Постанова

від 27.01.2021 по справі 551/1010/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 551/1010/17

провадження № 61-6801св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Ромашка ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства Ромашка на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2019 рокуу складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Ромашка (далі - ФГ Ромашка ) про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та припинення їх дії, посилаючись на те, що йому належить на праві власності земельна ділянка площею 3,18 га, кадастровий номер 5325784500:00:013:0025, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_2 і він успадкував належну їй земельну ділянку площею 3,18 га, кадастровий номер 5325784600:00:013:0024, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області. З метою виділення вказаних земельних ділянок для особистого користування він звернувся до відділу Держгеокадастру у Шишацькому районі Полтавської області та дізнався, що ці ділянки перебувають в користуванні ФГ Ромашка на підставі договору № 24, укладеного від його імені, та договору № 22, укладеного від імені ОСОБА_2 . Отримавши документи про право власності на земельні ділянки, він звернувся до керівника ФГ Ромашка з проханням припинити право користування земельними ділянками у зв`язку з тим, що договори оренди ним не укладалися, підписані невідомою йому особою, однак отримав відмову. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними та припинити дію:

- договору оренди земельної ділянки № 24 , укладеного між ним та ФГ Ромашка , щодо оренди земельної ділянки площею 3,18 га, кадастровий номер 5325784500:00:013:0025, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області та належить йому на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії Р1 № 514090, виданого 27 серпня 2001 року Сагайдацькою сільською радою Шишацького району Полтавської області за № 647;

- договору оренди земельної ділянки № 22 , укладеного між його дружиною ОСОБА_2 та ФГ Ромашка , щодо оренди земельної ділянки площею 3,18 га, кадастровий №5325784600:00:013:0024, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області та до дня смерті належала його дружині ОСОБА_2 на підставі державного акта про право приватної власності на землю серія Р1 № 514089, виданого 28 серпня 2001 року Сагайдацькою сільською радою Шишацького району Полтавської області за № 646.

01 лютого 2018 року ФГ Ромашка подало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що при укладенні договорів оренди земельних ділянок позивач та його дружина досягли згоди щодо всіх їх істотних умов, у подальшому отримували орендну плату і жодного разу не заперечували щодо її розміру та порядку оплати. У вересні 2008 року ФГ Ромашка замовило технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки (оренду), і після її виготовлення у 2009 році, а також після присвоєння земельним ділянкам кадастрових номерів 21 серпня 2010 року правомірно здійснило державну реєстрацію оспорюваних договорів. Тому доводи позивача про те, що він не оформляв договорів оренди земельних ділянок, є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними. Крім того, позивачем пропущено позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 04 грудня 2018 року у складі судді Вергун Н. В. в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з січня 2004 року спірні земельні ділянки перебували в оренді у ФГ Ромашка на підставі договору оренди землі від 08 січня 2004 року № 111, укладеного між ФГ Ромашка та ОСОБА_2 , та договору оренди землі від 08 січня 2004 року № 113, укладеного між ФГ Ромашка та ОСОБА_1 . Вказані договори були укладені строком на 5 років, а після закінчення їх дії - були поновлені шляхом укладення в період з грудня 2008 року по січень 2009 року договорів № 22 та № 24 відповідно. Позивач та його дружина не направляли орендарю заяв про відмову від зазначених договорів оренди, припинення оренди та повернення земельних ділянок, натомість отримували орендну плату і не оспорювали її розмір. Посилання позивача на незаконність договорів оренди у зв`язку з відсутністю його підпису в договорі не може бути підставою для визнання цього договору недійсним, так як він не спростував доказів відповідача про те, що саме позивач та його дружина повернули підписані договори оренди для подальшої реалізації умов цих договорів обома сторонами. Крім того, позивач фактично підтвердив належне виконання умов договорів усіма сторонами. Оскільки позивачем не доведено обставин для визнання договорів недійсними, то підстави для відмови в позові у зв`язку пропуском позовної давності відсутні.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 04 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсними: договір оренди земельної ділянки № 24, укладений між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ Ромашка щодо оренди земельної ділянки площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрований у Шишацькому районному відділі Полтавської регіональної філії державного земельного кадастру за № 041057300194, від 21 серпня 2010 року; договір оренди земельної ділянки № 22, укладений між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ФГ Ромашка щодо оренди земельної ділянки площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрований в Шишацькому районному відділі Полтавської регіональної філії державного земельного кадастру за № 041057300195, від 21 серпня 2010 року.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оспорюваний позивачем договір оренди № 24 підписаний не ним, а іншою особою, тобто був укладений без його волевиявлення, тому цей договір є недійсним на підставі частини третьої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а ОСОБА_3 успадкував та набув право власності на її земельну ділянку в березні 2010 року, тоді як оспорюваний договір оренди № 22 зареєстрований 21 серпня 2010 року. При цьому як договір оренди № 22, так і акт приймання-передачі земельної ділянки не містять дати їх укладення. Зазначені обставини спростовують доводи відповідача про погодження покійною за свого життя істотних умов оренди її земельної ділянки та укладення оспорюваного договору. Тому договір оренди № 22 також є недійсним з підстав відсутності волевиявлення орендодавця на його укладення. Про порушення свого права позивач дізнався у 2017 році, коли став вимагати повернення належних йому земельних ділянок. Тому позовна давність не пропущена.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

28 березня 2019 року ФГ Ромашка подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 04 грудня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив належним чином доказів, не звернув уваги на те, що спірні земельні ділянки були передані в користування ФГ Ромашка на підставі договорів оренди від 08 січня 2004 року, по закінченню терміну дії яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погодилися на продовження орендних відносин, у зв`язку з чим підписали нові договори оренди (по 3 примірники на кожну земельну ділянку) і надали їх ФГ Ромашка для державної реєстрації. Впродовж 2009-2018 років ОСОБА_1 отримував орендну плату і жодного разу не заперечував щодо її розміру та порядку оплати, що свідчить про його обізнаність зі всіма істотними умовами договорів. Зазначені обставини підтвердили свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , однак апеляційний суд не врахував їх показання та дійшов помилкового висновку про відсутність в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 волевиявлення на укладення оспорюваних договорів. Позивач не надав доказів, які б свідчили про неналежність підпису в договорі оренди земельної ділянки № 22 його дружині ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також не виконав вимог судового експерта про надання матеріалів для проведення експертизи, що на підставі статті 109 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) могло бути підставою для визнання факту підписання цього договору ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що позивач не пропустив позовну давність, апеляційний суд виходив лише з пояснень позивача про те, що він дізнався про наявність оскаржуваних договорів у 2017 року, однак не дав оцінки тим обставинам, що позивач міг довідатися про порушення свого права, починаючи з 08 січня 2009 року, тобто з часу закінчення строку дії договорів оренди земельних ділянок від 08 січня 2004 року.

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. В період з 08 січня 2004 року по 08 січня 2009 року його земельна ділянка та земельна ділянка його дружини перебували в оренді ФГ Ромашка за усною домовленістю, а з 2009 року він та його дружина не укладали договорів оренди з ФГ Ромашка . Недійсність наданого відповідачем договору оренди земельної ділянки № 24 підтверджена висновком судово-почеркознавчої експертизи № 1123-1124/1125-1126, складеним 19 вересня 2018 року Полтавським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса. Крім того, в оспорюваних договорах та актах приймання-передачі не зазначено дати їх підписання і всіх необхідних реквізитів, що свідчить про порушенням вимог чинного законодавства України та може бути підставою для визнання цих договорів недійсними.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Шишацького районного суду Полтавської області.

17 квітня 2019 року справа № 551/1010/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 27 серпня 2001 року серії Р1 № 514090 ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області.

Дружина позивача - ОСОБА_2 була власником іншої земельної ділянки площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 27 серпня 2001 року серії Р1 № 514089.

За договором оренди земельної ділянки № 24 (без дати), в якому зазначено, що він підписаний ОСОБА_1 та ФГ Ромашка в особі голови фермерського господарства ОСОБА_7, ОСОБА_1 передав ФГ Ромашка у строкове платне користування належну йому земельну ділянку площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області. Цей договір зареєстровано в Шишацькому районному відділі Полтавської регіональної філії Державного земельного кадастру, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 21 серпня 2010 року за № 041057300195.

За договором оренди земельної ділянки № 22 (без дати), в якому зазначено, що він підписаний ОСОБА_2 та ФГ Ромашка в особі голови фермерського господарства ОСОБА_7, ОСОБА_2 передала ФГ Ромашка у строкове платне користування належну їй земельну ділянку площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області. Цей договір зареєстровано в Шишацькому районному відділі Полтавської регіональної філії Державного земельного кадастру, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 21 серпня 2010 року за № 041057300194.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з пунктом г частини першої статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Частиною 1 статті 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 26 лютого 2010 року, яке набрало законної сили 10 березня 2010 року, у справі № 2-142/2010 було задоволено позов ОСОБА_1 до Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області про визнання права власності на спадкове майно, визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом як за спадкоємцем першої черги на спадкове майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 дружини ОСОБА_2 , яке складається із земельної ділянки площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області та належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 27 серпня 2001 року серії Р1 № 514089.

Листом відділу у Шишацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 10 травня 2018 року № 32-16-0.39-113/119-18 директора ФГ Ромашка ОСОБА_7 повідомлено, що в базі Державного земельного кадастру за ОСОБА_1 рахуються на праві власності дві земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею по 3,18 га кожна, з кадастровими номерами 5325784600:00:013:0024 та 5325784600:00:013:0026. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5325784600:00:013:0026 за ОСОБА_1 зареєстровано державним реєстратором нерухомого майна Шишацької районної державної адміністрації Полтавської області 27 вересня 2017 року. Відповідно до Книги записів державної реєстрації договорів оренди землі на зазначені земельні ділянки укладені такі договори оренди: від 08 січня 2004 року № 111 між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ФГ Ромашка строком на 5 років; від 08 січня 2004 року № 113 між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ Ромашка строком на 5 років. Після закінчення строку договори оренди були поновлені з ФГ Ромашка строком на 15 років за №№ 014057300194, 014057300195 від 21 серпня 2010 року.

Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки (оренда) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ФГ Ромашка на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області, яка замовлена у вересні 2008 року, була затверджена Полтавською регіональною філією Державного підприємства Центр державного земельного кадастру 28 січня 2010 року.

ОСОБА_1 не надав доказів розірвання чи припинення договорів оренди земельних ділянок, які укладалися позивачем та його померлою дружиною 08 січня 2004 року.

Допитана в суді першої інстанції як свідок працівник ФГ Ромашка ОСОБА_4 пояснила суду, що до закінчення дії договорів оренди від 08 січня 2004 року у грудні 2008 року - січні 2009 року дирекція ФГ Ромашка направляла своїх працівників до орендодавців з текстами нових договорів оренди земельних ділянок для продовження їх дії. Родину ОСОБА_1 в той час відвідував агроном ФГ Ромашка ОСОБА_8 , який надав їм до підпису по три екземпляри договорів оренди землі. Всі орендодавці, в тому числі позивач та його дружина, повернули договори оренди землі фермерському господарству разом з копіями паспортів та ідентифікаційних кодів, які були необхідними для здійснення державної реєстрації договорів. Якщо б позивач ОСОБА_1 та його дружина не надали б копій паспортів та ідентифікаційних кодів, то фермерське господарство було б позбавлене можливості здійснити державну реєстрацію договорів оренди землі в серпні 2010 року. Сумнівів у тому, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписали договори, не було, так як вони особисто повернули підписані договори разом із копіями документів, що посвідчують їх особи.

Крім цього, допитані в суді першої інстанції як свідки працівники ФГ Ромашка ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили факти передачі документів орендарю та отримання ОСОБА_1 орендної плати. Позивач також підтвердив регулярне отримання ним орендної плати від відповідача за користування його земельною ділянкою та земельною ділянкою померлої дружини. Заперечень щодо строків виплати орендної плати та її розміру по обох земельних ділянках він не висловлював.

Згідно з висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 1123-1124/1125-1126, складеним 19 вересня 2018 року Полтавським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса, підпис від імені ОСОБА_1 в графі Орендодавець____(підпис) договору оренди земельної ділянки № 24 без дати, зареєстрованого в Шишацькому районному відділі Полтавської регіональної філії Державного земельного кадастру 21 серпня 2010 року за №041057300194, виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою. Питання щодо належності підпису ОСОБА_2 у договорі оренди земельної ділянки № 22 експертами не вирішувалося у зв`язку з наданням вільних зразків почерку та підпису в обмеженій кількості.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 3 ЦК України презюмує свободу договорів разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України Про оренду землі ).

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 15 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (державної реєстрації оспорюваних договорів оренди земельних ділянок 21 серпня 2010 року), істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Невід`ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (частина перша статті 30 Закону України Про оренду землі ).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він та його дружина ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не підписували оспорювані договори оренди земельних ділянок, їх умови не погоджували, тому відповідач безпідставно відмовляє йому як власнику цих земельних ділянок в їх поверненні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того що позивач не спростував доказів відповідача про те, що саме ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 повернули ФГ Ромашка підписані договори оренди для подальшої реалізації їх умов обома сторонами. Крім того, позивач підтвердив належне виконання умов договорів усіма сторонами. Оскільки позовні вимоги є недоведеними, то підстави для відмови в позові у зв`язку пропуском позовної давності відсутні.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції послався на висновок судово-почеркознавчої експертизи від 19 вересня 2018 року № 1123-1124/1125-1126, та виходив з того, що ОСОБА_1 не підписував договір оренди № 24, тобто цей договір укладений без його волевиявлення. Оскільки ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та в березні 2010 року ОСОБА_1 успадкував належну їй земельну ділянку, а договір оренди № 22 було зареєстровано 21 серпня 2010 року, то суд дійшов висновку, що оспорюваний позивачем договір оренди № 22 також є недійсним з підстав відсутності волевиявлення орендодавця на його укладення.

Верховний Суд не може в повній мірі погодися з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) викладено такі правові висновки.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом з тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Більш того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки № 24 підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи № 1123-1124/1125-1126, складеним 19 вересня 2018 року Полтавським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса , то зазначений договір є неукладеним.

Тому ефективним способом захисту прав позивача в цьому випадку є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди № 24, а не визнання такого правочину недійсним та припинення його дії.

Враховуючи, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки № 24 є неукладеними, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання цього правочину недійсним та припинення його дії необхідно відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

Відмова в задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту своїх прав не позбавляє позивача можливості в подальшому заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій вищенаведених норм матеріального права, а також з огляду на необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), Верховний Суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ Ромашка про визнання договору оренди земельної ділянки № 24 недійсним та припинення його дії скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові з наведених вище підстав.

Крім цього, неправильним є висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 22, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ Ромашка , з огляду на таке.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним та припинення дії договору оренди земельної ділянки № 22, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ Ромашка , позивач посилався на те, що його дружина ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і він успадкував належну їй земельну ділянку площею 3,18 га, кадастровий номер 5325784600:00:013:0024, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області. При цьому позивач зазначив, що вказаний договір оренди земельної ділянки № 22 ОСОБА_2 не підписувала.

Однак місцевим судом встановлено, що під час проведення судової почеркознавчої експертизи питання щодо належності підпису ОСОБА_2 в договорі оренди земельної ділянки № 22 експертами не вирішувалося у зв`язку з наданням вільних зразків почерку та підпису в обмеженій кількості.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Відповідно до частин першої, четвертої, п`ятої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Враховуючи предмет і підстави заявленого ОСОБА_1 позову, з`ясування питання ідентифікації виконавця підпису в оспорюваному договорі оренди земельної ділянки № 22 , укладеному між ОСОБА_2 та ФГ Ромашка , при проведенні судової почеркознавчої експертизи має вирішальне значення для встановлення обставин справи та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства -змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів і доказів перед судом.

Клопотань про призначення в цій справі додаткової чи повторної почеркознавчої експертизи ОСОБА_1 не заявляв. Тому суд першої інстанції правильно взяв до уваги показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які підтвердили факти передачі документів орендарю та отримання ОСОБА_1 орендної плати, а також те, що позивач підтвердив регулярне отримання ним від відповідача орендної плати і заперечень щодо її розміру та строків виплати не висловлював. За таких обставин обґрунтованим є висновок місцевого суду про те, що позивач не спростував факт передачі ФГ Ромашка підписаних орендодавцем примірників договору оренди земельної ділянки № 22.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 зазначено, щов праві України доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14). Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Між тим згідно зі статтею 18 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній до 01 січня 2013 року) договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення договору оренди землі шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, неправильно застосував норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ Ромашка про визнання недійсним та припинення дії договору оренди земельної ділянки № 22, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ Ромашка .

Відповідно до статті 413 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ Ромашка про визнання недійсним та припинення дії договору оренди земельної ділянки № 22, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ Ромашка , відповідає закону, то постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу на те, що в період з 08 січня 2004 року по 08 січня 2009 року його земельна ділянка та земельна ділянка його дружини перебували в оренді ФГ Ромашка за усною домовленістю, є неспроможними, оскільки листом відділу у Шишацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 10 травня 2018 року № 32-16-0.39-113/119-18 підтверджено, що відповідно до Книги записів державної реєстрації договорів оренди землі на зазначені земельні ділянки укладені такі договори оренди: від 08 січня 2004 року № 111 між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ФГ Ромашка строком на 5 років; від 08 січня 2004 року № 113 між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ Ромашка строком на 5 років. Після закінчення строку договори оренди були поновлені з ФГ Ромашка строком на 15 років за №№ 014057300194, 014057300195 від 21 серпня 2010 року.

Доводи ОСОБА_1 про те, що в оспорюваних договорах та актах приймання-передачі не зазначено дати їх підписання і всіх необхідних реквізитів, що свідчить про порушенням вимог чинного законодавства України та може бути підставою для визнання цих договорів недійсними, не заслуговують на увагу, так як в цій справі він не заперечував факт передачі земельних ділянок в користування ФГ Ромашка та визнав, що регулярно отримував від відповідача орендну плату, а підставою недійсності правочинів зазначив відсутність волевиявлення орендодавців на їх вчинення.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ФГ Ромашка сплатило 2 560 грн судового збору, які підлягають стягненню з позивача на його корить.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства Ромашка задовольнити частково.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 04 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства Ромашка про визнання недійсним та припинення дії договору оренди земельної ділянки № 24, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Ромашка , щодо оренди земельної ділянки площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованого в Шишацькому районному відділі Полтавської регіональної філії державного земельного кадастру, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 21 серпня 2010 року за № 041057300195, скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства Ромашка про визнання недійсним та припинення дії договору оренди земельної ділянки № 24 , укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Ромашка , щодо оренди земельної ділянки площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованого в Шишацькому районному відділі Полтавської регіональної філії державного земельного кадастру, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 21 серпня 2010 року за № 041057300195, відмовити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства Ромашка про визнання недійсним та припинення дії договору оренди земельної ділянки № 24, укладеного між ОСОБА_2 та Фермерським господарством Ромашка , щодо оренди земельної ділянки площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованого в Шишацькому районному відділі Полтавської регіональної філії державного земельного кадастру, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 21 серпня 2010 року за № 041057300194, скасувати, а рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 04 грудня 2018 року в цій частині залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства Ромашка 2 560 (дві тисячі п`ятсот шістдесят) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук