Рішення

від 30.12.2020 по справі 616/1036/19

ВЕЛИКОБУРЛУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер № 616/1036/19 Провадження № 2/616/60/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

„30" грудня 2020 року Великобурлуцький районний суд

Харківської області

в складі головуючого-судді РИКОВА М.І.

за участю секретаря

судового засідання ШЕГДИ В.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОВСЯНИКА С.А.

представника відповідача ГОРОДИНЦЯ Ю.А.

третя особа - державний нотаріус

Великобурлуцької державної нотаріальної

контори Харківської області не з`явилась,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Харківським окружним адміністративним судом в залі суду в смт. Великий Бурлук справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. про визнання договору міни земельної ділянки недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. в якій просить визнати недійсним договір міни земельної ділянки від 08 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що 11 липня 2005 року Великобурлуцьким районним відділом земельних ресурсів позивачу був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 334128, площею 14,8153 га, яка розташована на території Чорненської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка була надана в оренду КТАГО Росія . На початку вересня 2010 року у зв`язку з більш вигідними умовами оренди позивач вирішив надати належну йому земельну ділянку в оренду ТОВ Зоря , директором якого був ОСОБА_6 . Директор ТОВ Зоря , запропонував допомогу у вирішенні питання щодо розірвання договору оренди землі з КТАГО Росія та подальшого надання в оренду ТОВ Зоря . 04 вересня 2010 року, з метою подальшого вирішення спору, позивач надав ОСОБА_6 довіреність. 06 вересня 2010 року між позивачем та ТОВ Зоря було укладено договір оренди земельної ділянки. Щорічно оренду плату, згідно умов договору, отримував ОСОБА_6. по довіреності, яка у 2017 році була анульована у нотаріуса.

В 2018 році позивач звернувся до ТОВ Зоря за орендною платою за 2017 рік, однак йому було повідомлено, що земельна ділянка кадастровий номер 6321485500:01:000:0479 належить іншій особі, а тому ніяких правовідносин між ТОВ Зоря та позивачем немає.

З метою встановлення обставин справи ОСОБА_1 звернувся до Центру надання адміністративних послуг Великобурлуцької районної державної адміністрації Харківської області та 19 вересня 2018 року отримав витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6321485500:01:000:0479, площею 14,8153 га, зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_5 на підставі договору міни, серії та номер 742 від 08 квітня 2017 року.

При зверненні до Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області позивачем було отримано копію договору міни земельних ділянок від 08 квітня 2017 року із якого йому стало відомо, що ОСОБА_6. , діючий на підставі довіреності, та ОСОБА_5 уклала договір, згідно якого остання передала, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку площею 0,0200 га, кадастровий номер 6321455100:05:000:0215, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великобурлуцької селищної ради, Великобурлуцького районну, Харківської області, яка належить ОСОБА_5 на праві власності, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 78395451, виданого Марченко Н.І. , державним реєстратором Великобурлуцької державної контори Харківської області, 18 січня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1150232263214, номер запису про право власності 18617002. Грошова оцінка земельної ділянки 676 грн 00к. Також, відповідно до зазначено договору міни ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_5 прийняла у власність земельну ділянку площею 14,8153 га, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Чорненської сільської ради Великобурлуцького районну Харківської області, яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі Державного акта серія ЯА № 334128, виданого Великобурлуцькою районною державною адміністрацією Харківської області 11 липня 2005 року і зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010568900010. Грошова оцінка земельної ділянки 331 862 грн 72к. Договір міни був вчинений без доплат.

За викладених обставин позивач вважає, що договір міни, укладений ОСОБА_6 , на підставі довіреності, та ОСОБА_5 , є недійсним (нікчемним) з часу його укладання (реєстрації), так-як укладений з порушенням законодавства, що регулює відчуження та порядок набуття права власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки земельна ділянка, площею 14,8153 га, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Чорненської сільської ради Великобурлуцького районну Харківської області належить до земель сільськогосподарського призначення, то на неї поширюється дія вказаного мораторію. Обмін земельними ділянками, які є предметом оспорюваного договору міни відбувся не за схемою пай на пай , за якою кожна із сторін договору відчужує на користь один одного свій пай та отримує взамін пай другої сторони.

Таким чином, спірний правочин укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також з порушенням вимог ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток, що в силу положень закону є підставою для визнання його недійсним.

Відповідачем ОСОБА_6 подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що він не погоджується з позицією позивача, оскільки позивачем не наведено доказів факту перевищення повноважень його представником, згідно довіреності від 04 вересня 2010 року. Наявність факту обману при укладені договору міни земельної ділянки також не встановлено як і не встановлено відсутності волевиявлення на укладення договору міни, оскільки таке право надано, згідно довіреності. 04 вересня 2010 року позивач надав довіреність ОСОБА_6 за умовами якої уповноважив останнього бути його представником в усіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з питань, пов`язаних з укладанням, підписанням, реєстрацією договорів, внесення до них змін та доповнень, розірвання цих договорів з особами та на умовах на свій розсуд. Вказаною довіреністю позивач уповноважив відповідача ОСОБА_6 бути його представником з питань отримання належної йому орендної плати по договору оренди, а також з інших питань відповідно до закону. 08 квітня 2017 року між ОСОБА_6 , який діє від імені ОСОБА_1. по довіреності, посвідченої 04.09.2010 року та ОСОБА_5 укладено договір міни земельних ділянок. В довіреності визначено право ОСОБА_6 бути представником ОСОБА_1. в тому числі і у питаннях пов`язаних з укладенням та підписанням договорів, з питань розпорядження щодо належного ОСОБА_1 на праві приватної власності нерухомого майна відповідно до закону на умовах на свій розсуд. В довіреності зазначено, що позивач усвідомлював природу цього правочину та значення своїх дій, діяв добровільно за відсутності будь-якого примусу як фізичного так і психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності. На час укладення оспорюваного договору міни від 08 квітня 2017 року довіреність скасована не була. 17 листопада 2018 року за заявою позивача довіреність, посвідчена 04.09.2010 року державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області скасована. Відповідач ОСОБА_6. вважає, що при укладенні оспорюваного правочину діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1. на підставі і в межах виданої ним довіреності, а тому доводи позивача про порушення його прав внаслідок вчинення такого правочину є безпідставними, а договір міни відповідає приписам статей 203,715 ЦК України.

Не погоджуючись з позицією позивача відповідач зазначив, що законодавець розмежував такі поняття як земельна ділянка та земельна частка (пай) , і у прикінцевих положеннях чітко визначив, що забороняється купівля-продаж або іншим способом відчуження, крім обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Таким чином, позивач своїми діям визначив свої дійсні наміри з відчуження та управління належною йому земельною ділянкою шляхом її обміну, що підтверджується документами. За викладених обставин просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 також подала відзив у якому просила відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову, оскільки позивач не заперечує, що за договором міни було здійснено фактичний обмін земельними ділянками на підставі наданої довіреності від 04 вересня 2010 року. Довіреність за реєстровим № 1745 від 04 вересня 2010 року посвідчена державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. Відповідно до довіреності ОСОБА_6. мав законні повноваження діяти від імені позивача щодо розпорядження належної ОСОБА_1 земельної ділянки. Зазначає, що вимогами чинного законодавства не встановлено заборону укладення договору міни земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, які не співмірні за розміром. Посилання позивача щодо нерівного обміну земельних ділянок, оскільки вони відрізняються площею є безпідставними та не спростовують факт фактичного обміну земельними ділянками.

Ухвалою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 27 січня 2020 року, враховуючий тяжкий майновий стан позивача, останнього звільнено від сплати судового збору (т.1 а.с.39-41).

Ухвалою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 27 січня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання (т.1 а.с.42-44).

12 березня 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті (т.1 а.с.123-125).

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві та просили її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Городинець Ю.А. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував щодо задоволення позову в повному обсязі з підстави викладених у поданому на позовну заяву ОСОБА_6 відзиві.

Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Овсяник С.А. також просив відмовити в задоволені позовних вимог з підстав викладених у відзиві.

Третя особа - державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. в судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, на адресу суду від Марченко Н.І. надійшло клопотання в якому вона просить розгляд справи проводити без її участі (т.2 а.с.73).

Вислухавши пояснення учасників справи, давши оцінку матеріалам справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд прийшов до наступного.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст.15 ЦК України , кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому об`єктом захисту є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, що пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково, викликане поведінкою іншої особи.

Відповідно до ст.16 ЦК України , кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ст.81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта серія ЯА № 334128 від 11 липня 2005 року, виданого на підставі розпорядження Великобурлуцької районної державної адміністрації від 06 квітня 2005 року № 107 належала земельна ділянка, розміром 14,8153 га, яка розташована на території Черненської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479 (т.1 а.с.19).

04 вересня 2010 року ОСОБА_1 видав довіреність, якою серед іншого уповноважив ОСОБА_6 повноваженнями на придбання на його ім`я, відчуження, здачу в найм (оренду), передачу в заставу у забезпечення виконання його майнових зобов`язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій, щодо належного йому на праві приватної власності нерухомого майна з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, визнаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд. Вказана довіреність була посвідчена державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. 04 вересня 2010 року за реєстровим № 1745 (т.1 а.с.22-23).

Відтак, позивач ОСОБА_1 видав довіреність на ОСОБА_6 з наданням останньому кола повноважень відносно своєї власності за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

06 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ Зоря в особі директора ОСОБА_6 було укладено договір оренди землі у відповідності до якого ОСОБА_1 передав ТОВ Зоря в оренду земельну ділянку, площею 14,8153 га, в тому числі ріллі 14,8153 га для товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479. Договір зареєстрований у Відділі Держкомзему у Великобурлуцькому районі Харківської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 липня 2011 року за № 632148554000384. Актом прийому - передачі земельної ділянки в оренду встановлено, що земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 14,8153 га, що належить громадянину(орендодавцю) ОСОБА_1 , зайнята під сільськогосподарською культурою, знаходиться в доброму стані та передається в оренду строком на 49 років орендарю ТОВ Зоря Великобурлуцького району Харківської області (т.1 а.с.09-10).

08 квітня 2017 року між ОСОБА_5 , з однієї сторони та ОСОБА_6 , з другої сторони, діючого на підставі довіреності, посвідченої Великобурлуцькою державною нотаріальною конторою Харківської області від 04 вересня 2010 року за реєстровим № 1745, від імені ОСОБА_1. , було укладено договір міни, відповідно до якого ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку, площею 0,0200 га, кадастровий номер 6321455100:05:000:0215, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великобурлуцької селищної ради, Великобурлуцького районну, Харківської області, яка належить ОСОБА_5 на праві власності, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 78395451, виданого Марченко Н.І. , державним реєстратором Великобурлуцької державної контори Харківської області 18 січня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1150232263214, номер запису про право власності 18617002. Також, відповідно до зазначено договору міни ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_5 прийняла у власність земельну ділянку, площею 14,8153 га, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Чорненської сільської ради Великобурлуцького районну Харківської області, яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі Державного акта серія ЯА № 334128, виданого Великобурлуцькою районною державною адміністрацією Харківської області 11 липня 2005 року і зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010568900010.

Відповідно до п.3 спірного договору сторони погодили, що обмін земельних ділянок вчинюється без доплат.

Згідно з п.13 договору, сторони у присутності нотаріуса, стверджують одна одній, що: цей договір складно відповідно до їх особистого волевиявлення, відповідає їхнім дійсним намірам, зміст та суть його зрозумілі, володіють української мовою, що дало їм можливість правильно та однозначно зрозуміти та витлумачити цей договір, після прочитання його тексту нотаріусом вголос, ними підписаний (т.1 а.с.08).

Будучи допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 зазначив, що дійсно він видав на ім`я ОСОБА_6 довіреність, якою уповноважив його серед іншого укладати правочини щодо належної йому земельної ділянки. Вказав, що через необхідність коштів для лікування він у 2010 році зустрівся з працівником ТОВ Зоря та домовився про укладення з ТОВ Зоря договору оренди землі строком на 49 років та надання йому наперед в рахунок орендної плати грошових коштів у розмірі 20 000 грн 00 к. при цьому оригінал Державного акта на право власності на земельну ділянку він віддав працівнику товариства. Для укладення договору оренди він надав на ім`я ОСОБА_6 довіреність, яку оформили у державного нотаріуса Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. У 2016 році порахувавши, що грошові кошти, які він брав, вже повинні бути повернуті ТОВ Зоря за рахунок орендної плати, він звернувся до товариства, однак йому повідомили, що його земельна ділянка за договором міни йому не належить. Про обмін земельних ділянок він не знав. Вказав на нерівний обмін земельних ділянок, оскільки вони значно відрізняються площею.

Свідок ОСОБА_7 , яка є матір`ю позивача ОСОБА_1. пояснила, що дійсно її син через складні життєві обставини та хворобу брав у позику в ТОВ Зоря 20 000 грн 00 к.

За змістом інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 138229470, сформованої 19.09.2018, земельна ділянка з кадастровим номером 6321485500:01:000:0479 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1219962763214), площею 14,8153 га, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Чорненської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, на підставі договору міни № 742 від 08.04.2017 перейшла у власність ОСОБА_5 Договір міни № 742 від 08.04.2017 посвідчений державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І.

Державну реєстрацію права власності (реєстрація переходу прав власності) на підставі спірного договору було проведено та внесено відомості до Реєстру 08.04.2017 реєстратором - державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І., індексний номер рішення: 19884437.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 04 вересня 2010 року надав ОСОБА_6 довіреність, якою серед іншого уповноважив ОСОБА_6 повноваженнями на придбання на його ім`я, відчуження, здачу в найм (оренду), передачу в заставу у забезпечення виконання його майнових зобов`язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій, щодо належного йому на праві приватної власності нерухомого майна з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, визнаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд.

Відповідно до заяви, зареєстрованої в реєстрі за № 2148 від 17 листопада 2017 році ОСОБА_1 була анульована довіреність, посвідчена Великобурлуцькою державною нотаріальною конторою Харківської області 04 вересня 2010 року за реєстровим номером №1745 (т.1 а.с.24).

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до вимог п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, крім того, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до ст.41 Конституції України , ч.1 ст.319 ЦК України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року, відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позивач та його представник, як на підстави визнання недійсним договору міни від 08 квітня 2017 року, посилались на недотримання в момент вчинення правочину п.15 розділу Х Перехідні положення ЗК України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 № 899 (далі Закон №899 ), разом з тим, суд прийшов до висновку, що правовідносини стосовно укладення договору міни, що виникли між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , не суперечать підпункту б пункту 15 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України і відповідають приписам ст.ст. 203 , 715 , 716 ЦК України , у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст.79 ЗК України , земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6306491412018 та державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 334128 наданих позивачем щодо земельної ділянки за спірним договором міни вбачається, що спірна земельна ділянки на час укладення договору міни мала сформований кадастровий номер та державну реєстрацію (т.1 а.с.13-16).

Частиною 1 ст.81 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни України можуть набувати права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором міни.

Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України , правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За правилами ч.1 ст.215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

У ст.ст. 3 , 6 , 203 , 626 , 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як передбачено ч.1 ст.90 Земельного Кодексу України , до кола прав власників земельних ділянок входить продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її у спадщину.

Громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, успадкування, укладання таких угод здійснюється відповідно до ЦК України , з урахуванням вимог ЗК України , як то передбачено ст.131 ЗК України .

Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються, угоди повинні містити назву сторін; вид угоди; предмет угоди; документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням; зобов`язання сторін.

Відповідно до ст.132 ЗК України , угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.3 ст.334 ЦК України , право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Згідно з ч.1 ст.328 ЦК України , право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі ст.715 ЦК України , за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст.716 ЦК України ).

З огляду на вищевказане, процедура міни вищезазначених земельних ділянок - є законним правом сторін - власників земельних ділянок та на підставі їх вільного волевиявлення може бути використане ними за їх взаємною згодою.

Згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Згідно із Законом України Про внесення зміни до розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 7 грудня 2017 року № 2236-VIII заборона відчуження до 1 січня 2019 року.

Отже, заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме:

- можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб;

- можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб;

- можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України ).

У разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ), а в редакції, чинній з 1 січня 2019 року, до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Отже, покликання позивача та його представника про порушення відповідачем вимог Закону № 899 при укладенні спірного договору міни є безпідставними.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Згідно ч.1 ст.9 Конституції України , чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї набули статусу частини національного законодавства.

Згідно ст.19 Закону України Про міжнародні договори України , чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Закон прямо визначає, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно ст.ст.1,17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та ч.4 ст. 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Відповідно, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод , протоколи до неї та практика Європейського суду з прав людини є частиною українського законодавства. Уся без винятку практика Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні, вона має пріоритет у застосуванні.

ЄСПЛ, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення ст. 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом ст.1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

На відміну від розуміння інституту права власності, характерного для України, ЄСПЛ тлумачить поняття майно набагато ширше й у контексті ст.1 Першого протоколу під майном розуміє не тільки наявне майно , але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи).

ЄСПЛ виходить із того, що положення ст.1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес ; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожна фізична або юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення не применшують права держави забезпечувати виконання таких законів, які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів .

У рішенні по справі Гайдук та інші проти України , ЄСПЛ зазначив, що стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми. Перша норма загального характеру викладає принцип поваги до власності; вона сформульована в першому реченні першої частини. Друга норма стосується позбавлення власності за певних умов; вона сформульована в другому реченні тієї самої частини. Щодо третьої норми, то нею визнається можливість держави регулювати використання майна відповідно до загальних інтересів та із запровадженням законів, які держави вважають необхідними для цього.

У частині другій статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод йдеться лише про право держави забезпечувати виконання таких законів, які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном. Натомість можливість існування обмежень правомочностей власника щодо розпорядження належним майном Конвенцією не передбачена.

Європейський суд з прав людини наголошував, зокрема, на тому, що необхідною ознакою майна є його відчужуваність, що ґрунтується на висловленій у Рішенні ЄСПЛ правовій позиції, згідно з якою право відчужувати власність є традиційним і фундаментальним аспектом власності ( Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), рішення від 27 квітня 1979 року, п.50,63).

Право відчужувати належні громадянам земельні ділянки закріплено, як вже зазначалось вище ч.1 статті 90 ЗК України .

Разом з тим, мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, що передбачений пунктами 14,15 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України , обмежує конституційні права громадян України щодо можливості відчуження належних їм на праві приватної власності земельних ділянок, які гарантуються Конситуцією України і нормами Земельного кодексу України , та суперечить статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Підпункт б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Частина перша статті 14 Закону № 899-IV не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Викладені висновки узгоджуються з висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року по справі № 227/1506/18, яка відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою пай на пай , оскільки пп. б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина 1 ст.14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Проаналізувавши наведені вище докази по справі у сукупності з нормами законодавства суд вважає, що доводи позивача про порушення при укладенні договору міни пункту 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) є необґрунтованими та спростовуються наведеним вище.

Доводи позивача про те, що спірний договір міни не містить такої істотної умови договору, як ціна, тобто не було доплачено за більшу земельну ділянку іншою стороною, суд вважає необґрунтованими, оскільки пункти 1 та 2 спірного договору містять нормативну грошову оцінку земельних ділянок, які є предметами договору, а пунктом 3 вказаного договору сторонами добровільно визначено, що обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати, та пунктом 13 спірного договору сторонами визначено, що підписання цього договору підтверджує факт відсутності взаємних претензій щодо ціни земельної ділянки та проведеного розрахунку. Окрім того, при прийнятті рішення суд враховує покази позивача ОСОБА_1. , який будучи допитаний в якості свідка в суді пояснив, що йому представником ТОВ Зоря у 2010 році надавались грошові кошти у розмірі 20 000 грн 00 к., після чого він добровільно віддав Державний акт на право власності на належну йому земельну ділянку, та надав ОСОБА_6 довіреність, яку посвідчив у нотаріуса.

Таким чином, сторони договору міни від 08 квітня 2017 року - ОСОБА_5 та ОСОБА_6. , не мали будь-яких заборон щодо обміну земельними ділянками, тому що мораторій на той час як такий хоч і існував, а також існує і на теперішній час, проте на момент розгляду справи він вважається таким, що порушує як права власників земельних ділянок, так і вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Відтак, суд вважає неналежними доводи позивача та його представника про те, що оспорюваний правочин був укладений в період дії мораторію (заборони) на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і не приймає їх до уваги з вищевикладених підстав.

Згідно з п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 27 січня 2020 року, враховуючий тяжкий майновий стан позивача, останнього звільнено від сплати судового збору, враховуючи, що в задоволені позову відмовлено, а тому судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 7, 12 , 13 , 76 , 81 , 89 , 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України , районний суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. про визнання договору міни земельної ділянки недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Великобурлуцький районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Приколотне, Великобурлуцький район, Харківська область, паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Великобурлуцьким РВУМВС України в Харківській області 04 жовтня 2001 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець с.Кам`яна Яруга, Чугуївський район, Харківська область, паспорт серія НОМЕР_5 , виданий Чугуївським РВ УМВС України в Харківської області 21 грудня 2001 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Третя особа: державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І., місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 22, смт. Великий Бурлук, Харківська область, код ЄДРПОУ 02894125.

Судове рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, в судовому засіданні 30 грудня 2020 року, проголошено його вступну та резолютивну частини.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 08 січня 2021 року.

Головуючий - Суддя Великобурлуцького районного суду

Харківської області М.І.РИКОВ