Постанова

від 09.06.2021 по справі 278/2777/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/2777/16-ц Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В.

Категорія 47 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді: Миніч Т.І.

суддів: Трояновської Г.С.,

Павицької Т.М.

секретаря

судового засідання Лісової Т.С.

з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 поданої через представника ОСОБА_3

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Зубчук І.В.

у цивільній справі № 278/2777/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом. Просила зобов`язати відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні присадибною земельною ділянкою площею 0,1417 га. по АДРЕСА_1 шляхом: - відновлення частини паркану уздовж АДРЕСА_1 , де були ворота; - відбудови дерев`яного сараю, який знаходиться на земельній ділянці позивачки; - відбудови дерев`яного сараю, який знаходиться на земельній ділянці позивачки; - відновлення і встановлення металевих воріт та калітки; - звільнення земельної ділянки позивачки від фундаменту і сміття, будівельних відходів та відновити первісні зовнішні межі присадибної земельної ділянки; стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь позивачки моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн. В обґрунтування поданого позову зазначала, що її матері ОСОБА_5 належала на праві власності 1/2 частина жилого будинку та присадибної земельної ділянки площею 0,1417 га. по АДРЕСА_1 . У вересні 2014 року ОСОБА_5 подарувала свою частину нерухомого майна позивачці. В сусідньому домоволодіння АДРЕСА_1 проживав дядько позивачки ОСОБА_6 , який в подальшому продав свій будинок ОСОБА_2 .

У травні 2015 року відповідачі знесли дерев`яний паркан позивачки, проникли на її подвір`я, зрізали замок на воротах та почали їздити власним транспортним засобом через її приватну земельну ділянку, внаслідок чого самовільно захопили частину її земельної ділянки площею 0,014 га. та порушують її права як власника нерухомого майна.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22 березня 2021 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні присадибною земельною ділянкою площею 0,1417 га., кадастровий номер 1822083000:02:001:0642, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 шляхом відновлення первісних зовнішніх меж присадибної земельної ділянки, відновлення частини паркану уздовж АДРЕСА_1 за власний рахунок.

Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_4 судові витрати при подачі позову у сумі 1104,00 грн., оплату оголошення в газети Житомирщина про виклик в судове засіданні в сумі 360,00 грн., судові витрати по сплаті вартості проведеної експертизи у сумі 5043,00 грн., витрати на правничу допомогу у сумі 8280,00 грн., а всього на загальну суму 14 787,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

У поданій через представника ОСОБА_3 апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На думку апелянтів, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а його висновки не відповідають обставинам справи. Зокрема вказують, що до складу земельної ділянки позивача незаконно було включено проїзд (землю загального користування). В державному акті на земельну ділянку позивача не зазначено про межування із проїздом, що суперечить державному акту на земельну ділянку відповідачів, який був виданий на 5 років раніше. Отже, в той час як технічна документація на земельну ділянку позивача лише виготовлялась, відомості про межі, площу та координати земельної ділянки відповідача вже були внесені до Державного земельного кадастру, а тому, саме координати земельної ділянки позивача накладаються на координати земельної ділянки відповідача, оскільки внесені до Держгеокадастру значно пізніше, ще пізніше було зареєстровано право власності. Після купівлі відповідачами будинку та земельної ділянки, зі сторони позивача почали створюватись перешкоди у користуванні землею загального користування (проїздом). Іванівською сільською радою Житомирського району на запит відповідачів було надано план розташування жилих будинків та земельних ділянок в межах с. Іванівка Житомирського району, згідно якого проїзд як земля загального користування існує. Цільове призначення проїзду не змінювалось, окреме рішення про передачу землі загального користування у приватну власність Іванівською сільською радою не приймалось. Тому, на думку апелянтів, проїзд переданий у приватну власність. Крім того, вважають, що необґрунтованою та бездоказовою є вимога про відновлення паркану, металевих воріт та хвіртки, оскільки жодним доказом не встановлені будь які дії відповідачів, спрямовані на руйнування або демонтаж вказаних частин огорожі земельної ділянки та не конкретизовано, який саме паркан необхідно відновити, в якій частині земельної ділянки, з якого матеріалу та якого розміру повинен бути такий паркан . Також апелянти , вказують, що висновок експерта є невірним, оскільки з незрозумілих причин експерт включила до земельної ділянки відповідача у площу фактичного використання землю загального користування (проїзд), безпідставно збільшивши площу з 0,16 га. до 0,1715 га. Крім того, клопотання представника позивача про призначення судової земельно-технічної експертизи розглянуто без участі відповідачів, а судового експерта Ткач О.Ю. призначено без заслуховування думки інших учасників справи.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням 7 сесії 5 скликання Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 19 січня 2007 року безкоштовно у приватну власність ОСОБА_7 передано земельну ділянку у межах населеного пункту, а саме в АДРЕСА_1 , площею 0,1425 га., для обслуговування житлового будинку. Рішенням 6 сесії 6 скликання Іванівської сільської ради Житомирського району від 12 серпня 2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо вищевказаної земельної ділянки (а.с.9,12 том 1), на підставі якого видано Державний акт на право власності на земельну ділянку та присвоєно кадастровий номер 1822083000:02:001:0642(а.с.19-21,23 том 1).

За договором дарування від 13 вересня 2014 року ОСОБА_8 передала безоплатно у власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,1417 га., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 13 вересня 2014 року ОСОБА_8 передала безоплатно у власність ОСОБА_4 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.24-27 том 1).

Рішенням 4 сесії 5 скликання Іванівської сільської ради Житомирського району від 06 жовтня 2006 року ОСОБА_9 безкоштовно у приватну власність передана земельна ділянка площею 0,16 га., яка розташована по АДРЕСА_1 , на підставі якого видано Державний акт на право власності на земельну ділянку та присвоєно кадастровий номер 1822083000:02:001:0217(а.с.108,114 том 1).

За договорами купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку від 21 серпня 2014 року ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,16 га., кадастровий номер 1822083000:02:001:0217, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.248-250 том 1) та житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.75-79 том 2).

Отже судом встановлено, що обидві земельні ділянки на момент укладення цивільно-правових угод були сформовані, відомості про них внесені до Державного земельного кадастру України, присвоєно кадастрові номери 1822083000:02:001:0642 та 1822083000:02:001:0217. Угоди про набуття сторонами у власність суміжних ділянок є чинними.

Відповідно до висновку судового експерта Ткач О.Ю. №29-Е/18 від 11 квітня 2018 року, складеного на виконання ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2017 року, межа земельної ділянки між домоволодінням АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 порушена землекористувачем домоволодіння АДРЕСА_2 (а.с.198-228 том 1).

Тому аналіз експертного висновку та норм чинного законодавства, надали підстави суду зробити висновок про необхідність врегулювання виниклих спірних правовідносин та часткового відновлення порушених прав позивача.

Так, відповідачі, як власник і користувач суміжної земельної ділянки по відношенню до земельної ділянки позивача, зобов`язані були вживати всіх необхідних та обачливих заходів, з метою усунення перешкоди в користуванні позивачем належною їй земельною ділянкою, не допустити можливості настання негативних наслідків від користування нею.

Іншим шляхом позивач позбавлена можливості відновити свої порушені права.

У статті 91 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України зазначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частин першої та третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

У статті 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ судам роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором(частина перша статті 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на викладене та враховуючи, що площа фактичного користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ( ОСОБА_4 ) становить 0,1093 га., хоча площа цієї земельної ділянки згідно Державного акту мала становити 0,1417 га.; площа фактичного користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 ( ОСОБА_2 ) становить 0,1715 га., хоча площа цієї земельної ділянки за договором купівлі-продажу становить 0,16 га., то самовільно зайнята частина земельної ділянки, належної позивачу, складає 0,0324 га. А тому суд правильно вважав, що вимоги позивачки в частині відновлення порушених відповідачами меж підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з проведенням експертиз.

Статтею 59 Конституції України гарантується право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач на підтвердження стягнення судових витрат надала: договір про надання правової допомоги представником у цивільній справі від 10 січня 2019 року (а.с.143 том 2), ордер серії ЖТ №49373 від 10 січня 2019 року (а.с.144 том 2), довідку про вартість послуг представника позивача у цивільній справі у 2019-2021 р.р. (а.с.128129 том 3), квитанцію про оплату адвокатських послуг на суму 8280 гривень від 02 березня 2021 року (а.с.130 том 3), Додаткову угоду №1 від 02 березня 2021 року до Договору від 10 січня 2019 року (а.с.131 том 3).

На думку суду розмір витрат в сумі 8200,00 грн. на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для відповідача та не спростований учасниками провадження.

Разом з тим, суд помилково зазначив у рішенні про солідарне стягнення судових витрат. Тому в цій частині рішення підлягає зміні шляхом зміни способу їх стягнення на стягнення у рівних частинах.

В іншій частині підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 березня 2021 року змінити в частині розподілу судових витрат, замінивши спосіб стягнення із солідарного на стягнення в рівних частинах.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього дня протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 11.06.2021 року.