Постанова

від 18.05.2021 по справі 761/41895/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2021 року

м. Київ

справа №761/41895/16-ц

провадження № 22-ц/824/5438/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю Епсілон Бізнес , Служба безпеки України, Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк - Газізової Юлії Леонідівни

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року у складі судді Мальцева Д.О.

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Товариства з обмеженою відповідальністю Епсілон Бізнес , Служба безпеки України, Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року представник ПАТ КБ Приватбанк - Труфанова А.С. звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила в рахунок погашення заборгованості ТОВ Епсілон-Бізнес перед АТ КБ Приватбанк за кредитним договором №КЭ-251Д від 28 січня 2008 року (зі змінами) в розмірі 51 480 доларів США, що складається з заборгованості за процентами за користування кредитом, нарахованими за період з 29 квітня 2012 року по 16 липня 2012 рік , звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки ДІ-251 від 30 січня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ Приватбанк і ОСОБА_4 , шляхом продажу на прилюдних торгах предмета іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної спільної часткової власності відповідачам за початковою ціною 1 111 000 грн; припинити право власності ОСОБА_1 на 1/3 частки, ОСОБА_2 на 1/3 частки та ОСОБА_3 на 1/3 частки зазначеної квартири; скасувати записи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №16519858, №16519794, №16519902 від 17 вересня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 28 січня 2008 року між ЗАТ КБ Приватбанк та ТОВ Епсілон-Бізнес укладено кредитний договір № КЭ-251Д, відповідно до якого банк зобов`язався надати товариству кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом 660 000 доларів США зі строком повернення, визначеним додатковою угодою до 28 січня 2009 року.

ПАТ КБ Приватбанк виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав ТОВ Епсілон-Бізнес кредит, проте у зв`язку з невиконанням останнім взятих на себе зобов`язань, утворилася заборгованість, яка стягнута рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 травня 2012 року за період з 26 жовтня 2008 року по 13 грудня 2011 року у розмірі 17 813 360,46 грн.

Стверджувала, що у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_4 та ПАТ КБ Приватбанк було укладено договір іпотеки №ДІ-251 від 30 січня 2008 року, предметом якого були майнові права на отримання у власність об`єкту інвестування - квартир, будівництво яких було не завершено, а саме, квартир АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 по АДРЕСА_3 .

Посилалася на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року по справі №2610/9499/2012, яким задоволено позов ПАТ КБ Приватбанк , звернуто стягнення на зазначені майнові права та надано банку право здійснити продаж предмету іпотеки від власного імені з укладанням договору купівлі-продажу будь-яким способом.

У подальшому, стороною позивача виявлено, що квартира АДРЕСА_4 зареєстрована на підставі спільної часткової власності за відповідачами на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 09 серпня 2016 року, виданого Відділом (органом) приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.

Таким чином уважала, що позивач має право у судовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення частини вимог з оплати процентів за користування кредитом у розмірі 51 480 долари США.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 22 січня 2021 року представник позивача ОСОБА_5 звернулася до суду з апеляційною скаргою , в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує інтереси банку.

Уважає, що суд першої інстанції мав би надати власну правову оцінку підставі, за якою Верховний Суд скасував постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у справі №761/22265/17 та визнав недійсним договір іпотеки.

Звертає увагу суду на відсутність єдиної правозастосовної практики щодо того, чи могли бути майнові права предметом договорів іпотеки до 14 січня 2009 року, що надає підстави для власної правової оцінки даного факту судом першої інстанції.

Вказує на науково-правовий висновок, складений науковими співробітниками Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, відповідно до якого, відсутність у ст. 5 Закону України Про іпотеку в редакції до 25 лютого 2008 року категорії майнові права не означає прямої заборони на передачу цих прав в іпотеку.

Зазначає, що до розгляду справи №761/22265/17 не було залучено нотаріуса Повєткіну Н.М., яка посвідчувала іпотечний договір від 30 січня 2008 року №Д-251, з огляду на що, суд першої інстанції у даній справі не мав правових підстав для використання рішення Верховного Суду від 19 лютого 2020 року як преюдиційне.

05 квітня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в якому останні просять залишити апеляційну скаргу без задоволення.

06 квітня 2021 року Київським апеляційним судом отримано відзив представника СБУ - Асадчого В., в якому він просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їх представник, а також представники третіх осіб Служби безпеки України, Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договір іпотеки № ДІ-251 від 30 січня 2008 року, умовами якого визначено право позивача на звернення на квартиру АДРЕСА_4 , визнано недійсним судовим рішенням, яке набрало законної сили, позивач втратив право на передбачене указаним договором звернення на квартиру АДРЕСА_1 .

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 28 січня 2008 року між ЗАТ КБ ПриватБанк , яке змінило назву на АТ КБ ПриватБанк , і ТОВ Епсілон - Бізнес укладено кредитний договір № КЭ-25 ІД, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди від 28 липня 2008 року, ТОВ Епсілон Бізнес отримало кредит у розмірі 660 000 доларів США під 15,6 % річних з кінцевим терміном повернення до 28 січня 2009 року.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 травня 2012 року у справі №5002-26/697-2012 стягнуто з ТОВ Епсілон - Бізнес на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором №КЕ-251Д від 28 січня 2008 року у сумі 17 813 360,46 грн та судовий збір у розмірі 64 380 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 30 січня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір № ДІ-251, предметом якого є майнові права на отримання у власність об`єкта інвестування - квартир АДРЕСА_4 , НОМЕР_3 , НОМЕР_1 , будівництво яких не завершене, за адресою: АДРЕСА_3 та ОСОБА_6 .

На підставі договорів про пайову участь у фінансуванні будівництва житлового будинку від 01 листопада 2005 року №№ 4 М, 7 М, 10 М, додаткових угод до них та договорів уступки права вимоги від 21 грудня 2006 року і від 30 серпня 2007 року ОСОБА_4 набула майнові права на квартири АДРЕСА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 та Кузьмінською. Будівництво комплексу здійснювалося на земельній ділянці, наданій в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Мегаполісстрой за договором від 11 червня 2004 року.

Пунктом 7 договору іпотеки передбачено, що після завершення будівництва майно буде зареєстровано у встановленому законом порядку як окремо виділений в натурі об`єкт права власності. Майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Після завершення будівництва майно залишається предметом іпотеки відповідно до цього договору.

11 листопада 2008 року державною приймальною комісією складено акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта по АДРЕСА_5 , який в подальшому затверджено розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації в місті Києві від 31 грудня 2008 року №2031.

Свідоцтвом про право власності на житло, виданим 09 серпня 2016 року Відділом приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї - ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в рівних частках кожному. Квартира приватизована згідно із Законами України Про приватизацію державного житлового фонду та Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку .

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частини першої статті 7 Закону України Про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 12 Закону України Про іпотеку визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Частина 1 статті 33 цього Закону України Про іпотеку передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

В силу вимог ч. 4 ст. 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За приписами ст. 38 Закону України Про іпотеку передбачено можливість встановлення за рішенням суду права іпотекодержателя на продаж предмету іпотеки.

За змістом частин першої, третьої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно з частиною першою статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Майнові права на нерухомість - об`єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 та від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19).

Статтями 1, 5 Закону України Про іпотеку (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору іпотеки) передбачено, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що Верховний Суд постановою від 19 лютого 2020 року у справі №761/22265/17 скасував постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року залишив без змін, яким визнано недійсним договір іпотеки від 30 січня 2008 року № ДІ-251, укладений між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 246, з наступними змінами, в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 та ОСОБА_6 .

При цьому вказав, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки стаття 5 Закону України Про іпотеку не визначала майнові права як предмет іпотеки, а відповідні зміни до цієї статті були внесені Законом України від 25 грудня 2008 року Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва , який набрав чинності 14 січня 2009 року. Договір іпотеки майнових прав на не закінчену будівництвом квартиру, укладений до вказаної дати, тобто з порушенням вимог Закону України Про іпотеку , підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до частини 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що такі обставини встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу (Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц).

Отже, на підставі викладеного, колегія вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, договір іпотеки від 30 січня 2008 року №ДІ-251, укладений між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_4 , в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 визнано недійсним, позивач втратив право вимагати звернення стягнення на вказану квартиру АДРЕСА_1 в рахунок виконання основного зобов`язання.

Також, місцевим судом вірно зазначено, що вимоги щодо припинення права часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задоволенню не підлягають, оскільки банк з моменту визнання недійсним договору іпотеки втратив права на вищевказану квартиру та вказані вимоги є похідними від основної про звернення стягнення на предмет іпотеки, у задоволенні якої відмовлено.

Аргументи апелянта, що суд першої інстанції мав би надати власну правову оцінку підставі, за якою Верховний Суд скасував постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у справі №761/22265/17 та визнав недійсним договір іпотеки, а також на те, що до розгляду вказаної справи не було залучено нотаріуса Повєткіну Н.М., яка посвідчувала іпотечний договір від 30 січня 2008 року №Д-251, є необґрунтованими з огляду на положення частини 5 статті 82 ЦПК України та інститут преюдиції.

Інші доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із рішенням місцевого суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового, а тому, дослідивши матеріали справи, надавши об`єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк - Газізової Юлії Леонідівни - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 травня 2021 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

О.Ф. Мазурик