Постанова

від 26.05.2021 по справі 482/1874/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.05.21

22-ц/812/1034/21

Провадження № 22-ц/812/1034/21 Головуючий суду першої інстанції Сергієнко С.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2021 року м. Миколаїв Справа 482/1874/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - Кобзаренка М.Ю. ,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв представник - ОСОБА_4 , на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Сергієнка С.А., в залі судового засідання в м. Нова Одеса, о 11год 00 хв, повний текст якого виготовлено 29 березня 2021 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Свіржевської Тетяни Борисівни про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі - продажу,-

В С Т А Н О В И В:

30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням.

ОСОБА_1 доводи позову обґрунтовувала тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 27 квітня 2020 року вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Житловий будинок розташований на земельній ділянці комунальної власності, кадастровий номер 4824810100:03:002:0030. Зазначений житловий будинок придбано у ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу, укладеному у 2020 році.

На вищезазначеній земельній ділянці також знаходиться житловий будинок АДРЕСА_2 , який належить відповідачці ОСОБА_3 .

До 2013 року будинок АДРЕСА_3 були одним об`єктом нерухомого майна. Рішенням Нооодеського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2013 року у справі № 1419/971/2012 за позовом ОСОБА_5 про виділ частки із спільного часткового майна визнано за останнім право приватної власності та виділено йому у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 : 1-3 кухню, частку 1-4 жилої кімнати, а також надвірні господарські будівлі: гараж М-1, літню кухню Ж-1, ј частку басейна для води № 3, ј частку огорожі з воротами №1,2.

Рішенням виконавчого комітету Новоодеської міської ради № 45 від 09 квітня 2014 року вирішено виділити в окреме господарство з комплексу будівель та споруд за адресою АДРЕСА_5 ј частку житлового будинку (А-1), гараж (М-1), літню кухню (Ж-1), ј частку басейна (№3), ј частку огорожі № 1, 2 та присвоїти поштову адресу АДРЕСА_4 . Власник ОСОБА_5 .

Восени 2020 року вона вирішила продати будинок АДРЕСА_6 та уповноважила на це представника адвоката Кобзаренка М.Ю.

20 жовтня 2020 року її представник прибув до будинку АДРЕСА_1 для того, щоб оглянути стан житлових приміщень, сфотографувати їх.

Проте ОСОБА_3 не впустила представника на територію домоволодіння, у зв`язку з чим чинила перешкоди в користуванні жилим приміщенням, що змусило представника звернутися до поліції.

Крім того 20 жовтня 2020 року відповідач ОСОБА_3 повідомила, що до теперішнього часу в будинку АДРЕСА_6 зберігаються її речі та її родичів. При цьому відповідач відмовляється звільнити зазначені приміщення в будинку АДРЕСА_6 від своїх речей.

Вона через свого представника вживала заходи досудового врегулювання спору мирним шляхом. Так, 20 жовтня 2020 року відповідачу направлено лист з пропозицією в порядку досудового вирішення спору мирним шляхом надати ключі від воріт та гаражу, звільнити зазначені приміщення від власних речей. Зазначені законні вимоги власника будинку АДРЕСА_6 відповідач не виконала. До теперішнього часу відповідач ОСОБА_3 не надала власнику будинку АДРЕСА_6 або її представнику ключі від воріт та гаражу. Відповідач не звільнила від власних речей приміщення будинку АДРЕСА_6 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_3 припинити дії, які порушують її право власності, не чинити перешкод у здійсненні її прав власника нерухомого майна та надати доступ до житлового будинку АДРЕСА_6 .

11 листопада 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , де зазначала, що вона є власником ѕ часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 листопада 2010 року. Власником ј частки вказаного житлового будинку був ОСОБА_5 . Отже домоволодіння є їх спільною частковою власністю.

У вересні 2020 року вона дізналась, що ОСОБА_5 27 квітня 2020 року продав належну йому частку житлового будинку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Свіржевською Т.Б. та зареєстрованого в реєстрі за № 89. Між тим перед укладанням договору продавець ОСОБА_5 не повідомив її про намір продавати частку житлового будинку, що знаходиться у їх спільній частковій власності, вказавши ціну та інші умови.

За такого було порушено її переважне право на купівлю частки у праві спільної часткової власності, а саме житлового будинку по АДРЕСА_6 .

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Складовими частинами об`єкта продажу, згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договору купівлі-продажу, були - А-1 житловий будинок площею 17 кв м., Ж-1 літня кухня( які фактично не виділені в натурі - перестінками, окремими об`єктами комунікацій тощо); М-1 гараж; № 3 ј частки басейна; № 1,2 ј частки огорожі з воротами. Тобто, об`єкт продажу перебуває у спільній частковій власності, зокрема із визначенням часток згідно статті 356 ЦК України - ј частка басейна ОСОБА_5 , а ѕ частки ОСОБА_3 , ј частка огорожі з воротами ОСОБА_5 , а ѕ частки ОСОБА_3 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила суд перевести на неї права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 27 квітня 2020 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Свіржевською Т.Б. та зареєстрований в реєстрі № 89.

Ухвалою Новоодеського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі - продажу.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 березня 2021 року позов ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_1 її права власності та надати доступ до житлового будинку АДРЕСА_6 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про переведення прав та обов`язків покупця відмовлено.

Повернуто ОСОБА_3 кошти у сумі 34 085 грн, що були внесені нею на поточний рахунок Держказначейської служби України.

Додатковим рішенням цього ж суду від 30 квітня 2021 року стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 14 446 грн 41 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 840 грн 80 коп. судового збору.

Задовольняючи вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 через свого представника зверталась у тому числі письмово, до ОСОБА_3 з метою отримання доступу до належного їй майна. Однак, ОСОБА_3 відмовила у доступі до майна, посилаючись на відсутність у представника ОСОБА_1 , відповідних повноважень на те. Між тим в подальшому ОСОБА_3 не надала власнику будинку АДРЕСА_6 ОСОБА_1 або її представнику ключі від воріт та гаражу та не звільнила від власних речей приміщення будинку АДРЕСА_6 , а тому ці обставини свідчать про порушення права власності ОСОБА_1 , яке підлягає захисту та відновленню.

Відмова в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 мотивована судом тим, що частка ОСОБА_5 у спірному будинку була виділена в натурі, виділена в окрему адресу та на цей об`єкт виготовлено відповідний технічний паспорт.

При виділу в натурі частки ОСОБА_5 басейн, огорожа та ворота залишились у частковій власності. Проте зважаючи на те, що вартість вказаних складових у частці майна, що належало ОСОБА_5 у порівнянні з іншими його складовими, а саме: часткою житлового будинку літ. А-1 загальною площею - 17 кв м., гаражем літ. М-1 та літньою кухнею літ. Ж-1, які було виділено в натурі, є в вочевидь не суттєвою, залишення їх у спільній частковій власності не може бути підставою для переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу на весь житловий будинок з гаражем та літньою кухнею.

У даному випадку з огляду на відсутність визначених національним законодавством достатніх правових підстав для втручання у право власності ОСОБА_1 суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_3 про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу слід відмовити.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_4 , подала апеляційну скаргу, де, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги її позову задовольнити, а в задоволенні вимог позову ОСОБА_1 відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що складові об`єкта нерухомості за договором купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 просить перевести права та обов`язки покупця, знаходились у спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з визначенням часток - 3/4 та 1/4. Тобто об`єкт купівлі-продажу знаходився у спільній частковій власності.

Суд першої інстанції погодився із такими доводами про що зазначив у своєму рішенні, але безпідставно дійшов висновків про несуттєвість спільної частки власності та наявності підстав для відмови у позові.

Положеннями цивільного законодавства не передбачено наскільки суттєвою повинна бути спільна часткова власність для отримання переважного права на купівлю частки у спільному майні.

Суд першої інстанції безпідставно зазначив у своєму рішенні той факт, що представник Кобзаренко М.Ю. особисто пред`явив ОСОБА_3 витяг з договору про надання правничої допомоги, адвокатське свідоцтво та ордер на надання правничої допомоги і ці обставини визнаються представником ОСОБА_3 . Зазначений факт не відповідає дійсності.

Крім цього, суд безпідставно визнав той факт, що ОСОБА_3 неправомірно відмовила Кобзаренку М.Ю. у доступі до майна ОСОБА_3 посилаючись на відсутність у нього відповідних повноважень. При цьому суд першої інстанції не дав оцінку доказам, які підтверджують повноваження представника Кобзаренка М.Ю. тільки на надання правничої допомоги, проте відсутні повноваження на розпорядження нерухомим майном.

Позивачу ОСОБА_1 ніхто не чинив перешкоди у користуванні належним їй майном. ОСОБА_1 жодного разу не намагалась потрапити до будинку та з даного приводу не зверталась. З приводу отримання ключів від воріт та гаражу вона також не зверталась. ОСОБА_3 мала повне право не передавати ключі від належних їй воріт та будинку сторонній особі, виготовляти за власний кошт дублікати.

Отже, суд першої інстанції без врахування всіх обставин справи та доказів, дійшов помилкових висновків про наявність підстав для відмови у позові ОСОБА_3 та для задоволення позову ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник Кобзаренко М.Ю. , доводи апеляційної скарги не визнала та просила в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом , виданого 30 листопада 2010 року державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори, успадкували кожний відповідно ѕ та ј житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2013 у справі № 1419/971/2012 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про виділ в натурі частки майна, що є у спільній частковій власності задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності та реально виділено йому у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 : 1-3 кухню, частку 1-4 жилої кімнати, а також надвірні господарські будівлі: гараж М-1, літню кухню Ж-1; 1/4 частку басейну для води № 3, 1/4 частку огорожі з воротами № 1,2.

З рішення виконавчого комітету Новоодеської міської ради № 45 від 09 квітня 2014 року, встановлено, що в окреме господарство з комплексу будівель та споруд за адресою АДРЕСА_8 виділено ј частку житлового будинку (А-1), гараж (М-1), літню кухню (Ж-1), ј частку басейна (№ 3), ј частку огорожі № 1,2 та присвоєно поштову адресу АДРЕСА_4 . Власником зазначено ОСОБА_5 .

Останньому Реєстраційною службою Новоодеського районного управління юстиції у Миколаївській області видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_2 від 06 травня 2014 року та право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

27 квітня 2020 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 передав у власність, а ОСОБА_1 прийняла житловий будинок АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці комунальної власності, кадастровий номер 4824810100:03:002:0030, за 34085грн.

20 жовтня 2020 року представником ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку відправлена вимога щодо усунення перешкод в користуванні житловим будинком та запропоновано надати ключі від вхідних воріт на подвір`я, від гаражу та звільнити приміщення від її речей.

Проте ця вимога залишена без відповіді.

В той же день представник ОСОБА_1 звернувся до Новоодеського відділу поліції із заявою про вжиття заходів до ОСОБА_3 з метою усунення перешкод ОСОБА_1 в користуванні її нерухомим майном.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_3 04 листопада 2020 року на поточний рахунок Держказначейської служби України були внесені кошти у сумі 34 085 грн.- вартість нерухомого майна за договором купівлі-продажу.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини 2 цієї статті).

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена правова норма наділяє власника майна, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Як встановлено судом позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_6 .

Позивач звернулася до суду з позовом та просила захистити своє право власності шляхом зобов`язання ОСОБА_3 надати доступ до житлового будинку АДРЕСА_6 .

При цьому посилалася на те, що внаслідок протиправної поведінки колишнього співвласника будинку, остання, проживаючи та території спільного подвір`я, не надає ключів від воріт та гаражу, не звільняє приміщення будинку від власних речей, тим самим перешкоджаючи їй користуватися своїм житлом.

На підтвердження цих обставин позивач надала письмову вимогу, яка була направлена через поштові засоби зв`язку, від 20 жовтня 2020 року про усунення перешкод у користуванні майном, звільнення приміщень та передачу ключів від воріт та гаражу. Ця вимога отримана ОСОБА_3 , між тим залишилася без відповіді. Крім того, результатом намагання представника позивача 20 жовтня 2020 року домовитися з відповідачем про допуск представника позивача до будинку було звернення до поліції, про що свідчить заява представника позивача до начальника Новоодеського відділу поліції.

Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджувала, що будь-яких перешкод позивачу не чинить, а представник позивача не мав повноважень на входження до будинку. Між тим остання не заперечувала, що доступ до будинку та господарських споруд позивача здійснюється через спільну територію подвір`я, що огороджена, має вхідні ворота, які закриваються та ключі від запорів знаходяться у неї. Також відповідачем не заперечувалося, що ключі від приміщення гаражу позивача також перебувають у неї, оскільки там зберігається її майно.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме дії відповідача щодо не допуску на територію розташування житлового будинку, що належить позивачу, позбавили останню вільного доступу у будь-який час до свого нерухомого майна, а тому суд обґрунтовано поновив порушене право власності через зобов`язання ОСОБА_3 не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_1 її права власності та надання доступу до житлового будинку АДРЕСА_6 .

Доводи апеляційної скарги про те, що у представника ОСОБА_1 відсутні повноваження щодо представництва інтересів останньої не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи. Так представник ОСОБА_1 особисто звертався до ОСОБА_3 за місцем розташування нерухомого майна, намагаючись здійснити огляд цього майна. Крім того звертався через поштові засоби, направляючи вимоги про надання доступу до житлового будинку, а також звертався із заявою на протиправні дії відповідача до органів поліції. Аргументи ОСОБА_3 , що ОСОБА_1 особисто не зверталася до неї, є безпідставними, оскільки не грунтуються на вимогах закону, оскільки власник майна може діяти як особисто, так і через свого представника.

Щодо вимог позовної заяви ОСОБА_3 про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу, то колегія суддів також погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні таких вимог з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму .

Відповідно до частини 3 статті 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Як встановлено судом рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2013 року виділено ОСОБА_5 в натурі частку майна, що перебувала у спільній частковій власності з ОСОБА_3 та визнано за ним право власності на нерухоме майно, до складу якого увійшли житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . В подальшому за рішення виконавчого комітету Новоодеської міської ради № 45 від 09 квітня 2014 року, було підтверджено статус цього майна як окреме господарство з комплексу будівель та споруд та присвоєно поштову адресу АДРЕСА_4 , власником якого зазначено ОСОБА_5 . Право власності останнім на підставі виданого свідоцтва про право власності на це нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже зазначене судове рішення та подальші дії ОСОБА_5 щодо отримання свідоцтва про право власності на виділене майно та державна реєстрація такого права свідчить про те, що право спільної часткової власності ОСОБА_5 на це майно припинилося та він набував право власності на виділене майно, а отже вказане нерухоме майно не належить ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності та не вимагає згоди колишнього співвласника - ОСОБА_3 щодо здійснення цього права.

З огляду на наведене, на час укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_3 не мала переважного права купівлі нерухомого майна ОСОБА_5 , оскільки не була вже співвласником цього майна, а тому її позовні вимоги про переведення на неї прав та обов`язків покупця є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що виділ та належність ОСОБА_5 на праві власності, зокрема, ј частки басейну (№ 3) та ј частку огорожі № 1,2 свідчать про спільну часткову власність, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до правовстановлюючих документів на це майно, воно належало на праві власності ОСОБА_5 , а потім на підставі договору купівлі -продажу право власності на це майно набула ОСОБА_1 , що відповідає даним державного реєстру прав власності.

Суд погоджується з аргументами скарги щодо суперечливого висновку суду першої інстанції про несуттєвість спільної частки власності та вважає його помилковим, проте такий висновок не впливає на вирішення позовних вимог ОСОБА_3 по суті спору.

Інші аргументи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до неправильного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди із висновками суду попередньої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 березня 2021 року залишити без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 березня 2021 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 26 травня 2021 року.