Рішення

від 09.08.2021 по справі 142/632/18

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2021 р. Справа № 142/632/18

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Миролюбівської сільської ради Піщанського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Тульчинська районна державна адміністрація Вінницької області, про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

09.07.2018 позивач звернувся до Піщанського районного суду Вінницької області з цивільним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (відповідач 1) та Миролюбівської сільської ради Піщанського району Вінницької області (відповідач 2), в якому просив:

- зобов`язати відповідача 1 виділити позивачу в натурі земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу (резерву) державної форми власності за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області у розмірі 2,238 га;

- зобов`язати відповідача 2 видати позивачу викопіювання з плану землеустрою земельних часток (паїв) в колективному сільськогосподарському підприємстві імені Карла Маркса с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області, земель запасу та резервного фонду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 04.02.2009 за позивачем визнано право власності на спадщину після смерті гр. ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на земельні частки (пай) у КСП ім. К. Маркса на території Миролюбівської сільської ради площею 1,99 га згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 21.11.2001 та площею 1,99 га згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 01.10.1997.

21.12.2009 на ім`я позивача було видано два державних акти на право власності на земельну ділянку площею по 0,8710 га, які знаходяться на території Миролюбівської сільської ради з цільовим призначенням "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва". Вказані державні акти видані на підставі розпорядження місцевої державної адміністрації № 339 від 12.12.2005.

Позивач зазначає, що він має право на виділення в натурі двох земельних ділянок відповідно до сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 21.11.2001 та від 01.10.1997 та успадкованого права на земельні частки (паї) по 1,99 га кожна, що підтверджується рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 04.02.2009.

Однак замість 3,98 га йому фактично було виділено землі відповідно до двох державних актів на право власності на землю лише в розмірі 0,8710 га кожний, а разом - 1,742 га, тобто не виділено (не додано) 2,238 га землі.

Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивач вирішив звернувся до суду з цивільним позовом про зобов`язання відповідачів виділити йому в натурі земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу (резерву) державної форми власності за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області у розмірі 2,238 га.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 18.11.2020 у справі № 142/632/18 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06.04.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 18.11.2020 скасовано, а провадження у цивільній справі закрито. Водночас позивачу роз`яснено, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та про наявність у позивача права протягом десяти днів з дня отримання постанови суду апеляційної інстанції звернутися із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

19.04.2021 на адресу Вінницького апеляційного суду надійшла заява позивача про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13.05.2021 вказану заяву задоволено та вирішено передати справу № 142/632/18 до Вінницького окружного адміністративного суду, до юрисдикції якого віднесено розгляд спору.

25.05.2021 матеріали зазначеної справи надійшли до Вінницького окружного адміністративного суду (вх. № 293/3/21 від 25.05.2021).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2021 суддею для розгляду справи визначено суддю Сала П.І.

Ухвалою суду від 31.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

17.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості здійснюється із земель колективної власності колишнього КСП ім. К. Маркса, а не із земель державної власності. Водночас розпорядником таких земель є відповідна сільська рада, а не Головне управління.

Також відповідач 1 зазначає, що Законом України від 10.07.2018 № 2498-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" розділ X "Перехідних положень" Земельного кодексу України було доповнено пунктом 21, відповідно до якого установлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Відповідач зауважує, що наведеними нормами чітко визначено, що лише органом місцевого самоврядування здійснюється прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Крім того, 27.05.2021 набув чинності Закон України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", яким розділ X "Перехідних положень" Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, відповідно до якого визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Інших заяв по суті не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом положень ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 04.02.2009 у справі № 2-44-09 за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності на спадщину після смерті гр. ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на земельні частки (пай) у КСП ім. К. Маркса на території Миролюбівської сільської ради площею 1,99 га згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 21.11.2001, та площею 1,99 га згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 01.10.1997.

21.12.2009 головою Піщанської РДА на ім`я ОСОБА_1 на підставі розпорядження Піщанської РДА № 339 від 12.12.2005 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 585803, відповідно до якого позивач позивач є власником земельної ділянки площею 0,8710 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Миролюбівської сільської ради Піщанського району Вінницької області.

Також 21.12.2009 головою Піщанської РДА на ім`я ОСОБА_1 на підставі розпорядження Піщанської РДА № 339 від 12.12.2005 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 585804, відповідно до якого позивач є власником земельної ділянки площею 0,8710 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Миролюбівської сільської ради Піщанського району Вінницької області.

У відповідності до вказаних державних актів на право власності на землю лише позивачу виділено земельні ділянки в розмірі 0,8710 га кожна, а разом - 1,742 га, тобто на 2,238 га землі менше ніж передбачено сертифікатами на право на земельну частку (пай) від 01.10.1997 та від 21.11.2001.

У відповідь на звернення позивача щодо додаткового виділення йому земельних ділянок в натурі для товарного сільськогосподарського виробництва із земель резерву державної власності, листом від 11.10.2018 № КО-972/0-1477/6-18 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило позивача, що порушене ним питання є предметом судового розгляду у справі, де стороною є Головне управління.

Крім того, 16.01.2020 позивач звернувся до Миролюбівської сільської ради із заявою, в якій просив надати погодження на землю в кількості 2,00 га.

Рішенням 59-ї сесії 7 скликання Миролюбівської сільської ради № 456 від 10.06.2020 "Про відмову в наданні земельних ділянок ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 " позивачу відмовлено в наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з відсутністю вільних земельних ділянок для ведення ОСГ в с. Миролюбівка.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 18.11.2020 у справі № 142/632/18 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06.04.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 18.11.2020 скасовано, а провадження у цивільній справі закрито з наданням роз`яснення про те, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За заявою позивача справу передано на розгляд Вінницького окружного адміністративного суду.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначаються Законом України від 05.06.2003 № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі - Закон № 899-IV).

Частинами першою та другою статті 2 Закону № 899-IV встановлено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За приписами частини першої-третьої статті 25 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Частиною п`ятою статті 25 ЗК України передбачено, що особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Відповідно до ч. 10-11 ст. 25 ЗК України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

З аналізу вказаних норм випливає, що кожна особа має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості), а, в разі відсутності такої землі, - із резервного фонду земель державної або комунальної власності.

Згідно з частиною першою та другою статті 3 Закону № 899-ІV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Положення частини першої статті 9 Закону № 899-ІV передбачають, що розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" йдеться про те, що член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Таким чином, за умови відсутності вільних земель сільськогосподарського призначення колишнього колективного сільськогосподарського підприємства, право на пай в колективній власності якого має позивач, останній має право на отримання земельної ділянки за рахунок земель резерву (запасу).

Отже, питання щодо розмежування компетенції районних державних адміністрацій та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту, вирішується в залежності від форми власності такої земельної ділянки.

На етапі, коли землі колективної форми власності колишнього КСП ще не розподілені в повному обсязі, у разі якщо такі землі знаходяться за межами населеного пункту, то питання виділення особі належної їй земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) вирішується відповідною районною державною адміністрацією. Лише у випадку відсутності необхідної землі колективної власності така земля виділяється із земель державної або комунальної власності органами, визначеними статтею 122 ЗК України.

Такий правовий висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду, який неодноразово розглядав справи з аналогічними правовідносинами. Зокрема, такий правовий висновок було сформовано у постанові від 04.09.2019 у справі № 810/1096/18.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з 01.01.2013, розмежовано землі державної та комунальної власності в Україні. Пунктом 6 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень цього Закону визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

У випадку визнання права на земельну частку (пай) за рішенням суду із земель державної власності, відповідні рішення уповноважений приймати територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

Висновок про таке застосування норм права зроблено Верховним Судом у постанові від 14.08.2018 у справі № 813/664/15.

Наведене також узгоджується з положеннями частини четвертої статті 122 ЗК України, якими передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що позивач ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з приводу виділення йому в натурі земельної ділянки площею 2,238 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу (резерву) державної форми власності за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області.

На вказане звернення Головне управління листом від 11.10.2018 № КО-972/0-1477/6-18 повідомило позивача, що порушене ним питання є предметом судового розгляду, а тому його вирішення буде здійсненюватися в судовому порядку.

І хоча відповідне звернення позивача мало місце вже під час розгляду цієї справи, суд враховує, що висновки Вінницького апеляційного суду, зроблені у постанові від 06.04.2021.

Так, переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що, як встановлено під час розгляду справи, позивач просить зобов`язати відповідача виділити земельну ділянку, яка знаходиться за межами населеного пункту і відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, а тому відповідь Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.10.2018 за № КО-972/0/1477/6-18 щодо вирішення питання про виділення позивачу в натурі земельної частки (паю) виключно у судовому порядку свідчить про бездіяльність відповідача у вирішенні порушеного позивачем питання.

При вирішенні цієї адміністративної справи суд не може не враховувати зазначеного вище висновку суду апеляційної інстанції, адже такий висновок міститься у судовому рішенні, яке набрало законної сили, та є обов`язковим як для учасників справи (їх правонаступників), так і всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб (ст. 129 Конституції України, ст. 370 КАС України, ст. 18 ЦПК України).

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідач 1 допустив протиправну бездіяльність у вирішенні по суті порушеного позивачем питання та фактично самоусунувся від виконання своїх повноважень, з формальних мотивів відмовивши позивачу у виділенні в натурі земельної ділянки із земель запасу державної форми власності за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області.

При цьому суд не вдається до оцінки доводів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, зазначених у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності на даний час повноважень Головного управління щодо розпорядження бажаними для позивача земельними ділянками, оскільки надана відповідачем відмова не була обґрунтована такими доводами, що, на думку суду, не узгоджується з приписами абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

З огляду на викладене суд вважає необхідним вийти за межі пред`явлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача у спірних публічно-правових відносинах та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо вирішення по суті звернення позивача про виділення йому в натурі земельної ділянки площею 2,238 га із земель запасу (резерву) державної форми власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області.

Надаючи оцінку вимогам позивача про зобов`язання відповідача 1 виділити в натурі відповідну земельну ділянку, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє.

Водночас у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Однак повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору з будь-ким.

Суд враховує, що відповідач 1 не розглянув по суті питання щодо виділення позивачу в натурі земельної ділянки площею 2,238 га із земель запасу (резерву) державної форми власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльність Головного управління, зокрема, враховуючи висновки Вінницького апеляційного суду, наведені у постанові від 06.04.2021.

За цих обставин покладення на відповідача 1 обов`язку вчинити конкретні дії (прийняти конкретне рішення) може вважатися втручанням у дискреційні повноваження органу державної виконавчої влади.

Крім того, відсутні підстави без дотримання вищезазначеної процедури зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти відповідний орган влади.

При цьому суд додатково зважає на зміни, внесені до земельного законодавства на підставі Закону України від 10.07.2018 № 2498-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" та Закону України № 1423-IX від 28 квітня 2021 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", врахування яких є обов`язковим.

Тому в цій частині позов не може бути задоволений.

Водночас належним способом захисту порушеного права позивача у спірних праовідносинах, на думку суду, є зобов`язання відповідача 1 розглянути по суті звернення позивача про виділення йому в натурі земельної ділянки площею 2,238 га із земель запасу (резерву) державної форми власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області.

Окрім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача 2 видати позивачу викопіювання з плану землеустрою земельних часток (паїв) в колективному сільськогосподарському підприємстві імені Карла Маркса с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області, земель запасу та резервного фонду.

Так, способи захисту порушених прав фізичної та юридичної особи у сфері публічно-правових відносин визначаються статтею 5 КАС України.

Згідно з частиною першою вказаної статті кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Наведене узгоджується з повноваженнями суду при вирішенні справи. Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, для прийняття рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії суд неодмінно повинен встановити факт його бездіяльності та констатувати її протиправний характер внаслідок порушення прав, свобод та інтересів позивача з боку відповідача-суб`єкта владних повноважень.

Водночас протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Суд зазначає, що позивач просить зобов`язати Миролюбівську сільську раду видати викопіювання з плану землеустрою земельних часток (паїв) в колективному сільськогосподарському підприємстві імені Карла Маркса с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області, земель запасу та резервного фонду.

Проте для задоволення таких позовних вимог суд повинен встановити факт протиправної бездіяльності відповідача 2, а саме його ухилення від вчинення тих дій, про спонукання до яких просить позивач. Інакше кажучи, суд має встановити, що позивач звертався до відповідача з приводу видання такого викопіювання і в силу приписів чинного законодавства відповідач був зобов`язаний видати викопіювання, але не зробив цього.

Разом з тим з матеріалів справи не вбачається, що позивач офіційно звертався до відповідача 2 за отриманням вказаного викопіювання.

Натомість судом встановлено, що рішенням 59-ї сесії 7 скликання Миролюбівської сільської ради № 456 від 10.06.2020 "Про відмову в наданні земельних ділянок ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 " позивачу відмовлено в наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з відсутністю вільних земельних ділянок для ведення ОСГ в с. Миролюбівка.

Втім, таке рішення відповідача 2 не є предметом спору в цій адміністративній справі, а тому судом не оцінюється.

Крім того, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 193 ЗК України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (ст. 194 ЗК України).

Водночас статтею 35 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що для актуалізованого відображення у часі об`єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, Автономна Республіка Крим) в електронній (цифровій) формі ведеться кадастрова карта (план).

Відповідно до ч. 5 ст. 35 Закону України "Про Державний земельний кадастр" викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру (надалі - Порядок № 1051).

Згідно з пунктом 43 цього Порядку кадастрова карта (план) ведеться в електронній (цифровій) формі за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру шляхом відображення на картографічній основі Державного земельного кадастру відомостей про кадастрове зонування земель та об`єкти Державного земельного кадастру.

Пунктами 48-48 Порядку № 1051 визначено, що з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку виготовляється викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7.

Викопіювання виготовляється в масштабі, який забезпечує чітке відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (зокрема обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру; кадастровий номер земельної ділянки; номер кадастрового кварталу; номер кадастрової зони; найменування адміністративно-територіальної одиниці).

Вид картографічної основи та перелік відомостей Державного земельного кадастру, які відображаються на викопіюванні, визначаються фізичними та юридичними особами під час подання згідно з пунктами 162-199 цього Порядку заяви про отримання викопіювання.

Водночас в силу вимог пункту 166 Порядку № 1051 для отримання витягу з Державного земельного кадастру, довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), довідки про осіб, які отримали доступ до інформації про суб`єкта речового права у Державному земельному кадастрі, засвідченої копії документа Державного земельного кадастру та витягу з нього заявник або уповноважена ним особа за дорученням власника земельної ділянки, або нотаріус відповідно до пункту 17 частини першої статті 34 Закону України "Про нотаріат" під час вчинення правочину щодо земельної ділянки подає Державному кадастровому реєстраторові або адміністраторові центру надання адміністративних послуг чи уповноваженій посадовій особі виконавчого органу місцевого самоврядування:

1) заяву (у паперовій або електронній формі) за формою згідно з додатком 42;

2) документ, що підтверджує оплату послуг з надання витягу з Державного земельного кадастру або довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), або викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), або засвідченої копії документа Державного земельного кадастру та витягу з нього (крім випадків, визначених пунктом 165 цього Порядку);

3) документ, який підтверджує повноваження діяти від імені заявника (у разі подання заяви уповноваженою заявником особою).

Системний аналіз наведених норм дає змогу зробити висновок про те, що викопіювання з кадастрової карти (плану) надається фізичній особі відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру. Такий порядок передбачає звернення особи до державного кадастрового реєстратора із заявою встановленої форми, в якій особа самостійно визначає перелік відомостей, які відображаються на викопіюванні. Ця послуга є платною, а для її отримання необхідно надати конкретний перелік документів.

Таким чином, надання викопіювання з кадастрової картки (плану) здійснюється державними кадастровими реєстраторами.

При цьому положеннями вищезазначених нормативно-правових актів не встановлено обов`язку відповідача 2 щодо погодження такого викопіювання.

Враховуючи наведене, суд вважає необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання Миролюбівської сільської ради видати позивачу викопіювання з плану землеустрою земельних часток (паїв) в колективному сільськогосподарському підприємстві імені Карла Маркса с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області, земель запасу та резервного фонду.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо вирішення по суті звернення позивача ОСОБА_1 про виділення йому в натурі земельної ділянки площею 2,238 га із земель запасу (резерву) державної форми власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області та зобов`язання відповідача 1 розглянути по суті таке звернення, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи. В решті позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позову і беручи до уваги, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути половину понесених ним витрат зі сплати судового збору, тобто 352,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яке допустило протиправну бездіяльність у спірних праворвідносинах.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо вирішення по суті звернення ОСОБА_1 про виділення йому в натурі земельної ділянки площею 2,238 га із земель запасу (резерву) державної форми власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи, розглянути по суті звернення ОСОБА_1 про виділення йому в натурі земельної ділянки площею 2,238 га із земель запасу (резерву) державної форми власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 352,40 грн (триста п`ятдесят дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач 1: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027);

3) відповідач 2: Миролюбівська сільська рада Піщанського району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04327531, місцезнаходження: вул. Центральна, 45, с. Миролюбівка, Піщанський район, Вінницька область, 24720);

4) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Тульчинська районна державна адміністрація Вінницької області (код ЄДРПОУ 04051129, місцезнаходження: вул. Миколи Леонтовича, 1, м. Тульчин, Вінницька область, 23600).

Повне судове рішення складено 09.08.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович