодо оформлення касаційної скарги та скарга подана поза межами строку касаційного оскарження.

З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням строку на усунення вищевказаних недоліків.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , діючого в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року та на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настають процесуальні наслідки, передбачені цивільним процесуальним законодавством.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. А. Калараш