Постанова

від 15.04.2021 по справі 554/5933/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 квітня 2021 року

м. Київ

справа №554/5933/19

провадження №61-14347св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - приватне підприємство ЛІР ,

третя особа - Управління Держпраці у Полтавській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства ЛІР на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2020 року у складі судді Бугрія В. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року у складі колегії суддів Прядкіної О. В., Гальонкін С. А., Обідіної О. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду до приватного підприємства ЛІР (далі - ПП ЛІР ), третя особа - Управління Держпраці у Полтавській області, з позовом, в якому просив встановити факт трудових відносин між ним та ПП ЛІР з 29 січня 2019 року по цей час та зобов`язати відповідача оформити трудову книжку для нарахування за листками тимчасової непрацездатності.

Позов мотивовано тим, що 29 січня 2019 року позивач прийнятий на роботу до відповідача на посаду різноробочого на будівництво новобудови.

27 лютого 2019 року внаслідок відсутності риштувань на балконі 5 поверху позивач упав з п`ятого поверху, внаслідок чого зареєстроване кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ст. 272 КК України.

По факту події Управлінням Держпраці у Полтавській області проведена перевірка та встановлено факт допуску до роботи позивача відповідачем без належного оформлення трудових відносин, про що складений припис про усунення порушень трудового законодавства, складена постанова щодо порушення підприємством норм трудового законодавства.

По факту настання нещасного випадку на виробництві відповідач співпрацював із позивачем, проте виявилось, що він трудову книжку позивачу не оформив, приписи Управлінням Держпраці у Полтавській області не виконав. Тобто, формально ведучи перемовини з позивачем про належне оформлення трудових відносин та відшкодування збитків, відповідач здійснював юридичні заходи, спрямовані на уникнення його відповідальності перед законом та невиплату позивачу заробітної плати, інших виплат.

У вересні 2019 року ПП ЛІР подало зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа: Управління Держпраці у Полтавській області, в якому просив визнати цивільно-правовий договір підряду № 20 від 01 лютого 2019 року, підписаний ОСОБА_1 та ПП ЛІР дійсним, таким, що є укладеним та фактично відбувся.

Зустрічний позов мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ПП ЛІР укладено цивільно-правовий договір підряду від 01 лютого 2019 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання виконати підсобні роботи на будівельному майданчику Полтавська № 1 та №3 черга № 3 та №4. Згідно договору замовник забезпечує виконання усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором.

Метою укладення вказаного цивільно-правового договору є виконання її стороною певного визначеного обсягу робіт. Предметом договору є виконання конкретних робіт - підсобних робіт на будівельному майданчику. Фактично ОСОБА_1 виконувалась індивідуально визначена робота. Крім того, цивільно-правовим договором передбачено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку.

З урахуванням наведеного, укладений між сторонами договір за своїм змістом є цивільно-правовим договором, а відносини, що склались між сторонами цього договору, - цивільно-правовими.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт трудових відносин між ОСОБА_1 та ПП ЛІР з 29 січня 2019 року по даний час. Зобов`язано ПП ЛІР , оформити ОСОБА_1 трудову книжку та нарахувати відповідні виплати за листками тимчасової непрацездатності. У задоволенні зустрічного позову ПП ЛІР відмовлено. Стягнуто з ПП ЛІР на користь ОСОБА_1 768,40 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують наявність трудових відносин між ПП ЛІР та

ОСОБА_1 , а позовні вимоги підприємства є необґрунтованими та недоведеними.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року апеляційну скаргу ПП ЛІР задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення дати початку трудових відносин, шляхом встановлення факту трудових відносин між ОСОБА_1 та ПП ЛІР з 01 лютого 2019 року (замість 29 січня 2019 року). В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у договорі підряду, на який посилається ПП ЛІР не зазначено, який саме кінцевий результат роботи повинен передати виконавець замовнику, між тим процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату. Жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що між сторонами виникли трудові відносити, які належним чином не були оформлені ПП ЛІР .

Можливість вимагати укладення договорів у судовому порядку законодавчо закріплюється тільки щодо певних договорів, обов`язковість укладення яких передбачена законом, зокрема, якщо договір заснований на державному замовленні, проте у даній справі вбачається наявність трудових відносин між сторонами, тому вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають.

Позивач просив встановити факт трудових відносин між ним та ПП ЛІР з 29 січня 2019 року, не даючи доказів на підтвердження вказаної дати укладання трудової угоди, хоча договір підряду ним було підписано 01 лютого 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПП ЛІР не погодилось з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час судового розгляду відповідач ПП ЛІР заявив письмово про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 , оскільки він стверджував, що почав виконувати роботи для ПП Лір з січня 2019 року, договір підряду укладений 01 лютого 2019 року, позовна заява подана 01 липня 2019 року, тобто через 5 місяців. Строк на звернення до суду - 3 місяці у трудових спорах. Строк може бути поновлений виключно за заявою сторони. Проте ОСОБА_1 із заявою про поновлення строку не звертався ні до районного, ні до апеляційного суду. Апеляційний суду, правильно встановив, що між ОСОБА_1 та ПП ЛІР виникли взаємовідносини 01 лютого 2019 року, але суд зробив необґрунтований висновок про те, що зі змісту позовної заяви вбачаються підстави для поновлення строку для звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 перебував на лікуванні.

Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 червня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, 13 червня 2019 року у справі

№ 815/954/18.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 350/403/16 викладено висновок, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. При цьому, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться.

Проте суди попередніх інстанцій не встановили дійсні відносини між сторонами, не перевірили доводи відповідача про відсутність бездіяльності у видачі трудової книжки внаслідок вчинення адміністративного правопорушення.

Суд першої інстанції вийшов за межі вимог позовної заяви, оскільки ОСОБА_1 не довів, що 29 січня 2019 року між ним та ПП ЛІР виникли безстрокові трудові відносини. Так само не доведена ОСОБА_1 і поважність причин пропуску трьох місячного строку на звернення до суду за захистом трудових прав.

Суди залишили поза увагою те, що незалежно від того, цивільно-правовий договір підряду чи трудовий договір було укладено між сторонами, але договір укладено на визначений термін - 1 місяць. Тому, вимоги позовної заяви, задоволені районним судом, про встановлення факту трудових відносин по день постановлення судового рішення є необґрунтованими.

Принцип свободи цивільного договору, добросовісність та належність поведінки сторін договору, дозволяє стверджувати, що законом не заборонено залучати до виконання робіт ОСОБА_1 та зазначати йому винагороду у вигляді почасової оплати, оскільки фактично вівся обрахунок часів роботи і складено акт, за яким йому виплачені кошти без будь-яких застережень. ОСОБА_1 об`єктивно не довів, що працював за графіком штатного працівника та підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку ПП ЛІР чи виконував роботи, які б не були передбачені договором підряду.

Дійсність цивільно-правового договору підряду № 20 від 01 лютого 2019 року не оспорювалась та у встановленому порядку не спростована, а отже є підстави вважати цей договір таким, що відбувся. Тобто, застосуванню підлягає принцип свободи договору та діє презумпція його правомірності.

Судами попередніх інстанцій не враховано правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12, відповідно до якої, закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17.

Таким чином зміст правочину у вигляді укладення договору цивільно-правового договору (підряду) № 20 від 01 лютого 2019 року не суперечить нормам цивільного законодавства та волі сторін. Обсяг цивільної дієздатності сторін не є обмеженим, тому вони мали весь обсяг об`єктивних та суб`єктивних прав, спрямований на підписання вказаного вище договору.

У даному випадку ОСОБА_1 погодився на укладення цивільного-правового договору (договору підряду) № 20 від 01 лютого 2019 року, виконував поставлені задачі та не вимагав від ПП ЛІР оформлення трудових відносин, тобто своїми діями давав підстави сприймати та оцінювати правовідносини, як цивільно-правові, а не трудові. ОСОБА_1 не має права доводити на даний час існування трудових відносин всупереч підписаному ним без застережень цивільно-правовому договору. Під час судового розгляду не було встановлено, що між ПП ЛІР та ОСОБА_1 виникли відносини поза договором підряду.

Крім того, судами не враховано, що строки звернення до суду за захистом трудових прав є спеціальними та врегульовані нормами КЗпП України, а відтак на них не поширюється інститут позовної давності за нормами ЦК України.

При визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 904/191/18).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів ПП ЛІР та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

21 березня 2020 року Верховним Судом зареєстровано пояснення Управління Держпраці у Полтавській області на касаційну скаргу. Дані пояснення колегія суддів не бере до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, так як не містить доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Фактичні обставини, встановлені судами

Між ПП ЛІР (замовник) та ОСОБА_1 укладено цивільно-правовий договір підряду від 01 лютого 2019 року, предметом якого є виконання підсобних робіт на будівельному майданчику Полтавської №1 та №3, черга №3, №4.

За умовами вказаного договору виконавець виконує роботу на свій ризик та не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Виконавець зобов`язується виконувати роботу відповідно до вимог державних стандартів та вимог, які висуваються до даного виду робіт замовником. Замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором. Термін дії договору з 01 лютого 2019 року по 28 лютого 2019 року.

У пункті 2.1 договору передбачено, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцю винагороду у розмірі 1 год - 40 грн.

28 лютого 2019 року директором ПП ЛІР одноособово складено акт здавання-приймання виконаних робіт, відповідно до якого роботи згідно з умовами цивільно-правового договору підряду від 01 лютого 2019 року виконано якісно, в строк і в обсязі з 01 лютого 2019 року по 27 лютого 2019 року відпрацьовано 128 годин по 40 грн/год. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 5 120 грн. Жодних претензій по якості та обсягу робіт замовник не має.

В акті здавання-приймання виконаних робіт директор ПП ЛІР зазначив, що робітник ОСОБА_1 27 лютого 2019 року о 10:00 год отримав тяжку травму і не може підписати акт виконаних робіт, тому затвердив акт здавання-приймання виконаних робіт без підпису робітника.

Головним державним інспектором Управління Держпраці у Полтавській області проведено інспекційне відвідування ПП ЛІР на предмет додержання ним вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт від 20 березня 2019 року.

Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог статті 24 КЗпП України щодо допущення працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

За висновком інспектора, ОСОБА_1 був фактично допущений до роботи без належного оформлення трудових відносин.

20 березня 2019 року інспектором праці винесено припис про усунення виявлених в ході інспекційного відвідування порушень, яким зобов`язано директора ПП ЛІР усунути виявлені порушення у строк до 05 квітня 2019 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року (справа № 440/1207/19) визнано протиправним та скасовано припис про усунення виявлених порушень Управління Держпраці у Полтавській області від 20 березня 2019 року.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року скасовано.

У цій постанові апеляційний суд дійшов висновку про правомірність припису про усунення виявлених порушень Управлінням Держпраці у Полтавській області від 20 березня 2019 року.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 18 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року, керівника ПП ЛІР ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП та призначено йому стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та ПП ЛІР , а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

При цьому, Кодекс законів про працю України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких і належить право на звернення до суду про вирішення спору.

Згідно частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За змістом статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підряднику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

З такого ж тлумачення наведених норм виходив Верховний Суд у постановах 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16 (провадження

№ 61-10203св16-ц), від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17 (провадження № К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі

№ 815/954/18 (провадження № К/9901/3195/19), у справі № 1840/2507/18 (провадження № К/9901/10124/19), у справі № 824/896/18-а (провадження

№ К/9901/10149/19) та від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18 (провадження № К/9901/8967/19), від 10 червня 2020 року у справі

№ 298/827/15-ц (провадження № 61-4327св18), від 17 вересня 2020 року у справі № 560/975/19 (провадження № К/9901/35741/19).

Враховуючи зазначене правове регулювання трудових та цивільно-правових відносин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції, які правильно визначили сутність правовідносин, що виникли між ПП ЛІР та ОСОБА_1 , а саме, що такі правовідносини мають ознаки трудових і повинні врегульовуватися за правилами КЗпП України.

Так, судами установлено, що умовами договору підряду від 01 лютого 2019 року № 20, укладеного між сторонами, обумовлено, що виконавець виконує роботу на свій ризик та не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Виконавець зобов`язується виконувати роботу відповідно до вимог державних стандартів та вимог, які висуваються до даного виду робіт замовником. Замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором.

Предметом цього договору є виконання підсобних робіт на будівельному майданчику Полтавської № 1 та № 3, черга № 3, № 4. Пунктом 2.1 передбачено, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 1 год. - 40 грн.

Проте, жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню. Не містяться у договорі і відомості щодо того, який саме конкретний кінцевий результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

Тобто, зі змісту договору не можливо встановити, що саме повинен зробити виконавець, в якій кількості тощо. При цьому між сторонами узгоджено і встановлено погодинну оплату праці.

З урахуванням обставин цієї справи, установлених судами попередніх інстанцій, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, зокрема аналізу умов, змісту і характеру укладеного між сторонами договору підряду, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для висновку про те, що між сторонами у справі існували саме трудові правовідносини.

Тобто, фактично директор ПП ЛІР , не укладаючи трудовий договір у письмовій формі, допустив позивача до виконання підсобних робіт на будівельному майданчику, під час яких стався нещасний випадок.

Відтак, спірний договір підряду укладений не з метою виникнення реальних правовідносин між замовником та виконавцем, а фактично з метою приховування існуючих трудових відносин між роботодавцем та працівником.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 554/3983/18 (провадження № 61-15384св19), вирішуючи спір про встановлення факту трудових відносин за близькими за змістом підставами позову і встановленими обставинами.

Відхиляючи посилання ПП ЛІР на положення статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності укладеного між сторонами договору підряду, суд правильно виходив з того, що сам по собі факт відсутності судового рішення про визнання вказаного цивільно-правового правочину недійсним безумовно не встановлює існування між зазначеними особами саме договірних цивільно-правових відносин.

За таких же підстав колегія суддів відхиляє аналогічні доводи щодо посилань на презумпцію правомірності правочину, викладених у касаційній скарзі.

Особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці.

Та за умови, що ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

Положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні.

Юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, фактично позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених статтями 43-46 Конституції України та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про існування між сторонами трудових відносин та підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 , а також щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ПП ЛІР про визнання договору дійсним та таким, що відбувся.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем трьохмісячного строку звернення до суду є аналогічними аргументам апеляційної скарги ПП ЛІР , яким апеляційний суд дав належну оцінку та спростував з посиланням на зібрані у справі докази і встановлені у ній обставини, зокрема на те, що ОСОБА_1 про порушення свого права дізнався у червні 2019 року, тобто з часу, коли підприємство стало заперечувати факт наявності між ними трудових відносин, а отже визначений ним строк звернення до суду не пропущено.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 904/191/18 про звернення стягнення на предмет застави, оскільки висновки у ній стосуються переривання строку позовної давності, при цьому, посилаючись на вказану постанову, заявник формулює зазначені у ній тези на власний розсуд.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі №6-110цс12 про зобов`язання укласти договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, та постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду, оскільки у цих справах є відмінними предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин, у порівнянні зі справою, яка переглядається та у якій визначальним для вирішення спору було встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між сторонами, зокрема щодо існування між ними трудових правовідносин.

У касаційній скарзі заявник посилається на постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 червня 2019 року у справі № 802/2066/16, 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, проте такі посилання зводяться до загальних висновків, за якими основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Проте, у справі, яка переглядається судами надано належну оцінку сутності правовідносин, які виникли між сторонами та встановили у них саме складову трудових правовідносин, а не цивільно-правових.

Не заслуговують на увагу посилання заявника на постанову Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц (провадження № 61-297св17) у якості підстави касаційного оскарження, оскільки у цій справі, як і у справі, що переглядається, судами установлено факт перебування позивача в трудових правовідносинах з підприємством. Проте, у цих справах судами установлені різні фактичні обставини справи та висновки ґрунтуються на дослідженні відмінній одна від одної доказової бази.

Крім того, посилаючись на вказану постанову, заявник описує висновки, які у ній не містяться, зазначаючи та тлумачить зміст цієї постанови на власний розсуд.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, надання переваги доказам сторони відповідача за первісним позовом, у тому контексті, який за його доводами свідчить про наявність між сторонами цивільно-правових відносин на підставі договору підряду, а не трудових. Проте такі аргументи були належним чином перевірені судами і з урахуванням встановлених обставин спростовані під час розгляду справи з належним мотивуванням таких висновків.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу приватного підприємства ЛІР залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2020 року, у незміненій судом апеляційної інстанції частині, та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко