Постанова

від 07.07.2021 по справі 532/1223/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 532/1223/20

провадження № 61-5365 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів : Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області

від 08 грудня 2020 року у складі судді Омельченко І. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (далі - АТ ДПЗКУ ) в особі філії АТ ДПЗКУ Кобеляцький комбінат хлібопродуктів (далі - філія АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП )

про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 2005 року перебував

у трудових відносинах з філією АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП . Наказом від 04 червня 2020 року № 128-к його було звільнено із займаної посади начальника виробничої дільниці на підставі пункту 2 частини першої

статті 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довір`я.

Позивач уважав звільнення незаконним, оскільки він не вчиняв жодних дій

чи бездіяльності, які могли б призвести до втрати довір`я до нього з боку роботодавця, при цьому збитків підприємству не завдано. З ним

не проведено повного розрахунку та не видано трудову книжку. Вказаними діями роботодавець порушив його майнові права та право на працю.

З урахуванням наведеного , ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення; поновити його

на посаді начальника виробничої дільниці філія АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП ; стягнути з роботодавця на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 червня 2020 року по день поновлення на роботі,

а також вирішити питання понесених ним судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 08 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано наказ від 04 червня 2020 року № 128-к Про звільнення з роботи

ОСОБА_1 із посади начальника виробничої дільниці філії АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника виробничої дільниці філії АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП з 05 червня 2020 року.

Стягнуто з АТ ДПЗКУ в особі філії АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП

на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 05 червня 2020 року

по 08 грудня 2020 року у розмірі 68 213,64 грн.

Стягнуто з АТ ДПЗКУ в особі філії АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП

на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу

у розмірі 7 500,00 грн.

Стягнуто з АТ ДПЗКУ в особі філії АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП

на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що основна трудова функція ОСОБА_1 - це організаційно-розпорядчі дії. Він не відноситься до кола осіб, які безпосередньо обслуговують грошові та матеріальні цінності.

При цьому роботодавець не довів вчинення позивачем протиправних дій, службових розслідувань стосовно працівника не проводилося,

до дисциплінарної відповідальності останній не притягувався, тобто його вина не доведена.

Суд першої інстанції вказав, що у наданих відповідачем службових записках від 05 травня 2020 року та 02 червня 2020 року вбачаються лише припущення щодо можливого розкрадання майна підприємства. При цьому вказане не свідчить про те, що саме дії або бездіяльність ОСОБА_1 могли б завдати збитки підприємству. Доповідна записка начальника дільниці від 07 серпня 2020 року щодо виявлення порушень посадової інструкції колишнім працівником ОСОБА_1 не може бути належним доказом у справі, так як складена після звільнення позивача.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу судом визначений

з урахуванням положень статті 235 КЗпП України згідно з наданим позивачем розрахунком. Стягнутий розмір компенсації витрат

на професійну правничу допомогу підтверджено належними доказами.Вирішено також питання судових витрат.

Суд першої інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року апеляційну скаргу АТ ДПЗКУ залишено без задоволення.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 08 грудня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи

й ґрунтуються на нормах законодавства.

Апеляційний суд зазначив, що в оскаржуваному наказі про звільнення

не вказано, коли мало місце і в чому полягало порушення позивачем трудових обов`язків. Докази, подані роботодавцем, не підтверджують протиправність дій працівника, а тому не можуть бути достатньою підставою для його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду щодо доведеності позивачем розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу та врахував судову практику Верховного Суду у подібних справах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, яка надійшла у квітні 2021 року до Верховного Суду,

АТ ДПЗКУ , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення

про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року поновлено

АТ ДПЗКУ строк на касаційне оскарження судових рішень, касаційну скаргу АТ ДПЗКУ на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 08 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року залишено без руху з наданням строку

для усунення її недоліків, а саме: запропоновано сплатити судовий збір

і надати суду документи, що підтверджують його сплату. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 532/1223/20

із Кобеляцького районного суду Полтавської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року справу призначено

до розгляду у складі колегії з пяти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що між роботодавцем і позивачем у 2017 році було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, а тому останній відноситься до працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, та можуть бути звільненні на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України

у зв`язку з втратою довір`я. Вказане підтверджується не лише положеннями вищезазначеного договору, а й обов`язками начальника дільниці, визначеними посадовою інструкцією. Позивач належним чином не зберігав ввірене йому під звіт майно, що стало підставою для втрати довір`я до нього з боку роботодавця. При цьому апеляційний суд помилково застосував при вирішенні спору статті 148, 149 КЗпП України.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відкрив провадження у цій справі, оскільки до позовної заяви не додано доказів сплати судового збору за майнову вимогу про стягнення середнього заробітку. Вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно вирішено питання про стягнення

з роботодавця на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позовна заява підписана ОСОБА_1 , а не його представником, не потребувала значних часових затрат, а підготовка цієї справи не потребувала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Крім того, суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин не релевантну судову практику Верховного Суду, натомість не врахували інші правові позиції Верховного Суду, які викладені у подібних справах,

і є обов`язковими для застосування при вирішенні вказаної справи .

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 2005 року перебував у трудових відносинах з філією

АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП .

Відповідно до посадової інструкції начальник дільниці зобов`язаний здійснювати керівництво роботами з приймання, зберігання і відпуску хлібопродуктів, кондиційного насіння, забезпечувати облік хлібопродуктів, вести облік та контроль за станом складських приміщень, забезпечувати своєчасну роботу для забезпечення якісного збереження зерна, організовувати щоденну працю і розстановку робітників на дільниці, забезпечувати проведення всіх навантажувально-розвантажувальних робіт, не допускати понаднормовий простой вагонів і автотранспорту, виписувати наряди, вести контроль за дотриманням працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку, сприяти розвитку раціоналізації та винахідництву

(а. с. 83-85).

25 жовтня 2017 року між директором філії ПАТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП та ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а. с. 86-89).

Згідно зі службовою запискою начальника варти окремого пожежно-сторожового поста філії АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП від 05 травня

2020 року за приміщенням елеватора поблизу колишнього Ж/Д прийому було виявлено витоптані на траві стежки, які вели до огорожі даної території, що свідчить про можливість працівниками неоднократного винесення з території підприємства товарно-матеріальних цінностей,

які належали підприємству (а. с. 95).

Cлужбовою запискою начальника виробничо-технічної лабораторії встановлено, що 02 червня 2020 року було проведено огляд складів підлогового зберігання на наявність потрапляння атмосферних опадів

у склади. Оглянуто склади № 10, 11, 12, 13, 14, 15, 23, 24, 25, 26 та окреслено крейдою місця затікання (а. с. 96).

Згідно з наказом директора філії АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП

від 04 червня 2020 року № 128-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника виробничої дільниці на підставі пункту 2 частини першої

статті 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довір`я (а. с. 9).

ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення із наказом від 04 червня 2020 року № 128-к, що підтверджується актом відмови від 04 червня

2020 року (а. с 97), а також від отримання трудової книжки, що підтверджується актом про відмову отримання трудової книжки (а. с. 98), яку в подальшому було направлено йому рекомендованим листом (а. с 103).

Відповідно до доповідної записки начальника дільниці від 10 червня

2020 року при огляді складських ємкостей виявлено залишки зерна, яке знаходиться у стані гниття, у складі № 35 виявлено близько 15 т відходів

з явними ознаками гниття та осередками шкідників зерна (а. с. 99).

Згідно з доповідною запискою начальника дільниці від 07 серпня 2020 року продовжується виявлення значних порушень посадової інструкції колишнім працівником ОСОБА_1 (а. с. 100).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ ДПЗКУ підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3 , 4 , 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції

не відповідає.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода

між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору

з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового

чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір

з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

У справі, яка переглядається, позивача було звільнено з посади начальника виробничої дільниці філії АТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП на підставі

пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довір`я до нього з боку роботодавця.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов:

1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника;

3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Вказана норма права не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди

як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України: від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14, від 23 грудня

2015 року у справі № 6-1093цс15, від 20 квітня 2016 року у справі

№ 6-100цс16.

Виходячи з розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників,

які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи,

які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних

з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Виходячи з положень статті 135-1 КЗпП України обслуговування матеріальних цінностей передбачає здійснення певними працівниками підприємства, установи, організації дій, пов`язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням

у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Відповідно до посадової інструкції начальник дільниці зобов`язаний здійснювати керівництво роботами з приймання, зберігання і відпуску хлібопродуктів, кондиційного насіння, забезпечувати облік хлібопродуктів, вести облік та контроль за станом складських приміщень, забезпечувати своєчасну роботу для забезпечення якісного збереження зерна , організовувати щоденну працю і розстановку робітників на дільниці, забезпечувати проведення всіх навантажувально-розвантажувальних робіт, не допускати понаднормовий простой вагонів і автотранспорту, виписувати наряди, вести контроль за дотриманням працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку, сприяти розвитку раціоналізації та винахідництву

(а. с. 83-85).

25 жовтня 2017 року між директором філії ПАТ ДПЗКУ Кобеляцький КХП та ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність , відповідно до умов якого, з метою забезпечення збереження товарно-матеріальних цінностей працівник прийняв на себе повну індивідуальну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження в установленому порядку переданих йому під звіт товариством товарно-матеріальних цінностей згідно з додатком до договору , а також

за ті товарно-матеріальні цінності й кошти, що будуть надходити йому під звіт протягом усього терміну дії договору (а. с. 86-89).

Пунктом 2.1 вказаного договору закріплено, що працівник зобов`язується,

у тому числі, бережно ставитися до товарно-матеріальних цінностей, вживати заходів щодо запобігання їх знищенню, псуванню, розкраданню, нестачі ; своєчасно повідомляти товариство про всі обставини,

що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей ; зберігати всі товарно-матеріальні цінності , отримані ним

на зберігання, перевезення, переробку або застосування у процесі виконання робіт та нести повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених йому товарно-матеріальних цінностей, тощо.

Крім того, у матеріалах справи наявні інвентаризаційні описи необоротних активів від 01 грудня 2019 року, за якими позивач прийняв під матеріальну відповідальність відповідні активи (а. с. 90-94).

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції,

на вказане увагу не звернув, не надав належної правової оцінки укладеному між сторонами договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, наявним у матеріалах справи інвентаризаційним описам, не з`ясував, які саме товарно-матеріальні цінності передані ОСОБА_1 під звіт , чи включені до інвентаризаційних описів товарно-матеріальні цінності , за неналежне обслуговування яких роботодавець втратив

до працівника довір`я, а тому зробив передчасні висновки про те,

що безпосереднє обслуговування матеріальних цінностей не було складовою трудових функцій позивача та про відсутність правових підстав для звільнення останнього на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Відповідно до роз`яснень, які викладені у пункті 28 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Враховуючи викладене, необхідно також з`ясувати, чи доведеною є вина ОСОБА_1 у вчиненні протиправних дій навмисно або унаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов`язків, які дають підстави для його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41

КЗпП України.

Крім того, суди дійшли взаємосуперечливих висновків, які не дають можливість Верховному Суду, з урахуванням його процесуальних повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, ухвалити власне рішення.

Так, спочатку суди вказали, що ОСОБА_1 , як працівник, не може бути звільнений за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки безпосередньо не обслугував грошові або матеріальні цінності, а іншим висновком зазначили, що роботодавець не довів, за які саме конкретні

й винні порушення звільнено позивача на підставі пункту 2 статті 41

КЗпП України, тобто вже дійшли протилежного висновку, що позивач міг бути звільнений зі вказаної підстави, але при доведеності.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 761/20940/19, провадження № 61-6040св20.

При цьому в порушення вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України апеляційний суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин врахував правові висновки Верховного Суду, викладені

у справах, які не є подібними до справи, яка переглядається.

Верховний Суд зазначає, що для правильного вирішення спору суду апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, слід було виконати вимоги підпункту в) пункту 2 частини першої статті 382

ЦПК України, яка зобов`язує суд зазначити у мотивувальній частині свого судового рішення мотиви прийняття чи відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для того, щоб визначити, чи обслуговував ОСОБА_1 безпосередньо грошові або товарні цінності, суду апеляційної інстанції необхідно дослідити та оцінити документальні дані про його функціональні обов`язки. Незважаючи на наявність у справі таких доказів і відповідних аргументів роботодавця, апеляційний суд їм оцінки не надав, а Верховний Суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні суду, надавати перевагу одним доказам над іншими.

Суду слід визначитися із вказаним та дійти висновку, чи давали вчинені працівником дії підстави для втрати до нього довір`я. При цьому підставою для звільнення можуть вважатися не будь-які дії чи проступки, а тільки умисне або необережне вчинення дій, що могло викликати втрату довір`я

до нього, як до особи, якій можна ввірити матеріальні цінності.

За загальним правилом йдеться про винні дії, вчинені при виконанні працівником функціональних обов`язків.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що висновки суду

про задоволення позову ОСОБА_1 є передчасними. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не в повній мірі дослідив наявні у справі докази, надані сторонами, а оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, норми матеріального права відповідно до них не застосовані, суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості усунути ці недоліки, тому справа передається

на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2021 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець