Ухвала

від 24.03.2021 по справі 2-3189/12

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 2-3189/12

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань - Винник С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Артемчука Тараса Володимировича про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду закордон України у зведеному виконавчому провадженні № 56269106 від 24 квітня 2018 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу, інфляційних втрат, три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та понесених судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

До Печерського районного суду м. Києва надійшло вказане подання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , в обґрунтування якого вказано, що останнім не виконуються зобов`язання перед стягувачем ОСОБА_2 у зведеному виконавчому провадженні № 56269106, у межах якого прийняті до виконання виконавчі документи, видані на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 вересня 2016 року (з урахуванням рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року) у справі № 757/5781/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми у розмірі 224 633, 27 грн та судового збору у розмірі 2 246, 33 грн; рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року у справі № 757/61607/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми інфляційних втрат в розмірі 80 620, 46 грн, трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 19 440, 94 грн та стягнення витрат по сплаті судового збору 1 280, 15 грн; рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2013 року у справі № 2-3189/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми основної заборгованості - 278 600, 00 грн, трьох відсотків річних - 13 595, 89 грн та судового збору у розмірі 2 922, 00 грн; рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2018 року у справі № 757/23170/18-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 16 296, 49 грн та суму судового збору у розмірі 704, 80 грн; рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року у справі № 757/23217/19-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 25 890, 17 грн, що складається з суми інфляційних втрат - 18 700, 00 грн та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - 7 190, 17 грн, суму судового збору в розмірі 627, 40 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000, 00 грн, що разом складає 4 627, 40 грн; рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2020 року у справі № 757/66556/19-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 13 864, 92 грн та суму судового збору у розмірі 769, 00 грн.

Обґрунтовуючи подання, приватний виконавець зазначив, що боржник ухиляється від виконання вказаних рішень, про існування зведеного виконавчого провадження боржнику достеменно відомо, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, фактами звернень сторони боржника із апеляційними скаргами на судові рішення за поданнями виконавця, участю представника боржника у судових розглядах, фатом ознайомлення представника ОСОБА_1 з матеріалами провадження. Заявник стверджує, що рішення судів залишаються не виконаними, проте, маючи можливість його виконати, жодних дій боржником не здійснено.

Положенням цивільного процесуального закону, а саме частиною першою ст. 441 ЦПК України визначено, що ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

У судове засідання приватний виконавець не з`явився, про розгляд подання повідомлений належним чином, через Відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (загальна канцелярія суду) 24 березня 2021 року подано заяву про розгляд справи за його відсутності, подання підтримує та просить задовольнити.

Суд, вивчивши подання, дослідивши копії матеріалів виконавчого провадження, що містяться у матеріалах справи, та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

В ході проведення виконавчих дій виконавцем перевірено майновий стан боржника та виявлено належне йому майно, на яке можливо звернути стягнення, а саме дві земельні ділянки за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Соболівка, Забуянська сільська рада - земельна ділянка площею 0, 25 га, кадастровий номер 3222782304:04:004:0044, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельна ділянка площею 0,1251 га, кадастровий номер 3222782304:04:004:0037, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Грошових коштів або будь-якого іншого майна, що зареєстровано за боржником не виявлено.

Вищезазначені земельні ділянки описано та арештовано, про що виконавцем складено постанову про опис та арешт майна боржника від 11 червня 2018 року.

В порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження земельні ділянки оцінено та передано на реалізацію відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (зі змінами).

Вищезазначені земельні ділянки тричі не продано на електронних торгах, про що організатором ДП СЕТАМ складено відповідні протоколи від 08 серпня 2018 року, 30 серпня 2018 року та 24 вересня 2018 року.

Відповідно до положень статті 61 Закону у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів.

За таких обставин листом від 01 жовтня 2018 року № 624 стягувачу запропоновано залишити за собою нереалізоване майно, а саме дві земельні ділянки за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Соболівка, Забуянська сільська рада - земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 3222782304:04:004:0044, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельна ділянка площею 0,1251 га, кадастровий номер 3222782304:04:004:0037, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за ціною третіх електронних торгів - 119 840, 00 грн та 51 030, 00 грн відповідно.

Листом від 11 жовтня 2018 року стягувач відмовився від вказаної пропозиції, що згідно з положеннями пункту 5 частини четвертої статті 59, частини сьомої статті 61 Закону стало підставою для зняття арешту з майна боржника.

Згідно з вимогами стаття 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як визначено частиною шостою статті 48 Закону стягнення на майно боржника звертається у розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у справі № 2-3189/12 задоволено подання Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у частині визначення частки майна боржника ОСОБА_1 у розмірі 1/2 у майні, а саме: квартира АДРЕСА_1 ; нежитлова будівля - приміщення лазні, загальною площею 182, 0 кв м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 5521446); домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна 7649835); домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна 7711092); кочегарка, загальною площею 87,2 кв м за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер майна: 14896863); контора, загальною площею 199,4 кв м за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер майна 18785031); транспортний засіб CITROEN BERLINGO, вантажний малотоннажний фургон-В, 2005 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN / номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 - на підставі свідоцтва НОМЕР_3 від 10 вересня 2009 року; транспортний засіб RANGE ROVER 4.2, легковий універсал-В, 2007 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_4 , VIN / номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5 ; транспортний засіб LAND ROVER DEFENDER, легковий універсал-В, 2007 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_6 , VIN / номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_7 ; транспортний засіб ЗАЗ 110557, вантажний малотоннажний пікап-В, 2004 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_8 , VTN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_9 ; транспортний засіб MERCEDES-BENZ CL 600, легковий купе-В, 2000 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_10 , VIN / номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_11 , яким він володіє спільно з ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_12 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).

Належні боржнику транспортні засоби оголошені у розшук, однак поліцією розшукані не були.

08 жовтня 2020 року приватним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_7 . У дворі будинку, на паркувальному майданчику виявлено транспортний засіб MERCEDES-BENZ CL 600, номер кузова НОМЕР_11 , який перебував у розшуку згідно з постановою від 16 квітня 2018 року (постанова щодо боржника ОСОБА_3 ). Разом з тим, на автомобілі замість номерного знаку НОМЕР_10 встановлено інший номерний знак - НОМЕР_13 , про що за участю понятих та представника стягувача складено постанови про опис та арешт майна від 08 жовтня 2020 року та передано транспортний засіб на штрафмайданчик ДП СЕТАМ для подальшої реалізації на відкритих торгах.

Приватний виконавець наполягає на висновку, що заміна номерного знаку транспортного засобу, який оголошено у розшук, вказує на направленість таких дій боржника на неможливість та/або утруднення їх виявлення поліцією чи засобами автоматичної фіксації, а відтак і на ухилення від виконання рішення суду.

Також при примусовому виконанні приватним виконавцем встановлено наявність у боржника рахунків в АТ КБ ПриватБанк , виписки з яких за період з 28 листопада 2015 року (дата набрання законної сили рішенням у справі № 757/5781/15-ц) по 19 лютого 2018 року свідчать про оборот грошових коштів боржника, у тому числі видаткові операції на загальну суму 735 453, 36 грн, які не направлені на погашення заборгованості за рішеннями суду.

Також виконавцем отримано виписку за рахунками ОСОБА_1 у АТ Універсал Банк , що свідчить про здійснення ним видаткових операцій за період з 19 лютого 2018 року по 10 червня 2020 року на загальну суму 2 000 152, 72 грн. Таким чином ОСОБА_1 мав реальну можливість виконати рішення судів, що ним не було зроблено.

З вересня 2016 року по лютий 2018 року боржник періодично виїжджав за межі України (відповідь Державної прикордонної служби України від 01 березня 2018 року №0.184-10652/0/15-18).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 березня 2018 року у справі № 2-3189/12 тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон громадянину ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2014 року № 2-3189/12, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми основної заборгованості - 278 600, 00 грн; три відсотки річних - 13 595, 89 грн; а всього 292 195, 89 грн, та судового збору у розмірі 2 922, 00 грн.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року зазначену ухвалу скасовано. Як зазначалося в апеляційній скарзі, боржник жодного документу про відкриття виконавчого провадження, необхідності сплатити борг, або будь-яких інших приписів (викликів) від державного виконавця він не отримував. Не заперечував цієї обставини і державний виконавець, оскільки у поданні зазначено, що всі конверти, що направлялись боржнику повернулися на адресу відділу ДВС із відміткою за закінченням терміну зберігання . Також суд зазначає, що неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання можуть бути однією з підстав для відмови у задоволенні клопотання.

Тобто боржник вже тимчасово обмежувався у праві виїзду за кордон, однак таке рішення суду було скасовано за ініціативи боржника з вищенаведених підстав.

Після цього боржник так само не отримував від виконавців поштову кореспонденцію, не вживав жодних заходів щодо виконання рішень судів, у тому числі й у справі № 2-3189/12, виконавчими провадження не цікавився.

Разом з тим, ОСОБА_1 продовжував здійснювати поїздки закордон, що свідчить отримана через Автоматизовану систему виконавчих проваджень інформація Державної прикордонної служби України щодо перетину боржником державного кордону за період з 18 лютого 2018 року по 11 січня 2021 року.

Перешкоджання виконанню рішення суду шляхом невиконання покладених на нього Законом обов`язків підтверджується постановою Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2018 року у справі № 756/5317/18, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення штрафу.

Варто зауважити, що після проведення опису та арешту 1/2 частки транспортного засобу MERCEDES-BENZ CL 600, номер кузова НОМЕР_11 , боржником ОСОБА_1 через представника подано скаргу на відповідну постанову про опис та арешт майна боржника, у задоволенні якої судом відмовлено (ухвала Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2021 року у справі №757/5781/15-ц, суддя Волкова С. Я.).

Також 13 січня 2021 року представник боржника ОСОБА_4 ознайомився з матеріалами зведеного виконавчого провадження № 56269106 від 24 квітня 2018 року, що підтверджується його розпискою на обліковій картці на зведене виконавче провадження.

Разом з тим, до цього часу боржником не вчинено жодних дій, направлених на виконання рішень судів, не надано будь-яких пояснень щодо причин їх невиконання.

Згідно з пунктом 5 частини п`ятої ст. 19 Закону України Про виконавче провадження , боржник зобов`язаний своєчасно з`являтися на вимогу виконавця.

Відповідно до пункту 6 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження , боржник зобов`язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до судової практики Європейського суду, судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у праві Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy), №36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovak, № 2132/02 від 13 червня 2006 року, Ліпісвіцька проти України , заява № 11944/05, рішення від 12 травня 2011 року).

Гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина процесу в розумінні статті 6 Конвенції ( Іммобільяре Саффі проти Італії , заява 22774/93, 28 липня 1999 року, § 63; Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року, § 40).

Стаття 124 Конституції України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною права на суд, а ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (рішення Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року). Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав і обов`язків. Таким чином, одним з аспектів права на суд є право на доступ до нього, тобто право подавати позов з приводу цивільно-правових питань. Однак таке право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із стороні.

Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Відповідно до статті 18 Закону України Про виконавче провадження , виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною другою, третьою вказаної статі Закону визначено обов`язки та повноваження виконавця під час здійснення виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 19 частини другої статті 18 Закону України Про виконавче провадження , у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виникає право у державного, приватного виконавця звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Вирішуючи питання про задоволення чи відмову у задоволенні подання, суд має перевірити вчинення державним, приватним виконавцем при примусовому виконанні судового рішення всіх можливих виконавчих дій, та з`ясувати наявність доказів, які б свідчили, що боржник умисно ухиляється від виконання рішення суду.

Відповідно до пункту 5 частини першої, частини другої статті 6 Закону України Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України , громадянинові який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) - до виконання зобов`язань.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Майнові відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників, що означає здатність нести юридичну відповідальність за рахунок власного майна.

Оскільки, відповідно до положень статті 441 ЦПК України подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим більше, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом.

Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов`язань, а не за наявність факту їх невиконання.

При цьому, під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов`язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі Гочев проти Болгарії Європейський суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою Напияло проти Хорватії (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою Луордо проти Італії (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою Рінер проти Болгарії , § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (згадуване вище рішення Європейського Суду за справою Рінер проти Болгарії , § 124 і згадуване вище рішення Європейського Суду Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою Сіссаніс проти Румунії ), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 року за справою Ле Конт, Ван Лейвені Де МейерепротиБельгії (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60).

Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Звертаючись до суду із поданням про обмеження виїзду боржника за кордон України, приватний виконавець обґрунтував звернення до суду тим, що у порядку примусового виконання проводяться заходи щодо забезпечення виконання рішення суду, проте боржник ОСОБА_1 , достеменно знаючи про зведене виконавче провадження, свідомо ухиляється від виконання покладених нього Законом обов`язків та виконання рішень, тобто ухиляється від його виконання, що полягає у наступному: декларація про доходи та майно боржника та притягнення його до адміністративної відповідальності не подана, вимоги виконавця щодо забезпечення своєчасного та у повному обсязі вчинення виконавчих дій не виконані, проте він має можливість повного виконання рішень судів, про що свідчать виписки з рахунків боржника у банківських установах, і приховує належне йому на праві спільної сумісної власності майно.

Суд приходить до висновку, що боржник свідомо ухиляється від виконання зобов`язання, сума боргу залишається несплаченою, і обставини, які склалися, свідчать, що боржник свідомо намагається ухилитися від виконання.

На підставі вищенаведеного, керуючись положеннями Конституції України, Законом України Про виконавче провадження , Законом України Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України , ст. 1-33, 352-355, 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Подання задовольнити.

Тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_14 ) до повного виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 вересня 2016 року (з урахуванням рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року) у справі № 757/5781/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми у розмірі 224 633, 27 грн та судового збору у розмірі 2 246, 33 грн; рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року у справі № 757/61607/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми інфляційних втрат в розмірі 80 620, 46 грн, трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 19 440, 94 грн та стягнення витрат по сплаті судового збору 1 280, 15 грн; рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2013 року у справі № 2-3189/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми основної заборгованості - 278 600, 00 грн, трьох відсотків річних - 13 595, 89 грн та судового збору у розмірі 2 922, 00 грн; рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2018 року у справі № 757/23170/18-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 16 296, 49 грн та суму судового збору у розмірі 704, 80 грн; рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року у справі № 757/23217/19-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 25 890, 17 грн, що складається з суми інфляційних втрат - 18 700, 00 грн та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - 7 190, 17 грн, суму судового збору в розмірі 627, 40 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000, 00 грн, що разом складає 4 627, 40 грн; рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2020 року у справі № 757/66556/19-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 13 864, 92 грн та суму судового збору у розмірі 769, 00 грн.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.

Суддя І. В. Литвинова