Постанова

від 27.01.2021 по справі 922/997/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/997/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Савицької О.В.,

Харківської міської ради - Підлісної К.О.,

Приватного підприємства Візит СВ - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 (у складі колегії суддів: Склярук О.І.(головуючий), Гетьман Р.А., Дучал Н.М.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2020 (суддя Присяжнюк О.О.)

у справі № 922/997/20

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 5

до Харківської міської ради, Приватного підприємства Візит СВ

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року Керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, Приватного підприємства Візит СВ (далі - ПП Візит СВ ), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 5.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 22.08.2018 № 1180/18 Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками щодо надання ПП Візит СВ в оренду земельної ділянки площею 1,0202 га (кадастровий номер 6310138800:14:007:0066) по вул. Драгомирівській, 10, у м. Харкові із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, для будівництва складських та виробничих будівель, з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. ББ-1 , літ. БА-1 до 22.08.2020;

- визнати недійсним договір оренди від 18.12.2019, укладений між Харківською міською радою і ПП Візит СВ , щодо земельної ділянки площею 1,0202 га (кадастровий номер 6310138800:14:007:0066) по вул. Драгомирівській, 10, у м. Харкові;

- зобов`язати ПП Візит СВ повернути, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 1,0202 га (кадастровий номер 6310138800:14:007:0066) по вул. Драгомирівській, 10, у м. Харкові.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що надання ПП Візит СВ за рішенням Харківської міської ради від 22.08.2018 № 1180/18 спірної земельної ділянки комунальної власності під будівництво складських та виробничих будівель без проведення земельних торгів не відповідає положенням частини 2 статті 124, частини 1 статті 134, частин 1, 2 статті 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК), тому це рішення органу місцевого самоврядування, як таке, що суперечить законодавству та порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, підлягає визнанню незаконним і скасуванню, а укладений на його виконання договір оренди - визнанню недійсним з підстав, передбачених частиною 1 статті 203, статтею 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.07.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2020, позов задоволено в повному обсязі.

Судові рішення мотивовано наявністю правових підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2020 року Харківська міська рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просила скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 922/997/20 за касаційною скаргою Харківської міської ради з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.01.2021.

Прокурор та ПП Візит СВ не скористалися наданим їм процесуальним законом правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

ПП Візит СВ у судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника в судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталося.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 17.03.2010 між Харківською міською радою (орендодавець) та ПП Візит СВ (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендарю передано в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, загальною площею 1,0202 га (під забудовою 0,0099 га), яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Драгомирівська, 10, для реконструкції стаціонарної АЗС під склад ГСМ і будівництва складу будівельних матеріалів, з урахуванням знесення нежитлової будівлі літ. БА-1 (але не пізніше прийняття об`єкта в експлуатацію), на строк до 31.12.2010 (але не пізніше прийняття об`єкта в експлуатацію).

У пункті 3 цього договору зазначено, що на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: нежитлові будівлі літ. БА-1 та літ. ББ-1 , які належать орендареві на праві приватної власності, а також інші об`єкти інфраструктури: резервуар, колонки, естакада.

Згідно з відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлові будівлі літ. БА-1 загальною площею 7,4 кв. м та літ. ББ-1 загальною площею 34,6 кв. м належать ПП Візит СВ на праві приватної власності на підставі договорів купівлі-продажу від 04.07.2007 № 3678 та від 07.02.2007 № 231, відповідно.

02.08.2013 за актом приймання-передачі земельну ділянку (кадастровий номер 6310138800:14:007:0066) № 168/13 ПП Візит СВ передало, а Департамент земельних відносин Харківської міської ради прийняв до земель запасу міста земельну ділянку загальною площею 1,0202 га по вул. Драгомирівська, 10 у м. Харкові.

Як установлено судами попередніх інстанцій, зазначені обставини свідчать про припинення дії договору оренди та повернення орендарем орендодавцеві земельної ділянки відповідно до статті 34 Закону України Про оренду землі .

У подальшому спірна земельна ділянка неодноразово передавалася в оренду ПП Візит СВ та поверталася останнім орендодавцеві до земель запасу міста.

Разом із тим у 2013 році ПП Візит СВ було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва складських та виробничих будівель, з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. ББ-1 та літ. БА-1 по вул. Драгомирівській, 10 у м. Харкові.

Відповідно до даних з контурної експлікації земельної ділянки встановлено, що нежитлова будівля літ. ББ-1 загальною площею 34,6 кв. м розташована на земельній ділянці площею 0,0046 га, нежитлова будівля літ. БА-1 загальною площею 7,4 кв. м розташована на земельній ділянці площею 0,0011 га, резервуар 1 розташовано на земельній ділянці площею 0,0253 га та резервуар 2 розташовано на земельній ділянці площею 0,0227 га, що загалом становить 0,0537 га від загальної площі спірної земельної ділянки - 1,0202 га.

Отже, за встановлених обставин загальна площа земельної ділянки під зазначеними будівлями становить 537 кв. м, а саме 5,2 % від загальної площі земельної ділянки; ці будівлі знаходяться фактично в одній частині земельної ділянки, а інша частина земельної ділянки є повністю вільною та становить більше 90 % загальної площі. Крім того, у технічній документації відсутня інформація щодо права власності (користування) на два резервуара, які розташовано на спірній земельній ділянці, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.01.2020 № 198334174.

Також у технічній документації відсутня інформація щодо необхідності та обґрунтованості надання в користування земельної ділянки саме площею 1,0202 га.

Згодом згідно з рішенням Харківської міської ради від 22.08.2018 № 1180/18 Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками (пункт 5.1 додатку 1 до цього рішення) ПП Візит СВ знову надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310138800:14:007:0066) по вул. Драгомирівській, 10 у м. Харкові із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, площею 1,0202 га для будівництва складських та виробничих будівель, з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. ББ-1 , літ БА-1 до 22.08.2020.

На підставі цього рішення 18.12.2019 між Харківською міською радою (орендодавець) та ПП Візит СВ (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендарю надано в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 6310138800:14:007:0066) загальною площею 1,0202 га по вул. Драгомирівській, 10 у м. Харкові, із цільовим призначенням земельної ділянки - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ_(11.02) - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; зазначена земельна ділянка передана в оренду для будівництва складських та виробничих будівель з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. ББ-1 , літ. БА-1 ; договір укладено строком до 22.08.2020.

За змістом пункту 3 цього договору на земельній ділянці розміщено об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. ББ-1 та літ. БА-1 , які підлягають знесенню, інші об`єкти інфраструктури відсутні.

Суди попередніх інстанцій установили, що у порівнянні з попередніми договорами оренди землі, укладеними між відповідачами, у договорі оренди землі від 18.12.2019 такі об`єкти інфраструктури як резервуари взагалі не зазначено.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора, заявлена до Харківської міської ради та ПП Візит СВ , про визнання незаконним та скасування рішення ради від 22.08.2018 № 1180/18 у частині пункт 5.1 додатку 1, визнання недійсним договору оренди від 18.12.2019 та зобов`язання ПП Візит СВ повернути зазначену земельну ділянку, обґрунтована тим, що надання спірної земельної ділянки комунальної власності саме під будівництво складських та виробничих будівель без проведення земельних торгів суперечить положенням частини 2 статті 124, частини 1 статті 134, частин 1, 2 статті 135 ЗК та порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова. Також прокурором наголошено, що Харківська міська рада протягом тривалого часу з порушенням вимог законодавства надає спірну земельну ділянку одному й тому ж самому суб`єкту господарської діяльності, для однієї і тієї ж мети - будівництва об`єктів, що призводить до систематичного, тривалого недоотримання місцевим бюджетом коштів та завдає шкоду інтересам держави в особі територіальної громади міста.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, погодився з висновками місцевого суду про те, що рішення ради в частині надання ПП Візит СВ в оренду земельної ділянки для будівництва об`єктів без проведення земельних торгів прийнято з порушенням вимог статей 120, 124, 134, 135 ЗК, тому підлягає визнанню незаконним і скасуванню, а укладений на його підставі договір оренди - визнанню недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК, із зобов`язанням ПП Візит СВ повернути зазначену земельну ділянку. При цьому судами зауважено, що дійсно до ПП Візит СВ з моменту переходу до нього у 2007 році права власності на нежитлові будівлі перейшло право користування земельною ділянкою в тій частині, на якій розміщено зазначені об`єкти, та яка необхідна для їх обслуговування, проте, за встановлених у справі обставин, спірна земельна ділянка жодного разу не передавалася ПП Візит СВ для обслуговування та експлуатації належних йому на праві власності об`єктів нерухомості, які на ній розташовано, тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень частини 2 статті 134 ЗК.

У поданій касаційній скарзі Харківська міська рада послалася на те, що у цій справі прокурором не обґрунтовано наявності встановлених законом підстав представництва інтересів держави при зверненні до суду з позовом і такі обставини свідчать про відсутність у прокурора процесуальної дієздатності. Висновки судів про наявність у прокурора підстав для звернення до суду з відповідним позовом у цій справі із дотриманням встановленого статтею 23 Закону України Про прокуратуру порядку, суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді; судами не взято до уваги, що належним позивачем у цій справі є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру. Судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви прокурора без розгляду. При вирішенні спору поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що прокурором не доведено факту порушення ані інтересів держави, ані інтересів територіальної громади м. Харкова та не враховано принцип належного урядування.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У касаційній скарзі Харківська міська рада наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.09.2019 у справі № 469/1127/16-ц, від 24.10.2019 у справі № 810/3165/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 17.10.2018 у справі № 676/1668/16-ц, від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 та висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.

Так, у справі № 469/1127/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, поданої на заочне рішення суду першої інстанції у цивільній справі, дійшов висновку, що прокурором хоча і визначено орган, який уповноважений державою на виконання функцій у спірних правовідносинах, однак належними доказами не підтверджено нездійснення цим органом захисту інтересів держави.

У адміністративній справі № 810/3165/18 Верховний Суд постановою від 24.10.2019 залишив позов прокурора без розгляду з огляду на те, що фактичною підставою для звернення до суду стала незгода прокурора з висновками перевірки у сфері містобудівної діяльності, а не відсутність відповідного органу, який може захищати інтереси держави, проте такі обставини не є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

У справі № 924/1237/17 Верховний Суд, на підставі встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, дійшов висновку про безпідставне не зазначення прокурором органу, уповноваженого здійснювати функції держави у правовідносинах у сфері державних закупівель, що свідчить про відсутність підстав для представництва інтересів держави в цій справі.

У справі № 905/803/18 Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій про залишення позову прокурора без розгляду та передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки за встановлених у справі обставин прокурором правильно визначено орган, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах оренди державного майна, та дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України Про прокуратуру .

У цивільній справі № 676/1668/16-ц Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій і передав справу на новий розгляд, оскільки при вирішені спору суди не перевірили та не встановили наявність підстав для подання позову прокурором в інтересах держави, а також не з`ясували, який суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

В адміністративні справі № 806/1000/17 Верховний Суд відмовив у задоволені позову прокурора в інтересах держави в особі обласної ради про визнання протиправним і скасування спеціального дозволу на користування надрами, у тому числі з огляду на відсутність передбачених законом випадків для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави саме у цих правовідносинах.

У справах № 587/430/16-ц (постанова від 26.06.2019) і № 912/2385/18 (постанова від 26.05.2020) Велика Палата Верховного Суду уточнила деякі висновки судів касаційної інстанції щодо порядку представництва прокурором інтересів держави в суді та зазначила, зокрема, що за обставин якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Водночас, необхідно зауважити, що в цих справах Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційні скарги прокурора, скасувала судові рішення попередніх інстанцій та передала справи до суду відповідної інстанції для продовження розгляду.

Натомість у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій з огляду на предмет і підстави заявленого позову, а також подані прокурором докази, встановлено, що Харківська міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання процедури, передбаченої законодавством, щодо передачі в оренду земельної ділянки комунальної власності, чим прокурором і було обґрунтовано відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, та належним чином підтверджено представництво інтересів держави в суді. При цьому доводи відповідачів про те, що належним позивачем у цих правовідносинах є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки цей орган виконавчої влади реалізує державний нагляд (контроль) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів в агропромисловому комплексі.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, висновками у якій Харківською міською радою також обґрунтовано підстави касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції при вирішенні спору щодо відчуження об`єкта приватизації послався, у тому числі на принцип належного урядування, та на підставі встановлених у справі фактичних обставин дійшов висновку про відповідність оспорюваного договору вимогам Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) .

Постановою Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07, на яку також здійснено посилання скаржника у касаційній скарзі, скасовано судові рішення попередніх інстанцій, якими вирішено спір щодо проведення конкурсу з продажу акцій товариства, а справу передано на новий розгляд для з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 922/997/20, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 922/997/20 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК за касаційною скаргою Харківської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК

Крім того, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

У касаційній скарзі Харківська міська рада послалася на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про залишення позову прокурора без розгляду.

З огляду на матеріали справи Харківська міська рада, заперечуючи проти позову прокурора, звернулася до суду з клопотанням про залишення позову без розгляду в зв`язку з відсутністю у прокурора процесуальної дієздатності, обґрунтоване тим, що прокурором не доведено наявності встановлених законом підстав представництва інтересів держави при зверненні з позовом у цій справі.

За змістом статті 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодекс (частина 4). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина 5).

Матеріали справи свідчать, що суд першої інстанції, відкриваючи провадження у цій справі, установив відповідність поданої прокурором позовної заяви вимогам статей 162, 164 ГПК. Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав без руху не залишив. При цьому судами встановлено, що прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва, тобто виконав вимогу частини 5 статті 162 ГПК.

За правильними висновками судів попередніх інстанцій, прокурор в межах цієї справи оскаржив рішення Харківської міської ради, визначивши останню відповідачем, і з огляду на положення статті 53 ГПК і статті 23 Закону України Про прокуратуру мав підстави звернутися до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави в особі територіальної громади міста. Разом із тим, за встановлених судами обставин, прокурором доведено наявність порушеного права територіальної громади м. Харкова та належним чином мотивовано підстави для його захисту.

Такі висновки судів не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для залишення позову прокурора без розгляду.

Будь-яких обставин, які є обов`язковою підставою для скасування постановлених у справі судових рішень відповідно до частини 1 статті 310 ГПК, касаційна скарга Харківської міської ради не містить.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги Харківської міської ради про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу Харківської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 922/997/20 за касаційною скаргою Харківської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Харківської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2020 у справі № 922/997/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий