Постанова
від 15.02.2021 по справі 742/1760/15-ц
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 лютого 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/1760/15-ц

Головуючий у першій інстанції - Павлов В. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/110/21

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Скрипки А.А.

суддів: Бобрової І.О., Онищенко О.І.

секретар: Поклад Д.В.

учасники справи:

позивач-відповідач: ОСОБА_1

відповідач-позивач: ОСОБА_2

треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю »Атон-Плюс» , Товариство з обмеженою відповідальністю »Грант Альянс» , Товариство з обмеженою відповідальністю »Інвестиційна компанія »А ГРУП» , Приватне підприємство »Ветті»

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Павлова В.Г. від 25 листопада 2019 року, місце ухвалення рішення м.Прилуки, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю »Атон-Плюс» , Товариство з обмеженою відповідальністю »Грант Альянс» , Товариство з обмеженою відповідальністю »Інвестиційна компанія »А ГРУП» , Приватне підприємство »Ветті» ,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна, в якій після уточнення позовних вимог, просив (а.с.191-193, том 14):

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу марки ВАЗ 21099, д.н.з. НОМЕР_1 ;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості майна Приватного підприємства »Ветті» ;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину доходів, отриманих ОСОБА_2 від господарської діяльності Приватного підприємства »Ветті» з моменту розірвання шлюбу по теперішній час;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину доходів, отриманих ОСОБА_2 у 2013-2016 роках включно від підприємницької діяльності;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу марки » Porsche Cayenne» , № кузова НОМЕР_2 .

Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що вказане ним у позові майно набуте подружжям за час їх перебування у шлюбі, і оскільки в позасудовому порядку сторони не домовились про порядок поділу спільного майна подружжя, ОСОБА_1 вважає, що їх частки, як співвласників у праві спільної сумісної власності, в силу статті 70 СК України, є рівними.

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, в якому після уточнення позовних вимог, просила (а.с.82-99, том 14):

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості нерухомого майна, відчуженого за договорами купівлі-продажу, що загалом становить 1 466 731 грн. 50 коп., з яких: 215 000 грн., що складає 1/2 частину вартості майна, відчуженого за договором купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: Закарпатська область, Хустський район, с.Шаян, урочище »Під Шаянкою» , кадастровий номер 2125355303:01:022:0201, площею 0,4 га; 1 251 731 грн. 50 коп., що складає 1/2 частину вартості майна, відчуженого за договором купівлі-продажу садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер нерухомого майна 538790832214, та земельної ділянки за адресою: Київська область, Васильківський район, с.Хлепча, кадастровий номер 3221480903:02:002:0100, площею 0,3853 га, зареєстровано у державному реєстрі під №1483 від 24.12.2014 року;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_4 (кадастровий номер ділянки 7410700000:04:002:0170) АДРЕСА_5 (кадастровий номер ділянки 7410700000:04:002:0171) м.Прилуки Чернігівської області, загальною площею 838,4 м2 ;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину інших доходів ОСОБА_1 , отриманих у 2014-2017 роках, з яких: 2 325 000 грн. - сума коштів, отриманих у 2017 році від суми погашеної позики, наданої у 2014 році ОСОБА_4 ; 475 828 грн. 18 коп. - сума доходу, отриманого від відчуження автомобіля марки » Mercedes-Benz S-550» , номер кузова НОМЕР_3 ; 1 494 651 грн. - дохід, отриманий від підприємницької діяльності у 2014 році; 1 192 911 грн. 50 коп. - дохід, отриманий від підприємницької діяльності у 2015 році; 1 330 204 грн. - інші доходи, отримані у 2015 році ОСОБА_1 ; та еквівалент грошових коштів у сумі 196 250 доларів США на день ухвалення судового рішення;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину доходів, отриманих ОСОБА_1 у зв`язку з його виходом зі складу господарських товариств - ТОВ »Атон-Плюс» , ТОВ »Грант Альянс» у розмірі 549 439 грн.

Вимоги заявленого зустрічного позову ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що вказане нею у зустрічній позовній заяві майно набуте подружжям за час їх перебування у шлюбі, і було відчужено ОСОБА_1 без її відома та згоди, при цьому, отримані від відчуження майна грошові кошти використані ОСОБА_1 не в інтересах сім`ї чи на її потреби. Оскільки в позасудовому порядку сторони не досягли домовленості щодо порядку поділу оспорюваних грошових коштів, ОСОБА_2 просила стягнути на свою користь 1/2 їх частину.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017 року (а.с.62-66, том 7), задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22.12.2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 01.06.2016 року. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22.12.2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 01.06.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12.07.2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 15.08.2016 року - відхилено. Ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12.07.2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 15.08.2016 року залишено без змін.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25.11.2019 року позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 , 1/2 частину транспортного засобу марки ВАЗ 21099 (д.н.з НОМЕР_1 ). У задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом - відмовлено.

У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25.11.2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , і ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги зустрічної позовної заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . При цьому, ОСОБА_2 просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 1/2 вартості нерухомого майна, відчуженого за договорами купівлі-продажу, що загалом становить 1 466 731 грн. 50 коп., з яких: у розмірі 215 000 грн., що складає 1/2 вартості майна, відчуженого за договором купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: Закарпатська область, Хустський район, с.Шаян, урочище »Під Шаянкою» , кадастровий номер 2125355303:01:022:0201, площею 0,4 га; у розмірі 1 251 731 грн. 50 коп., що складає 1/2 вартості майна, відчуженого за договором купівлі-продажу садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер нерухомого майна 538790832214, та земельної ділянки за адресою: Київська область, Васильківський район, с.Хлепча, кадастровий номер 3221480903:02:002:0100, площею 0,3853 га, зареєстрованого у державному реєстрі під №1483 від 24.12.2014 року. ОСОБА_2 просить суд визнати за нею право власності на наступне майно та у таких долях: 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_4 (кадастровий номер ділянки 7410700000:04:002:0170) АДРЕСА_5 (кадастровий номер ділянки 7410700000:04:002:011) м. Прилуки Чернігівської області. ОСОБА_2 просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 1/2 частину доходів ОСОБА_1 , отриманих у 2014-2017 роках у розмірі 11 742 766 грн. 50 коп., з яких: 2 325 000 грн. - сума коштів, отриманих у 2017 році від суми погашеної позики, наданої у 2014 році ОСОБА_4 ; 475 828 грн. 18 коп. сума доходу, отриманого від відчуження автомобіля марки Mercedes Benz S550, номер кузова НОМЕР_3 ; 5 000 000 грн. - дохід, отриманий від продажу нерухомого майна у с.Хлепча, Васильківського району Київської області понад суму, що визначена оцінкою; 1 494 651 грн. - дохід, отриманий від підприємницької діяльності у 2014 році; 1 192 911 грн. 50 коп. - дохід, отриманий від підприємницької діяльності у 2015 році; 1 330 204 грн. - інші доходи, отримані у 2015 році ОСОБА_1 ; та еквівалент грошових коштів у сумі 196 250 доларів США на день ухвалення судового рішення. ОСОБА_2 просить суд стягнути на свою користь з ОСОБА_1 1/2 частину доходів, отриманих ОСОБА_1 у зв`язку з його виходом зі складу господарських товариств - ТОВ »Атон-Плюс» , ТОВ »Грант Альянс» у розмірі 549 439 грн.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 вказують, що рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 має бути скасовано, із ухваленням у даній частині нового рішення, оскільки при ухваленні рішення у зазначеній частині судом порушено вимоги норм процесуального та матеріального права, що призвело до ухвалення неправильного по суті рішення суду у вказаній частині.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що у вимогах зустрічного позову вона просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь 1/2 вартості нерухомого майна, відчуженого за договорами купівлі-продажу, що загалом становить 1 466 731 грн. 50 коп., а саме, мова йдеться про відчуження земельних ділянок у с.Хлепча, в урочищі »Під Шаянкою» та будинку у СТ »Коса» . Серед іншого, було зазначено, що оцінка вартості майна та ціна укладених договорів оскаржується та не визнається ОСОБА_2 , у зв`язку з чим вона просила суд провести експертизу на предмет визначення реальної вартості майна, яке було відчужено. Така оцінка дозволила б упевнитись у тому, що визначення вкрай низької ціни продажу не відповідає інтересам сім`ї, що у сукупності з іншими обставинами та порушенням її прав призвело до необхідності стягнення таких коштів у судовому порядку. Проте, суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи оцінки вартості відчуженого майна. Доводи апеляційної скарги стверджують, що в даному випадку мають бути застосовані норми статей: 60,65,71 Сімейного кодексу України та положення постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року »Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» , якими визначено, що у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив відчуження майна не в інтересах сім`ї, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, в даному випадку - на підставі експертної оцінки майна. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не надано доказів відносно того, що кошти від відчуження зазначеного майна, в тому числі, і транспортного засобу, не були використані на потреби родини. При цьому, ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти від продажу спірного майна подружжя, але він не мав наміру їх передавати ОСОБА_2 17.12.2014 року ОСОБА_1 до суду була подана позовна заява про розірвання шлюбу, але ОСОБА_2 про вказані обставини не було відомо. В січні 2015 року ОСОБА_2 було подано позовну заяву про розірвання шлюбу, і за період з січня 2015 року по березень 2015 року родина не придбала вартісного майна, не виїжджала за кордон, відсутні докази, що кошти у розмірі більше, ніж 1,5 млн. грн. ОСОБА_1 були перераховані або передані ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції не встановив достеменно факту використання отриманих від продажу спірного майна коштів на потреби родини.

Доводи апеляційної скарги звертають увагу на ту обставину, що в спірний період, починаючи з грудня 2014 року, відчуження майна подружжя відбувалось за кількома угодами, в той час, як згода була отримана лише одна. Доводи апеляційної скарги вказують, що про те, що відчуження майна ОСОБА_1 відбулося не в інтересах родини, свідчать ті факти, що майно відчужено за вартістю, яка мінімум вдвічі менша за дійсну вартість такого майна. Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції при вирішенні вимог зустрічного позову проігнорував той факт, що ОСОБА_2 подала зустрічний позов у січні 2015 року, оскільки вже після викрадення свого автомобіля зрозуміла, що ОСОБА_1 вчинив низку заходів, за якими штучно створив стан відсутності у подружжя спільного майна у первісному обсязі, фактично зменшивши обсяг прав ОСОБА_2 та порушивши її інтереси.

Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції дана невірна оцінка обставинам здійснення продажу майна у садовому товаристві «Коса» . ОСОБА_2 не надавала згоди на те, щоб вказану угоду вчиняв представник, оскільки право на вчинення угоди ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги вказують, що оскільки такий правочин вчинено без належної згоди ОСОБА_2 , представником всупереч волі дружини та проти інтересів родини, за відсутності доказів передачі коштів дружині та використання їх у інтересах сім`ї, відповідна частка має бути стягнута з ОСОБА_1 , який такі кошти отримав. А оскільки, у вказаний період кінця грудня 2014 року подружжя вже мало суперечки, до початку січня 2015 року ОСОБА_1 був відсутній в Україні, а тому кошти, отримані його представником за угодою, залишились у розпорядженні ОСОБА_1 , і за даних обставин, ОСОБА_2 стверджує, що 50% від реальної вартості такого відчуженого майна у с.Хлепча Васильківського району Київської області має бути стягнута на користь ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги зазначають, що таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, є висновок суду першої інстанції щодо продажу автомобіля '' Mercedes-Benz S-550» . Доводи апеляційної скарги звертають увагу на ті обставини, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відчуження спірного автомобіля відбулось не лише без волі та відома ОСОБА_2 , але і взагалі без власника, коли власник перебував за кордоном, а відчуження відбулось без будь-якої довіреності чи іншого документу, який би дозволяв вчинити такий правочин з транспортним засобом. Довідка-рахунок ВІА №749525 від 24.12.2014 року, яка має посвідчувати укладену угоду купівлі-продажу транспортного засобу, укладена всупереч вимогам статті 203 ЦК України, оскільки власник, на той момент ОСОБА_1 , був відсутній, і не міг укласти дану угоду.

Доводи апеляційної скарги стверджують, що при ухваленні рішення в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову щодо стягнення коштів, отриманих ОСОБА_1 від продажу земельних ділянок в урочищі ''Під Шаянкою» , суд першої інстанції не прийняв до уваги тих обставин, що за угодою щодо відчуження нерухомого майна у Хустському районі Закарпатської області предметом договору були лише земельні ділянки. З метою вчинення такої угоди, за явно заниженою вартістю було отримано довідку, що така ділянка вільна від забудови. При цьому матеріали справи містять витяг з реєстру прав на нерухоме майно, згідно якого за ОСОБА_1 є зареєстрованими незавершені будівництвом три котеджі, які не були відчужені разом із земельною ділянкою. ОСОБА_1 не звертався із заявою про припинення права власності. При цьому, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відчуження земельної ділянки відбулось без відчуження такого нерухомого майна, як незавершені будівництвом котеджі.

ОСОБА_2 в доводах апеляційної скарги не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку у АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 . Доводи апеляційної скарги вказують, що ОСОБА_3 тривалий час проживала з родиною ОСОБА_6 , а наразі проживає з дочкою ОСОБА_2 , веде спільний побут, господарство, має спільні прав та обов`язки, постійно проживала разом з родиною на момент придбання земельних ділянок та будівництва будинку, тобто, ОСОБА_3 є членом сім`ї. Доводи апеляційної скарги вказують, що у 2011 році родиною було придбано та оформлено на ім`я ОСОБА_3 8 земельних ділянок у м. Прилуки, що розташовані на одному масиві по АДРЕСА_6 та ОСОБА_7 , об`єднаних однією територією. Доводи апеляційної скарги зазначають, що фінансування будівництва по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_4 здійснювалось безпосередньо родиною ОСОБА_6 , оскільки мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 фактично повністю перебувала на їх утриманні, та не мала коштів на таке фінансування, а контроль і фактичне управління будівництвом здійснювала ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що наразі власником даного майна являється ОСОБА_1 через підконтрольні йому юридичні особи. Доводи апеляційної скарги вказують, що подружжя мешкало однією сім`єю із ОСОБА_3 із розмежуванням спільних прав та обов`язків: ділянки оформлені на ОСОБА_3 , а здійснення та фінансування будівництва проводило подружжя ОСОБА_6 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано, матеріали справи не містять належних доказів відносно того, що спірне майно придбано за особисті кошти ОСОБА_3 . При цьому, необхідно надати оцінку доводам ОСОБА_2 щодо її участі у будівництві спільного будинку.

У доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог її зустрічного позову про стягнення коштів, які були передані у позику ОСОБА_4 ОСОБА_2 вважає необґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні її клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_8 - дружини позичальника ОСОБА_4 , яка мала б підтвердити обставини виконання з боку її чоловіка зобов`язань перед ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги вказують, що суд не врахував тих обставин, що згідно інформаційної довідки 174090448, 18.07.2017 року було укладено договір про припинення іпотеки, зареєстрований за №934. Доводи апеляційної скарги зазначають, що єдиною підставою для припинення договору іпотеки за відповідним договором №934 може бути тільки припинення основного зобов`язання, що свідчить про обґрунтованість вимог зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній частині.

Доводи апеляційної скарги вказують, що відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення на її користь з ОСОБА_1 196 250 доларів США - 1/2 частини грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 від ОСОБА_9 , суд першої інстанції необґрунтовано виходив з тих обставин, що відсутні підстави для задоволення вимог зустрічного позову у вказаній частині. Доводи апеляційної скарги зазначають, що після повернення вказаних коштів ОСОБА_9 , що з огляду на матеріали кримінальної справи, відбулось лише у листопаді 2012 року, грошові кошти не використовувались на потреби родини.

Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції безпідставно відмовив ОСОБА_2 у задоволенні вимог зустрічного позову в частині стягнення на її користь коштів у зв`язку з виходом ОСОБА_1 зі складу господарських товариств, а саме, ТОВ ''Атон-Плюс'' та ТОВ ''Грант Альянс'' . Доводи апеляційної скарги вказують, що вклади до господарських товариств були здійснені за рахунок спільних коштів подружжя, і оскільки ОСОБА_1 добровільно, за власною заявою вийшов зі складу господарських товариств, він має виплатити ОСОБА_2 половину вартості такого вкладу. Доводи апеляційної скарги зазначають, що згідно вимог закону, у випадку виходу одного з подружжя зі складу учасників товариства, інший має право на компенсацію такої частки, що належить до сплати учаснику у зв`язку з його виходом зі складу учасників господарського товариства. При цьому, не є необхідним фактичне отримання виплати частки у зв`язку з виходом зі складу учасників товариства.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 на її користь 1/2 частини доходів, отриманих від підприємницької діяльності за 2014-2015 роки. При цьому, доводи апеляційної скарги стверджують, що сума коштів, отриманих ОСОБА_1 від підприємницької діяльності, становить 4 708 436 грн., проте, матеріали справи не містять доказів, на які саме потреби було витрачено вказані кошти. Також ОСОБА_1 отримав і доходи від відчуження спільного майна, розмір яких складає понад 6 млн. грн., проте, по справі відсутні докази, що дані кошти були витрачені в інтересах родини. З посиланням на статтю 60, ч.2,ч.3 статті 61, ч.1 статті 69, ч.1 статті 70 Сімейного кодексу України, доводи апеляційної скарги вказують на обґрунтованість вимог зустрічного позову ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу позивач-відповідач ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення у зв`язку із її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року.

Відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За даних обставин, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна.

У судовому засіданні апеляційного суду відповідач-позивач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Додух О.О. підтримали доводи та вимоги поданої апеляційної скарги.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача-відповідача ОСОБА_1 - адвокат Неупокоєва Н.К. просила залишити апеляційну скаргу без задоволення у зв`язку із її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року.

У судове засідання апеляційного суду позивач-відповідач ОСОБА_1 , треті особи, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 15.10.04 року між сторонами по справі було укладено шлюб, який рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25.03.15 року було розірвано (а.с.25, том 1).

Як зазначено судом першої інстанції у рішенні від 25.11.2019 року, сторони погодились, що саме з дати постановлення рішення про розлучення необхідно рахувати і фактичне припинення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шлюбних стосунків.

Згідно нотаріально засвідченої заяви від 18.09.2013 року, ОСОБА_2 , повністю розуміючи значення і правові наслідки своїх дій, без будь-якого тиску зі сторони, надала згоду ОСОБА_1 на продаж земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Хустський район, с.Шаян, урочище »Під Шаянкою» , цільове призначення - для комерційної діяльності, кадастровий номер 2125355303:01:002:0201, загальною площею 0,4000 га, за ціну та на умовах на його розсуд або його представника (а.с.239, том 7).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2013 року, ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_10 , продав вказану земельну ділянку. Згідно п.6 вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки, за домовленістю сторін даний продаж вчинено за погодженою ціною 430 000 грн. (а.с.237-238, том 7).

Як вбачається із нотаріально засвідченої заяви від 17.12.2014 року про згоду на продаж майна, ОСОБА_2 , усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке повністю відповідає її внутрішній волі, надала згоду ОСОБА_1 на продаж домоволодіння (садового будинку), за адресою: АДРЕСА_3 , та земельної ділянки, на якій він розташований, кадастровий номер: 3221480903:02:002:0100, розташованої: село Хлепча Васильківського району Київської області, та на укладення та підписання попередніх договорів, договорів купівлі-продажу нерухомого майна та договорів про внесення змін та /або доповнень до укладених договорів (додаткових угод) за ціною та на умовах на його розсуд (а.с.256, том 3).

Згідно нотаріально посвідченої довіреності від 17.12.2014 року, ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_11 представляти його інтереси виключно, як власника домоволодіння (садового будинку) за адресою: АДРЕСА_3 , та земельної ділянки, на якій він розташований, кадастровий номер: 3221480903:02:002:0100, розташованої: село Хлепча Васильківського району Київської області (а.с.245, том 3).

Як вбачається з договору купівлі-продажу садового будинку від 24.12.2014 року, ОСОБА_1 , від імені якого та на підставі довіреності діяла ОСОБА_11 , продав садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно п.6 даного договору купівлі-продажу садового будинку, садовий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,3853 га, кадастровий номер 3221480903:02:002:0100, яка відчужується одночасно (а.с.222-223, том 3).

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 19.12.2011 року, ОСОБА_3 придбала земельні ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_7 (а.с.20,38, том 9).

Як вбачається з технічної документації КП »Прилуцьке міжміське БТІ» Чернігівської обласної ради, замовником будівництва значиться власник земельних ділянок - ОСОБА_3 (а.с.206, том 13, а.с.125, том 14).

Згідно нотаріально засвідченого договору позики від 17.03.2014 року, ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_4 4 650 000 грн. Сторони за даним договором домовились (п.2 даного договору), що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 17.03.2017 року (а.с.239-241, том 14). 17.03.2014 року було укладено договір іпотеки та накладено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно позичальника (а.с.113, том 14). Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.114, том 14), 18.07.2017 року, обтяження припинено з підстав розірвання договору іпотеки.

Відповідно до заяви №55034209 від 24.12.2014 року, адресованої начальнику Центру ДАІ 7402 та довідки-рахунку, серії ВІА №749575 від 24.12.2014 року, автомобіль » Mercedes-Benz S550» було відчужено ОСОБА_1 (а.с.19-24, том 3).

В матеріалах справи наявна копія розписки від 14.11.2011 року (а.с.133, том 8) ОСОБА_9 про отримання ним грошової суми у розмірі 392 500 доларів США.

Як вбачається з постанови Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15.11.2012 року, ОСОБА_9 був звільнений від кримінальної відповідальності за ст.192 ч.2 КК України, у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, на цій підставі провадження у кримінальній справі було закрито (а.с.132-133, зворот, том 8).

Відповідно до нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 06.06.2015 року, ОСОБА_1 заявив про свій вихід зі складу учасників ТОВ »Грант Альянс» , та відсутність майнових і матеріальних претензій до ТОВ ''Грант Альянс'' та його учасників (а.с.256, том 14).

Протоколом №46 позачергових загальних зборів учасників ТОВ »Грант Альянс» від 12.10.2016 року, погоджено вихід ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства, та прийнято рішення про виплату йому вартості частини майна Товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, а також про виплату належної йому частки прибутку, одержаного Товариством у 2015 році, до моменту його виходу (а.с.257-262, том 14).

Згідно довідки ТОВ »Грант Альянс» №17/10 від 17.10.2019 року, ОСОБА_1 при його виході з ТОВ ''Грант Альянс'' виплат, відповідно до статті 54 Закону України ''Про господарські товариства'' , які повинні проводитись у зв`язку із виходом з Товариства, а саме, вартість частини майна Товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі та частка прибутку, одержаного Товариством у році до моменту виходу, до даного часу не проводилось (а.с.263, том 14).

Згідно договору дарування частини частки в статутному фонді (капіталі) ТОВ »Атон-Плюс» від 04.09.2007 року, ОСОБА_1 безоплатно передав у власність обдаровуваних осіб частину від своєї повністю сплаченої частки у статутному фонді (капіталі) товариства у розмірі 16 071,75 грн., що становить 35,715 % статутного фонду (капіталу) товариства (а.с.243-244, том 14).

Згідно нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 06.06.2015 року, ОСОБА_1 заявив про свій вихід зі складу учасників ТОВ »Атон-Плюс» , та про відсутність майнових і матеріальних претензій до ТОВ ''Атон-Плюс'' та його учасників (а.с.242, том 14).

Протоколом №5 загальних зборів учасників ТОВ »Атон-Плюс» від 12.08.2015 року погоджено вихід ОСОБА_1 із товариства. Прийнято рішення, після затвердження звіту за 2015 рік, але не пізніше, ніж через 12 місяців з дня виходу ОСОБА_1 із товариства, виплатити йому вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі, та виплатити належну йому частку прибутку, одержаного товариством у 2015 році до моменту його виходу (а.с.249-255, том 14).

Відповідно до довідки » UniCredit Bank» , виданої ОСОБА_1 (а.с.78, том 10), по кредиту, згідно договору кредиту №10-29/7279 від 06.06.2008 року, укладеного з ПАТ ''Укрсоцбанк'' , анульовано суму в розмірі 2 039 358,21 грн.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.256, том 10), ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2018 року по даній справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: - визначити вартість об`єкту нерухомого майна: садового будинку, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, село Хлепча, товариство ''Коса'' та земельної ділянки із кадастровим номером 3221480903: 02:002:0100, станом на 24.12.2014 року; - визначити вартість об`єкту нерухомого майна, земельної ділянки, кадастровий номер 2125355303:01:002:0201 в с.Шаян, урочище ''Під Шаянкою'' Хустського району Закарпатської області, станом на 25.03.2015 року та станом на день проведення експертизи; - чи є об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку чи будівельних матеріалів незакінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_8 нерухомим майном? Яка ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом об`єкта? Яка вартість об`єкта нерухомого майна та/або фактичного результату виконаних робіт станом на 25.03.2015 року та станом на день проведення експертизи?

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 22.05.2018 року (а.с.137-140, том 11), частково задоволено апеляційні скарги ОСОБА_1 , ТОВ ''Торгівельно-Промислова компанія ''Альянс-Агро'' , при цьому, скасовано ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2018 року, і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року, відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, суд першої інстанції виходив із фактичних обставин справи та положень ч.1,ч.2 статті 60, статей: 65, 68, 70, ч.1 статті 69 Сімейного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь 215 000 грн., що складає 1/2 частину вартості майна, відчуженого за договором купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: Закарпатська область, Хустський район, с.Шаян, урочище »Під Шаянкою» , кадастровий номер 2125355303:01:022:0201, площею 0,4 га, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що згідно нотаріально засвідченої заяви від 18.09.2013 року, ОСОБА_2 , повністю розуміючи значення і правові наслідки своїх дій, без будь-якого тиску зі сторони, надала згоду ОСОБА_1 на продаж земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Хустський район, с.Шаян, урочище »Під Шаянкою» , цільове призначення - для комерційної діяльності, кадастровий номер 2125355303:01:002:0201, загальною площею 0,4000 га, за ціну та на умовах на його розсуд або його представника (а.с.239, том 7). При цьому, ОСОБА_2 заперечує передачу ОСОБА_1 належної їй частини грошових коштів, отриманих від відчуження за договором купівлі-продажу від 12.11.2013 року земельної ділянки. З врахуванням фактичних обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов висновку, що складення письмової та нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_2 на відчуження об`єкта спільної сумісної власності подружжя підтверджує факт укладення договору відчуження майна саме в інтересах сім`ї. Приймаючи до уваги, що відчуження ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки відбулось в період перебування з ОСОБА_2 в шлюбі, суд першої інстанції дійшов висновку, що про наміри ОСОБА_1 щодо продажу даного нерухомого майна ОСОБА_2 була обізнана, оскільки її нотаріально засвідчена згода на продаж вказаної земельної ділянки датована 18.09.2013 року, а договір купівлі-продажу даної земельної ділянки було укладено 12.11.2013 року.

Відповідно до приписів ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Приймаючи до уваги недоведення ОСОБА_2 факту використання ОСОБА_1 отриманих від продажу вказаної земельної ділянки грошових коштів проти волі ОСОБА_2 , не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, або ж їх приховання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у вказаній частині.

Доводи апеляційної скарги вказують, що ціна укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки не визнається ОСОБА_2 , у зв`язку з чим вона просила суд провести експертизу на предмет визначення реальної вартості майна, яке було відчужено. Така оцінка дозволила б упевнитись у тому, що визначення вкрай низької ціни продажу не відповідає інтересам сім`ї, що у сукупності з іншими обставинами та порушенням її прав призвело до необхідності стягнення таких коштів у судовому порядку. Проте, суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи оцінки вартості відчуженого майна. Доводи апеляційної скарги стверджують, що в даному випадку мають бути застосовані норми статей: 60, 65, 71 Сімейного кодексу України та положення постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року »Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» , якими визначено, що у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив відчуження майна не в інтересах сім`ї, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, в даному випадку - на підставі експертної оцінки майна. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не надано доказів відносно того, що кошти від відчуження зазначеного майна, не були використані на потреби родини. При цьому, ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти від продажу спірного майна подружжя, але він не мав наміру їх передавати ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що при ухваленні рішення в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову щодо стягнення коштів, отриманих ОСОБА_1 від продажу земельних ділянок в урочищі ''Під Шаянкою» , суд першої інстанції не прийняв до уваги тих обставин, що за угодою щодо відчуження нерухомого майна у Хустському районі Закарпатської області предметом договору була лише земельна ділянка. З метою вчинення такої угоди, за явно заниженою вартістю було отримано довідку, що така ділянка вільна від забудови. При цьому матеріали справи містять витяг з реєстру прав на нерухоме майно, згідно якого за ОСОБА_1 є зареєстрованими незавершені будівництвом три котеджі, які не були відчужені разом із земельною ділянкою. ОСОБА_1 не звертався із заявою про припинення права власності. При цьому, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відчуження земельної ділянки відбулось без відчуження такого нерухомого майна, як незавершені будівництвом котеджі.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній частині, виходячи із наступного. В разі незгоди з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2013 року, ОСОБА_2 мала право на його оскарження у встановленому законом порядку, проте, вказані дії нею вчинені не були. Відносно доводів апеляційної скарги про те, що суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення експертизи щодо оцінки вартості відчуженого майна, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи (а.с.46,том 12), ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13.09.2018 року було задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_12 про призначення судової авто-товарознавчої експертизи транспортного засобу та оціночно-будівельної експертизи будівельних матеріалів, і у даній цивільній справі судом було призначено судову авто-товарознавчу експертизу транспортного засобу та оціночно-будівельну експертизу будівельних матеріалів, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення судової експертизи було поставлено наступні питання: - яка ринкова вартість будівельних матеріалів, що були використані для незакінченого будівництва житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_7 , станом на березень 2015 року; - яка ринкова вартість транспортного засобу автомобіля марки » Mercedes-Benz S550'' , номер кузова НОМЕР_3 , станом на 24.12.2014 року. Як вбачається з матеріалів даної цивільної справи, вказана ухвала суду першої інстанції від 13.09.2018 року ОСОБА_2 не оскаржувалась.

Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь грошових коштів в рахунок 1/2 частини вартості майна, відчуженого за договором купівлі-продажу садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер нерухомого майна 538790832214, та земельної ділянки за адресою: Київська область, Васильківський район, с.Хлепча, кадастровий номер 3221480903:02:002:0100, площею 0,3853 га, зареєстровано у державному реєстрі під №1483 від 24.12.2014 року, суд першої інстанції виходив із наступного. Як вбачається із нотаріально засвідченої заяви від 17.12.2014 року про згоду на продаж майна, ОСОБА_2 , усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке повністю відповідає її внутрішній волі, надала згоду ОСОБА_1 на продаж домоволодіння (садового будинку), за адресою: АДРЕСА_3 , та земельної ділянки, на якій він розташований, кадастровий номер: 3221480903:02:002:0100, розташованої: село Хлепча Васильківського району Київської області, та на укладення та підписання попередніх договорів, договорів купівлі-продажу нерухомого майна та договорів про внесення змін та /або доповнень до укладених договорів (додаткових угод) за ціною та на умовах на його розсуд (а.с.256, том 3). ОСОБА_2 вказує, що договір купівлі-продажу було укладено за участі ОСОБА_11 , яку вона не уповноважувала на представництво її інтересів, погоджена ОСОБА_11 ціна майна не відповідає його реальній вартості, при цьому, ОСОБА_2 не отримувала від ОСОБА_1 грошових коштів від реалізації спільного сумісного майна подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно нотаріально посвідченої довіреності від 17.12.2014 року, ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_11 представляти його інтереси виключно, як власника домоволодіння (садового будинку) за адресою: АДРЕСА_3 , та земельної ділянки, на якій він розташований, кадастровий номер: 3221480903:02:002:0100, розташованої: село Хлепча Васильківського району Київської області (а.с.245, том 3). Відповідно до договору купівлі-продажу садового будинку від 24.12.2014 року, ОСОБА_1 , від імені якого та на підставі довіреності діяла ОСОБА_11 , продав садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно п.6 даного договору купівлі-продажу садового будинку, садовий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,3853 га, кадастровий номер 3221480903:02:002:0100, яка відчужується одночасно (а.с.222-223, том 3).

Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у вказаній частині, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги ті обставини, що 17.12.2014 року ОСОБА_2 надала письмову згоду ОСОБА_1 на продаж зазначеного майна за ціною та на умовах на його розсуд, без жодних обмежень щодо передоручення третім особам. 17.12.2014 року ОСОБА_1 оформив нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_11 , уповноваживши її від свого імені на продаж майна за ціною та на умовах на його розсуд (а.с.245, том 3). Враховуючи відчуження представником ОСОБА_1 вищезазначеного майна в період перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 , а також обізнаність ОСОБА_2 про наміри ОСОБА_1 щодо продажу вказаного нерухомого майна, оскільки згода ОСОБА_2 датована 17.12.2014 року, а договір купівлі-продажу було укладено 24.12.2014 року, приймаючи до уваги чітко визначені юридичні дії у письмовій згоді та аналогічний зміст доручення, та відсутність будь-яких доказів щодо використання ОСОБА_1 отриманих від продажу грошових коштів проти волі ОСОБА_2 , не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, або ж їх приховання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у вказаній частині. Суд першої інстанції також зазначив у рішенні, що доводи ОСОБА_2 щодо заниженої вартості спірного майна за договором купівлі-продажу від 24.12.2014 року та перебування ОСОБА_1 на час фактичного продажу за межами України, не спростовують презумпції мети укладення ОСОБА_1 договору в період перебування в шлюбі.

Доводи апеляційної скарги вказують, що ціна укладеного договору купівлі-продажу від 24.12.2014 року не визнається ОСОБА_2 , у зв`язку з чим вона просила суд провести експертизу на предмет визначення реальної вартості майна, яке було відчужено. Така оцінка дозволила б упевнитись у тому, що визначення вкрай низької ціни продажу не відповідає інтересам сім`ї, що у сукупності з іншими обставинами та порушенням її прав призвело до необхідності стягнення таких коштів у судовому порядку. Проте, суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи оцінки вартості відчуженого майна. Доводи апеляційної скарги стверджують, що в даному випадку мають бути застосовані норми статей: 60, 65, 71 Сімейного кодексу України та положення постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року »Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» , якими визначено, що у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив відчуження майна не в інтересах сім`ї, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, в даному випадку - на підставі експертної оцінки майна. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не надано доказів відносно того, що кошти від відчуження зазначеного майна, не були використані на потреби родини. При цьому, ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти від продажу спірного майна подружжя, але він не мав наміру їх передавати ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції дана невірна оцінка обставинам здійснення продажу майна у садовому товаристві «Коса» . ОСОБА_2 не надавала згоди на те, щоб вказану угоду вчиняв представник, оскільки право на вчинення угоди ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги вказують, що оскільки такий правочин вчинено представником, без належної згоди ОСОБА_2 , всупереч волі дружини та проти інтересів родини, за відсутності доказів передачі коштів дружині та використання їх у інтересах сім`ї, відповідна частка має бути стягнута з ОСОБА_1 , який такі кошти отримав. А оскільки, у вказаний період кінця грудня 2014 року подружжя вже мало суперечки, до початку січня 2015 року ОСОБА_1 був відсутній в Україні, а тому кошти, отримані його представником за угодою, залишились у розпорядженні ОСОБА_1 , і за даних обставин, ОСОБА_2 стверджує, що 50% від реальної вартості такого відчуженого майна у с.Хлепча Васильківського району Київської області має бути стягнута на користь ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі ОСОБА_2 також просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 5 000 000 грн. - дохід, отриманий від продажу нерухомого майна у с.Хлепча, Васильківського району Київської області понад суму, що визначена оцінкою.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній частині, виходячи із наступного. В разі незгоди з договором купівлі-продажу від 24.12.2014 року, ОСОБА_2 мала право на його оскарження у встановленому законом порядку, проте, вказані дії нею вчинені не були. Відносно доводів апеляційної скарги про те, що суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення експертизи щодо оцінки вартості відчуженого майна, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи (а.с.46,том 12), ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13.09.2018 року було задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_12 про призначення судової авто-товарознавчої експертизи транспортного засобу та оціночно-будівельної експертизи будівельних матеріалів, і у даній цивільній справі судом було призначено судову авто- товарознавчу експертизу транспортного засобу та оціночно-будівельну експертизу будівельних матеріалів, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення судової експертизи було поставлено наступні питання: - яка ринкова вартість будівельних матеріалів, що були використані для незакінченого будівництва житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_7 , станом на березень 2015 року; - яка ринкова вартість транспортного засобу автомобіля марки » Mercedes-Benz S550'' , номер кузова НОМЕР_3 , станом на 24.12.2014 року. Як вбачається з матеріалів даної цивільної справи, вказана ухвала суду першої інстанції від 13.09.2018 року ОСОБА_2 не оскаржувалась.

Доводи апеляційної скарги вказують, що ОСОБА_2 не надавала згоди на те, щоб вказану угоду вчиняв представник, оскільки право на вчинення угоди ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскільки такий правочин вчинено представником, без належної згоди ОСОБА_2 , всупереч волі дружини та проти інтересів родини, за відсутності доказів передачі коштів дружині та використання їх у інтересах сім`ї, відповідна частка має бути стягнута з ОСОБА_1 , який такі кошти отримав.

На думку апеляційного суду, вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній частині, оскільки, як вбачається з матеріалів справи (а.с.256, том 3), 17.12.2014 року ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену письмову згоду ОСОБА_1 на продаж вищезазначеного майна за ціною та на умовах на його розсуд, без жодних обмежень щодо передоручення третім особам. 17.12.2014 року ОСОБА_1 оформив нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_11 , уповноваживши її від свого імені на продаж майна за ціною та на умовах на його розсуд (а.с.245, том 3). Враховуючи відчуження представником ОСОБА_1 вищезазначеного майна в період перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 , а також обізнаність ОСОБА_2 про наміри ОСОБА_1 щодо продажу вказаного нерухомого майна, оскільки згода ОСОБА_2 датована 17.12.2014 року, а договір купівлі-продажу було укладено 24.12.2014 року, приймаючи до уваги чітко визначені юридичні дії у письмовій згоді та аналогічний зміст доручення, та відсутність будь-яких доказів щодо використання ОСОБА_1 отриманих від продажу грошових коштів проти волі ОСОБА_2 , не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, або ж їх приховання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у вказаній частині.

Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_4 (кадастровий номер ділянки 7410700000:04:002:0170) АДРЕСА_5 (кадастровий номер ділянки 7410700000:04:002:0171) м.Прилуки Чернігівської області, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не надано належних доказів на підтвердження вимог зустрічного позову у вказаній частині. Також суд першої інстанції зазначив, що з врахуванням обраного способу захисту і суб`єктного складу, відсутні підстави для задоволення вимог зустрічного позову у вказаній частині.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог зустрічного позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку у АДРЕСА_7 та АДРЕСА_4 . Доводи апеляційної скарги вказують, що ОСОБА_3 тривалий час проживала з родиною ОСОБА_6 , а наразі проживає з дочкою ОСОБА_2 , веде спільний побут, господарство, має спільні прав та обов`язки, постійно проживала разом з родиною на момент придбання земельних ділянок та будівництва будинку, тобто, ОСОБА_3 є членом сім`ї. Доводи апеляційної скарги вказують, що у 2011 році родиною було придбано та оформлено на ім`я ОСОБА_3 8 земельних ділянок у м. Прилуки, що розташовані на одному масиві по АДРЕСА_6 та ОСОБА_7 , об`єднаних однією територією. Доводи апеляційної скарги зазначають, що фінансування будівництва по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_7 здійснювалось безпосередньо родиною ОСОБА_6 , оскільки мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 фактично повністю перебувала на їх утриманні, та не мала коштів на таке фінансування, а контроль і фактичне управління будівництвом здійснювала ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що наразі власником даного майна являється ОСОБА_1 через підконтрольні йому юридичні особи. Доводи апеляційної скарги вказують, що подружжя мешкало однією сім`єю із ОСОБА_3 із розмежуванням спільних прав та обов`язків: ділянки оформлені на ОСОБА_3 , а здійснення та фінансування будівництва проводило подружжя ОСОБА_6 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано, матеріали справи не містять належних доказів відносно того, що спірне майно придбано за особисті кошти ОСОБА_3 . При цьому, необхідно надати оцінку доводам ОСОБА_2 щодо її участі у будівництві спільного будинку.

В обґрунтування вимог зустрічного позову у вказаній частині ОСОБА_2 посилалась на ті обставини, що в період перебування у шлюбі подружжям було прийнято рішення про придбання даних земельних ділянок та подальше оформлення на її матір - ОСОБА_3 , яка з ними постійно проживала та була членом родини. Також ОСОБА_2 зазначала, що в подальшому будівництво житлового будинку на вищевказаних ділянках здійснювалось виключно за спільні кошти подружжя, оскільки їх титульний власник ОСОБА_3 об`єктивно не мала такої фінансової можливості.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не визнає вказаний об`єкт, як спільну сумісну власність подружжя. Третя особа ОСОБА_3 надала суду першої інстанції відзив, в якому спростовує доводи ОСОБА_2 , та вказує, що ОСОБА_3 придбала зазначені земельні ділянки у власність в 2011 році, а також про самостійне будівництво на них за особисті заощаджені кошти (а.с.20,38, том 9). Підтвердженням факту особистого ініціювання та замовлення будівництва спірного будинку ОСОБА_3 є наявна в матеріалах справи технічна документація КП »Прилуцьке міжміське БТІ» Чернігівської обласної ради (а.с.206, том 13, а.с.125, 177-178, том 14). На адресу апеляційного суду надійшла нотаріально засвідчена заява від ОСОБА_3 (а.с.24, том 17), в якій ОСОБА_3 підтримує свої пояснення, які раніше направляла до суду та наголошує, що вона придбала у 2011 році земельні ділянки по АДРЕСА_6 та починала будівництво будинку на цих ділянках.

Судом першої інстанції при вирішенні вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 у вказаній частині не прийнято до уваги показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які стверджували про безпосередній розрахунок ОСОБА_2 за придбані будівельні матеріали та відповідні послуги. Оскільки, як зазначив суд першої інстанції, в даному випадку, показання допитаних свідків щодо обставин, які є предметом доказування, не є належним доказом для задоволення вимог зустрічного позову у вказаній частині. Відповідно до ч.2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що посилання ОСОБА_2 на неналежний фінансовий стан ОСОБА_3 , та її подальше умисне відчуження вказаного майна, а також його належність на момент розгляду справи Товариству з обмеженою відповідальністю »Інвестиційна компанія »А ГРУП» , кінцевим бенефіціарним власником якої є ОСОБА_1 , не доводять тих обставин, що незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_7 є спільним сумісним майном подружжя.

Суд першої інстанції зазначив у рішенні від 25.11.2019 року, що на виконання вимог статті 12 ЦПК України, судом неодноразово ініціювалось питання щодо уточнення ОСОБА_2 підстав заявленого позову, суб`єктного складу та визначення характеру правовідносин, з огляду на предмет доказування в частині визнання права власності на незакінчене будівництво, яке розташоване на земельній ділянці, що належить ОСОБА_3 , процесуальний статус якої в даній справі - третя особа, проте, ОСОБА_2 наполягала на визнанні відповідачем ОСОБА_1 .

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог зустрічного позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 325 000 грн., як 1/2 частини доходу, отриманого у 2017 році від суми погашеної позики, наданої у 2014 році ОСОБА_4 . Вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній частині були обґрунтовані спливом строку виконання зобов`язання та відсутністю запису про обтяження майна, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 вважає необґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні її клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_8 - дружини позичальника ОСОБА_4 , яка мала б підтвердити обставини виконання з боку її чоловіка зобов`язань перед ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги вказують, що суд не врахував тих обставин, що згідно інформаційної довідки 174090448, 18.07.2017 року було укладено договір про припинення іпотеки, зареєстрований за №934. Доводи апеляційної скарги зазначають, що єдиною підставою для припинення договору іпотеки за відповідним договором №934 може бути тільки припинення основного зобов`язання, що свідчить про обґрунтованість вимог зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній частині.

Суд першої інстанції, аналізуючи договір позики від 17.03.2014 року, який було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.239-241, том 14), в частині визначення факту одержання повернутої позики, що регламентовано п.2 ''г'' вказаного договору, з огляду на відсутність в матеріалах справи жодних доказів щодо повернення даної позики, дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній частині. Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено у рішенні, що посилання на припинення обтяження щодо майна позичальника 18.07.2017 року не може бути беззаперечним доказом повернення ОСОБА_1 грошових коштів, оскільки підставу припинення обтяження визначено, як ''договір про розірвання договору іпотеки'' , що узгоджується і з відомостями декларації ОСОБА_1 за 2018 рік, яка не містить даних про отримання вказаних грошових коштів. Судом першої інстанції також вказано у рішенні, що залишення протокольною ухвалою суду без задоволення заявленого представником ОСОБА_2 на стадії судового розгляду справи клопотання про витребування письмових доказів у нотаріуса, який засвідчував вищевказаний договір позики, обумовлено очевидним порушенням порядку та строку його подання (ч.2 статті 83 ЦПК, стаття 117 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, з врахуванням положень ч.2 статті 78 ЦПК України, щодо відсутності підстав для допиту в судовому засіданні заявленого ОСОБА_2 свідка ОСОБА_8 , оскільки факт припинення договору іпотеки не може бути підтверджено показаннями свідка.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог зустрічного позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 475 828 грн. 18 коп. - 1/2 частини суми доходу ОСОБА_1 , отриманого ним від відчуження автомобіля марки Mercedes Benz S550, номер кузова НОМЕР_3 . Доводи апеляційної скарги зазначають, що таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, є висновок суду першої інстанції щодо продажу автомобіля '' Mercedes-Benz S-550» . Доводи апеляційної скарги звертають увагу на ті обставини, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відчуження спірного автомобіля відбулось не лише без волі та відома ОСОБА_2 , але і взагалі без власника, коли власник перебував за кордоном, а відчуження відбулось без будь-якої довіреності чи іншого документу, який би дозволяв вчинити такий правочин з транспортним засобом. Довідка-рахунок ВІА №749525 від 24.12.2014 року, яка має посвідчувати укладену угоду купівлі-продажу транспортного засобу, укладена всупереч вимогам статті 203 ЦК України, оскільки власник, на той момент ОСОБА_1 , був відсутній, і не міг укласти дану угоду.

Як зазначив суд першої інстанції у рішенні від 25.11.2019 року, з описової частини рішення Печерського районного суду м.Києва від 25.03.2015 року вбачається, що ОСОБА_2 26.01.2015 року звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. Тобто, відчуження ОСОБА_1 спірного автомобіля відбулось в період перебування сторін спору у шлюбі, і до моменту подання ОСОБА_2 позову про розірвання шлюбу (а.с.25, том 1). Судом першої інстанції також вказано, що з огляду на законодавчу презумпцію, згідно статті 65 Сімейного кодексу України, щодо укладення договорів в період шлюбу в інтересах сім`ї, саме позивач несе тягар доказування щодо її спростування. Суд першої інстанції, аналізуючи взаємовідносини подружжя в аспекті розпорядження належним їм майном в період перебування в шлюбі, прийняв до уваги наявні в матеріалах справи докази, а саме, ті обставини, що ОСОБА_2 беззастережно надавала ОСОБА_1 нотаріально засвідчені згоди на відчуження об`єктів нерухомого майна. За даних обставин, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 була обізнана про відчуження належного родині майна, і надавала згоду на таке відчуження. Відповідно до приписів ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи відчуження ОСОБА_1 транспортного засобу в період перебування з ОСОБА_2 у шлюбі, а також відсутність будь-яких інших доказів щодо використання ОСОБА_1 отриманих грошових коштів проти волі ОСОБА_2 , не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, або ж їх приховання, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову у вказаній частині.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості висновків рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року у вказаній частині, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить стягнути на її користь з ОСОБА_1 1 494 651 грн. в рахунок 1/2 частини доходу, отриманого ОСОБА_1 від підприємницької діяльності у 2014 році, скасувавши рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року в частині відмови у задоволенні вказаних вимог її зустрічного позову.

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року відносно того, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення на її користь з ОСОБА_1 доходів від підприємницької діяльності за 2014 рік не підлягають задоволенню, оскільки вказані доходи отримані ОСОБА_1 в період його перебування у шлюбі з ОСОБА_1 . При цьому, як зазначив суд, доказів щодо використання даних доходів проти волі дружини, не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, або ж приховування доходів, ОСОБА_2 суду не надано.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить стягнути на її користь з ОСОБА_1 1 192 911 грн. 50 коп. в рахунок 1/2 частини доходу, отриманого ОСОБА_1 від підприємницької діяльності у 2015 році, скасувавши рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року в частині відмови у задоволенні вказаних вимог її зустрічного позову. Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року відносно того, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення на її користь з ОСОБА_1 доходів від підприємницької діяльності за 2015 рік не підлягають задоволенню, оскільки вказані вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 не підтверджені по справі належними та допустимими доказами.

При цьому, суд першої інстанції зазначив у рішенні від 25.11.2019 року, що доводи ОСОБА_2 відносно того, що подання ОСОБА_1 до суду позову про розірвання шлюбу в грудні 2014 року є свідченням усвідомлення ним припинення шлюбних відносин та подальшого цілеспрямованого відчуження майна без її відома, не є достатнім аргументом для доведення факту відчуження чи використання майна на власний розсуд, або проти волі іншого з подружжя, чи не в інтересах сім`ї, чи не на її потреби. Вказаний висновок суду обґрунтований тим, що 17.12.2014 року ОСОБА_2 надавала письмову згоду ОСОБА_1 на продаж нерухомого майна в садовому товаристві ''Коса'' , тобто, вона вочевидь була обізнана про наміри чоловіка відчужувати майно.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить стягнути на її користь з ОСОБА_1 1 330 204 грн. в рахунок 1/2 частини інших доходів, отриманих ОСОБА_1 у 2015 році, скасувавши рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року в частині відмови у задоволенні вказаних вимог її зустрічного позову. Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року відносно того, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення 1 330 204 грн. на її користь з ОСОБА_1 в рахунок 1/2 частини інших доходів, отриманих у 2015 році ОСОБА_1 (а.с.78, том 6), не підлягають задоволенню. З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки » UniCredit Bank» , виданої ОСОБА_1 (а.с.78, том 10), по кредиту, згідно договору кредиту номер 10-29/7279 від 06.06.2008 року, укладеного з ПАТ ''Укрсоцбанк'' , анульовано суму в розмірі 2 039 358,21 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що вказані грошові кошти є сумою прощеного кредиту, та відповідно, не можуть бути предметом поділу, як майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Необхідно зазначити, що у розумінні приписів податкового законодавства, вказані грошові кошти є доходом, який підлягає декларуванню, та з якого сплачується податок. При цьому, дані грошові кошти не є доходом, який підлягає поділу, як спільна сумісна власність подружжя, оскільки, виходячи із положень статей: 60,61 Сімейного кодексу України, прощений банком кредит не має статусу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Доводи апеляційної скарги вказують, що відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення на її користь з ОСОБА_1 196 250 доларів США (еквіваленту грошових коштів у сумі 196 250 доларів США на день ухвалення судового рішення) - 1/2 частини грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 від ОСОБА_9 , суд першої інстанції необґрунтовано виходив з тих обставин, що відсутні підстави для задоволення вимог зустрічного позову у вказаній частині. Доводи апеляційної скарги зазначають, що після повернення вказаних коштів ОСОБА_9 , що з огляду на матеріали кримінальної справи, відбулось лише у листопаді 2012 року, грошові кошти не використовувались на потреби родини.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 у зазначеній частині, виходячи із наступного. В матеріалах справи наявна копія розписки від 14.11.2011 року (а.с.133, том 8) ОСОБА_9 про отримання ним грошової суми у розмірі 392 500 доларів США. Як вбачається з постанови Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15.11.2012 року, ОСОБА_9 був звільнений від кримінальної відповідальності за ст.192 ч.2 КК України, у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, на цій підставі провадження у кримінальній справі було закрито (а.с.132-133, зворот, том 8). Вимога зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній частині мотивована тим, що ОСОБА_1 , отримавши від боржника грошові кошти, які належать до спільного сумісного майна подружжя, не використовував їх в інтересах сім`ї чи на її потреби, а приховав, що є підставою для стягнення на користь ОСОБА_2 еквіваленту грошових коштів у сумі 196 250 доларів США на день ухвалення судового рішення. Суд першої інстанції зазначив у рішенні від 25.11.2019 року, що як вбачається з позиції представника ОСОБА_1 , і вказані обставини узгоджуються зі змістом постанови Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15.11.2012 року, ОСОБА_1 грошові кошти, які були надані за договором позики, боржником ОСОБА_9 були повернуті, в подальшому вказані грошові кошти було використано в інтересах подружжя. При цьому, представником ОСОБА_1 було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності. Суд першої інстанції, враховуючи отримання ОСОБА_1 вказаних грошових коштів в період перебування з ОСОБА_2 у шлюбі, та відсутність будь-яких інших доказів щодо їх використання проти волі ОСОБА_2 , не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, або ж їх приховання, дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної частини вимог зустрічного позову ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги відносно необґрунтованості вказаного висновку суду першої інстанції, не можуть бути підставою для задоволення вимог зустрічного позову у вказаній частині, оскільки ОСОБА_2 не надано належних та достатніх, у розумінні статей: 77,80 ЦПК України доказів на підтвердження вимог зустрічного позову у вказаній частині. Відповідно до приписів ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У вимогах зустрічного позову ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 1/2 частину доходів, отриманих ОСОБА_1 у зв`язку з його виходом зі складу господарських товариств - ТОВ »Атон-Плюс» , ТОВ »Грант Альянс» у розмірі 549 439 грн.

Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 25.11.2019 року, відмовляючи у задоволенні вказаної частини вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , суд виходив із тих обставин, що по справі відсутні докази на підтвердження реального отримання ОСОБА_1 доходів у зв`язку з його виходом зі складу вказаних товариств після розірвання шлюбу, що визнається і ОСОБА_2 . Також суд першої інстанції зазначив у рішенні від 25.11.2019 року, що твердження ОСОБА_2 про умисне неотримання ОСОБА_1 грошових коштів, які є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, базується виключно на її припущеннях, та не підтверджено жодним доказом.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що в ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній частині не узгоджується з нормами права, які регулюють спірні правовідносини.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом в ході розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що відповідно до нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 06.06.2015 року, ОСОБА_1 заявив про свій вихід зі складу учасників ТОВ »Грант Альянс» , та відсутність майнових і матеріальних претензій до ТОВ ''Грант Альянс'' та його учасників (а.с.256, том 14).

Згідно з ч.3 статті 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з ч.1, ч.2 статті 61 Сімейного кодексу України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Статтею 63 Сімейного кодексу України встановлено рівність прав дружини та чоловіка на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

За змістом статей: 69, 70 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Виходячи із положень статті 115 ЦК України, власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками, як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі, на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому, одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі.

Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства, і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується у право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15.

У письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначає, що під час перебування сторін спору у шлюбі ним було здійснено внески до статутних капіталів ряду господарських товариств, ставши їх учасником (а.с.53, том 7).

Протоколом №46 позачергових загальних зборів учасників ТОВ »Грант Альянс» від 12.10.2016 року, погоджено вихід ОСОБА_1 зі складу учасників товариства, та прийнято рішення про виплату йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, а також про виплату належної йому частки прибутку, одержаного товариством у 2015 році, до моменту його виходу. У зв`язку із виходом зі складу учасників товариства ОСОБА_1 та інших осіб, було вирішено зменшити статутний капітал Товариства на 4 369 800,00 грн. та встановити його у розмірі 1 092 450, 00 грн. (а.с.257-262, том 14).

Як вбачається з протоколу №2 загальних зборів учасників ТОВ ''Атон-Плюс» від 27.08.2007 року, надано згоду на відступлення 35,715% від повністю сплаченої частки, що належить ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ ''Атон-Плюс'' іншим фізичним особам шляхом укладення договору дарування. Відповідно до п.3 вказаного протоколу, ОСОБА_1 належить частка у статутному фонді ТОВ »Атон-Плюс» у розмірі 6 428,25 грн., що складає 14,285 відсотків статутного фонду та який відповідно володіє 14,285 відсотками голосів на зборах учасників (а.с.245-248, том 14).

В декларації (копії) ОСОБА_1 про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2015 рік (а.с.77-83, том 6), у Розділі V. Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи. А. Вклади у банках, цінні папери та інші активи, що перебувають у власності декларанта, та витрати декларанта на придбання таких активів (грн.), зазначено: '' 49. Розмір внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації, у т.ч.: 1092450'' .

Приймаючи до уваги вищенаведені норми права, які регламентують спірні правовідносини та фактичні обставини справи, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що ОСОБА_2 у зв`язку із виходом ОСОБА_1 зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю »Атон-Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю »Грант Альянс» , має право на стягнення 50% від вартості майна, визначеного пропорційно частки, внесеної ОСОБА_1 до ТОВ »Атон-Плюс» та ТОВ »Грант Альянс» . При цьому, таке право ОСОБА_2 щодо виплати вказаних грошових коштів, не залежить від факту отримання даних коштів ОСОБА_1 від товариства.

За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 549 439 грн. - 1/2 частини грошових коштів у зв`язку із виходом ОСОБА_1 зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю »Атон-Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю »Грант Альянс» . Розрахунок наступний: (1 092 450 грн. + 6 428 грн. 25 коп.) : 2.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково. При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне прийняти постанову, якою рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25.11.2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини грошових коштів у зв`язку із виходом ОСОБА_1 зі складу господарських товариств, задовольнивши вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у вказаній частині. Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 549 439 (п`ятсот сорок дев`ять тисяч чотириста тридцять дев`ять) грн. - 1/2 частину грошових коштів у зв`язку із виходом ОСОБА_1 зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю »Атон-Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю »Грант Альянс» .

В іншій оскаржуваній частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25.11.2019 року апеляційний суд із вищенаведених підстав вважає за необхідне залишити без змін.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25.11.2019 року в частині часткового задоволення позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, апеляційним судом не переглядається в силу приписів ч.1 статті 367 ЦПК України.

На підставі положень ч.1, ч.2, ч.13 статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 563 грн. 61 коп. в рахунок часткового відшкодування документально підтвердженого сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Розрахунок наступний: 15 612 грн. 50 грн. (1 205 грн. - сума сплаченого ОСОБА_2 судового збору за подання позовної заяви (а.с.13, том 1; а.с.1-а, том 3; а.с.122, том 4; а.с.26, том 12) + 14 407 грн. 50 коп. - сума сплаченого ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги (а.с.217 зворот, том 15)) х 3,61% (задоволено апеляційним судом вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 та вимоги апеляційної скарги: (ціна позову - 15 200 977 грн. 50 коп., стягнуто апеляційним судом на користь ОСОБА_2 - 549 439 грн.)) = 563 грн. 61 коп.

Керуючись статтями: 141, 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини грошових коштів у зв`язку із виходом ОСОБА_1 зі складу господарських товариств, задовольнивши вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у вказаній частині.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 549 439 (п`ятсот сорок дев`ять тисяч чотириста тридцять дев`ять) грн. - 1/2 частину грошових коштів у зв`язку із виходом ОСОБА_1 зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю »Атон-Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю »Грант Альянс» .

В іншій оскаржуваній частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2019 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 563 (п`ятсот шістдесят три) грн. 61 коп. в рахунок часткового відшкодування сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 22.02.2021 року.

Головуючий: Судді:


Дата ухвалення рішення	15.02.2021
Оприлюднено	23.02.2021
Номер документу	95058410
Судочинство	Цивільне

Висоцька Н. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 15.02.2021 по справі 742/1760/15-цЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —742/1760/15-ц

Постанова від 15.02.2021

Постанова
від 15.02.2021 по справі 742/1760/15-ц
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД