Ухвала
Іменем України
26 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 175/860/19
провадження № 61-2958ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 27 січня 2019 року в розмірі 64 000 доларів США, що станом на день укладення договору за курсом Національного банку України складало 1 729 280 грн.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що між ним та ОСОБА_2 27 січня 2019 року було укладено договір позики, що підтверджено розпискою відповідача про отримання позики в сумі 64 000 доларів США, що станом на час укладення договору за курсом Національного банку України складало 1 729 280 грн, з терміном поверненням грошових коштів до 01 березня 2019 року. Відповідач не виконав свого зобов`язання за договором та в узгоджені сторонами строки позичених коштів не повернув. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив задовольнити позов.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 18 травня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики в розмірі 1 729 280 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з доведеності факту укладення договору позики та отримання відповідачем грошових коштів, а також з обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1
ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 18 травня 2020 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 18 травня 2020 року.
ОСОБА_2 також подав до апеляційного суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 192/2257/19 за його позовом до ОСОБА_1 про визнання умов договору позики недійсними.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року клопотання ОСОБА_2 задоволено. Зупинено провадження в цій справі до набрання законної сили рішенням у справі № 192/2257/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання умов договору позики недійсними.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2019 року відкрито провадження у справі № 192/2257/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання умов договору позики недійсними. Правовідносини у справі № 192/2257/19, як і в цій справі, стосуються зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 27 січня 2019 року. Таким чином, результати розгляду справи № 192/2257/19 безпосередньо впливатимуть на вирішення цієї справи, а тому провадження в цій справі необхідно зупинити до набрання законної сили рішенням у справі № 192/2257/19.
22 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувана ухвала апеляційного суду є необґрунтованою, оскільки підстави для зупинення провадження у справі відсутні. Матеріали цієї справи дають можливість розглянути позов по суті. Апеляційний суд не проаналізував предмети позовів у цій справі та у справі № 192/2257/19 і не зазначив обставин, які давали б підстави для висновку, що наявність спору у справі про визнання умов договору позики недійсними виключає можливість розгляду цієї справи.
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 3 частини першої статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження допускається лише тоді, коли розглядати справу далі неможливо. Ця підстава зупинення застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі і рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 травня 2020 року у справі № 916/2739/19.
Апеляційним судом встановлено, що у грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Солонянського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про визнання умов договору позики недійсними.
Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2019 року відкрито провадження у справі № 192/2257/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання умов договору позики недійсними.
Предметом розгляду у справі № 192/2257/19, як і в цій справі, є зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 27 січня 2019 року.
Встановивши, що дійсність договору позики від 27 січня 2019 року, що є предметом розгляду у справі № 192/2257/19 має суттєве значення для цієї справи, так як результати розгляду вказаної справи безпосередньо впливатимуть на вирішення цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зупинення провадження в цій справі.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно зупинив провадження у справі, оскільки матеріали цієї справи дають можливість розглянути справу, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Надання доказів є правом сторін. Натомість, за частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання .
Аргументи заявника про те, що апеляційний суд не проаналізував предмети позовів у цій справі та у справі № 192/2257/19 і не зазначив обставин, які давали б підстави для висновку про необхідність зупинення провадження у справі, є неспроможними, оскільки суд вказав, що: 1) предметом розгляду у справі № 192/2257/19, як і в цій справі, є зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 27 січня 2019 року; 2) дійсність договору позики від 27 січня 2019 року, що є предметом розгляду у справі № 192/2257/19, має суттєве значення для цієї справи, так як результати розгляду вказаної справи безпосередньо впливатимуть на вирішення цієї справи.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції , пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії ).
Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 26.02.2021 |
Оприлюднено | 09.03.2021 |
Номер документу | 95344458 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Стрільчук Віктор Андрійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні