Рішення

від 22.02.2021 по справі 640/3810/18

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/3810/18

н/п 2/953/46/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді - Садовського К.С.,

за участю секретаря - Пастушенко К.Р.,

представника позивача

адвоката- Кузьміної С.В.,

представника відповідачів

адвоката - Мазовецького В.П,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВ МЕГА ШАНС до ОСОБА_1 , ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінди Наталії Олександрівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , про визнання угоди недійсною та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ:

12.03.2018 р. позивач ТОВ МЕГА ШАНС звернувся до суду з позовом, який в подальшому було уточнено, до ОСОБА_1 , ТОВ Фінансова компанія Централ Фінанс , ПНХМНО Лавінда Наталія Олександрівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , у якому просить визнати недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки від 19.09.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Централ Фінанс та ОСОБА_1 та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу в Харківській області Лавінди Наталії Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38921516 від 22.12.2017 15:42:02 год. за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літери "Б- 1", загальною площею 162,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги представник позивача обґрунтував тим, що ТОВ МЕГА ШАНС є іпотекодавцем по забезпеченню кредитного договору № 010-2/02/3-1654-06 від 26.12.2006 р., укладеному між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_2 . В подальшому право вимоги по вказаному договору Банком було відступлено ПАТ Комерційний Індустріальний Банк , потім ТОВ ФК Централ Фінанс , а потім ОСОБА_1 . З вказаними угодами про відступлення прав вимоги позивач ознайомлений не був та про їх укладання дізнався лише 07.11.2017 року. Позивач вважає останній договір від 19.09.2017 р., укладений між ТОВ ФК Централ Фінанс та ОСОБА_1 , а також угоду про відступлення прав за договором іпотеки недійсними, оскільки ані позивач, ані ОСОБА_2 ніколи не перебували у жодних відносинах із ОСОБА_1 та ніяких майнових спорів мі ними не існувало, своєї згоди на заміну сторони у зобов`язанні вони не надавали. Тому 19.09.2017 у ОСОБА_1 не існувало жодних прав на майно боржника чи на іпотечне майно, а тому відповідачі не мали права на укладання договору про заміну кредитора у зобов`язанні без згоди боржника і, як наслідок, не мали права на укладання договору про відступлення права за договором іпотекі. Також представник позивача, серед іншого, посилаючись на відповідні норми ЦК України, зокрема на ст. 1973 цього Кодексу, вважає, що ТОВ ФК Централ Фінанс не мав право уступати право вимоги за Кредитним договором громадянину ОСОБА_1 , який не може бути фактором. Оскільки договір іпотеки є похідним від основного кредитного зобов`язання, то недійсність першого тягне за собою недійсність наступного - угоди про відступлення прав за договором іпотеки.

14 листопада 2019 року через канцелярію суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Чулова В.Г. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначено, що ТОФ ФК Централ Фінанс відступив своє право вимоги за вищевказаними договорами кредиту та іпотеки ОСОБА_1 , оскільки останній, на підстави договору поруки виконав зобов`язання по вищевказаному кредитному договору за ОСОБА_2 , а тому набув право вимоги за кредитним договором. Відступлення прав за договором іпотеки здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавця за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за Кредитним договором.

Процесуальній дії суду у справі.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_3. від 19.03.2018 р. позовна заява ТОВ МЕГА ШАНС до ОСОБА_1 , ТОВ Фінансова компанія Централ Фінанс , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною була прийнята судом до розгляду та було відкрите провадження у справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_3. від 19.03.2018 р. було відмовлено у задоволенні заяви ТОВ Мега Шанс про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії на підставі спірного договору, у тому числі заборонити йому відступати будь-кому право вимоги за кредитним договором № 010-2/02/3-1654-06 від 26.12.2006 та іпотечним договором № 014/02/3-1654/1-06 від 26.12.2006 року; заборонити реєстрацію права власності на іпотечне майно, звернення стягнення на нього і продаж.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_3. від 10.01.2020 р. було відмовлено у задоволенні заяви ТОВ Мега Шанс про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю літ. Б-1 , загальною площею 162,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_3. від 11.02.2020 р. прийнято до розгляду позовну заяву ТОВ Мега Шанс в уточненій редакції до ОСОБА_1 , ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінди Наталії Олександрівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , про визнання угоди недійсною та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію.

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_3 з посади судді Київського районного суду м. Харкова у відставку, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, за наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи, цивільна справа № 640/3810/18 14 квітня 2020 року передана у провадження судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_4.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_4. від 12.05.2020 р. задоволено клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а сторони викликані в підготовче судове засідання.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_4. від 19.05.2020 р. задоволено клопотання представника позивача про забезпечення позову ТОВ Мега Шанс шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти дії по відчуженню нежитлової будівлі літ. Б-1 , загальною площею 162,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_4. від 17.07.2020 задоволено клопотання представника позивача про витребування у ПАТ Райффайзен Банк Аваль , ПАТ Комерційний Індустріальний Банк , ТОВ ФК Централ Фінанс , ОСОБА_1 письмових доказів.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_4. від 17.08.2020 задоволене клопотання представника відповідач ОСОБА_1 - адвоката Мазовецького В.П. щодо вжиття заходів зустрічного забезпечення шляхом зобов`язання ТОВ Мега Шанс внести на депозитний рахунок Київського районного суду м. Харкова грошових коштів у розмірі 1 275 000 грн.

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_4 з посади судді Київського районного суду м. Харкова у відставку, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, за наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи, цивільна справа № 640/3810/18 07 вересня 2020 року передана у провадження судді Київського районного суду м. Харкова Садовського К.С., а сторони були викликані у підготовче судове засідання.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Садовського К.С. від 25.09.2020 скасовані заходи про забезпечення позову та зустрічного забезпечення, що були вжиті ухвалами Київського районного суду м. Харкова від 19.05.2020 та від 17.08.202 року відповідно.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Садовського К.С. від 12.11.2020 р. підготовче провадження у даній цивільній справі було закрито, а сторони були викликані в судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Садовського К.С. від 19.01.2021 р. відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у цивільній справі № 640/3810/18 до розгляду по суті цивільної справи № 758/15908/17 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ ФК Централ Фінанс , ОСОБА_1 , третя особа ТОВ Мега Шанс про визнання договору про заміну кредитора у зобов`язання від 19.09.2017 р. недійсним, що перебуває у провадженні Печерського районного суду м. Києва.

У судове засідання 19 січня 2021 року з`явилась представник позивача ТОВ МЕГА ШАНС - адвокат Кузьміна Світлана Валеріївна, уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві та надала свої усні пояснення по суті позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час і місце проведення засідання був повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву не надав.

У судове засідання 19 січня 2021 року з`явився представник відповідача ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС - адвокат Мазовецький Віталій Петрович, який у задоволенні позовної заяви просив відмовити у повному обсязі та усно надав обґрунтування своїх заперечень.

Відповідач приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна у судове засідання не з`явилася, про час і місце проведення засідання була повідомлена належним чином, відзив на позовну заяву не надала, надала через канцелярію Київського районного суду м. Харкова клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Третя особа без самостійних вимог на боці позивача ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час і місце проведення засідання був повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву не надав.

У судові засідання 02.02.2021 року та 22.02.2021 р. представник позивача адвокат Кузьміна Світлана Валеріївна не з`явилась, хоча була належним чином повідомлена про час та місце проведення судового засідання, про що свідчить її підпис в явочному листі та смс-повідомлення, яке згідно довідки було доставлене останній 05.02.2021 р. 29.01.2021 через канцелярію суду надала заяву про те, щоб суд звернув увагу ОСОБА_1 на невиконання у повній мірі ухвали Київського районного суду м. Харкова у складі судді ОСОБА_4. та зобов`язав ОСОБА_1 надати розрахунок заборгованості боржника зазначений у повідомленні - вимозі від 02 листопада 2017 року на суму 90 587,00 доларів США, за кредитним договором № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року та копію цього кредитного договору № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року. У разі ігнорування ОСОБА_1 ухвали суду про витребування доказів, просить вирішити питання про їх тимчасове вилучення згідно ст. 146 ЦПК України.

У судовому засіданні 02 лютого 2021 року представник відповідачів - адвокат Мазовецький В.П. проти задоволення вказаної заяви заперечив та просив у її задоволенні відмовити як необґрунтованої.

Розглянувши заяву представника позивача адвоката Кузьміної С.В., дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідачів адвоката Мазовецького В.П., суд дійшов висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

17 липня 2020 року Київський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_4. задовольнив клопотання представника позивача - адвоката Кузьміної С.В. про витребування доказів та виніс відповідну ухвалу про витребування доказів, яка була виконана учасниками справи частково.

У подальшому, у зв`язку із звільненням ОСОБА_4 з посади судді Київського районного суду м. Харкова у відставку, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, за наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи, цивільну справу № 640/3810/18 було передано у провадження судді Київського районного суду м. Харкова Садовського К.С. і у відповідності до ч. 12 ст. 33 ЦПК України розгляд справи розпочався спочатку зі стадії підготовчого судового засідання.

Таким чином, Київський районний суд м. Харкова після зміни складу суду розпочав розгляд справи спочатку і приймає рішення процесуальні рішення, зокрема, і про витребування доказів самостійно за власним переконанням і не пов`язаний та не залежний із виконанням процесуальних документів, вчинених на стадії підготовчого засідання іншим складом суду, повноваження якого припинено.

Окрім того, згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 83 ЦПК України встановлено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, повинні подати суду докази разом поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно ч. 4 ст. 83 ЦПК України встановлено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно ст. 84 ЦПК України встановлено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Згідно ч. 10 ст. 84 ЦПК України встановлено, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги те, що Київський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Садовського К.С. розпочав розгляд даної цивільної справи спочатку, в підготовчому судовому засіданні були вирішені всі клопотання сторін, згідно ухвали від 12.11.2020 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду, при цьому позивачем не було заявлено клопотання новому складу суду про витребування доказів, не було надано обґрунтування щодо підстав не можливості надання зазначених доказів позивачем при подачі позовної заяви по даній справі, не було надано до суду обґрунтування належності доказів щодо витребування копії кредитного договору при розгляді позовних вимог про визнання недійсним додаткової угоди до договору іпотеки недійсним, суд у задоволенні вищевказаної заяви представника позивача від 21.01.2021 р. відмовив.

Щодо розгляду справи за відсутності представника позивача суд зазначає наступне.

Цивільна справа за позовом ТОВ Мега Шанс (справа № 640/3810/18) перебуває у провадженні Київського районного суду м. Харкова протягом тривалого часу, а саме з 12.03.2018 р. Значна кількість судових засідань не відбулась у зв`язку із неявкою учасників судового процесу, зокрема представника позивача. Загальна кількість призначений судових - 16. З них 6 разів представник позивача Кузьміна С.В. в судові засідання не з`являлась, а саме не з`явилась в наступні судові засідання: 18.06.2018 р. (подала заяву про відкладення у зв`язку із зайнятістю, т.1 а.с. 175); 12.02.2020 (подала заяву про відкладення за сімейними обставинами, т.1 а.с. 222); 23.03.2020 (подала заяву про відкладення у зв`язку із карантином, т.1 а.с. 248); 17.07.2020 (подала заяву про відкладення у зв`язку із відпусткою); 02.02.21 р. (подала заяву про відкладення, про причини неявки не повідомила, просила вирішити питання щодо отримання від сторони раніше витребуваних доказів, просить без неї справу не розглядати); 22.02.2021 (про час та місце розгляду справи представник позивача Кузьміна С.В. повідомлялась, заяв про відкладення розгляду не подала).

При вирішенні питання можливості розгляду справи, судом враховано, що як позивачем, так і відповідачем до суду подано заяви, в яких висловлена позиція щодо позовних вимог. Більше того, в судовому засіданні 19.01.2021 р. представників сторін особисто надали суду пояснення по суті спору та наполягали на задоволенні своїх вимог та врахування заперечень.

Згідно вимог ст.43 ЦПК України позивач та відповідач зобов`язані добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності є складовою частиною конституційного принципу верховенства права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ефективність судового захисту залежить не тільки від досконалості процедури розгляду судами справ, а й від поведінки осіб, які беруть участь у справі, сумлінного здійснення ними своїх процесуальних прав і обов`язків.

Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України неприпустимість зловживання процесуальними правами визнана однією з засад (принципів) цивільного судочинства. Роль суду у реалізації принципу змагальності сторін полягає, зокрема, у запобіганні зловживанню учасниками судового процесу їх правами.

Добросовісне здійснення цивільних процесуальних прав потребує від осіб, котрі беруть участь у справі, такої реалізації прав, яка відповідала б їхньому призначенню та здійснювалась у спосіб, визначений цивільним процесуальним законом, не завдавала б шкоди правам інших учасників цивільного процесу.

Критеріями добросовісної поведінки учасників процесуальних правовідносин є здійснення прав і обов`язків у відповідності до норм процесуального законодавства; усвідомлення сутності процесуальних правовідносин як відносин, що виникли з метою здійснення правосуддя у цивільній справі; в) відмова від реалізації своїх процесуальних прав та обов`язків з метою зловживання ними.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

Завдання правильного і своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи ставиться перед органом судової влади, а не перед сторонами процесу проте жодною мірою не виправдовує поведінку осіб, що беруть участь у справі, направлене на те, що умисне зловживанням правами перешкоджає досягненню органом судової влади вказаних завдань.

Таким чином, враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, враховуючи строки розгляду справи та відсутність будь-яких інших клопотань, які заявлені та не розглянуті судом, враховуючи висловлену позицію сторін та відсутність строків закінчення карантину, відсутність даних про укладення мирової угоди та можливість укладення мирової угоди під час проведення виконавчих дій, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних доказів, які містяться в матеріалах справи, оскільки подальший не розгляд справи порушує права учасників щодо розумності строків розгляду справи.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, встановивши дійсні обставини справи, повно та всебічно дослідивши та оцінивши докази по справі, які надані як позивачем, так і відповідачем, приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

В судовому засіданні встановленні наступні фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

26 грудня 2006 року між ВАТ РАЙФАЗЗЕН БАНК АВАЛЬ та громадянином України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), було укладено Кредитний договір № 010-2/02/3-1654-06 на загальну суму 90 000,00 доларів США з терміном повернення 26 грудня 2016 року.

У якості забезпечення погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором того ж 26 грудня 2006 року між ВАТ РАЙФАЗЗЕН БАНК АВАЛЬ та ТОВ МЕГА ШАНС (код ЄДРПОУ 33291397) було укладено договір Іпотеки № 014/02/3-1654/1-06, відповідно до умов якого майновий поручитель ТОВ МЕГА ШАНС передало у іпотеку нежитлове приміщення загальною площею 162,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , Літ. Б-1. та договір поруки із ОСОБА_6 .

Свої зобов`язання за Кредитним договором № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року ОСОБА_2 не виконав, заборгованість у розмірі 90 587,74 доларів США не погасив, факт порушення ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 21 липня 2014 року та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08 червня 2015 року по справі № 922/279/14.

19 вересня 2017 року ВАТ РАЙФАЗЗЕН БАНК АВАЛЬ уклав із ПАТ КОМЕРЦІЙНИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ БАНК договір відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги за Кредитним договором № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року та Договором іпотеки № 014/02/3-1654/1-06 від 26 грудня 2006 року перейшло до нового кредитора ПАТ КОМЕРЦІЙНИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ БАНК .

ПАТ КОМЕРЦІЙНИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ БАНК уклав договори відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги за Кредитним договором № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року та Договором іпотеки № 014/02/3-1654/1-06 від 26 грудня 2006 року перейшло до нового кредитора ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС (код ЄДРПОУ 40371994).

19 вересня 2017 року між ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС та громадянином України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) було укладено договір Поруки, відповідно до якого ОСОБА_1 поручився перед кредитором ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС за ОСОБА_2 за виконання останнім зобов`язань за Кредитним договором № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року.

У зв`язку із виконанням ОСОБА_1 погашення заборгованості ОСОБА_2 перед кредитором ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС 19 вересня 2017 року між ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС та ОСОБА_1 було укладено Договір про заміну кредитора у зобов`язанні у зв`язку із його виконанням третьою особою, у результаті чого кредитором за Кредитним договором № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року та іпотекодержателем за Договором іпотеки № 014/02/3-1654/1-06 від 26 грудня 2006 року став ОСОБА_1 .

У подальшому, 22 грудня 2017 року у зв`язку із не виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за Кредитним договором № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року ОСОБА_1 звернув стягнення на предмет іпотеки згідно Договору іпотеки № 014/02/3-1654/1-06 від 26 грудня 2006 року та став власником спірного нерухомого майна загальною площею 162,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд вважає посилання позивача про те, що при укладенні оспорюваного правочину - Договору про відступлення права за договором Іпотеки від 19 вересня 2017 року, укладеного між ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС та ОСОБА_1 , всупереч вимогам ч. 3 ст. 528 Цивільного кодексу України, необхідно було отримати згоду боржника за кредитним договором № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року ОСОБА_2 , необґрунтованими виходячи із наступного.

Нормативно правове регулювання ВИКОНАННЯ ЗОБОВ`ЯЗАННЯ за правочинами регулюється главою 48 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ст. 526 Цивільного кодексу України Загальні умови виконання зобов`язання встановлено, що Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України встановлено, що Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ст. 528 Цивільного кодексу України встановлено, що Виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 556 Цивільного кодексу України встановлено, що після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Проаналізувавши вищевказані норми права суд вважає, що посилання позивача на обов`язковість отримання згоди боржника за кредитним договором № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року ОСОБА_2 є необґрунтованими, а ст. 528 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню, так як у даному випадку виконання зобов`язання за боржника ОСОБА_2 було здійснено ОСОБА_1 на підставі двохстороннього Договору поруки від 19 вересня 2017 року, який було укладено між сторонами цього правочину - ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС та ОСОБА_1 без участі боржника ОСОБА_2 .

Окрім того, суд дійшов висновку, що ст. 528 Цивільного кодексу України підлягає застосуванню виключно у випадку наявності відповідних безпосередніх правовідносин між боржником та іншою особою, яка виконає зобов`язання боржника. Тобто, для застосування положень ст. 528 Цивільного кодексу України необхідною умовою є наявність покладення виконання обов`язку боржника безпосередньо боржником на іншу особу відповідно до ч. 1 ст. 528 Цивільного кодексу України, або наявність між боржником та такою особою будь - яких договірних відносин - права оренди, права застави тощо та наявності загрози втрати такого права у разі звернення стягнення на майно боржника, як передбачено ч. 3 ст. 528 Цивільного кодексу України.

Також слід зауважити, що заміна кредитора може здійснюватися у випадку виконання обов`язку боржника третьою особою, у порядку встановленому ст. 528 Цивільного кодексу України і має наступні ознаки: набуття всіх прав, що належали кредитору згідно із зобов`язанням внаслідок виконання третьою особою обов`язків боржника щодо цього кредитора, має назву суброгації. Відповідно до ст. 528 ЦК України зобов`язання може бути виконане третьою особою, при цьому кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника цією особою. Причому таке виконання не припиняє зобов`язання, але спричиняє заміну кредитора. Суброгація має самостійний характер, її слід відмежовувати від суміжних правових категорій, зокрема від регресу та цесії. У результаті регресу чи цесії з`являється новий кредитор, який має право вимагати від боржника сплатити не отриманий борг. Внаслідок суброгації первісний кредитор повністю отримав належне від суброганта і жодних вимог до боржника у нього немає. Суброгантом може бути лише особа, яка виконала зобов`язання перед кредитором, у той час як при договорі регресу чи цесії цього від неї не вимагається. Головна відмінність суброгації від регресу полягає в тому, що при суброгації переходить зобов`язальне право, що вже існує, а право регресу, яке виникло на підставі цесії або поруки породжує нове право. При регресі змінюється не лише сторона раніше існуючого зобов`язання, а й саме зобов`язання.

Окрім того, згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 24 Закону України Про іпотеку встановлено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

В свою чергу, згідно п. 9.6. Договору Іпотеки № 014/02/3-1654/1-06 від 26 грудня 2006 року, встановлено, що ця іпотека зберігає силу у випадку, коли у встановленому законом порядку відбувається переведення Позичальником боргу за Кредитним договором на іншу особу. Відступлення прав за цим Договором здійснюється Іпотекодержателем без необхідності отримання згоди Іпотекодавця за умови, що одночасно здійснюються відступлення права вимоги за Кредитним договором. Відступлення прав іпотекодержателем за цим договором здійснюється за правочином про відступлення прав, який підлягає нотаріальному посвідченню.

Як було достовірно встановлено судом, Договір відступлення прав за Договором іпотеки було підписано 19 вересня 2017 року між ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС і ОСОБА_1 та посвідчено приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Лавіндою Н.О. за реєстровим номером 4098 одночасно з відступленням права вимоги за основним зобов`язанням шляхом укладення Договору про заміну кредитора у зобов`язанні у зв`язку із його виконанням третьою особою від 19 вересня 2017 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що підписуючи Договір іпотеки, Іпотекодавець добровільно погоджується на встановлення особливого порядку розпорядження Іпотекодержателем об`єктом іпотеки, беручи при цьому на себе відповідні зобов`язання стосовно забезпечення виконання умов кредитного договору.

Згідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України Про іпотеку встановлено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, яка правомірно внесла зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору про відступлення прав за договором іпотеки від 19 вересня 2017 року.

Згідно постанови від 15 квітня 2015 року у справі № 3-43гс15 та постанови від 10 лютого 2016 року у справі № 3-4гс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що за загальним правилом заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора в договорі.

Отже, відсутність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6098/14.

Дослідивши надані сторонами докази суд встановив, що ані кредитний договір № 010-2/02/3-1654-06 від 26 грудня 2006 року з наступними змінами і доповненнями, ані Договір іпотеки № 014/02/3-1654/1-06 від 26 грудня 2006 року з наступними змінами і доповненнями, необхідності отримання згоди боржника на відступлення кредитором права вимоги третім особам у будь - який спосіб не містять.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду, що Договір iпотеки N 014/02/3-1654/1-06 від 26 грудня 2006 року з наступними Договорами відступлення прав від 19 вересня 2017 року відповідають усім вимогам закону і підстави для визнання його недійсним відсутні.

Стосовно тверджень представника позивача про те, що право вимоги, отримане за договором факторингу, може бути відступлено виключно на підставі наступного договору факторингу, а при укладенні оспорюваного правочину - Договору про відступлення права за договором Іпотеки від 19 вересня 2017 року у сторін оспорюваного правочину не було повноважень на укладення Договору факторингу на підставі положень ст. 1083 та ст. 1079 Цивільного кодексу України, так як ОСОБА_1 не може бути фактором (стороною) у договорі факторингу у зв`язку із відсутністю у нього відповідної ліцензії на здійснення фінансових послуг, є необґрунтованим та не може бути підставою для задоволення позову виходячи із наступного.

Загальні правила щодо заміни сторони у зобов`язанні передбачені у Главі 47 ЦКУ, а заміна сторони в фінансовому зобов`язанні, тобто договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), регулюється Главою 73 ЦКУ.

Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України встановлено, що Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно до ст.ст. 4, 5 ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг встановлено, що надавати послуги з факторингу, а від так і укладення договору факторингу має право лише фінансові установи, тобто, якщо юридична особа не має статусу фінансової установи, то вона не має права заключати договір факторингу. Якщо ж все ж таки, юридична особа яка не має статусу фінансової установи, а нею було укладено договір факторингу, це є підставою для визнання судом такого договору недійсним. Вимоги щодо форми договору, а також обсяг прав які переходять до нового кредитора по договору факторингу аналогічні визначені в статтях 513 та 514 ЦКУ.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦКУ встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно ст. 1079 Цивільного кодексу України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Статтею 1083 Цивільного кодексу України встановлено, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

Проаналізувавши вищевикладені норми, суд дійшов висновку, що ст. 512 Цивільного кодексу України містить не виключний перелік підстав та випадків заміни кредитора у зобов`язанні. Ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України містить стислий перелік умов, за яких можлива заміна кредитора у зобов`язанні. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України зазначено передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги - договору цесії).

Чинним цивільним законодавством договір цесії не виділено серед окремих видів цивільно-правових договорів, не визначено його істотні умови, не встановлено спеціальні вимоги до його форми. Отже, відступлення права вимоги не є самостійним видом договору, а має всі ознаки того чи іншого виду договору.

Відступлення права вимоги може здійснюватись як на підставі договору купівлі-продажу заборгованості, так і на підставі договору дарування, договору міни тощо. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 656 ЦКУ, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю правовою суттю до договору цесії подібний договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), що ґрунтується на тому, що одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Факторинг є різновидом цесії, але вужчим за своєю правовою суттю. Адже факторинг є відступленням виключно грошової вимоги, тоді як цесія включає відступлення товарної та грошової (нетоварної) вимоги.

У той же час, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) як підстава заміни кредитора у зобов`язанні регулюється положенням ст.ст. 553 - 559 глави 49 Цивільного кодексу України - ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВЯЗАНЬ .

Згідно ст. 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно вимог ст. 554 Цивільного код кусу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ст. 556 Цивільного код кусу України встановлено, що після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Статтею 559 Цивільного кодексу України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

У даному випадку право вимоги перейшло від ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС не на підставі укладеного договору факторингу, а на підставі виконання обов`язку боржника поручителем, а тому на дані правовідносини не розповсюджуються дії положень глави 73 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок укладання та виконання договорів факторингу як різновиду договору відступлення права вимоги.

Крім цього, суд дійшов висновку, що положення ст. 1083 Цивільного кодексу України, на порушення якої посилається позивач, про неможливість передачі права вимоги, отриманої на підставі договору факторингу, у спосіб інший ніж через укладення договору факторингу, то дане твердження позивача є необґрунтоване та таке, яке обмежує учасників цивільних правовідносин на укладення, зокрема, договору поруки та протирічить положенням п. 3. ч. 1 ст. Цивільного кодексу України, який встановлює однією із основних засад цивільного законодавства України свободу договору.

Щодо твердження позивача про те, що при укладенні оспорюваного правочину - Договору про відступлення права за договором Іпотеки від 19 вересня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС та ОСОБА_1 , не змінюючи кредитора у зобов`язанні в порядку передбаченому чинним законодавством України, фактично змінили стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення господарського суду Харківської області від 10 квітня 2014 року по справі № 922/279/14 у порушення ч. 5 ст. 8 Закону України Про виконавче провадження без винесення відповідного судового рішення.

Дане твердження позивача у якості підстав для задоволенню позовних вимог спростовується наступним.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року (справа № 6-122 цс 13), вбачається, що виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, ст. 378 ЦПК України, ст. 8 Закону України Про виконавче провадження заміна кредитора в зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи), виконання обов`язку боржника поручителем тощо. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Заміна кредитора в зобов`язанні, як і саме зобов`язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов`язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Оскільки виконання рішення суду є невід`ємною стадією процесу правосуддя, то й заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та в порядку, визначеному процесуальним законодавством України та Законом України Про виконавче провадження , який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку (Постанова ВСУ від 19 серпня 2014 року № 3-56гс14).

Згідно ст. 36 Закону України Про Іпотеку встановлено, що Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

-передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

-право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються:

-умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення;

-порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки;

-прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання:

-боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя;

-боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені декількома предметами іпотеки (у тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок окремого предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати (у тому числі шляхом позасудового врегулювання) виконання зобов`язання боржником та/або іпотекодавцем в частині, що залишилася невиконаною після завершення позасудового врегулювання за таким окремим предметом іпотеки.

Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням:

-за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем);

-за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).

Згідно ст. 37 Закону України Про Іпотеку встановлено, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Право іншої особи з вищим пріоритетом щодо строкового користування нерухомим майном, набутим у власність іпотекодержателем, зберігає чинність відповідно до умов договору, яким обумовлено таке користування. Права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.

До особи, яка на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включеного до іпотечного договору, набула право власності на предмет іпотеки (об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва та майнові права на них), розміщений на земельній ділянці, яка перебуває в оренді іпотекодавця, переходить право оренди на таку земельну ділянку, а зазначений договір про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включене до іпотечного договору, є документом, що посвідчує перехід права оренди земельної ділянки до нового власника предмета іпотеки і заміну особи орендаря у договорі оренди землі та підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Судом було встановлено, що виконавче провадження на примусове виконання рішення господарського суду Харківської області від 10 квітня 2014 року по справі № 922/279/14 відкрито не було.

Таким чином, суд встановив, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося не у порядку примусового виконання судового рішення, винесеного господарським судом Харківської області від 10 квітня 2014 року по справі № 922/279/14, а на підставі положень ст. 37 Закону України Про іпотеку , а тому твердження позивача про порушення порядку заміни стягувача у виконавчому провадженні є необґрунтованим та спростованим доказами, наявними у матеріалах справи.

Щодо заявлених позовних вимог про скасування реєстрації права власності на предмет іпотеки, в яких позивач посилається на ту обставину, що у випадку визнання недійсним оспорюваного правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, тобто у разі задоволення позову у частині оспорюваного правочину автоматично підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки.

Суд дійшов висновку, що дане твердження позивача є необґрунтованим та не може бути підставою для задоволення позову виходячи із наступного.

Порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно регулюється Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , зокрема главою IV зазначеного Закону.

Так, згідно ч. 1, 2, 5 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , встановлено випадки, у яких відбувається Відмова в державній реєстрації прав власності на нерухоме майно. Підстави для відмови в державній реєстрації прав згідно зазначеної норми є наступні обставини:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого ч. 3 ст. 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Згідно ч.ч. 1 - 4 ст. 25 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , встановлено порядок та підстави зупинення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а саме:

1. Проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта нерухомого майна. Про зупинення реєстраційних дій на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна. У разі наявності зареєстрованих заяв на проведення реєстраційних дій державний реєстратор, який здійснює розгляд таких заяв, невідкладно повідомляє про зупинення реєстраційних дій відповідних заявників.

2. Судове рішення або заява власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав.

3. Державний реєстратор приймає рішення про відновлення реєстраційних дій на підставі судового рішення про скасування судового рішення, що було підставою для прийняття рішення про зупинення проведення реєстраційних дій та/або судового рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій, зареєстрованих у Державному реєстрі прав. Державний реєстратор також приймає рішення про відновлення реєстраційних дій, якщо власником об`єкта нерухомого майна, яким подано заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, у строк, що не перевищує п`ятнадцяти календарних днів, не подано судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

4. Про відновлення реєстраційних дій (крім відновлення реєстраційних дій на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій) державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна. У разі наявності зареєстрованих заяв на проведення реєстраційних дій після прийняття рішення про відновлення реєстраційних дій загальний строк розгляду відповідних заяв продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.

Дослідивши надані сторонами докази, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позивачем не було надано до суду належних доказів того, що на момент здійснення оскаржуваних реєстраційних дій приватним нотаріусом ХМНО Лавіндою Н.О. існували передбачені ст. ст. 24, 25 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підстави для відмови або зупинення реєстраційних дій щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки згідно Договору Іпотеки № 014/02/3-1654/1-06 від 26 грудня 2006 року.

Окрім того, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно з підстав застосування наслідків недійсності правочину не підлягають задоволенню, так як на момент винесення цього рішення не існувало жодного рішення суду по цивільній чи кримінальній справі, яке набрало чинності, яким би вищевказаний Договір Іпотеки № 014/02/3-1654/1-06 від 26 грудня 2006 року та (або) додаткові угоди до нього були визнані недійсними. Як встановлено судом, підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину на підставі заявлених позовних вимог по даній справі відсутні.

Окрім того, згідно ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 154, 157, 258, 160, 261, 263, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ТОВ МЕГА ШАНС до ОСОБА_1 , ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЦЕНТРАЛ ФІНАНС , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінди Наталії Олександрівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , про визнання угоди недійсною та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в Харківський апеляційний суд через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складений 02.03.2021 року.

СУДДЯ