Ухвала

від 19.04.2021 по справі 916/543/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/543/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Одесатеплокомуненерго"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 (головуючий суддя Колоколов С. І., судді Головей В. М., Принцевська Н. М.)

у справі № 916/543/20

за позовом Приватного акціонерного товариства "Одесатеплокомуненерго"

до 1) Одеської міської ради і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Транском строй"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Департамент комунальної власності Одеської міської ради

про визнання протиправними і скасування рішень, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

16.06.2020 рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Скаржник надіслав безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 у справі № 916/543/20.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 30.03.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам статей 288, 290 Господарського процесуального кодексу України, Суд встановив, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що скаржник подав касаційну скаргу з порушенням вимог, установлених статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 288 Господарського процесуального кодексу України).

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Разом із касаційною скаргою скаржник подав заяву про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020, в якій зазначає, що оскаржувану постанову він отримав нарочно 01.12.2020, а тому строк на касаційне оскарження судових рішень підлягає поновленню.

Розглянувши клопотання про поновлення процесуального строку на подання касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Постанова Південно-західного апеляційного господарського суду була проголошена 19.11.2020, повний текст складено 23.11.2020, тобто останнім днем оскарження зазначеної постанови є 14.12.2020.

За змістом пункту 7 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинна бути зазначена дата отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.

Відповідно до вимог пункту 1 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.

Скаржник в якості доказу отримання копії постанови надав лише виписку з сайту Укрпошти. Із зазначеного документа неможливо встановити, що він стосується саме відправлення, в якому Південно-західний апеляційний господарський суд направляв скаржнику оскаржувану постанову у справі № 916/543/20, а тому він не може вважатися належним доказом дати отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.

Касаційну скаргу скаржник надіслав до суду касаційної інстанції з порушенням встановленого Законом строку на касаційне оскарження.

Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Оскільки наведені обставини не обґрунтовані належними доказами, вони не можуть вважатися причиною, яка дійсно б перешкоджала звернутися в передбачений законом строк з належним чином оформленою касаційною скаргою, у зв`язку з чим наведені підстави для поновлення процесуального строку визнаються неповажними.

Крім того, Суд звертає увагу скаржника, що до Верховного Суду касаційна скарга надійшла лише 29.03.2021, тобто більше ніж через 3 місяці з моменту закінчення строку на касаційне оскарження.

Суд (відповідно до свого внутрішнього переконання) також критично оцінює докази, надані скаржником на підтвердження дати відправлення касаційної скарги. Так, (1) наданий документ взагалі не містить інформації, яка може допомогти беззаперечно ідентифікувати оператора поштового зв`язку, який здійснював відповідну доставку поштового відправлення. Окрім цього, (2) відповідно до наданих Суду документів на підтвердження відправлення копії касаційної скарги іншим учасникам справи ці документи мають пізніші порядкові номери (2311, 2312 і 2313) ніж зазначений вище документ (із зазначенням адреси Верховного Суду; 2310), що також ставить під сумнів можливість (при дійсному здійсненні відповідних відправлень у зазначені у цих документах дати) відправлення до Суду документів, які хронологічно були створені після такого відправлення. Також (3) документи, зазначені вище (2311, 2312 і 2313) у графі платник містять печатку юридичної особи (як і доданий опис вкладення, який сам по собі доказом відправлення не є), директор якої (відповідно до інформації з ЄДРПОУ) має таке саме прізвище як і кур`єр, який відповідно до цих документів прийняв зазначені відправлення у доставку.

При цьому у Суду відсутні докази / інформація щодо того, що скаржник цікавився статусом цієї справи, а також свого відправлення / його надходження на адресу Верховного Суду, якимось чином намагався прискорити зазначену процедуру.

Суд вважає за необхідне зазначити, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду прав людини від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії").

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Частиною третьою статті 292 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

За змістом пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:

пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;

пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;

пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу (підстави) для касаційного оскарження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі, неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретні підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1-4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на пункт на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, при цьому не вказав норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин в яких цей висновок відсутній, що порушує пункт 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

Інші викладені в касаційній скарзі доводи зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції закону, чинній на момент подання позовної заяви) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру розмір ставки судового збору складав 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну немайнову вимогу.

Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Як убачається з касаційної скарги, скаржник просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 повністю.

Предметом основного позову в цій справі (згідно з матеріалами, які надійшли до Верховного Суду (скарга подана безпосередньо до Верховного Суду), а також інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень) є (1) визнання протиправним та скасування рішення Одеської міської ради від 04.10.2017 № 2546-VII, (2) визнання протиправним та скасування рішення Одеської міської ради від 16.02.2018 № 3032-VII і (3) визнання нікчемним договору оренди земельної ділянки.

Отже, згідно з приписами Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) судовий збір за подання касаційної скарги мав бути сплачений у розмірі 12 612 грн.

Проте, скаржник до матеріалів касаційної скарги не додав доказів сплати судового збору.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю в матеріалах касаційної скарги документів, що підтверджують сплату судового збору, скаржникові необхідно усунути недоліки касаційної скарги та подати до суду документ на підтвердження сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі.

Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене, касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Одесатеплокомуненерго" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 у справі № 916/543/20 підлягає залишенню без руху з наданням скаржникові строку на усунення недоліків поданої касаційної скарги, а саме: необхідно (1) навести інші підстави для поновлення строку на касаційне оскарження із, зокрема (але не виключно), наданням доказів отримання копії оскаржуваної постанови (зокрема, копії поштового конверта), а також усуненням зазначених у цій ухвалі недоліків документів, які можуть підтвердити дійсну дату направлення касаційної скарги на адресу Верховного Суду, (2) привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України та (4) надати докази про сплату судового збору у розмірі 12 612 грн, у строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Керуючись статтями 174, 234, 287, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Одесатеплокомуненерго" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 у справі № 916/543/20 залишити без руху.

2. Надати Приватному акціонерному товариству "Одесатеплокомуненерго" строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог даної ухвали, касаційна скарга буде повернута скаржникові або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил