Ухвала

від 01.04.2021 по справі 39/831-07

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

01.04.2021 м.Дніпро Справа № 39/831-07

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Чус О.В.

судді : Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.

Секретар судового засідання Григоренко А.А.

Представники сторін у судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

розглянувши апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2008 (підписано 20.05.2008 суддя Ліпинський О.В.) у справі №39/831-07

за позовом: суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Малярчук Володимира Григоровича (м. Дніпро)

до: приватного підприємства «Компанія Ріно» (м. Дніпро)

третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю «Діва і К» (м. Дніпро)

третя особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1

про: визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2007 року Суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа Малярчук Володимир Григорович (далі - ФОП Малярчук В. Г.) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Компанія Ріно" (далі - ПП "Компанія Ріно") у якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати дійсним укладений 01.10.2007 між ним і ПП "Компанія Ріно" договір купівлі-продажу нерухомого майна та визнати право власності на це нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з кафе літ. А-1, загальною площею 35,0 м 2 , мостіння І, загальною площею 18,2 м 2 ; мостіння ІІ, загальною площею 51,4 м 2 , розташоване на земельній ділянці загальною площею 811 м 2 , без додаткових актів прийняття до експлуатації.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2008 (суддя Ліпинський О. В.) визнано дійсним укладений між сторонами договір купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за позивачем право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з кафе літ. А-1, загальною площею 35,0 м 2 , мостіння І, загальною площею 18,2 м 2 ; мостіння ІІ, загальною площею 51,4 м 2 , розташоване на земельній ділянці загальною площею 811 м 2 , без додаткових актів прийняття до експлуатації.

Місцевий господарський суд встановив, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2006 у справі № 31/373-06 за ПП "Компанія Ріно" визнано право власності на об`єкт по вул. Донецьке шосе, 4-к у м. Дніпропетровську. На підставі цього рішення 01.10.2007 ФОП Малярчук В. Г та ПП "Компанія Ріно" уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Донецьке шосе, 4-к, який підлягав нотаріальному посвідченню. Враховуючи, що відповідач ухиляється від такого посвідчення, позивач подав до господарського суду позов про визнання дійсним укладеного сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01.10.2007, а також визнання права власності на нерухоме майно за позивачем без додаткового прийняття до експлуатації.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріали справи підтверджують часткове виконання договору, від нотаріального посвідчення якого ухиляється відповідач, що відповідно до вимог частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання судом договору дійсним. Враховуючи, що спірне майно відповідає нормативним вимогам та є придатним для експлуатації, суд відповідно до статей 328, 376 ЦК України визнав за позивачем право власності на спірне майно.

28.12.2016 Комунальне підприємство "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради, як особа, яку не залучено до участі у справі, права та охоронювані законом інтереси якої порушено, звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення суду першої інстанції.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 (колегія суддів: Чимбар Л. В., Орєшкіна Е. В., Березкіна О. В.) апеляційну скаргу Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2008 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд вказав про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки спірне нерухоме майно збудоване без дотримання передбаченого законодавством порядку, земельна ділянка в установленому порядку під уже збудоване майно не надавалась, на момент вирішення спору об`єкт за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Донецьке шосе, 4-к не був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та як вбачається з договору купівлі-продажу, спірний об`єкт нерухомості, як об`єкт нерухомого майна, вперше був зареєстрований Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради 09.06.2008 за реєстраційним номером 3235547799, тобто, після винесення господарським судом рішення у даній справі.

Постановою Вищого господарського суду від 24.10.2017 (колегія суддів: Рогач Л.І., Алєєва І. В., Дроботова Т. Б.) касаційні скарги ТОВ "Діва і К" та ФОП Малярчука В. Г. задоволено частково. Постанову суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що вирішуючи питання про порушене право територіальної громади міста Дніпропетровська, розміщеною в місті загального користування самочинно збудованою спорудою, на захист якого з апеляційною скаргою звернулось Комунальне підприємство "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами", суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним доказам, за змістом яких спірне майно належить ТОВ "Діва і К", яку не залучено до участі у справі, та яка, відповідно до наявного у матеріалах справи договору купівлі-продажу від 20.11.2008 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, є особою права якої порушено оскаржуваним рішенням.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 (колегія суддів: Євстигнеєв О. С., Науменко І. М., Чус О. В.) апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2008 у справі № 39/831-07 припинено.

Ухвалу мотивовано тим, що як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції у даній справі, в ньому відсутні висновки щодо прав і обов`язків Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради. Зазначена особа не була учасником господарських правовідносин, які виникли між сторонами у справі і були предметом розгляду справи. Рішенням суду першої інстанції не встановлено порушення прав і обов`язків скаржника, суд не зобов`язував Комунальне підприємство "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради вчиняти будь-які юридично значимі дії стосовно спірного майна, отже, відсутній правовий зв`язок між скаржником і сторонами у справі.

У червні 2020 року Дніпровська міська рада, як особа, яку не залучено до участі у справі, права та охоронювані законом інтереси якої порушено, звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2008 у даній справі.

Дніпровська міська рада вважає, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції були порушені законні права та інтереси територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування - Дніпровської міської ради, які полягають у визнанні судовим рішенням права власності на об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради, чим порушено законне право міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою та встановлений законодавством порядок набуття прав на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також майнові інтереси територіальної громади міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

За доводами апелянта, про фактичне існування свого порушеного права власності, права користування та права розпорядження земельною ділянкою на якій розташоване спірне нерухоме майно, скаржник дізнався лише під час розгляду кримінальної справи № 199/5125/19 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська у червні - липні 2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 197 1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), де потерпілою стороною від дій обвинуваченого було визнано територіальну громаду міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Скаржник вважає, що спірне нерухоме майно було побудоване на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети, за відсутності дозволу на виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації, а також за відсутності доказів про те, що спірне нерухоме майно було в установленому законом порядку введено в експлуатацію. Суд першої інстанції не залучив до участі у справі всіх суб`єктів, які законодавчо наділені повноваженнями в галузі земельних відносин, містобудування, контролю за об`єктами благоустрою (елементів) і чиї права та обов`язки могли бути порушені під час розгляду справи.

На думку Дніпровської міської ради, суд першої інстанції взагалі не мав розглядати позовні вимоги про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт без з`ясування питань землекористування, оскільки за диспозицією частини 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Тобто необхідною передумовою для розгляду позовних вимог про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва за правилами зазначеної норми права є наявність у особи права землекористування щодо земельної ділянки, на якій такий об`єкт розташований. На час здійснення самовільного будівництва земельна ділянка, на якій розташовані спірний самовільно збудований об`єкт нерухомого майна, була призначена для розташування об`єкту благоустрою - місця загального користування та обладнана елементами благоустрою - асфальтовим покриттям.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2020 (колегія суддів: Дармін М. О., Кощеєв І. М., Антонік С. Г.) закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпропетровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2008 у даній справі.

Ухвалу мотивовано посиланнями на те, що зміст рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2008 у справі № 39/831-07 не містить будь-яких вказівок про права, інтереси та (або) обов`язки Дніпровської міської ради, що підтверджено в судовому засіданні представником апелянта.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 04.07.2019 у справі № 199/5125/19 встановлені обставини, які слугували підставою для звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 197 1 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Тому обставини, встановлені ухвалою суду, якою особу звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення не є доказом, який має для колегії суддів преюдиціальне значення. Крім того зміст ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 04.07.2019р. у справі № 199/5125/19 не містить будь-яких посилань рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2008 у справі № 39/831-07.

Інші доводи апеляційної скарги, на думку суду апеляційної інстанції, зводяться до викладення норм матеріального права, які на переконання скаржника свідчать про порушення його прав і є тотожними змісту апеляційної скарги Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпровської міської ради, в зв`язку із чим у відповідності до положень частини 4 статті 272 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не розглядаються під час розгляду апеляційної скарги Дніпровської міської ради.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.11.2020 у справі №39/831-07 ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2020 у справі №39/831-07 скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

14.12.2020р. головуючий суддя Дармін М.О., судді Антонік С.Г., Кощеєв І.М. подали заяву про самовідвід від розгляду справи №39/831-07 в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України, яку було задоволено ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2020р.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2020р. апеляційну скаргу Дніпровської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Чус О.В., суддів Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П. у зв`язку із задоволенням самовідводу суддів Дарміна М.О., Антоніка С.Г., Кощеєва І.М.

У судовому засіданні від 18.02.2021 оголошено перерва до 01.04.2021 р.

Представники сторін до судового засідання не з`явилися, про час та місце повідомлені були належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа на відповідні електронні адреси сторін.

31.03.2021 від Дніпровської міської ради надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що 01.04.2021 представник буде перебувати у відрядженні для представництва по іншій справі.

01.04.2021 від третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через свій вкрай хворобливий стан.

01.04.2021 від ПП «Компанія Ріно» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та надати можливість ознайомитись із матеріалами справи.

Враховуючи, що явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, згідно з Порядком ведення державного реєстру судових рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006р. за № 740, кожна фізична або юридична особа має загальний доступ до судових рішень, внесених до Реєстру. Відкритий доступ користувачів до електронних копій судових рішень здійснюється цілодобово та безоплатно через офіційний веб-портал ДСА.

Таким чином, представники сторін мають можливість ознайомитись з текстами процесуальних документів по вказаній справі в державному реєстрі судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційне провадження підлягає закриттю за наступних обставин.

Правила перегляду судових рішень в апеляційному провадженні визначені в главі 1 "Апеляційне провадження" розділу ІV "Перегляд судових рішень" чинного ГПК України.

Частина перша статті 254 цього кодексу встановлює загальне правило, згідно з яким учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі Господарський суд Дніпропетровської області 22.04.2008 року ухвалив рішення, яке за результатами перегляду в апеляційному провадженні було скасовано Дніпропетровським апеляційним господарським судом відповідно до постанови від 01.03.2017 року.

В подальшому відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 року було здійснено касаційний перегляд, касаційні скарги ТОВ Діва і К та ФОП Малярчук В.Г. було задоволено, постанова суду апеляційної інстанції скасована, справа направлена на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 (колегія суддів: Євстигнеєв О. С., Науменко І. М., Чус О. В.) апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2008 у справі № 39/831-07 припинено.

Правила перегляду судових рішень в апеляційному провадженні на час постановлення у 2011 році рішення суду першої інстанції у цій справі були визначені ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Відповідно до частини першої статті 91 цієї редакції ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мали право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Прийняття і розгляд апеляційної скарги на рішення, яке набрало законної сили, були можливими лише з дотриманням приписів частини другої статті 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) щодо поновлення строку подання скарги.

У той же час, згідно з ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) якщо апеляційну скаргу було подано на рішення чи ухвалу місцевого господарського суду, яку вже було переглянуто в апеляційному порядку, то відповідні обставини виключали перегляд судових актів суду першої інстанції апеляційним господарським судом.

Правова позиція з наведеного питання викладена в пункті 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7, у редакції постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 12 та від 23.03.2012 № 3 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України".

Таким чином, станом на час постановлення оскаржуваного ТОВ "Голденграунд" в апеляційному порядку судового рішення у цій справі положення ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не передбачали можливості "повторного" апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення, в тому числі і за скаргою особи, яка не брала участі у справі, і у тому випадку, якщо господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки.

При цьому додержання прав усіх осіб під час апеляційного перегляду судового рішення забезпечували положення статті 101 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), відповідно до яких апеляційний розгляд справ не обмежувався доводами апеляційної скарги, а апеляційний суд, повторно розглядаючи справу, здійснював перевірку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції у повному обсязі.

Нова редакція ГПК (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII), на відміну від попередньої, а саме стаття 272 Кодексу, містить новелу, яка надає право та встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 272 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави; за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 282 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції; суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Розділ ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) містить норми, які встановлюють особливості введення в дію нової редакції ГПК. За своєю правовою природою ці норми є темпоральними, які забезпечують належне запровадження та дію в часі нових процесуальних норм задля регулювання відповідних відносин, а з іншого боку - визначають межі дії процесуальних норм (задля регулювання відносин) в редакції Кодексу, що втратила чинність.

Розділ ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) не передбачає повторного апеляційного перегляду судових рішень, які були переглянуті в апеляційному порядку за правилами ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Узагальнюючи наведені висновки, колегія суддів зазначає, що якщо особа, яка не брала участь у справі, а суд вирішив питання про її права та обов`язки, не реалізувала своє суб`єктивне процесуальне право - на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом строків для апеляційного оскарження цього рішення відповідно до положень ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи (чинній до 15.12.2017), то рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили за правилами ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), і не може бути оскаржено із застосуванням нових правил на апеляційне оскарження судового рішення - відповідно до ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Відповідно до статті 8 Конституції України пункту 1 частини третьої статті 2, частини першої статті 11 ГПК України визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду від 30.01.2003, № 3-рп/2003). Верховенство права - це панування права в суспільстві (рішення від Конституційного Суду від 02.11.2004, № 15-рп/2004).

У низці своїх рішень ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, також указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).

В основі принципу юридичної визначеності, як одного із істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 62 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII), тобто поваги до остаточного рішення суду.

Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі "Устименко проти України" № 32053/13).

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили і є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

Підтверджуючи правильність наведеної позиції, апеляційний суд, керуючись положеннями частини четвертої статті 11 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) (щодо застосування судом при розгляді справ, зокрема практики ЄСПЛ як джерела права), звертається до судової практики ЄСПЛ, відповідно до якої:

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі "Steel and others v. The United Kingdom")

Також у рішенні в справі "The Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Консультативна рада європейських судів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень наголосила на тому, що судді повинні послідовно застосовувати закон.

Таким чином, враховуючи, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, суд апеляційної інстанції мав відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на підставі пункту 1 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки судом апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження, то воно підлягає закриттю на підставі статті 264 Господарського процесуального кодексу України, так як апеляційне провадження у цій справі було відкрите з перегляду рішення суду, яке не підлягає оскарженню, і в разі його апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції діяв би не як "суд встановлений законом" у розумінні статті 6 Конвенції та прецедентної практики ЄСПЛ.

Керуючись положенням статтями 234, 235, 264, 281 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2008 у справі №39/831-07.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено та підписано 30.04.2021.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя Л.П. Широбокова