Постанова

від 06.04.2021 по справі 142/632/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 142/632/18

Провадження № 22-ц/801/238/2021

Категорія: 17

Головуючий у суді 1-ї інстанції Щерба Н. Л.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 рокуСправа № 142/632/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Панасюка О.С., секретар Ліннік Я.С., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2020 року, ухвалене суддею Щерба Н.Л. в смт Піщанка, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Миролюбівської сільської ради Піщанського району Вінницької області, третя особа - Тульчинська районна державна адміністрація Вінницької області, про зобов`язання вчинити дії,

встановив :

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив: - зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області виділити йому в натурі земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу (резерву) державної власності, розташовану за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області у розмірі 2,238 га; - зобов`язати Миролюбівську сільську раду Піщанського району Вінницької області надати йому викопіровку із плану землеустрою земельних часток (паїв) в КСП ім. К.Маркса с. Миролюбівка Піщанського району Віннницької області, земель запасу та резервного фонду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 04.02.2009 визнано за позивачем право власності на спадщину, яка відкрилася після смерті діда ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на земельні частки (пай) у КСП ім. К. Маркса на території Миролюбівської сільської ради площею 1,99 га згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) від 21.11.2001, та площею 1,99 га згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) від 01.10.1997.

Після чого, на прізвище ОСОБА_1 21.12.2009 було видано два державних акти на право власності на земельну ділянку площею по 0,8710 га, які розташовані та знаходяться на території Миролюбівської сільської ради, призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказані державні акти видані на підставі розпорядження місцевої державної адміністрації №339 від 12.12.2005.

Позивач зазначає, що він має право на виділення в натурі двох земельних ділянок відповідно до сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 21.11.2001 та від 01.10.1997 та успадкованого права на земельні частки (паї) по 1,99 га кожна, що підтверджується рішенням Піщанського районного суду від 04.02.2009.

Замість 3,98 га йому фактично було виділено землі згідно двох державних актів на право власності на землю лише в розмірі 0,8710 га кожний, а разом 1,742 га, тобто не виділено (не додано) 2,238 га землі.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, а саме зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області виділити йому земельну ділянку. В задоволенні решти позовних вимог просить відмовити.

Скарга мотивована тим, що належним відповідачем у справі є ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, що не заперечувалося ним у відзиві на позовну заяву; безпідставним є посилання суду на ЗУ Про внесення змін до деяких законодавчих акутів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні та на ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ГУ Держгеокадастру просить відмовити у задоволенні скарги.

Від інших учасників справи відзив не надійшов.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Від Тульчинської РДА надійшла заява, в якій вона просить розгляд справи провести за відсутності її представника.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд справи у відсутність належно повідомлених учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 04.02.2009 визнано за ОСОБА_1 право власності на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: земельної частки (паю) у КСП ім. К. Маркса на території Миролюбівської сільської ради площею 1,99 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 21505,70 грн. в с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області (згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, виданого 21.11.2001 року головою Піщанської районної державної адміністрації), земельної частки (паю) у КСП ім. К. Маркса на території Миролюбівської сільської ради площею 1.99 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 21505,70 грн. в с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області (згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2, виданого 1.10.1997 року головою Піщанської районної державної адміністрації).

Рішення суду набрало законної сили 13.02.2009 (а.с.8).

Із технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 , яка знаходиться за адресою: Вінницька область Піщанський район Миролюбівська сільська рада, яка була витребувана судом першої інстанції для огляду в судовому засіданні, встановлено, що на підставі заяви замовника - ОСОБА_1 , договору від 11 березня 2009 року № 1640-09 та розпорядження Піщанської РДА № 339 від 12 грудня 2005 року, було розроблено технічну документацію та виготовлено державні акти на право власності на земельні ділянки, загальною площею 1,7420 га. Зокрема, із розпорядження Піщанської РДА № 339 від 12 грудня 2005 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складанню документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам - членам реформованого КСП ім. Карла Маркса с. Миролюбівка слідує, що згідно затвердженого протоколу розподілу земельних часток (паїв) між власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай), ОСОБА_2 мав право на земельну ділянку в розмірі 0,8710 га, та ОСОБА_3 мала право на земельну ділянку в розмірі 0,8710 га.

21.12.2009 головою Піщанської РДА на ім`я ОСОБА_1 , на підставі розпорядження Піщанської РДА № 339 від 12.12.2005, видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 585803, відповідно до якого ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,8710 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Миролюбівської сільської ради Піщанського району Вінницької області (а.с.9).

Також, 21.12.2009 головою Піщанської РДА на ім`я ОСОБА_1 , на підставі розпорядження Піщанської РДА № 339 від 12.12.2005, видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 585804, відповідно до якого ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,8710 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Миролюбівської сільської ради Піщанського району Вінницької області (а.с.10).

Листом від 11.10.2018 №КО-972/0-1477/6-18 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило ОСОБА_1 , що порушене ним питання є предметом судового розгляду, стороною якого є ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (а.с.245 т.1).

Рішенням Миролюбівької сільської ради Піщанського району Вінницької області від 10 червня 2020 року 59 сесії 7 скликання відмовлено ОСОБА_1 в наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з відсутністю вільних земельних ділянок для ведення ОСГ в м. Миролюбівка (а.с.244 т.1).

Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначаються Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі Закон № 899-IV).

Частинами першою та другою статті 2 Закону № 899-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) урегульовано, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За змістом частин першої-третьої статті 25 ЗК України встановлено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Згідно з частинами п`ятою, дев`ятою, десятою статті 25 ЗК України особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

З аналізу вказаних норм випливає, що кожна особа має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) і у разі відсутності такої землі, із резервного фонду земель державної або комунальної власності.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 899-ІV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

В частині першій статті 9 Закону № 899-ІV визначено, що розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Таким чином, за умови відсутності вільних земель сільськогосподарського призначення колишнього колективного сільськогосподарського підприємства, особа має право на отримання земельної ділянки за рахунок земель резерву (запасу).

Питання щодо розмежування компетенції районних державних адміністрацій та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту, вирішується в залежності від форми власності такої земельної ділянки.

На етапі, коли землі колективної форми власності колишнього колективного сільськогосподарського підприємства ще не розподілені в повному обсязі, у разі якщо такі землі знаходяться за межами населеного пункту, то питання виділення особі належної їй земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) вирішується відповідною районною державною адміністрацією. Лише у випадку відсутності необхідної землі колективної власності така земля виділяється із земель державної або комунальної власності органами, визначеними статтею 122 ЗК України.

Такий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 у справі № 810/1096/18.

ОСОБА_1 набув право власності на дві земельні частки (паї) на території Миролюбівської сільської ради, розміром по 1,99 в умовних кадастрових гектарах, на підставі рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 04.02.2009, в порядку спадкування.

Листом від 11.10.2018 №КО-972/0-1477/6-18 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило ОСОБА_1 , що порушене ним питання є предметом судового розгляду, стороною якого є ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (а.с.245 т.1).

Рішенням Миролюбівської сільської ради Піщанського району Вінницької області від 10 червня 2020 року 59 сесії 7 скликання відмовлено ОСОБА_1 в наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з відсутністю вільних земельних ділянок для ведення ОСГ в м. Миролюбівка (а.с.244 т.1).

Апеляційний суд вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права призвело до хибного висновку про те, що у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відсутні правові підстави для прийняття рішення про виділення земельної в натурі (на місцевості) земельного паю.

Так, частиною четвертою статті 122 ЗК України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , який набрав чинності з 01 січня 2013 року, розмежовано землі державної та комунальної власності в Україні. Пунктом 6 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

У випадку визнання права на земельну частку (пай) за рішенням суду із земель державної власності, відповідні рішення уповноважений приймати територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

Висновок про таке застосування норм права було зроблено Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2018 року у справі № 813/664/15.

Встановлено, що позивач просив зобов`язати виділити земельну ділянку, яка знаходиться за межами населеного пункту і відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, а відповідь Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо вирішення питання про виділення в натурі земельної частки (паю) виключно у судовому порядку свідчить про бездіяльність відповідача у вирішенні порушеного позивачкою питання.

Отже, суд першої інстанції неправильно послався на частину другу статті 5 Закону № 899-ІV, оскільки виходячи з висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 03 жовтня 1997 року у справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), до даних правовідносин підлягає застосуванню стаття 122 ЗК України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який був прийнятий пізніше Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

З позовної заяви слідує, що спір виник у зв`язку із тим, що із наявного у позивача права на отримання земельної ділянки, що відповідає розміру успадкованих ним двох земельних часток (паїв) по 1,99 в умовних кадастрових гектарах фактично було виділено земельні ділянки розміром лише 0,8710 га та 0,8710, а решта 2,238 га землі не були виділені в натурі.

Відповідно до абзацу третього пункту 1, абзацу першого пункту 2, пунктів 5, 6 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.

Відповідно до п. г), ґ) ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини або виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

У статті 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з пунктами 2, 3 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року № 122 Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками (в редакції, чинній на час розгляду спору), організація робіт з розподілу земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок згідно з проектом. У разі виявлення після розробки проекту факту не включення одного чи кількох громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, інших громадян та юридичних осіб України, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про: внесення змін до проекту розробником документації із землеустрою з метою забезпечення громадян необхідною кількістю земельних ділянок (на підставі відповідного договору); надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю). У разі неприйняття сільською, селищною, міською радою рішення щодо внесення змін до проекту або надання таких ділянок із земель запасу чи резервного фонду питання вирішується у судовому порядку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі № 1-6/2010 за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів а , б , в , г статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України констатував, що системний аналіз положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин. Відповідно до пунктів а , б , в , г статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності. За Конституцією і законами України публічно-правові спори в Україні розглядають і вирішують суди загальної юрисдикції в порядку кримінального та адміністративного судочинства Як далі зазначив Суд, вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Вирішуючи питання щодо предметної юрисдикції справи, що розглядається, апеляційний суд виходить з такого.

Як встановлено судом, позивач мав право на подання заяви про виділення йому земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) як особа, яка успадкувала право на виділення такої частки. Земельна частка (пай) у повному розмірі на місцевості не була виділена позивачу.

Питання виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) врегульовані законодавством, насамперед Законом № 899-IV, у якому регламентовано, які особи мають право на земельну частку (пай), прописана послідовність їх дій, визначені підстави для виділення земельних ділянок в натурі, в історичному вимірі визначені компетентні органи, які розглядали звернення щодо виділення земельних часток на місцевості. У цьому та кореспондуючих йому законодавчих актах встановлені повноваження останніх й описано точний і зрозумілий опис послідовності (алгоритм) їхніх дій та рішень. За законом реалізація питання про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) віднесена до повноважень державних органів влади місцевих державних адміністрацій (принаймні на час виникнення цього спору) і органів місцевого самоврядування (станом на час апеляційного перегляду справи).

Отже, якщо орган, який наділений повноваженнями на прийняття рішення про виділення земельної ділянки на місцевості, ці повноваження буде використовувати чи застосовувати не на підставі чи всупереч вимогам законодавства, то тоді може виникнути спір, в основі якого перебуватиме ймовірне порушення, недотримання або в іншій формі невиконання вимог закону, які зачіпатимуть права чи інтереси особи. Такий спір буде прямо пов`язаний з органом держави або в особі органу місцевого самоврядування з владою (владною діяльністю).

Коли спір, стороною в якому є орган державної влади чи місцевого самоврядування, суть якого полягатиме в основному в тому, що ці органи не діють у законодавчо визначеному порядку, поза межами повноважень чи із порушеннями, то такий спір набуває ознак публічно-правового спору, оскільки юридичний характер державного розсуду в цих спірних правовідносинах надає діям та рішенням суб`єкта владних повноважень ознак публічності, які регулюються публічно-правовими нормами.

У такому правовому відношенні суб`єкт владних повноважень не має можливості вирішувати спір, приміром подібний до того, що виник у цій справі, автономно, керуючись власною волею, вільно від законодавчих положень чи іншим способом, характерним для приватноправових відносин.

Відповідно до пунктів 2, 7 частини першої статті 4 КАС України під публічно-правовим спором розуміється спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; а під суб`єктом владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За пунктом першим частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отож, коли зіставити суть спірних правовідносин у цій справі та суб`єктний склад її учасників, можна дійти висновку, що на розгляд вимог позивача до суб`єктів владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності в питанні прийняття рішення про виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості), яке відноситься до сфери земельних відносин, і вирішення земельного спору, який виник з приводу цих вимог, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

У цій справі немає правових і фактичних підстав вважати, що спірні відносини ґрунтуються на набутому позивачем у порядку спадкування праві приватної власності на земельну частку.

ОСОБА_1 заявив про своє право на виділення йому в натурі земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу (резерву) державної власності розташованої за межами населеного пункту села Миролюбівка як спадкоємець земельного паю, а не як спадкоємець земельної ділянки на підставі державного акта на право приватної власності на землю. Він просив виділити йому земельну частку на місцевості.

ОСОБА_1 , як спадкоємець, заявляє про своє право на виділення йому земельної ділянки в натурі у розмірі, який би відповідав розміру, визначеному у сертифікатах на право земельну частку (пай). Чи законні, обґрунтовані й слушні такі його вимоги, а відтак, чи законно й правомірно діяв суб`єкт владних повноважень при виділенні ОСОБА_1 земельних ділянок на підставі цих сертифікатів, належить вирішити за правилами адміністративного судочинства.

Викладені фактичні обставини у своїй сукупності дають підстави визнати неправильним розгляд цієї справи судом першої інстанції у порядку цивільного судочинства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій справі апеляційний суд враховує висновки щодо застосування наведених норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 807/2306/16.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (ч. 2 ст. 377 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Керуючись ст. 255, 256, 377, 381, 382 384, 389 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2020 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Вінницького апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т. Б. Сало

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк