Постанова

від 06.09.2007 по справі 31/233

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

31/233

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 06.09.2007                                                                                           № 31/233

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Андрієнка  В.В.

 суддів:                                           

 при секретарі:                       

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національна телекомпанія України

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.04.2007

 у справі № 31/233  

 за позовом                               Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр

 до                                                   Національна телекомпанія України

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 290095,80 грн.

 Суть рішення і скарги:

Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр (надалі – Львівський ОРТПЦ, Позивач) звернувся в господарський суд міста Києва з позовом до Національної телекомпанії України (надалі – НТК України, Відповідач) про стягнення 290 095,80 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.04.2007р. у справі № 31/233 позов Львівського ОРТПЦ, з урахуванням уточненого Позивачем розрахунку, було задоволено повністю, а саме: стягнуто з НТК України на користь Львівського ОРТП 181 237,85 грн. заборгованості, 1 813 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Відповідача подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2007р. у справі № 31/233 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Львівського ОРТПЦ відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповністю з”ясував обставини, що мають значення для справи, а самі висновки суду, викладені в його рішенні, не відповідають обставинам справи. Крім того, на думку представника Відповідача, суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема: ст. 614 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.

В судовому засіданні представник Відповідача надав суду свої додаткові пояснення та уточнення до апеляційної скарги, згідно яких він просив скасувати оскаржуване рішення тільки в частині стягнення з НТК України витрат по сплаті державного мита в розмірі 1 813 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки за твердженням цього представника, як НТК України, так і Львівський ОРТПЦ, як державні замовники та виконавці державного замовлення, у спорах про відшкодування збитків, заподіяних при укладенні чи внесенні змін до державних контрактів, або через неналежне виконання чи невиконання державного контракту, а також при здійсненні поставки продукції для державних потреб, на підставі п. 38 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України, звільнені від сплати державного мита, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), вказані витрати не повинні були стягуватись з Відповідача, що було зроблено судом невірно, а безпідставно сплачене Позивачем мито, підлягало поверненню, як і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, розмір яких для Позивача, звільненого від сплати державного мита, відповідно до Порядку оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів, пов”язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затверджених Постановою Кабінету Мінстрів України № 1258 від 21.12.2005р., обчислюється за нульовою ставкою.

В іншій частині, рішення суду першої інстанції представник Відповідача у своїх поясненнях визнав правильним.

Представник Позивача надав суду свій відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджувався з доводами та вимогами Відповідача та його представника, викладеними в апеляційній скарзі та додаткових пояснень до неї, і вважав, що рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2007р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити це рішення без змін, а подану на нього апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський

ВСТАНОВИВ:

 Як вказувалось вище, Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр звернувся в господарський суд міста Києва з позовом до Національної телекомпанії України про стягнення заборгованості в розмірі 290 095,80 грн. у зв”язку із виконанням державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб у 2006 році.

Під час розгляду справи Позивачем було уточнено розмір заборгованості, яку необхідно стягнути з Відповідача на його користь, а саме – 181 237,85 грн. і рішенням господарського суду міста Києва від 24.04.2007р. у справі № 31/233 даний позов було задоволено повністю, а саме: стягнуто з НТК України на користь Львівського ОРТПЦ 181 237,85 грн. заборгованості, 1 813 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов”язання за контрактом, оплативши надані йому Позивачем телекомунікаційні послуги лише частково, і на день розгляду справи заборгованість Відповідача становить 181 237,85 грн.

У зв”язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду  погоджується з таким висновком місцевого господарського суду про стягнення з Відповідача заборгованості за подані Позивачем послуги, з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, у тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та 509 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов”язків (зобов”язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, згідно змісту ст.ст. 525, 526 та 530 ЦК України, зобов”язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 629 ЦК України також зазначається, що договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 598 ЦК України зобов”язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов”язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом, а згідно статті 599 ЦК України зобов”язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 33 Закону України “Про телекомунікації” також передбачено, що споживач зобов”язаний  своєчасно сплачувати за отримані телекомунікаційні послуги.

В даному випадку, як видно з матеріалів справи, 06.06.2006р. між Львівським обласним радіотелевізійним передавальним центром (Замовник) та Національною телекомпанією України (Виконавець) було укладено Державний контракт № 2/12 на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) теле та радіо програм, вироблених для державних потреб на 2006 рік (надалі – Контракт).

Згідно умов Контракту Виконавець, за допомогою технічних засобів, що зазначені у Додатку № 1 до цього Контракту (надалі – Технічні засоби) зобов”язався надати Замовнику, телекомунікаційні послуги, а саме: послуги з розповсюдження (трансляції) програм Відповідача, вироблених для державних потреб, в межах обсягів зазначених у державному контракті на виконання державного замовлення на виробництво і розповсюдження теле та радіо програм на 2006 рік, укладеному між Державним комітетом телебачення і радіомовлення України та Національною телекомпанією України та безумовно в межах плану асигнувань із загального фонду бюджету на 2006 рік за узгодженою програмою та у відповідності до Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2004р. № 918.

Відповідно до п. 3.1. Контракту ціна послуг становила 242 700 грн., у тому числі ПДВ 20% в розмірі 40 450 грн., та встановлювалася на підставі Тарифів, що зазначені у Додатку № 1 до укладеного Контракту, який підписувався уповноваженими представниками сторін і був невід”ємною частиною цього Контракту.

Пунктом 3.2. Контракту було передбачено, що обсяги послуг та ціна Контракту можуть уточнюватися шляхом укладання додаткових угод до цього Контракту згідно з виділеним додатковим обсягом бюджетного фінансування за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, передбачених бюджетною програмою 1701140 “Виробництво та розповсюдження телепрограм Національної телекомпанії України”.

Крім того, в Додатку № 1 до Контракту сторонами був встановлений розрахунок вартості послуг, який формувався у відповідності з діючими “Граничними тарифами на основі послуги електрозв”язку”, затверджених Державним комітетом зв”язку та Інформатизації України.

Пунктами 4.6. та 4.7. Контракту також передбачалося, що оплата наданих послуг здійснюються Замовником за цінами Додатку № 1, щомісячно, за фактично відпрацьований час протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання рахунку, виставленого на підставі узгоджених сторонам Актів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця.

Відповідно до п. 2.2.4. Контракту Замовник – Національна телекомпанія  України зобов”язувалась оплачувати надані послуги в порядку, передбаченому Контрактом.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, Відповідач свої зобов”язання за Контрактом належним чином не виконав, за надані Позивачем послуги сплатив лише частково, і на день розгляду справи судом першої інстанції заборгованість складає 181237,85 грн., що підтверджується актами виконаних робіт за період розповсюдження програм та довідкою Позивача про облікову дебіторську заборгованість.

Таким чином, судова колегія констатує, що Відповідачем взяті на себе зобов”язання за Державним контактом № 2/12 від 06.06.2006р. на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб на 2006 рік, були виконанні не в повному обсязі, і його заборгованість перед Позивачем складає 181 237,85 грн. Тому, вимоги Позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання Відповідача в апеляційній скарзі на Указ Президента України від 01.03.2001р. № 122, яким було затвердження Положення “Про державне замовлення на виробництво і розповсюдження теле- та радіопрограм” щодо визначення генеральним державним Замовником Державного комітету з питань телебачення та радіомовлення України є безпідставним і не приймається судовою колегією, оскільки Державним контрактом чітко визначено Виконавця та Замовника державного замовлення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, в даному випадку, Відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього на користь Позивача 181 237,85 грн. заборгованості, у зв”язку з чим, рішення господарського суду м. Києва від 24.04.2007р. в цій частині підлягає залишенню без змін.

При цьому, судова колегія вважає, що суд першої інстанції невірно дійшов до висновку щодо стягнення з Відповідача витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаціно – технічне забезпечення судового процесу, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ст. 183 ГК України договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб”єктами господарювання – виконавцями державного замовлення та державними Замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов”язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Як вказувалось вище, Виконавцем Державного контракту № 2/12 від 06.06.2006р. на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб на 2006 рік, виступає Державне підприємство Львівський ОРТПЦ, а Замовником – Національна телекомпанія України.

Оскільки укладений між сторонами Контракт є державним контрактом на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм вироблених для державних потреб, то сторони у ньому є відповідно державним замовником (Компанія) та виконавцем державного замовлення (Концерн).

Відповідно до ст. 45 ГПК України позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 38 ст. 4 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито” (надалі – Декрет) від сплати державного мита звільняються державні замовники та виконавці державного замовлення за позовами, з якими вони звертаються до суду у справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а також невиконанням або неналежним виконанням зобов”язань за державним контрактом, на поставку продукції для державних потреб.

За таких обставин, враховуючи положення норм Декрету, Позивач у даній справі, як виконавець державного замовлення за державним контрактом, був звільнений від сплати державного мита.

Відповідно до частини 3 ст. 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Оскільки Відповідач, відповідно до вищезгаданого Контракту, є державним замовником, сума державного мита за подання позову у даній справі не може бути стягнута з нього в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно статті 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Враховуючи те, що Позивач та Відповідач звільнені від сплати державного мита відповідно до п. 38 ст. 4 Декрету, а при поданні позову у даній справі Львівським обласним радіотелевізійним передавальним центром, як позивачем у справі, було сплачено державне мито в розмірі 2 900,96 грн., відповідно до платіжного доручення № 1379 від 30.11.2006р. ЗАТ КБ “Приватбанк” у м. Львові, сплачена сума державного мита підлягає поверненню йому повністю.

Також, статтею 47-1 ГПК України встановлено, що розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Відповідно до Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов”язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів (надалі - Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1258 (із змінами та доповненнями), розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пов”язаного із розглядом господарської справи, для позивачів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, обчислюється за нульовою ставкою.

Згідно пункту 13 Порядку, повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв”язку після звернення особи. Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Таким чином, суд першої інстанції, в порушення вимог чинного законодавства, безпідставно стягнув з НТК України – Відповідача по справі, як витрати зі сплати державного мита у розмірі 1 813,00 грн., так і витрати зі сплати інформаційного – технічного забезпечення у розмірі 118,00 грн. (платіжне доручення № 1380 від 30.11.2006р. ЗАТ КБ “Приватбанк” у м. Львові).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції про стягнення з Відповідача на користь Позивача судових витрат були зроблені за неповного з”ясування обставин, що мають значення для справи і з неправильним застосуванням норм процесуального права, яке призвело до прийняття неправильного рішення (п.п. 1 і 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України), що є підставами для скасування в цій частині оскаржуваного судового рішення.

У зв”язку з цим, апеляційна скарга Національної телекомпанії України підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду – його частковому скасуванню, в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 1 813 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з прийняттям нового рішення про відмову в цій частині в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 45, 47, 47-1, 49, 91, 92, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, --

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Національної телекомпанії України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2007р. у справі № 31/233 в частині стягнення з Національної телекомпанії України на користь Львівського обласного радіотелевізійного передавального центу витрат зі сплати державного мита у розмірі 1 813,00 грн. та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн., скасувати.

Прийняти у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

3. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2007р. у справі № 31/233 за позовом Львівського обласного радіотелевізійного передавального центру до Національної телекомпанії України про стягнення 290 095,80 грн. залишити без змін, а апеляційну скаргу Національної телекомпанії України – без задоволення.

4. Сплачене Львівським обласним радіотелевізійним передавальним центром, як позивачем у справі, державне мито в розмірі 2 900,96 (дві тисячі дев”ятсот) грн. 96 коп., відповідно до платіжного доручення № 1379 від 30.11.2006р. в ЗАТ КБ “ПриватБанк” у м. Львові (знаходиться в матеріалах справи) та кошти на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп., відповідно до платіжного доручення № 1380 від 30.11.2006р. в ЗАТ КБ “ПриватБанк” у м.Львові знаходиться в матеріалах справи), йому повернути (Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр, м. Львів, вул. Князя Романа, 6, р/р 26009238703001 в ЗГРУ КБ ПриватБанк м. Львова, ЗКПО 01188744, МФО 325321).

Зобов”язати господарський суд м. Києва видати Позивачу відповідну довідку для повернення вказаних коштів.

5. Справу № 31/233 повернути до господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 11.09.07 (відправлено)