Рішення

від 12.04.2021 по справі 521/12876/18

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №521/12876/18

Провадження № 2/521/270/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя - Плавич І.В.,

секретар судового засідання - Дукіна Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, третя особа - ОСОБА_3 ,

УСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, третя особа - ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову та пояснюючи підстави звернення до суду сторона позивача вказує, що 25 жовтня 2006 року, 01 грудня 2006 року, 14 грудня 2006 року, 29 грудня 2006 року, 30 грудня 2006 року між ОСОБА_1 - з одної сторони та ОСОБА_2 - з іншої сторони, укладались договори позики, відповідно до умов яких позикодавець ОСОБА_1 передала позичальникові ОСОБА_2 суму грошових коштів у загальному розмірі 12800,00 доларів США та 5000,00 гривень.

Однак, як зазначає позивач, не зважаючи на взяті на себе зобов`язання, ОСОБА_2 умови договору не виконує, позику не повертає. У зв`язку з цим на підставі статей 625, 1046, 1047, 1048 ЦК України ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 суму боргу в загальному розмірі 495327,31 гривень, з яких основна сума боргу - 351856,06 гривень, сума трьох процентів річних за весь час прострочення виконання зобов`язання - 73831,25 гривень.

Цивільна справа вже розглядалась судом. Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 29 листопада 2018 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у загальному розмірі 495327,31 гривень та судові витрати.

Проте, ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 13 червня 2019 року за заявою відповідача ОСОБА_2 заочне рішення скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

При новому розгляді справи ОСОБА_1 не змінювала предмет або підстави позову.

Відповідач ОСОБА_2 не скористалась відповідним процесуальним правом, заперечення (відзив) на позов до суду не надходив. Але позиція сторони відповідача в судовому засіданні зводилась до невизнання заявлених вимог у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 та представник особи у відкрите судове засідання з`явились, заявлені вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_2 та представник особи у відкрите судове засідання з`явились, заперечували проти задоволення позову, просили суд у позові відмовити.

Третя особа ОСОБА_3 та представник особи у відкрите судове засідання не з`явились, повідомлялись судом про розгляд цивільної справи, причини неявки суду не відомі.

Вивчивши наявні матеріали справи, установивши фактичні обставини спору, дослідивши зібрані докази у їх сукупності, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами у справі належну правову оцінку, суд доходить наступного висновку.

Під час розгляду справи суд установив, що відповідно до розписки від 25 жовтня 2006 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 4800,00 доларів США та 5000,00 гривень на оформлення документів на будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з розпискою від 01 грудня 2006 року ОСОБА_4 в присутності, зокрема, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 2000,00 доларів США для оформлення документів на будинок АДРЕСА_1 із подальшим продажем будинку ОСОБА_1 .

Відповідно до розписки від 14 грудня 2006 року ОСОБА_4 в присутності, зокрема, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 2000,00 доларів США для оформлення документів на будинок АДРЕСА_1 із подальшим продажем будинку ОСОБА_1 .

Згідно з розпискою від 29 грудня 2006 року ОСОБА_4 , зокрема, у присутності ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 завдаток у розмірі 2000,00 доларів США у рахунок продажу будинку АДРЕСА_1 .

Як видно з розписки від 30 грудня 2006 року ОСОБА_4 отримала аванс у розмірі 2000,00 доларів США від ОСОБА_1 із метою подальшого продажу будинку АДРЕСА_1 . Загальна вартість будинку визначена у розмірі 34000,00 доларів США та з урахуванням сплачених ОСОБА_1 коштів на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , залишок суми вартості будинку визначений в розмірі 20000,00 доларів США.

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зобов`язань щодо оформлення документів та продажу вказаного будинку, 02 липня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до прокуратури Суворовського району міста Одеси із заявою з приводу шахрайських дій з домоволодінням АДРЕСА_1 .

Постановою заступника прокурора Суворовського району міста Одеси від 01 серпня 2008 року порушено кримінальну справу у відношенні ОСОБА_5 за ознаками злочинів, передбачених частиною 3 статті 358, частиною 4 статті 190 КК України. Прокурор дійшов висновку, що ОСОБА_5 шахрайським шляхом заволодів будинком АДРЕСА_1 .

Як випливає із матеріалів відповідної кримінальної справи, 01 серпня 2008 року ОСОБА_2 надавала пояснення, що вона дійсно займалась оформленням документів на будинок АДРЕСА_1 та отримала грошові кошти від ОСОБА_1 . Але згодом стало відомо, що право власності на відповідний будинок набув ОСОБА_5 , у зв`язку з чим оформити документи для продажу будинку ОСОБА_1 виявилось неможливим. ОСОБА_2 пояснила, що залишилась винна ОСОБА_1 3000,00 доларів США, які поверне у максимально стислий термін.

20 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Суворовського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення злочину, передбаченого статтею 190 КК України (кримінальне провадження за ЄРДР №12014160490005809 від 20 листопада 2014 року).

Проте, як свідчила позивач, ОСОБА_2 грошові кошти не повернула.

Оскільки вказані розписки видавались у 2006 році, а з відповідним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 02 серпня 2018 року, стороною відповідача було надано суду заяву про застосування строків позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Як наводить стаття 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як регламентує частина 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд не може погодитись із доведеністю позиції позивача про дотримання строків позовної давності та критично ставиться до обґрунтованості таких доводів, однак вбачає доцільним поновити встановлені законом строки, забезпечити сторонам право на доступ до суду та розглянути заявлені позовні вимоги по суті.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог суд звертає увагу на наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За загальним правилом позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

З урахуванням даних норм закону та на підставі встановлених фактів у справі суд звертає увагу, що розписки від 25 жовтня 2006 року, 01 грудня 2006 року, 14 грудня 2006 року, 29 грудня 2006 року та 30 грудня 2006 року не містять обов`язку з повернення коштів, строку та порядку повернення грошей, розміру та порядку виплати процентів тощо.

Натомість, зміст указаних розписок свідчить, що відповідні грошові кошти передавались ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у рахунок оплати вартості будинку АДРЕСА_1 , що підлягав подальшому продажу ОСОБА_1 .

При цьому суд звертає увагу, що розписки від 01 грудня 2006 року, 14 грудня 2006 року, 29 грудня 2006 року та 30 грудня 2006 року про отримання коштів від ОСОБА_1 складені ОСОБА_4 , а не ОСОБА_2 .

Наведені обставини спростовують правову позицію позивача, що між ОСОБА_1 - з одної сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, укладались договори позики, відповідно до умов яких позикодавець ОСОБА_1 передала позичальникові ОСОБА_2 грошову суму в загальному розмірі 12800,00 доларів США та 5000,00 гривень.

Згідно з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відтак, суд доходить висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виникли позикові правовідносини, які регулюються статтями 1046, 1047, 1048 ЦК України й на які посилається позивач як на матеріально-правову підставу позову.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15.

У зв`язку з висновком суду про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення основної суми борги за договором позики з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , суд не вбачає підстав для задоволення й похідної вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних за увесь час прострочення виконання зобов`язання станом на 04 червня 2018 року.

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (стаття 13 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

За загальним правилом кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 3 статті 12, частини 1, 6 статті 81 ЦПК України).

У параграфі 58 рішення у справі Серявін та інші проти України ( Seryavin and Others v. Ukraine , заява №4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії ( Ruiz Torija v. Spain ), заява №18390/91, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії ( Suominen v. Finland , заява №37801/97, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ( Hirvisaari v. Finland , заява №49684/99, п. 30).

Отже перевіривши факти і обставини, якими сторони обґрунтовувала свої вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, установивши характер правовідносин, що виникли між сторонами, і надавши їм належну правову оцінку, - суд дійшов висновку про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (див. рішення у справі Брумареску проти Румунії ( Brumarescu v. Romania , заява №28342/95, п. 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (див. рішення у справі Парафія греко-католицької церкви в місті Люпені та інші проти Румунії ( Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania , заява №76943/11, п. 123).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. наприклад рішення у справі Кантоні проти Франції ( Сantoni v. France , заява №17862/91, п. 31-32; рішення у справі Вєренцов проти України ( Vyerentsov v. Ukraine , заява №20372/11, п. 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (див. рішення у справі S.W. проти Сполученого Королівства ( S.W. v. The United Kingdom , заява №20166/92, п. 36).

З урахуванням викладеного, надаючи правовідносинам, що виникли між сторонами у справі належну правову оцінку, суд убачає доцільним зазначити наступне.

За змістом статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до положень частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як установив суд, сторони у справі та ОСОБА_4 фактично вчинили дії, спрямовані на укладення договору купівлі-продажу означеного будинку, в рахунок виплати повної вартості якого ОСОБА_1 й передавались грошові кошти. Втім, відповідний договір у встановленому законом порядку і формі до теперішнього часу укладений не був.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, висновок суду про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за договором позики не позбавляє особу права звернутись до суду з приводу повернення переданих грошових коштів у порядку, що визначений законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в позові ОСОБА_1 суд покладає судові витрати на позивача.

Керуючись статтями 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, пунктами 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, третя особа - ОСОБА_3 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду або через Малиновський районний суд міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складення повного судового рішення: 12 квітня 2021 року.

Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: ОСОБА_3 - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя: І.В. Плавич