Ухвала

від 02.02.2021 по справі 922/2865/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 922/2865/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н.О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Скрипки М. В. (посвідчення),

позивача - не з`явилися,

відповідача - Хіоаре І. В. (адвокат),

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 (судді: Фоміна В. О. - головуючий, Білоусова Я.О., Шевель О. В.) у справі

за позовом заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Сахновщинської селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанське джерело"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "Сахновщинський молокозавод",

про внесення змін до договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року до господарського суду звернувся заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Сахновщинської селищної ради з позовом про внесення змін до договору оренди землі від 21.01.2008, який зареєстрований у Сахновщинському районному відділі Харківської регіональної філії Центру ДЗК від 13.03.2008 за № 040870200007 шляхом визнання укладеною додаткової угоди між Сахновщинською селищною радою (далі - Рада) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобожанське джерело" (далі - ТОВ "Слобожанське джерело") до договору оренди землі у редакції, викладеній у позовній заяві, в частині заміни сторони договору орендаря, оскільки внаслідок відчуження нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, право користування цією земельною ділянкою перейшло до іншої особи, а також в частині визначення кадастрового номера вказаної земельної ділянки, зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.01.2020 (суддя Лаврова Л. С.) позовні вимоги задоволено.

Рішення мотивовано тим, що з огляду на положення статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 30.08.2013 разом із укладенням договорів купівлі-продажу нерухомого майна у ТОВ "Слобожанське джерело" автоматично виникло право користування (оренди) земельною ділянкою, на якій розміщені придбані будівлі, на підставі договору оренди землі від 21.01.2008. Відчуження об`єктів нерухомості, розташованих на орендованій земельній ділянці, є підставою для внесення змін до договору оренди, зважаючи на те, що договір у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанову аргументовано тим, що матеріали справи не містять доказів переходу права власності на весь майновий комплекс "Сахновщинський молокозавод", для обслуговування якого було надано спірну земельну ділянку у користування (оренду) третій особі, враховуючи відсутність доказів відчуження усіх об`єктів нерухомого майна, які розташовані на цій земельній ділянці та належать на праві власності Публічному акціонерному товариству "Сахновщинський молокозавод" (далі - ПАТ "Сахновщинський молокозавод") на підставі свідоцтва про право власності, виданого Радою від 28.02.2001, та відсутність встановлення факту, що ПАТ "Сахновщинський молокозавод" не є власником нерухомості на спірній земельній ділянці та не користується нею, врахувавши приписи пункту "е" частини 1 статті 141 ЗК України, апеляційний господарський суд визнав передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для припинення права користування третьої особи на спірну земельну ділянку за договором оренди землі від 21.01.2008 та автоматичного переходу цих прав у повному обсязі до відповідача.

У касаційній скарзі заступника керівника Харківської обласної прокуратури просить постанову скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано положення статті 377 ЦК України, частини 2 статті 120 ЗК України, частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" без врахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 904/6296/17, від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, від 14.08.2019 у справі № 910/14257/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 922/2865/19 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 02.02.2021.

Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зокрема зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування положень статті 377 ЦК України, частини 2 статті 120 ЗК України, частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", викладених у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 904/6296/17, від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, від 14.08.2019 у справі № 910/14257/18.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка комунальної власності надана у користування (оренду) ЗАТ "Сахновщинський молокозавод" на підставі договору оренди землі від 21.01.2008 для обслуговування приміщень та будівель орендаря та забезпечення комерційної діяльності орендарю (пункт 6.1 договору). При цьому, відповідно до підпункту 2.1.1 цього договору та кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 6324855100:00:018:0003, що є невід`ємною частиною цього договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,9467 га, у тому числі під капітальною забудовою 0,52085 га.

Відповідно до інформаційної довідки від 27.08.2019 № 178728272, яка містить відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, 31.07.2012 прийнято рішення про державну реєстрацію та внесено запис про право власності за ПАТ "Сахновщинський молокозавод", реєстраційний номер майна: 37257670; тип майна: Сахновщинський молокозавод; адреса нерухомого майна: Харківська область, Сахновщинський район, смт Сахновщина, вул. Шевченка, 2; площа земельної ділянки: 29745,0 м 2 ; номер запису: 161 в книзі 1а.

Зі змісту дублікату свідоцтва про право власності від 28.02.2001, виданого на підставі рішення виконкому Сахновщинської селищної ради від 12.01.2001 № 3, щодо об`єкта нерухомого майна "Молокозавод", убачається, що об`єкт в цілому, розташований у смт Сахновщині, вул. Шевченка, 2, належить ЗАТ "Сахновщинський молокозавод", та складається з 13 будівель . Зазначене свідоцтво зареєстроване Сахновщинським Бюро технічної інвентаризації Харківської області 28.02.2001 у реєстрову книгу № 1а за реєстровим № 161.

Тобто, ПАТ "Сахновщинський молокозавод" був власником нерухомого майна - Сахновщинський молокозавод, як цілісного майнового комплексу, що підтверджено також поясненнями сторін в судовому процесі.

Згідно з копією технічного паспорта № 1а-161, виготовленого Сахновщинським БТІ станом на 10.07.2012, на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами до складу майнового комплексу "Сахновщинський молокозавод" входили об`єкти нерухомості загальною площею 2,9745 га: адміністративна будівля "А 1"; будівля прохідної "М"; будівля молокозаводу "Б"; службові будівлі: "З", "Ж", "В", "в", "Д", "Е", "Є", "Т", "И", "О", "І", "у"; огорожа № 1; ворота № 2, № 3; споруди "Ю", "Г.

На виконання ухвали суду першої інстанції від 04.12.2019 Сахновщинським МГКПТІ надано суду копії матеріалів інвентаризаційної справи № 1а-161 та письмові пояснення щодо кількості об`єктів нерухомого майна за даними цієї інвентаризаційної справи. Відповідно до цих пояснень, станом на дату проведення останньої поточної інвентаризації (2012 рік) та дату видачі технічного паспорту, інвентаризаційний об`єкт Сахновщинський молокозавод складався з 23 будівель та споруд: А1 - будівля контори, а - ганок, а - ганок, Б2 - будівля молокозаводу, б - гадок, б - ганок, б - ганок, б - ганок, М - будівля прохідної, О - будівля мийки, Ж - будівля майстерні, Д - будівля дизельної, В - будівля майстерні, И - будівля кладової, У - будівля гаражу, З - будівля котельні-дизельної, Ю - градилка, Г - градилка, Е - сарай, Є - сарай, Л - сарай, С -вбиральня, К - вбиральня.

Водночас, відповідно до свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 18.07.2013 №№ 808, 811, 814, 817, 820, 823, 826, виданих державним нотаріусом Сахновщинської державної нотаріальної контори Харківської області Серьогіною О. М., посвідчено право власності ТОВ "Транс-Авіа Плюс" (код ЄДРПОУ 37846883) на наступне нерухоме майно: будівля контори "А1", загальною площею 258,4 м 2 , будівля молокозаводу "Б2", загальною площею 2565,7 м 2 , будівля прохідної "М", загальною площею 30,0 м 2 , будівля мийки "О", загальною площею 68,6 м 2 , будівля майстерні "Ж", загальною площею 71,2 м 2 , будівля майстерні "В", загальною площею 118,9 м 2 , будівля гаражу "У", загальною площею 328,5 м 2 . Загальна площа об`єктів нерухомості складає 0,3441 га, тобто 7 будівель .

Як визначено у цих свідоцтвах зазначене майно належало ПАТ "Сахновщинський молокозавод" (код ЄДРПОУ 00447340) на підставі свідоцтва про право власності, виданого Сахновщинською селищною радою Харківської області від 28.02.2001 та зареєстрованого Сахновщинським Бюро технічної інвентаризації Харківської області 28.02.2001 у реєстрову книгу №1а за реєстровим № 161.

Зазначені свідоцтва не містять жодних відомостей щодо земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.08.2019 № 178728272, 18.07.2013 зареєстровано право власності ТОВ "Транс-Авіа Плюс" на зазначене нерухоме майно на підставі свідоцтв з відкриттям відповідних розділів, реєстрацією цих об`єктів нерухомого майна.

При цьому, матеріали справи не містять доказів присвоєння кадастрових номерів спірним земельним ділянкам, на яких розташовані зазначені об`єкти нерухомого майна, та доказів виокремлення спірних земельних ділянок з загального масиву земельної ділянки попереднього власника майна.

13.08.2013 право власності на зазначені об`єкти нерухомого майна (перейшло від ТОВ "Транс-Авіа Плюс" (продавець) до ТОВ "Слобожанське джерело" (покупець) на підставі договорів купівлі-продажу №№ 2007, 2010, 2013, 2016, 2019, 2022, 2025.

Зазначені договори купівлі продажу містять умови щодо характеристики земельної ділянки, за адресою: Харківська область, Сахновщинський район, смт. Сахновщина, вул. Шевченка, 2, у тому числі визначено кадастровий номер та площу цієї земельної ділянки.

Однак, відомостей щодо перебування цієї земельної ділянки в оренді на підставі договору оренди землі від 21.01.2008 ці договори не містять, як й інформації щодо попереднього землекористувача, не встановлено будь-яких умов щодо прав на земельну ділянку, які переходять до набувача об`єктів нерухомості.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 922/2865/19 необхідно закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Так, постанови Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 904/6296/17, від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, містять правові висновки, загальний зміст яких зводиться до того, що:

- при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами;

- договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов`язанні.

Постанова Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 910/14257/18, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, містить такий правовий висновок: "До особи, яка набула право власності на будівлю, переходить на підставі ст. 120 ЗК України та ст. 7 ЗУ "Про оренду землі" право користування (оренди) саме тією земельною ділянкою, як об`єктом цивільних прав, кадастровий номер якої зазначено в договорі, що передбачає набуття права власності на будівлю, незалежно від її цільового призначення, але не частиною такої земельної ділянки ".

Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції таких правових висновків Верховний Суд вважає безпідставними з огляду на встановлення судом апеляційної інстанції відсутності у матеріалах справи доказів переходу права власності на весь майновий комплекс "Сахновщинський молокозавод", для обслуговування якого було надано спірну земельну ділянку у користування (оренду) третій особі, враховуючи відсутність доказів відчуження усіх об`єктів нерухомого майна, які розташовані на цій земельній ділянці та належать на праві власності ПАТ "Сахновщинський молокозавод" на підставі свідоцтва про право власності, виданого Сахновщинською селищною радою Харківської області від 28.02.2001, та відсутність встановлення факту, що ПАТ "Сахновщинський молокозавод" не є власником нерухомості на спірній земельній ділянці та не користується нею, зважаючи на положення пункту "е" частини 1 статті 141 ЗК України.

При цьому, зі змісту оскаржуваної постанови убачається посилання суду апеляційної інстанції на судову практику Верховного Суду, зокрема викладену в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17.

Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач придбав лише частину нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, яка знаходиться в оренді у третьої особи, тому визнав необґрунтованими твердження прокурора про перехід до ТОВ "Слобожанське джерело" права користування спірною земельною ділянкою у повному обсязі відповідно до договору оренди землі від 21.01.2008 внаслідок набуття права власності на розташоване на цій земельній ділянці нерухоме майно на підставі договорів купівлі-продажу від 30.08.2013 та автоматичне припинення права попереднього користувача за зазначеним договором оренди землі.

Отже, правовідносини у справах на які посилається скаржник не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 922/2865/19 касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 904/6296/17, від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, від 14.08.2019 у справі № 910/14257/18 та на які послався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 922/2865/19.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 922/2865/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 922/2865/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай