У Х В А Л А
16 лютого 2021 року
м.Київ
Справа № 11-8/2008
Провадження № 13-15зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19
перевірила заяву засудженого ОСОБА_20 про перегляд завиключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) вироку Апеляційного суду Херсонської області від 10 червня 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 02 грудня 2008 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Херсонської області від 10 червня 2008 року, залишеним без зміни ухвалою Верховного Суду України від 02 грудня 2008 року, ОСОБА_20 було засуджено за: ч. 3 ст. 142, пунктами «а», «г», «і» ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі КК 1960 року) із застосуванням положень 42 цього Кодексу допокарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, якеє його власністю.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 10 грудня 2020 року всправі «Лопата та інші проти України» (заяви №84210/17 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_20 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_20 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі Велика Палата) із заявою про перегляд завиключними обставинами рішень національних судів. На думку заявника, констатоване порушення Конвенції є правовою підставою для зміни оскаржених рішень як незаконних. За твердженням заявника такий захід примусу єнеправомірним з огляду на відсутність остаточного строку його закінчення. ОСОБА_20 указує, що констатовані ЄСПЛ порушення Конвенції є підставою для застосування до нього додаткових заходів індивідуального характеру увигляді зміни зазначених судових рішень і звільнення від подальшого відбування покарання, оскільки відсутні обґрунтовані пенологічні підстави дляйого подальшого ув`язнення та тримання в установі виконання покарань.
Перевіривши заяву, Велика Палата дійшла висновку, що у відкритті провадження зазаявою ОСОБА_20 має бути відмовлено з огляду на таке.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами, однією з яких є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
ЄСПЛ у рішенні «Лопата та інші проти України», констатуючи порушення ст.3Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак уєвропейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; крім того, первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст.3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. Разом із цим ЄСПЛ відхилив решту доводів заявників і постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, яке ОСОБА_20 зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ константовано законодавчу прогалинув українському законодавстві, яку належить подолати шляхом вжиття заходів загального характеру, тобто запровадження в Україні процедур, якібзабезпечували можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного ув`язнення, на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для їх тривалого ув`язнення, до яких належить: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація.
Однак удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є функцією законодавчої влади іненалежить до повноважень суду жодної інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якоїохоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Застосовані у справі ОСОБА_20 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається накомпетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_20 , не містить вказівок на те, щов основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.
З огляду на викладене відсутні правові підстави для відкриття провадження зазаявою ОСОБА_20 про перегляд оскаржених ухвал за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, а твердження заявника про протилежне єнеспроможними.
З урахуванням викладеного, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_20 слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами повернути особі, якаїїподала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
постановила:
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України вироку Апеляційного суду Херсонської області від 10 червня 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 02 грудня 2008 року.
Заяву ОСОБА_20 з усіма доданими матеріалами повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_11
ОСОБА_3 ОСОБА_12
ОСОБА_4 ОСОБА_13
ОСОБА_5 ОСОБА_14
ОСОБА_6 ОСОБА_15
ОСОБА_7 ОСОБА_16
ОСОБА_8 ОСОБА_17
ОСОБА_9 ОСОБА_18
ОСОБА_10 ОСОБА_19
Суд | Велика палата Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 16.02.2021 |
Оприлюднено | 27.01.2023 |
Номер документу | 95010800 |
Судочинство | Кримінальне |
Кримінальне
Велика палата Верховного Суду
Єленіна Жанна Миколаївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні