Рішення

від 19.02.2021 по справі 725/3303/16-ц

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року м. ЧернівціСправа № 725/3303/16-ц

За позовом Малого приватного підприємства "Боріс", м. Чернівці

до 1. ОСОБА_1 , м. Чернівці

2. ОСОБА_2 , м. Чернівці

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчого комітету Чернівецької міської ради

про скасування рішення державного реєстратора

Cуддя О.В. Гончарук

Секретар судового засідання - Вівчарюк І.Б.

Представники учасників справи:

від позивача - Савосюк Н.П.;

від відповідача №1 - Поклітар Г.О.;

від відповідача № 2 - Бартусевич В.М.;

від третьої особи - не з`явився.

Обставини справи: Мале приватне підприємство "Боріс" звернулося до Першотравневого районного суду м. Чернівці з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемності правочину стосовно передачі у власність нежитлових приміщень (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. "А", загальною площею 181,4 м 2 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 07.10.2014 та скасування державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В обґрунтування своїх вимог МПП "Боріс" указувало, що підприємство створене в 1998 році, його єдиним засновником та учасником є ОСОБА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 17 грудня 2004 року, МПП "Боріс" придбало нежитлові приміщення підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. "А", загальною площею 181,4 м 2 , які розташовані на АДРЕСА_1 .

У жовтні 2014 року до складу учасників підприємства прийнято ОСОБА_2 .

Під час державної реєстрації прав, право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстроване як спільна сумісна власність фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що видано свідоцтво від 07 жовтня 2014 року та Витяг з державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Договори щодо переходу права власності від юридичної особи вказаним фізичним особам не укладалися та нотаріально не посвідчувалися, а тому позивач уважав, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 07 жовтня 2014 року, не відповідає вимогам статей 220, 657, 719 Цивільного кодексу України.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу МПП "Боріс" задоволено частково: рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 грудня 2016 року змінено та вказано, що позов не підлягає задоволенню з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Постановою Верховного Суду від 12.08.2020, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 грудня 2016 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасовано, провадження в справі № 725/3303/16-ц закрито, оскільки спір у справі є корпоративним та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 16.09.2020 справу №725/3303/16-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду Чернівецької області.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 02.10.2020 прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Підготовче засідання призначено на "29" жовтня 2020 року.

26 жовтня 2020 року від відповідача №2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення позову.

Ухвалою від 29.10.2020, за клопотанням відповідача №1, відкладено підготовче засідання на 23.11.2020.

23 листопада 2020 року від позивача надійшли: заява про зміну предмету позову (вх.2770 від 23.11.220) та заява про збільшення позовних вимог (вх.№2769).

У підготовчому засіданні 23.11.2020 оголошено перерву до 02.12.2020.

01 грудня 2020 року від відповідача №2 надійшли письмові заперечення щодо прийняття заяви про зміну предмета позову (вх.2897), у яких відповідач №2 просить суд повернути вказані заяви позивачу.

02 грудня 2020 року від відповідача №1 надійшло клопотання про залучення до участі справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Чернівецької міської ради.

У підготовчому засіданні 02.12.2020 продовжено перерву до 09.12.2020.

09 грудня 2020 року від позивача надійшли письмові міркування на заперечення відповідача щодо прийняття заяви про зміну предмета позову.

Представником відповідача №1 надіслано письмову заяву (вх.№3056 від 09.12.2020) про визнання позовних вимог стороною відповідача №1 у повному обсязі.

У підготовчому засіданні 09.12.2020 оголошено перерву до 14.12.2020.

14 грудня 2020 року від позивача надійшла заява (вх.№3134), згідно з якою ним остаточно викладено позовні вимоги наступним чином: - скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Карвацької Галини Федорівни Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 жовтня 2014 року №16294141; - скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07 жовтня 2014 року, індексний номер 16294141 про реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 27750765, серія та номер СТА/15860, видане 07 жовтня 2014 року на нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літера "А" загальною площею 181,4 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 14.12.2012 задоволено заяву позивача про зміну предмету позову з урахуванням заяви (вх.№3134 від 14.12.2020), відмовлено у задоволенні зави позивача про збільшення позовних вимог (вх.№2769 від 23.11.2020), залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Виконавчий комітет Чернівецької міської ради та відкладено підготовче засідання на "21" грудня 2020 року.

Ухвалою господарського суду від 21.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.12.2020.

30 грудня 2020 року від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

30 грудня 2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Гончарука О.В. у щорічній відпустці, судове засідання не відбулось.

Ухвалою суду від 11.01.2021 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 25.01.2021.

Ухвалою суду від 25.01.2021 відкладено розгляд справи на "08" лютого 2021 року.

Ухвалою від 08.02.2021 відкладено розгляд справи на 19.02.2021.

У судове засідання 19.02.2021 представник третьої особи не з`явився, що з огляду на наявну в матеріалах справи заяву третьої особи від 30.12.2020, не перешкоджає розгляду справи без участі третьої особи.

Присутній у судовому засіданні представник позивача наполягає на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача №1 позов визнає та просить суд, у зв`язку з визнанням позову, вирішити питання про стягнення з відповідача половини належних до стягнення судових витрат у вигляді судового збору.

Представник відповідача №2 заперечує проти позову, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву. Так, відповідач вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 16294141 від 07.10.2014, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області Карвацькою Галиною Федорівною з дотриманням норм матеріального права у відповідності з діючим законодавством.

На думку відповідача, матеріали справи не містять доказів оскарження документів, що стали підставою для проведення реєстраційних дій, зокрема рішення власника МПП БОРІС ОСОБА_1 від 01.10.2014 щодо передачі майна у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області Карвацької Галини Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 16294141 від 07.10.2014.

Передача у власність фізичним особам: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єкту нерухомого майна відбулася з дотриманням вимог п. 6 ч. 2 ст. 9, п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за № 1952 від 01.07.2004р. (в редакції, що була чинною на момент видачі свідоцтва), пп. 5 п. 37, п. 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868 (в редакції, що була чинною на момент видачі свідоцтва).

Станом на день видачі свідоцтва, для проведення державної реєстрації права власності з видачою свідоцтва у зв`язку з передачею у власність фізичним особам об`єктів нерухомого майна у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи, законодавство не вимагало нотаріально посвідчувати жоден з документів, передбачених пп. 5 п. 37, п. 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868 (в редакції, що була чинною на момент видачі свідоцтва).

Оскільки заявниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з метою реєстрації права власності та отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, 07 жовтня 2014 року був поданий до Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області повний пакет документів, передбачений Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, що була чинною на момент видачі свідоцтва), у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в державній реєстрації права власності на нерухоме майно.

Крім цього, представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності, викладену у відзиві на позовну заяву від 16.12.2020.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини у справі, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

07 травня 1998 року створено Мале приватне підприємство Боріс , яке є юридичною особою та зареєстровано виконавчим комітетом Чернівецької міської ради в реєстрі за № 376-р, код №22846594.

На підставі договору купівлі-продажу приміщень від 17 грудня 2004 року, укладеного між МПП Боріс та Департаментом економіки Чернівецької міської ради, МПП Боріс набуло у власність нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,40 м 2 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

01 жовтня 2014 року власником МПП Боріс прийнято рішення у якому зазначено про прийняття до складу зборів нового власника - ОСОБА_2 , починаючи з 01.10.2014 та про необхідність рахувати частки у власності підприємства рівними: ОСОБА_1 - 50 % та ОСОБА_2 - також 50 %.

У матеріалах справи містяться акт прийому-передачі від 01 жовтня 2014 року, в якому зазначено, що власник Малого приватного підприємства "Боріс" - ОСОБА_1 , передає новим власникам в особі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : Мале приватне підприємство "Боріс"; нежиле приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. "А" загальною площею 181,4 м 2 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно за №16294141 від 07.10.2014 проведено державну реєстрацію права приватної спільної сумісної власності на нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. "А" загальною площею 181,4 м 2 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (спірне майно), за суб`єктами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.10.2014 року прийнято на підставі заяви ОСОБА_1 , до якої були додані, зокрема, ліквідаційний баланс, виданий 01.10.2014 МПП Боріс .

В матеріалах справи також міститься свідоцтво про право власності від 07 жовтня 2014 року, згідно з яким, вищезазначені нежитлові приміщення площею 181,4 кв.м. перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Державну реєстрацію прав, згідно з свідоцтвом від 07 жовтня 2014 року здійснено державним реєстратором Карвацькою Галиною Федорівною.

Згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.10.2014, підставою виникнення права власності на спірне нерухоме майно, є свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07.10.2014 згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.10.2014 за відповідачами.

Згідно з пунктами 1.3, 1.4, 3.2 статуту МПП Боріс підприємство є юридичною особою, створене на власності ОСОБА_1 , якому належить майно підприємства.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.08.2020, оскільки в даній справі спір виник між підприємством і його власниками (учасниками) щодо права власності на майно підприємства, такий спір є корпоративним і відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в редакції від 11 червня 2016 року належить до юрисдикції господарських судів, у зв`язку з чим дана справа розглядається господарським судом.

Згідно з частиною 1 статті 2 та частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) юридична особа є учасником цивільних відносин та має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 346 ЦК Україниправо власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) виключено; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (ч.1). Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом (ч.2).

Відповідно до частини 3 статті 347 цього Кодексу у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази припинення у МПП Боріс права власності на спірне нерухоме майно з підстав, передбачених статтею 346 ЦК України.

У відповідності до статей 328, 329 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з вимогами статей 202, 204 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Спір між сторонами виник з приводу того, чи можна вважати рішення засновника МПП Боріс від 01.10.2014 з передачею підприємства та майна цього підприємства відповідачам, що оформлена актом від 01.10.2014, такими, що припиняють право власності МПП Боріс на спірне нерухоме майно та є підставою для набуття та реєстрацію права власності на це нерухоме майно за відповідачами.

Наявність або відсутність порушених прав позивача у межах спірних правовідносин між позивачем, як юридичною особою, та відповідачами як фізичними особами, слугуватимуть підставою для задоволення або для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти, зокрема, приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи).

Статтею 113 Господарського кодексу України встановлено, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Порядок формування складу учасників, розподілу часток та інші питання не врегульовані ані Цивільним кодексом України, ані Господарським кодексом України, ані іншими нормативно-правовими актами.

Отже, відповідно до положень статті 8 Цивільного кодексу України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Оскільки рішенням від 01.10.2014 вирішено поділити статутний капітал МПП "Боріс" між двома учасниками на частки, правильним є застосування до спірних у справі правовідносин положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а також інших законів, які регулюють правовідносини, що виникають з діяльності товариства з обмеженою відповідальністю.

За змістом статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону України Про господарські товариства (у редакція на час виникнення спірних правовідносин) власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Враховуючи те, що порядок формування статутного капіталу приватного підприємства такий, як і у товариства з обмеженою відповідальністю, можна зробити висновок про те, що приватне підприємство як юридична особа є власником майна, переданого йому у власність засновником, тоді як власник (власники) приватного підприємства відповідно до ст. 167 ГК України володіє лише корпоративними правами заснованого ним підприємства.

Відповідно до частини першої та третьої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов`язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Відповідно до частини 3 статті 62 Господарського кодексу України підприємство, якщо інше не встановлено законом, діє на підставі статуту.

Частинами першою та третьою статті 83 Господарського кодексу України встановлено, що державна реєстрація господарського товариства здійснюється відповідно до закону. Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Згідно з частиною четвертою статті 83 Господарського кодексу України зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.

У відповідності до пункту 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, який був чинний на час здійснення державної реєстрації, для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва у зв`язку з передачею у власність фізичним та юридичним особам об`єктів нерухомого майна у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: у разі ліквідації юридичної особи - ліквідаційний баланс, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, та письмову заяву таких осіб, яким передано нерухоме майно юридичної особи, що припиняється, про розподіл між ними такого майна або рішення відповідного органу щодо подальшого використання зазначеного майна.

З матеріалів справи вбачається, що на час прийняття оскаржуваного рішення, право власності МПП Боріс на спірне нерухоме майно не припинилось, оскільки, по-перше, не мало місця жодної з передбачених статтею 346 ЦК підстав для припинення права власності на це майно, та, по-друге, рішенням від 01.10.2014, приймаючи до складу нового учасника підприємства, позивач передав, у цілому, обом учасникам по 50 відсотків кожному корпоративних прав на частку в статутному фонді (у власності) підприємства, а не саме майно цього підприємства.

В подальшому, після прийняття рішення зборів підприємства від 01.10.2014, у відповідності до вищезазначених вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, повинна відбутися державна реєстрація змін в частині учасників та розподілу розміру їх часток, що б свідчило про набрання чинності таких змін, проте, цього не відбулось.

Таким чином, державним реєстратором помилково зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за відповідачами як за засновниками (учасниками) юридичної особи, що ліквідується, оскільки ОСОБА_2 на той час не набула статусу учасника підприємства, а ОСОБА_1 залишився одноосібним його учасником (власником).

Одночасно слід зазначити, що у відповідності до частини першої статті 150 Цивільного кодексу України, товариство може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, проте матеріалами справи не підтверджено існування рішення зборів учасників МПП Боріс у складі відповідачів як учасників підприємства позивача про ліквідацію підприємства та ними не затверджувався відповідний ліквідацій баланс.

Отже, існуюча на даний час державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами порушує майнові права МПП Боріс .

Суд відзначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи встановлені обставини справи та вимоги вищезазначеного законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та можливість його задоволення у повному обсязі.

Доводи відповідача такий висновок суду жодним чином не спростовують.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судом встановлено, що позивач звернувся з позовом до відповідачів у 2016 році, а оскаржуване у цій справі рішення прийнято у жовтні 2014 року.

Постановою Верховного Суду від 12.08.2020, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 грудня 2016 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасовано, провадження в справі № 725/3303/16-ц закрито, оскільки спір у справі є корпоративним та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позивач з новим позовом до суду не звертався, а скористався своїм, передбаченим пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України правом на звернення до суду (до касаційної інстанції) із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду від 16.09.2020 справу №725/3303/16-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду Чернівецької області, який вирішив спір у цій справі на основі первинно поданих матеріалів: позовної заяви з додатками, з урахуванням наявних у позивача процесуальних прав, у тому числі й права на зміну предмета спору.

Таким чином, відсутні підстави для застосування позовної давності до спірних відносин, оскільки позивачем строк позовної давності не пропущено.

Витрати щодо сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів порівно.

Разом з тим, з урахуванням частини 1 статей 130, 191 ГПК України, якими передбачено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі та, відповідно, про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, поверненню позивачу підлягає належна до стягнення з відповідача 2 (а з відповідача 2 - не стягується) половина суми судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Карвацької Галини Федорівни Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 жовтня 2014 року №16294141.

3. Скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07 жовтня 2014 року, індексний номер 16294141 про реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 27750765, серія та номер СТА/15860, видане 07 жовтня 2014 року на нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літера "А" загальною площею 181,4 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду , або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/ .

Повне рішення складено 01.03.2021.

Суддя О.В. Гончарук