Постанова

від 26.01.2021 по справі 483/278/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.01.21

22-ц/812/199/21

Справа № 483/278/20 Головуючий у першій інстанції Рак Л. М.

Провадження №22-ц/812/199/21 Доповідач апеляційної інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 січня 2021 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючої: Ямкової О. О.,

суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні

апеляційну скаргу

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку

Товариства власників квартир Очаків

(далі - ОСББ ТВК Очаків )

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 листопада 2020 року , ухваленого під головуванням судді Рак Л. М. в залі суду в місті Очаків Миколаївської області о 10 год. 45 хв., із складенням його повного тексту 16 листопада 2020 року, по справі

за позовом

ОСОБА_1 до ОСББ ТВК Очаків

про стягнення компенсації за невикористану відпустку,

середнього заробітку за час вимушеного прогулу та

відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСББ ТВК Очаків про стягнення 19 762 грн 79 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 5 вересня 2019 року по 25 лютого 2020 року, 25 623 грн 85 коп. компенсації за невикористані відпустки за період роботи з 1 квітня 2012 року по 5 вересня 2019 року, та 10000 грн компенсації моральної шкоди.

Позивач зазначав, що працював на вибірній посаді голови правління ОСББ ТВК Очаків , звідкіля звільнився за власним бажанням, подавши 15 серпня 2019 року до загальних зборів ОСББ відповідну заяву, яка була задоволена.

Однак, оскільки новий голова була обрана наступними зборами лише 6 вересня 2019 року, то він пропрацював на цій посади до її обрання, тобто до 5 вересня 2019 року.

Після обрання нового голови правління ОСББ, не було видано та йому не було вручено наказ про звільнення, не видана трудова книжка, та не проведено повний розрахунок з виплати компенсацій за невикористані відпустки за весь час роботи, починаючи з 1 квітня 2012 року.

Внаслідок таких неправомірних дій відповідача були грубо порушенні трудові права позивача, на ґрунті яких він зазнав моральних страждань та хвилювань, посилаючись на які ОСОБА_1 просив про стягнення на його користь визначених ним сум.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСББ ТВК Очаків вважало позов таким, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач працював одночасно головою ОСББ і в іншому підприємстві на постійної основі, про що ОСББ не повідомляв. В період роботи неодноразово використовував відпустки, але копії таких наказів новому правлінню не передав. Трудову книжку ОСББ позивач не надавав, тому вона йому при звільненні і не поверталася. При передачі справ та документів новому голові правління та ревізійної комісії позивач не повідомляв, що з ним не провели повний розрахунок за невикористані відпустки. Немає таких відомостей і у звітах, що ним здані до податкової установи.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалено про стягнення з ОСББ ТВК Очаків на його користь 25 623 грн 85 коп. компенсації за невикористані відпустки за період з 1 квітня 2012 року по 5 вересня 2019 року, 1 000 компенсації в рахунок моральної шкоди, 840 грн. 80 коп. судового збору та 3 000 судових витрат на правову допомогу. В стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання компенсації за невикористані відпустки за весь час роботи, так як його вина у їх невикористанні відповідачем недоведена. Тому внаслідок порушення трудових прав позивача, у зв`язку з невиплатою йому при звільненні компенсації за невикористані відпустки, є підстави для стягнення компенсації моральної шкоди у відповідності до статті 237? КЗпП України. Одночасно відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з невидачею трудової книжки, так як вона позивачем на момент звільнення відповідачу не надавалася, та не порушувала його право на працевлаштування, так як позивач є працевлаштованим в інше підприємство, де одночасно з роботою в ОСББ працював на постійної основі, та має дві трудові книжки.

В апеляційній скарзі ОСББ ТВК Очаків , посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просило рішення суду в частині задоволених вимог скасувати, та ухвалити нове про відмову в їх задоволенні. В частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку рішення суду не оскаржило.

В обґрунтування скарги зазначало, що: позивачем пропущено трьохмісячний строк на звернення до суду з цими вимогами; не використання відпусток сталося з вини самого позивача; та відсутня вина роботодавця у затримці розрахунку при звільненні.

Також вказувало на непропорційний розподіл судових витрат при вирішенні спору.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважав апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а її доводи необґрунтованими.

Вказував, що новообраний голова правління не виконала рішення про звільнення ОСОБА_1 та не здійснила з ним усіх необхідних розрахунків, а також не повернула трудову книжку.

Зазначив, що не пропустив строк звернення до суду та має право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням його трудових прав, а також судових витрат.

Ухвалою колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 22 січня 2021 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працював на вибірній посаді голови правління ОСББ ТВК Очаків на безоплатній добровільній основі з 13 листопада 2010 року, і з 1 квітня 2011 року на платній основі (а.с.193-198).

За розділом 4 Статуту ОСББ ТВК Очаків , затвердженого протоколом №1 від 4.02.2009 (а.с.179-191), так і за розділом 3 Статуту ОСББ, затвердженого протоколом №4 від 31.08.2019 (а.с.37-43), голова правління обирається правлінням ОСББ, яке, в свою чергу, обирається загальними зборами об`єднання. Порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та терміни обрання встановлюються загальними зборами.

За наданими копіями протоколів загальних зборів вбачається, що загальні збори ОСББ проводилися щорічно, та за наслідками щорічного звіту правління кожний рік обирався голова правління (а.с.88-89, 193-198).

Останнім протоколом загальних зборів №1 від 26 січня 2019 року головою ОСББ ТВК Очаків обрано знову позивача ОСОБА_1 , який 15 серпня 2019 року подав заяву про звільнення за власним бажанням (а.с.12-13, 15). Заява позивача розглянута загальними зборами 16.08.2019, якими вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади голови ОСББ ТВК Очаків за статтею 38 КЗпП України. Наступними загальними зборами, які відбулися 6.09.2019, обрано нового голову ОСББ.

Відтак, позивач ОСОБА_1 працював за строковими трудовими договорами на вибірній посаді голови ОСББ ТВК Очаків на платній основі в період з 1 квітня 2011 року.

Підстав вважати, що з позивачем ОСББ ТВК Очаків , починаючи з 2011 року було укладено безстроковий трудовий договір, немає, як немає і підстав вважати, що кожного року, обираючи голову правління, загальні збори ОСББ трансформували строковий трудовий договір, раніше укладений з ОСОБА_1 , у безстроковий.

За такого, кожного року, коли позивач звітував про результати своєї діяльності, та знову брав участь як кандидат у виборах голови правління, внаслідок чого загальними зборами обирався на цю посаду, з ним укладався строковий трудовий договір, та як наслідок закінчення попереднього, у нього, як найманого працівника виникало право на використання щорічної відпустки, або отримання грошової компенсації.

Разом з тим, жодний із наданих документів не містить відомостей про використання чи невикористання позивачем щорічної відпустки, або заяв про виплату грошової компенсації (а.с.1-198).

При наданні звітів про діяльність ТВК Очаків , які подані особисто ОСОБА_1 , як головою правління, їх зміст не містить даних про зобов`язання, які залишилися невиконаними з оплати праці, в тому числі щодо оплати грошової компенсації за невикористану відпустку (а.с.32-35, 91, 97-98, 116-121).

В той же час ОСОБА_1 видано 25 січня 2017 року наказ №2 про надання собі відпустки терміном 24 дні за період роботи з 14.11.2010 по 14.11.2011, без врахування того, що в період з 14.11.2010 по 1.04.2011 він працював на добровільній безоплатній основі, та не мав права на отримання за це платної відпустки (а.с.95). Отриману відпустку позивач використав для працевлаштування у іншу організацію, де фактично працює на постійній основі з повним робочим днем, починаючи з січня 2017 року по день розгляду справи (а.с.96, 144, 147-150).

Про працевлаштування до іншої організації ОСОБА_1 ОСББ ТВК Очаків своєчасно не повідомив.

При звільнені з посади 16 серпня 2019 року позивачем особисто нарахована собі заробітна плата при звільненні, яка ним отримана за ВКО від 15 і 30 серпня 2019 року, які, в свою чергу, він видав та підписав і як голова правління, і як працівник, що звільнився (а.с.122).

Разом з тим, за спливом часу, та без звернення за врегулюванням спору до ОСББ ТВК Очаків , у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про порушення його трудових прав та стягнення компенсацій за невикористані відпустки і середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням суду в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку відмовлено, та воно в цій частині сторонами не оскаржено, а тому не є предметом апеляційного перегляду.

В той же час, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення компенсацій за невикористані відпустки та пов`язаної з порушенням таких трудових прав компенсації моральної шкоди, суд виходив з того, що не виплата компенсацій за усі часи невикористаних відпусток відбулася з вини роботодавця.

Тому, оспорюючи таке рішення суду в апеляційної скарги, відповідач посилався як на пропуск позивачем строку на звернення до суду із даним позовом, так і на відсутність своєї вини у невикористанні працівником відпусток.

Викладені доводи апелянта за обставинами пропуску строку на звернення до суду були предметом дослідження суду першої інстанції, та у їх задоволенні було обґрунтовано відмовлено, виходячи з наступного.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України ).

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України Про оплату праці .

Стаття 2 Закону України Про оплату праці у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Згідно з пунктом 2.2.12 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 , компенсація за невикористану відпустку входить до фонду додаткової заробітної плати.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відтак, ОСОБА_1 звертаючись з позовом про стягнення компенсацій невикористаних відпусток, як частини сум, які підлягали сплаті при його звільнені, не пропустив строк на звернення до суду із такими позовними вимогами.

Зазначені обставини вірно оцінені судом першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній інстанції.

Разом з тим, перевіряючи судове рішення в частині стягнення компенсацій за невикористані відпустки, колегія суддів враховує наступне.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 2 Закону України Про відпустки право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону .

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України Про відпустки ).

Частинами першою та другою статті 23 Закону України Про відпустки передбачено, що витрати, пов`язані з оплатою відпусток, передбачених статтями 6 , 7 , 8 , 13 , 14 , 15 , 15 ? , 16 , 18 ? і 19 цього Закону , здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України , у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу .

Згідно зі змістом частини першої статті 116 КЗпП України в день звільнення працівникові виплачуються всі грошові суми від підприємства, установи, організації, право на отримання яких він має за законом.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України Про відпустки , у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Аналогічне положення міститься в статті 83 КЗпП України .

Таким чином, компенсація за невикористані дні відпустки грошовими коштами проводиться при звільненні працівника за умови, що станом на дату звільнення він не реалізував право на використання такої відпустки. Обов`язок по виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації.

Відтак, при розгляді спорів про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України така компенсація може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що до обставин, які підлягають встановленню при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, належить як сам факт невикористання працівником щорічної відпустки, так і факт відсутності вини самого працівника у такому невикористанні.

За висновком, викладеним КЦС ВС у постанові від 27 березня 2019 року при розгляді справи №591/8745/15-ц, визначено, що обов`язок доказування таких обставин належить саме позивачу, оскільки у даній справі спір стосується грошових вимог і, незважаючи на те, що спір пов`язаний із трудовими відносинами, у таких справах не діє презумпція правомірності вимог позивача на відміну від справ, в яких оспорюється правомірність звільнення і саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відтак, враховуючи, що позивач працював на посаді голови правління, і в його обов`язки входило своєчасне та повне нарахування сум з оплати праці, видача наказів при наданні відпусток чи виплати грошових компенсацій при закінченні строкового трудового договору, і за такого, ним були нараховані та виплачені на свою користь суми при звільненні з роботи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не доведено відсутності своєї вини у невикористанні щорічних відпусток за період, починаючи з 14 листопада 2011 року (з 1.04.2011 до 14.11.2011 надана відпустка), і тому компенсація за невикористану відпустку має бути виплачена саме за рік роботи за останнім строковим трудовим договором, в якому позивач звільнився.

Отже, останній строковий трудовий договір між сторонами укладено 26 січня 2019 року, який закінчився звільненням позивача 16 серпня 2019 року. Тому невикористані дні відпустки позивача складають 14 днів, з урахуванням середньоденного заробітку, який вирахуваний судом першої інстанції в сумі 143 грн 15коп., та не оспорений жодною із сторін, внаслідок чого грошова компенсація за невикористану відпустку, яка підлягає стягненню з ОСББ ТВК Очаків складає 2 004 грн 10 коп. без врахування податків та зборів, які роботодавець повинен утримати при її виплаті працівникові.

За таких обставин, рішення суду в частині стягнення компенсації за невикористані відпустки підлягає зміні у відповідності до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України.

Крім цього, за наведених обставин, колегія суддів доходить висновку про безпідставність стягнення на користь позивача, як колишнього голови правління, компенсації за моральну шкоду, оскільки невиплата грошової компенсації за невикористану відпустку за останній рік відбулася саме з його вини, оскільки ним не була використана як сама відпустка, так і не нарахована компенсація при особистому здійсненні нарахування сум, які він отримав при звільнені.

Тому рішення суду в частині часткового задоволення вимог про стягнення грошової компенсації за моральну шкоду підлягає скасуванню з підстав, передбачених пунктами 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з ухваленням в цій частині нового про відмову в задоволенні таких позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку зі зміною рішення суду в частині та одночасним скасуванням в іншій частині, є підстави для зміни судового рішення в частині розподілу судових витрат, з урахуванням стягнутих витрат на правову допомогу, у відповідності до статей 137, 141 ЦПК України, в залежності від обсягу задоволених вимог.

З ОСББ на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути 116 грн 30 коп. витрат на правову допомогу, що є співмірним від частини задоволених позовних вимог.

Враховуючи оплату позивачем 840 грн 40 коп. судового збору при подачі позову і відмову у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку, з позивача слід достягнути в дохід держави ще 840 грн. 40 коп. за відмову у стягненні компенсації моральної шкоди, а з ОСББ на користь держави в частині задоволених вимог в сумі 105 грн 69 коп. судового збору.

Крім цього, враховуючи обсяг задоволених вимог апеляційної скарги, з позивача ОСОБА_1 на користь ОСББ слід стягнути 1 261 грн 19 коп. судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСББ ТВК Очаків задовольнити частково .

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 листопада 2020 року в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та розподіл судових витрат змінити .

Стягнути з ОСББ ТВК Очаків на користь ОСОБА_1 2 004 грн 10 коп. компенсації за невикористану відпустку без відрахування податків та зборів, та 116 грн 30 коп. витрат на правову допомогу.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 листопада 2020 року в частині стягнення компенсації на відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове , яким вимоги ОСОБА_1 до ОСББ ТВК Очаків про відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення .

Стягнути на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції з ОСББ ТВК Очаків 105 грн 69 коп., з ОСОБА_1 840 грн 40коп..

Рішення суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку залишити без змін .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСББ ТВК Очаків 1 261 грн 19 коп. судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді С. Ю. Колосовський

О. В. Локтіонова