Постанова

від 21.04.2021 по справі 752/20612/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа №752/20612/17

адміністративне провадження №К/9901/22912/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київського міського центру зайнятості на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07.02.2019 (головуючий суддя: Шевченко Т.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 (головуючий суддя: Сорочко Є.О.; судді: Коротких А.Ю., Федотов І.В.) у справі №752/20612/17 за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості, третя особа: Пенсійний фонд України про скасування наказу та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_2 або позивач) звернувся до суду з позовом до Київського міського центру зайнятості (далі відповідач), третя особа: Пенсійний фонд України, в якому просив:

визнати незаконним та скасувати наказ Голосіївського районного центру зайнятості в м. Київ від 30.09.2016 №НТ160930;

стягнути з Голосіївського районного центру зайнятості в м. Київ кошти у сумі 29 973,85 грн, що були недоплачені при виплаті допомоги по безробіттю за наказом від 30.09.2016 №НТ160930.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07.02.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019, позов задоволено частково:

визнано протиправними дії Голосіївського районного центру зайнятості Київського міського центру зайнятості щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку допомоги по безробіттю;

зобов`язано Голосіївську районну філію Київського міського центру зайнятості провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату допомоги по безробіттю на підставі частини першої статті 22 та статті 23 Закону України від 02.03.2000 №1533-III «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі Закон №1533-III), з врахуванням утриманого єдиного соціального внеску із заробітку ОСОБА_1 за період роботи у ТОВ «Торговельна компанія «Енергостіл» з 12.03.2013 по 11.04.2014, ТОВ «Завод Енергостіл» з 16.01.2016 по 11.04.2016 та ТОВ «Сімплі роуд» (ЄДРПОУ 36798263) з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову в повному обсязі.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 22.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Голосіївського районного центру зайнятості в м. Києві від 23.09.2016 №НТ160923 ОСОБА_1 надано статус безробітного та розпочато виплату допомоги по безробіттю.

Наказом Голосіївського районного центру зайнятості в м. Києві від 30.09.2016 №НТ160930 позивачу з 30.09.2016 по 24.09.2017 призначено допомогу по безробіттю, враховуючи загальний трудовий стаж понад 10 років - 70% середньої заробітної плати залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру.

Внаслідок виявлених розбіжностей, а саме: відсутність даних про заробітну плату та сплату єдиного соціального внеску в червні 2016 року по ОСОБА_1 , який перебував в трудових відносинах з ТОВ «Сімплі роуд», було вирішено провести розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», результати якого оформлені актом від 14.12.2016 №536.

В ході розслідування встановлено, що позивач у період з 03.01.2012 по 15.09.2016 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Сімплі роуд» та звільнений за угодою сторін 15.09.2016. Згідно інформаційного листа ТОВ «Сімплі роуд» від 13.12.2016 №12-2016, за підписом директора ОСОБА_3 , з 01.01.2014 підприємство припинило господарську діяльність у зв`язку з чим заробітна плата не нараховувалася, ЄСВ не сплачувався, до органів ПФУ та ДПА звіти не подавалися.

27.06.2017 ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного центру зайнятості із заявою, в якій просив обґрунтувати розмір сплачених йому сум допомоги по безробіттю, провести перерахунок і сплатити різницю згідно з наведеними ним розрахунками.

Листом від 11.07.2017 №2100 Голосіївський районний центр зайнятості повідомив заявника про те, що відповідно до пункту 9 розділу ІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 №613 (далі Порядок №613), якщо на восьмий день з дати реєстрації безробітного, що є застрахованою особою, відсутні дані в повному обсязі для обчислення страхового стажу та середньої заробітної плати, допомога по безробіттю призначається в мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду. Згідно даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, акту №536 від 14.12.2016 та наданих позивачем оригіналів та копій документів по ТОВ «Сімплі роуд» виявлено розбіжність, що потребує надання ОСОБА_1 уточнюючої інформації (документів) для прийняття рішення згідно вимог чинного законодавства.

Позивач вважаючи, що йому неправильно обчислений розмір допомоги по безробіттю, звернувся з цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідно до наказу від 23.09.2016 №НТ160923 йому надано статус безробітного та розпочато виплату допомоги по безробіттю. За підрахунком позивача, сумарна сума допомоги по безробіттю за 271 день, яка підлягала виплаті, мала становити 40 742,5 грн, проте виплати, які фактично він отримав за період з 30.09.2016 по 26.06.2017 становили 10 768,65 грн, що є значно меншими, аніж йому мало бути виплачено.

Відповідач проти позову заперечує та наголошує на тому, що розрахунок та виплата допомоги по безробіттю нарахована та виплачена згідно норм чинного законодавства. Зазначає, що на восьмий день після реєстрації позивача в РПЦ на підставі наданих ним документів була призначена допомога по безробіттю, проте після надходження з Державного реєстру даних про застраховану особу виявлено розбіжності, а саме встановлено, що у червні 2016 року ОСОБА_1 мав трудові відносини з ТОВ «Сімплі Роуд» (ЄДРПОУ 36798263), в той час як в трудовій книжці вчинено запис під № 29 від 10.03.2013 про звільнення його з посади директора цього підприємства. За фактом виявлених розбіжностей була призначена перевірка, в результаті якої встановлено, що позивач перебував в трудових відносинах з ТОВ «Сімплі Роуд» у період з 03.01.2012 по 15.09.2016 та звільнений за угодою сторін 15.09.2016. Згідно інформаційного листа ТОВ «Сімплі роуд» від 13.12.2016 №12-2016, підприємство з 01.01.2014 припинило свою господарську діяльність у зв`язку з чим заробітна плата не нараховувалася, ЄСВ не сплачувався, до органів ПФУ та ДПА звіти не подавалися. Таким чином, з огляду на зазначені обставини, відповідач стверджує про відсутність з його боку протиправних дій щодо призначення та виплати позивачу допомоги по безробіттю у мінімальних розмірах.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що несплата роботодавцем - ТОВ «Сімплі роуд» страхових внесків, не може бути підставою для позбавлення права такого працівника на отримання соціальних гарантій, оскільки вини позивача в несвоєчасній сплаті працедавцем страхових внесків немає та це призведе до порушення принципу рівності особи перед законом. З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені у справі обставини, суди дійшли висновку про необхідність захисту порушених прав ОСОБА_1 у інший спосіб, аніж просив позивач, зокрема шляхом визнання протиправними дій Голосіївської районної філії Київського МЦЗ та зобов`язання останнього провести позивачу перерахунок та виплату допомоги по безробіттю на підставі частини першої статті 22 та статті 23 Закону №1533-III, з врахуванням утриманого єдиного соціального внеску із заробітку ОСОБА_1 за період роботи у ТОВ «Торговельна компанія «Енергостіл» з 12.03.2013 по 11.04.2014, ТОВ «Завод Енергостіл» з 16.01.2016 по 11.04.2016 та ТОВ «Сімплі роуд» з урахуванням вже виплачених сум.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник наполягає на тому, що призначення та виплата позивачу допомоги по безробіттю у мінімальних розмірах відповідає вимогам законодавства з огляду на встановлені у ході перевірки обставини щодо несплати роботодавцем ТОВ «Сімплі роуд» страхових внесків. Скаржник також посилається на те, що відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за страхуванням на випадок безробіття беруться останні 12 календарних місяців, що передують місяцю настання страхового випадку (для розрахунку допомоги по безробіттю - реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної). Тобто, розрахунковим періодом для обчислення позивачу розміру допомоги по безробіттю є вересень 2015 року - серпень 2016 року. Натомість суди зобов`язали орган влади обчислити розмір допомоги по безробіттю з урахуванням періоду роботи ОСОБА_1 у ТОВ «Торговельна компанія «Енергостіл» (12.03.2013 по 11.04.2014). Також скаржник наголошує на тому, що суб`єкт, якого суд зобов`язав здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру допомоги по безробіттю - Голосіївську районну філію Київського міського центру зайнятості не має статуту юридичної особи, а є відокремленим підрозділом Київського МЦЗ, відповідно такий не наділений зазначеними повноваження. Цими повноваженнями наділений Київський МЦЗ, який власне і є відповідачем у справі після здійснення процесуальної заміни неналежного відповідача у справі (первісний відповідач - Голосіївський районний центр зайнятості в м. Києві - робочий орган Виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Зазначені обставини були викладені у апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції не надав таким доводам жодної правової оцінки.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначені Законом №1533-ІІІ.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1533-ІІІ загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Частиною першою статті 4 цього Закону встановлено, що страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1533-ІІІ право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Одним із видів такого забезпечення є допомога по безробіттю.

За правилами статті 22 Закону №1533-ІІІ право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Отже, страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.

За змістом пункту 14 частини першої статті 1 Закону №1533-III страхові внески це кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).

Статтею 4 цього Закону встановлено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску це, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний пред`являти на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, в тому числі у письмовій формі.

З цим правом кореспондується обов`язок такого платника своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI), який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону №2464-V).

Водночас у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина одинадцята статті 9 Закону №2464-VI)

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №2464-VI адміністративну відповідальність за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску несуть посадові особи платників єдиного внеску.

Пенсійний фонд України є органом, уповноваженим відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом (стаття 1 Закону №2464-VI).

Виходячи зі змісту наведених норм, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов`язковій сплаті, незалежно від фінансового стану платника, і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб.

Водночас особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій.

Таким чином, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для позбавлення права застрахованої особи на отримання соціальних гарантій, оскільки це призведе до порушення принципу рівності перед законом.

Також механізм державного соціального страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.

Відомості про те, що Пенсійний Фонд України у вказаний період вживав заходів на усунення порушень з боку ТОВ «Сімплі роуд» стосовно несплати підприємством страхових внесків за спірний період, в матеріалах справи відсутні, що свідчить про відсутність контролю з боку уповноваженого органу, який в силу своїх повноважень був зобов`язаний вжити відповідних заходів щодо усунення порушень з боку роботодавця.

На підставі інформації, зазначеної в акті розслідування страхових випадків № 536, складеному за результатами проведеної відповідачем перевірки, судами встановлено, що позивач у період з 03.01.2012 по 15.09.2016 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Сімплі роуд».

Також в трудовій книжці позивача, яка є основним документом про трудову діяльність працівника (стаття 48 КЗпП України), міститься запис від 15.09.2016 про недійсність запису №29 від 10.03.2013 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Сімплі роуд» на підставі наказу від 10.03.2013 №13.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що несплата роботодавцем обов`язкових страхових внесків не є підставою для позбавлення застрахованої особи права на отримання соціальних гарантій у випадку настання страхового випадку.

Судами також встановлено, що страховий стаж позивача протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи, як безробітного, становить більш ніж шість місяців. Відповідно нарахування йому допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі відповідно до частини другої статті 22 Закону №1533-III є неправомірним.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № №242/2088/17 та від 29.01.2020 у справі №266/970/16-а.

Щодо періоду, за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку виплат за страхуванням на випадок безробіття, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону №1533-ІІІ застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб:

до 2 років - 50 відсотків;

від 2 до 6 років - 55 відсотків;

від 6 до 10 років - 60 відсотків;

понад 10 років - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

перші 90 календарних днів - 100 відсотків;

протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;

у подальшому - 70 відсотків.

Відповідно до частини сьомої статті 23 Закону №1533-ІІІ та з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства соціальної політики України у відповідність до вимог законодавства, наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 №613 було затверджено Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності (далі Порядок №613).

Цим Порядком визначено процедуру, умови надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, та механізм обчислення районними, міськими, районними у містах та міськрайонними центрами зайнятості державної служби зайнятості (далі - центри зайнятості) страхового стажу.

Відповідно до приписів розділу ІІ Порядку №613 допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості з восьмого дня після реєстрації безробітного за його особистою заявою за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку. Розмір допомоги по безробіттю визначається на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) залежно від страхового стажу, заробітної плати (доходу), а також довідок про грошове забезпечення, виданих особі військовими комісаріатами, де така особа перебувала на обліку, військовими частинами, органами, де особа проходила службу.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю застрахованим особам не може перевищувати 360 календарних днів (особам передпенсійного віку - не більше 720 календарних днів) протягом двох років з дня її призначення.

Якщо страховий стаж протягом 12 місяців, що передують реєстрації особи як безробітної, становить шість або більше місяців, допомога по безробіттю визначається у відсотках до її середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266, залежно від страхового стажу.

У пункті 7 постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» визначено, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), є 12 календарних місяців, що передують місяцю настання страхового випадку (для розрахунку допомоги по безробіттю - реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної).

Тобто, законодавець встановив, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку допомоги по безробіттю є 12 календарних місяців, що передують місяцю реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що статус безробітного позивач отримав у вересні 2016 року, відповідно розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку допомоги по безробіттю є вересень 2015 року серпень 2016 року.

Натомість суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про необхідність здійснити позивачу розрахунок допомоги по безробіттю із заробітку, отриманого ним за час роботи у ТОВ «Торговельна компанія «Енергостіл» (12.03.2013 по 11.04.2014).

Також є слушними доводи скаржника про те, що суд першої інстанції, попри те, що 15.05.2018 здійснив процесуальну заміну неналежного відповідача у справі (з Голосіївського районного центру зайнятості в м. Києві - робочий орган Виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на Київський міський центр зайнятості), що фактично слідує із судового рішення, помилково у резолютивній частині поклав обов`язок щодо здійснення перерахунку та виплати позивачу допомоги по безробіттю на Голосіївську районну філію Київського міського центру зайнятості.

Суд апеляційної інстанції зазначену помилку суду першої інстанції у ході апеляційного розгляду справи не виправив.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до положень статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київського міського центру зайнятості задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07.02.2019 у справі №752/20612/17 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 у справі №752/20612/17 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції:

«Зобов`язати Київський міський центр зайнятості провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату допомоги по безробіттю на підставі частини першої статті 22 та статті 23 Закону України від 02.03.2000 №1533-III «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з урахуванням утриманого єдиного соціального внеску із заробітку ОСОБА_1 за період роботи у ТОВ «Завод Енергостіл» з 16.01.2016 по 11.04.2016 та ТОВ «Сімплі роуд» (ЄДРПОУ 36798263), та вже виплачених сум».

В решті рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07.02.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 у справі №752/20612/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук