Рішення

від 22.03.2021 по справі 278/2777/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 278/2777/16-ц

Провадження №2/278/179/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року Житомирський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді - Зубчук І.В.,

секретаря с/з - Подорожньої А.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідачів - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом в якому просить:

-зобов`язати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні присадибної земельної ділянки площею 0,1417 га. по АДРЕСА_1 шляхом: -відновлення частини паркану уздовж АДРЕСА_1 , де були ворота; -відбудови дерев`яного сараю, який знаходиться на земельній ділянці позивачки; -відбудови дерев`яного сараю, який знаходиться на земельній ділянці позивачки; -відновлення і встановлення металевих воріт та калітки; -звільнення земельної ділянки позивачки від фундаменту і сміття, будівельних відходів. Також позивач просить відновити первісні зовнішні межі присадибної земельної ділянки та стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача моральну шкоду в сумі 20000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що її мамі ОСОБА_6 належала на праві власності 1/2 частина жилого будинку та присадибної земельної ділянки площею 0,1417 га. по АДРЕСА_1 . У вересні 2014 року ОСОБА_6 подарувала свою частину майна позивачу. В сусідньому домоволодіння АДРЕСА_1 проживав дядько позивачки ОСОБА_7 , який в подальшому продав свій будинок ОСОБА_5 .

У травні 2015 року відповідачі знесли дерев`яний паркан позивача, проникли на її подвір`я, зрізали замок на воротах та почали їздити власним транспортним засобом через її приватну земельну ділянку, в наслідок чого самовільно захопили частину її земельної ділянки площею 0,014 га. та порушують права власника нерухомого майна.

Ухвалою суду від 30 листопада 2016 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 30 листопада 2016 року (а.с.45 том 1).

Ухвалою суду від 28 лютого 2017 року закрито підготовче засідання у вищевказаній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 годину 30 хвилин 12 квітня 2017 року (а.с.60-52 том 1).

Представник позивача позов підтримав повністю та просив його задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві та пояснив, що відповідачі самовільно зайняли частину земельної ділянки ОСОБА_3 та влаштували проїзд до своєї земельної ділянки, у зв`язку з чим просив задовольнити позов і стягнути з відповідачів в солідарному порядку 20000 гривень моральної шкоди та судові витрати.

Відповідачі та їх представник позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, в своїх поясненнях зазначили, що позов є надуманим та необґрунтованим, так як позивач не надала будь-яких доказів на підтвердження вчинення відповідачами будь-яких дій, зазначених в позові з приводу порушення її права на користування земельною ділянкою.

Окрім того посилаються на покази свідків зі сторони відповідачів, які свідчили, що проїзд між житловими будинками сторін існував, оскільки виїзду на АДРЕСА_2 на даний час не має можливості зробити у зв`язку з комунікаційними спорудами, а саме наявністю газової труби.

Суд вислухавши учасників справи, свідків, оцінивши зібрані по справі докази в сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням 7 сесії 5 скликання Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 19 січня 2007 року безкоштовно у приватну власність ОСОБА_8 передано земельну ділянку у межах населеного пункту, а саме в АДРЕСА_1 , площею 0,1425 га., для обслуговування житлового будинку (а.с.9 том 1), а рішенням 6 сесії 6 скликання Іванівської сільської ради Житомирського району від 12 серпня 2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо вищевказаної земельної ділянки (а.с.12 том 1).

За договором дарування від 13 вересня 2014 року ОСОБА_9 передала безоплатно у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,1417 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19-21 том 1), на підставі якого видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1822083000:02:001:0642 (а.с.23 том 1).

Відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 13 вересня 2014 року ОСОБА_9 передала безоплатно у власність ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.24-27 том 1).

Рішенням 4 сесії 5 скликання Іванівської сільської ради Житомирського району від 06 жовтня 2006 року ОСОБА_10 безкоштовно у приватну власність передана земельна ділянка площею 0,16 га., яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.114 том 1), на підставі якого видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер кадастровий номер 1822083000:02:001:0217, (а.с.108 том 1).

За договорами купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку від 21 серпня 2014 року ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_5 у власність земельну ділянку площею 0,16 га., кадастровий номер 1822083000:02:001:0217, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.248-250 том 1) та житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.75-79 том 2).

Отже судом встановлено, що обидві земельні ділянки на момент укладення цивільно-правових угод були сформовані, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру України, присвоєно кадастрові номери 1822083000:02:001:0642 та 1822083000:02:001:0217.

Відповідно до висновку судового експерта Ткач О.Ю. №29-Е/18 від 11 квітня 2018 року, призначеної на підставі ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2017 року межа земельної ділянки між домоволодінням АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 порушена землекористувачем домоволодіння АДРЕСА_3 (а.с.198-228 том 1).

Аналіз експертного висновку та норм чинного законодавства, дозволяють зробити висновок про необхідність врегулювання виниклих правовідносин та часткового відновлення порушених прав позивача.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 дали аналогічні покази та пояснили, що житловий будинок АДРЕСА_1 був подарований ОСОБА_9 своїй дочці ОСОБА_3 , яка проживає в ньому зі своєю родиною. Приватизацією земельної ділянки займалась ОСОБА_9 , а тому під час виготовлення технічної документації як і годиться усі сусіди погодили межі земельної ділянки. Будинок АДРЕСА_3 належав їх родичам, а тому жодних спорів про проїзд чи прохід між ними не виникало. Після продажу будинку АДРЕСА_3 його власником ОСОБА_13 новому власнику ОСОБА_14 почали виникати скандали, а саме через проїзд через земельну ділянку. ОСОБА_15 самовільно зніс дерев`яний сарай позивача, загорожу, вивіз свої блоки на її ділянку та захватив 4 метри земельної ділянки позивачки для повноцінного проїзду автомобілем від свого житлового будинку.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що його бабуся ОСОБА_16 подарувала свій будинок АДРЕСА_3 йому, і так як вони були родичами між ними не виникали спори щодо проходу їх земельними ділянками. Після того як свідок продав свій будинок ОСОБА_14 виникли сварки між новими співвласниками будинків.

Свідок ОСОБА_17 пояснила, що коли вони придбали будинок АДРЕСА_3 , колишній власник пояснив, що можна користуватися проходом між будинком АДРЕСА_1 ,показав межі земельної ділянки.

Свідок ОСОБА_18 є сусідом відповідачів та пояснив, що проїзд між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 існував, оскільки тоді як будувалися дані будинки вулиці Фруктової ще не було, а тому проїзду до неї не було. На даний час відповідач не зможе утворити виїзд на АДРЕСА_2 , так як там проходить газова труба.

Свідок ОСОБА_19 є сусідом та пояснив, що першим будувався по АДРЕСА_2 , а саме з 1989 року. Окрім того відповідаючи на запитання пояснив, що проїзду між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 не існувало, оскільки там був забор.

Свідок ОСОБА_20 будучи землевпорядником Іванівської сільської ради Житомирського району в судовому засіданні пояснила, що власниками житлових будинків АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 буди родичі, а тому під час їх проживання жодних конфліктів з приводу проїзду між земельними ділянками у них не виникало. Після зміни власників житлових будинків почали виникати спори щодо проїзду від будинку АДРЕСА_3 по земельній ділянці, яка належить позивачу. На письмові заяви сторін сільською радою надавались відповіді, що питання проїзду має вирішитися шляхом добровільного підписання сервітуту між сторонами. На даний час питання проїзду так і не вирішено між сторонами, хоча відповідачі мають повноцінний виїзд на АДРЕСА_2 , про що і зазначено в державному акті останніх.

Відповідачі, як власники сумісної земельної ділянки по відношенню до земельної ділянки позивача, зобов`язані були вживати всіх необхідних та обачливих заходів, з метою усунення перешкоди в користуванні позивачем належною їй земельною ділянкою, не допустити можливості настання негативних наслідків від користування нею.

Іншим шляхом позивач позбавлена можливості відновити свої порушені права.

У статті 91 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України зазначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частин першої та третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

У статті 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ судам роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором(частина перша статті 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на вищезазначене та враховуючи, що площа фактичного користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 становить 0,1093 га., площа земельної ділянки згідно Державного акту 0,1417 га., площа фактичного користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 становить 0,1715 га., площа земельної ділянки за договором купівлі-продажу становить 0,16 га., самовільно зайнята частина земельної ділянки площею 0,0324 га., належної позивачу, а тому позовні вимоги останньої підлягають до часткового задоволення шляхом зобов`язання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні присадибною земельною ділянкою площею 0,1417 га., кадастровий номер 1822083000:02:001:0642, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 шляхом відновлення первісних зовнішніх меж присадибної земельної ділянки, відновлення частини паркану уздовж АДРЕСА_1 , відновлення та встановлення металевих воріт та хвіртки за власний рахунок.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, позивачем не виконано вимогу ч.1 ст.81 ЦПК України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог та не надано доказів щодо вчинення саме відповідачами знесення дерев`яного сараю, який розташовувався на її земельній ділянці, знесення металевих воріт та хвіртки, виникнення сміття та приналежність будівельних матеріалів останнім, що також не знайшло свого підтвердження показами свідків, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині не підлягають задоволенню, так як рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Згідно до роз`яснення Пленуму Верховного Суду України в п.2, 3 постанови Пленуму від 31 березня 1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 25 травня 2001 р. №5, від 27 лютого 2009 р. №1) - спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону Про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 20000 гривень.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з проведенням експертиз.

Статтею 59 Конституції України гарантується право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач на підтвердження стягнення судових витрат надав: договір про надання правової допомоги представником у цивільній справі від 10 січня 2019 року (а.с.143 том 2), ордер серії ЖТ №49373 від 10 січня 2019 року (а.с.144 том 2), довідку про вартість послуг представника позивача у цивільній справі у 2019-2021 р.р. (а.с.128129 том 3), квитанцію про оплату адвокатських послуг на суму 8280 гривень від 02 березня 2021 року (а.с.130 том 3), Додаткову угоду №1 від 02 березня 2021 року до Договору від 10 січня 2019 року (а.с.131 том 3).

На думку суду розмір витрат в сумі 8200 гривень на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для відповідача та не спростований учасниками провадження.

Питання щодо судових витрат суд вирішує з урахуванням положень ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.16, 22, 23, 328, 376, 392 ЦК України, ст.ст.4, 12, 82, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні присадибною земельною ділянкою площею 0,1417 га., кадастровий номер 1822083000:02:001:0642, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 шляхом відновлення первісних зовнішніх меж присадибної земельної ділянки, відновлення частини паркану уздовж АДРЕСА_1 за власний рахунок.

Стягнути з ОСОБА_4 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 (код РНОКПП НОМЕР_2 ) в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 (код РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати при подачі позову у сумі 1104 гривень, оплата оголошення в газети Житомирщина про виклик в судове засіданні в сумі 360 гривень, судові витрати по сплаті вартості проведеної експертизи у сумі 5043 гривень, витрат на правничу допомогу у сумі 8280 гривень, а всього на загальну суму 14787 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Рішення може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклик) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 02 квітня 2021 року.

Суддя: І. В. Зубчук