Постанова

від 22.02.2021 по справі 532/1223/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 532/1223/20 Номер провадження 22-ц/814/613/21Головуючий у 1-й інстанції Омельченко І. І. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Прядкіної О.В.,

суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України"

на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 08 грудня 2020 року, прийнятого під головуванням судді Омельченко І. І. в м. Кобеляки із складанням повного тексту рішення 14 грудня 2020 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до державної продовольчо-зернової корпорації України Кобеляцький комбінат хлібопродуктів в особі філії акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Кобеляцький комбінат хлібопродуктів про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 08 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу задоволено.

Скасовано наказ Про звільнення з роботи № 128 від 04.06.2020 року ОСОБА_1 з посади начальника виробничої дільниці Філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Кобеляцький комбінат хлібопродуктів .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника виробничої дільниці Філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Кобеляцький комбінат хлібопродуктів з 05.06.2020 року.

Стягнуто із Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі Філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Кобеляцький комбінат хлібопродуктів на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 05.06.2020 р. по 08.12.2020 р. у розмірі 68213,64 гривень.

Стягнуто із Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі Філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Кобеляцький комбінат хлібопродуктів на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 гривень.

Стягнуто із Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі Філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Кобеляцький комбінат хлібопродуктів на користь держави судовий збір у розмірі 840, 80 гривень.

Задоволення позову обґрунтовано тим, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу вчинення позивачем протиправних дій навмисно чи з необережності, оскільки службового розслідування проведено не було, до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 жодного разу не притягувався.

Рішення оскаржив адвокат Леськов В.П., який діє в інтересах АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України", в апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Вважає, що факт того, що безпосереднє обслуговування матеріальних цінностей були складовою трудових функцій на постійній роботі позивача та підтверджується його посадовою інструкцєю начальника дільниці та договором про повну матеріальну відповідальність. Вважає, що ОСОБА_1 вчинив дії, які стали підставою для втрати довіри роботодавцем до нього, що призвело до звільнення позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає рішення районного суду вірним та просить залишити його без змін.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав:

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач з 2005 року перебував у трудових відносинах з Філією АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Кобеляцький комбінат хлібопродуктів .

25 жовтня 2017 року між роботодавцем та ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

04 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника виробничої дільниці на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довіри.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що він не вчиняв жодних дій чи бездіяльності, які б могли привести до заподіяння підприємству збитків.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд своє рішення мотивував тим, що основна трудова функція ОСОБА_1 це організаційно-розпорядчі дії, він не відноситься до кола осіб, які безпосередньо обслуговують грошові та матеріальні цінності, винність ОСОБА_1 відповідачем не доведена. В службових записках від 05.05.2020 року та від 02.06. 2020 року вбачається лише припущення щодо можливого розкрадання майна підприємства і це не свідчить про те, що саме дії або бездіяльність ОСОБА_1 з даних питань могли б завдати збитки підприємству.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком районного суду.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Між тим, оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 не відповідає вимогам трудового законодавства, зокрема у ньому не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягає порушення позивачем трудових обов`язків.

Неналежними є посилання в апеляційній скарзі на службові записки від 05.05.2020 року та від 02.06. 2020 року, які не підтверджують конкретних виявлених протиправних дій ОСОБА_1 , які були зафіксовані роботодавцем і визнані працівником, а тому не можуть бути достатньою підставою для звільнення.

Отже, при звільненні позивача роботодавець в наказі не навів конкретні факти допущених працівником невиконання його трудових обов`язків, не зазначив, коли саме вони мали місце, обставини їх вчинення, які саме винні дії працівника допущено, а тому, на думку колегії суддів, наказ № 128-к про звільнення з роботи не можна визнати обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам закону.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 та від 24 січня 2019 року у справі №515/1087/17.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком районного суду щодо формальності наказу про звільнення ОСОБА_1 , який підставно скасовано судом першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги необґрунтованості рішення районного суду в частині стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Вказана позиція узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20).

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Коломієць Є.Є. 30 червня 2020 року було укладено договір про надання правової допомоги (а.с.11-15)

Згідно додатку № 1 та додатку № 2 до Договору сторони узгодили погодинну вартість робіт адвоката та домовились, про те, що попередня вартість робіт з підготовки позову складає 7500 грн. (а.с.16-18).

Так, в п.2 акту приймання-передавання послуг на правову допомогу сторони домовились, що підписання цього акту також засвідчує факт здійснення оплати клієнтом адвокатові вартості наданих послуг в сумі 7500 грн.

З протоколу судового засідання від 08.12.2020р. вбачається, що суд перевіряв вказану суму за надану правничу допомогу, між тим, заперечення представника відповідача з цього приводу не узгоджувались з положеннями, визначеними ч.5 ст.137 ЦПК України.

Отже, доводи апеляційної скарги про необґрунтованість оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 08 грудня 2020 року

залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22.02.2021 р.

Головуючий-суддя О. В. Прядкіна

Судді: С. Б. Бутенко

О. І. Обідіна