ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/426/21 Справа № 202/3520/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Руденко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2021 року
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Петешенкової М.Ю., Городничої В.С.
розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2020 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради про визнання звільнення незаконним, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2019 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради про визнання звільнення незаконним, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради про визнання звільнення незаконним, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2020 року по справі №199/10206/19 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
У відзиві Дніпровська міська рада на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2020 року просить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважає що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що керуючись Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , відповідно до Положення про департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 01.12.2016 р. №55/16, розпорядження міського голови від 25.07.2018 р. №996-р Про укладання контрактів, призначення та звільнення керівників комунальних закладів охорони здоров`я Дніпровської міської ради Департаментом охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради за підписом заступника міського голови, директора департаменту Бабського А.А видано наказ №55-о від 28.02.2019 р. Про звільнення ОСОБА_1 позивача звільнено з посади виконуючого обов`язки головного лікаря Комунального закладу Стоматологічна поліклініка №3 Дніпровської міської ради з займаної посади 28.02.2019 р. відповідно до п. 2 ст.36 КЗпП України.
Відповідно до положень пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.
На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 01.11.2018 року №1045 Про перейменування комунальних закладів охорони здоров`я, прийняті у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра перейменовано комунальні заклади охорони здоров`я, які прийняті у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра, а саме Комунальний заклад Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка №3 Дніпропетровської обласної ради на Комунальний заклад Стоматологічна поліклініка № 3 Дніпропетровської міської ради .
Наказом Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради за підписом заступника міського голови, директора департаменту Бабського А.А., видано наказ №8-о від 15.01.2019 року про призначення позивача на посаду виконуючого обов`язки головного лікаря КЗ Стоматологічна поліклініка № 3 Дніпровської міської ради тимчасово з 16.01.2019 року по 28.02.2019 року на підставі особистої заяви позивача від 15.01.2019 року. Тобто, в наказі про призначення вказані граничні дати призначення на посаду.
Спірним наказом позивача було звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з 28.02.2019 р. - у день закінчення строку договору.
При розгляді справ про поновлення на роботі необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові (п.18. Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ч.ч. 1, 3 та 4 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Частиною 2 ст. 23 КзпП України визначено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Частина 1 ст. 36 КзпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Пункт 2 ст. 36 КзпП України передбачає можливість припинення трудового договору у зв`язку з закінченням його строку. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КзпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку з закінченням строку.
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КзпП України.
Статтею 39-1 КЗпП України наведені умови коли строковий трудовий договір може бути безстроковим: якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Отже, відповідач припинив трудові відносини з позивачем на підставі наказу від 28.02.2019 р. №55-о, а тому відсутні обставини вважати укладений позивачем договір безстроковим.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження своїх позовних вимог надала лікарняний лист серії АДС № 595388, відкритий в Шевченковській АЗПМС з 27.02.2019 р. (стати до роботи 03.03.2019 р.) та лікарняний лист серії АДС №574508, відкритий у КЗ Центр первинної медико-соціальної допомоги №4 з 04.03.2019 р. до 22.03.2019 р., режим лікування - стаціонар. Однак докази повідомлення відповідача про перебування позивача на лікарняному відсутні.
Пункт 2 ст.36 КЗпП України, передбачає завершення трудових відносин у день, визначений у строковому трудовому договорі. Звільнення за цією підставою не є звільненням за ініціативою роботодавця, тому воно може відбуватися у період тимчасової непрацездатності та/або навчання.
Тобто, перебування працівника на лікарняному у зв`язку із хворобою на момент закінчення строку дії договору не є підставою для продовження трудових відносин, а лише спричиняє зобов`язання роботодавця перед працівником щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Разом з тим, підстави для компенсації моральної шкоди відсутні, оскільки судом не встановлено порушень трудових прав позивача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено, того що трудовий договір з відповідачем був укладений безстроково.
Доводи апеляційної скарги про те, що вчинений позивачем підпис на заяві не свідчить про наявність у нього інтересу (бажання) на укладення строкового договору та позивач ніколи б за своєю волею не писала ті заяви, які вимагав від неї відповідач, а тому в силу вимог КзпП України трудовий договір, який оформлений між позивачем і відповідачем наказом від 15.01.2019 року №8-о є таким, що укладений на невизначений строк, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суперечить наявним в матеріалах справи доказам та чинному законодавству.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КзпП України передбачає можливість припинення трудового договору у зв`язку з закінченням його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КзпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку з закінченням строку.
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором.
У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КзпП України.
Припинення трудового договору після закінчення строку трудового договору можливе тільки протягом одного дня.
У статті 39-1 КзпП України наведені умови коли строковий трудовий договір може бути безстроковим: якщо після закінчення строку трудового договору (п. 2 і 3 ст. 23 КзпП України) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Але, трудові відносини з апелянтом припинилися на підставі наказів від 24.09.2018 року №308-о та від 15.01.2019 року №8-о.
За кожним припиненням строкового трудового договору при звільненні із апелянтом в КЗ "Стоматологічна поліклініка №3" ДМР здійснювався повний розрахунок, а в трудову книжку апелянта вносились записи про звільнення із займаної посади згідно п. 2 ст. 36 КзпП України.
Крім того, спірних питань від апелянта відносно розрахунків при звільненні не виникало як і відсутні спори щодо поданих апелянтом заяв про призначення, наказів про призначення, з яких чітко вбачається тимчасовий (строковий) характер трудових відносин.
Отже, жодна із встановлених законодавством умов, коли строковий трудовий договір може стати безстроковим, відповідно до законодавства у цій справі відсутня.
А тому, звільнення апелянта пов`язано з закінченням строку строкового трудового договору відповідно до п. 2 ст. 36 КзпП України, яка передбачає завершення трудових відносин у день, визначений у строковому трудовому договорі.
Звільнення за цією підставою не є звільненням за ініціативою роботодавця, тому воно може відбуватися у період тимчасової непрацездатності.
Тобто, Департамент мав законні підстави приймати апелянта відповідно до п. 2 ст. 23 КзпП України на строковий трудовий договір і на підставі п. 2 ст. 36 КзпП України його припиняти, а так як звільнення за цією підставою не є звільненням за ініціативою роботодавця, тому воно може відбуватися і в період тимчасової непрацездатності працівника.
Отже, відповідачем у даному випадку були дотримані норми законодавства про працю та умови трудового договору.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді М.Ю.Петешенкова
В.С.Городнича
Суд | Дніпровський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 26.02.2021 |
Оприлюднено | 01.03.2021 |
Номер документу | 95197649 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Дніпровський апеляційний суд
Лаченкова О. В.
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Леванчук Андрій Олексійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні