Ухвала

від 14.05.2021 по справі 953/20229/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/20229/20

н/п 1-кс/953/4544/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2021 р. Київський районний суд м. Харкова у складі:

слідчого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Київського районного суду м. Харкова скаргу адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , на постанову слідчого у кримінальному провадженні № 12020220370001551 від 08.11.2020, -

встановив:

07.05.2021 року до Київського районного суду м. Харкова надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якій заявник просить суд скасувати постанову старшого слідчого СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_6 від 23.04.2021 р., якою відмовлено у задоволенні клопотання представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_3 від 20.04.2021 р. щодо перекваліфікації (кваліфікації) дій осіб, та зобов`язати повторно розглянути вказане клопотання з урахуванням мотивів викладених в ухвалі слідчого судді; скасувати постанову прокурора у кримінальному провадженні прокурора відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_7 від 05.05.2021 року, якою перекваліфіковано склад злочину, у якому підозрюється ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України.

На обґрунтування скарги скаржник зазначає, що постанова є незаконною та такою, що порушує право потерпілих, оскільки слідчий невмотивовано відмовив у перекваліфікації дій підозрюваного ОСОБА_8 та іншої особи ОСОБА_9 на більш тяжкий злочин, а саме на ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України. Крім того, прокурором було невмотивовано 05.05.2021 р. змінено кваліфікацію дій ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК України.

В судове засідання скаржник адвокат ОСОБА_3 не з`явився. Суду надана заява з проханням розгляду скарги без участі скаржника, просить скаргу задовольнити.

Старший слідчий СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_6 та прокурор відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилися, повідомлялись належним чином.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, приходить до наступного.

З наданих даних слідчим суддею достовірно встановлено, що в провадженні СУ ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження №12020220370001551 від 08.11.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 121 КК України відносно підозрюваного ОСОБА_8 .

Адвокат ОСОБА_3 звернувся до слідчого з клопотанням, у якому просив: 1. змінити правову кваліфікацію дій ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме закінчений замах на умисне вбивство більше двох осіб, та пред`явити йому змінену підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, в межах кримінального провадження (об`єднане) №12020220370001551; 2. пред`явити ОСОБА_9 підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, в межах кримінального провадження (об`єднане) №12020220370001551.

Постановою старшого слідчого ОСОБА_6 від 23.04.2021 року, відмовлено у задоволенні клопотання.

Обґрунтовуючи Постанову, слідчий посилався на те, що на той час вирішити питання про перекваліфікацію дій ОСОБА_8 та кваліфікацію дій ОСОБА_9 не є можливим, оскільки необхідно отримати висновки призначених судових експертиз.

Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно до вимог ч.5 ст. 40 КПК України, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Постанова слідчого від 23.04.2021 р. відповідає вимогам ч. 5 ст. 110 КК України, оскільки мотивувальна частина постанови містить обґрунтування відмови в задоволенні клопотання.

Так, п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Отже, основою підозри повинні бути фактичні дані, на підставі яких слідчий встановлює наявність чи відсутність фактичних обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Таким чином, лише за наявності у слідчого достатніх доказів для підозри особі у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий повинен пред`явити таку підозру чи змінити її.

За загальним правилом, визначеним в ч.1ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора.

Станом на 23.04.2021 року слідчий не мав ще висновків судових експертиз, тому не мав в розпорядженні всі необхідні докази для встановлення достатніх доказів для пред`явлення підозри особи чи її зміни.

Передчасне пред`явлення підозри, без достатності належних та допустимих доказів, є порушенням прав осіб, тому враховуючи. що досудове розслідування ще тримавало, слідчий здійснював збирання доказів, то слідчий суддя вважає, що у слідчого були відсутні підстави для перекваліфікації дій вказаних осіб, а фактично для пред`явлення нової підозри та зміни підозри вказаним особам.

Відповідно до норм КПК України слідчий в кримінальному провадженні є процесуальною незалежною особою в прийнятті ним процесуальних рішень, в тому числі і що до кваліфікації дій особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та пред`явлення підозри, а тому слідчий суддя не вправі спонукати його до перекваліфікації злочину чи пред`явлення нової чи зміненої підозри.

З урахуванням викладеного, Постанова слідчого від 23.04.2021 р. про відмову у задоволенні клопотання, скасуванню не підлягає.

Щодо вимог скаржника про скасування постанови прокурора відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_7 від 05.05.2021 року, якою перекваліфіковано склад злочину, у якому підозрюється ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України слідчий суддя зазначає наступне.

Обґрунтовуючи Постанову, прокурор посилався на те, що в ході досудового розслідування, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, враховуючи, що після завершення своїх злочинних дій ОСОБА_8 мав реальну можливість довести свій злочинний умисел спрямований на вбивство потерпілої ОСОБА_5 до кінця, але припинив свої дії і прямував з нею до лікарні, то відповідальність повинна наставати, виходячи з того, які наслідки фактично настали, і такими наслідками є спричинення ним умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Так, відповідно до п. 22 Постанови Пленуму «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» від 07.02.2003 N2, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Крім того, відповідно до за змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Тобто із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом.

Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження умислом винного охоплюється лише заподіяння таких ушкоджень за відсутності прямого наміру на вбивство. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони передбачалися ціллю його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство. У випадку, коли особа, завдаючи іншій особі тілесні ушкодження, свідомо припускає настання будь-яких наслідків, у тому числі смерті, вона також не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за замах на вбивство. Крім того, злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство і у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках настає лише за наслідки, які фактично настали.

Заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому характеризується у цьому випадку не лише непрямим, а ще й неконкретизованим (невизначеним) умислом. За неконкретизованого умислу винний, вчиняючи злочин, хоча і передбачає можливість настання різних шкідливих наслідків, але до кінця не усвідомлює їх характеру і тяжкості. А оскільки особа невизначеного умислу одночасно передбачає різні за характером і тяжкістю наслідки, але фактично реалізується лише один з них, кримінальна відповідальність настає за наслідки, що настали.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 не мав прямий умисел на умисне вбивство потерпілої ОСОБА_5 , і після завершення своїх дій ОСОБА_8 мав реальну можливість довести свій злочинний умисел спрямований на вбивство потерпілої до кінця, але припинив свої дії і прямував з нею до лікарні. З встановлених органом досудового розслідування обставин вбачається, що підозрюваний діяв з непрямим та неконкретизованим (невизначеним) умислом, тому він має відповідати за наслідки, які фактично настали, тобто за спричинення потерпілій умисних тяжких тілесних ушкоджень.

За таких обставин, слідчим суддею не встановлено незаконності Постанови прокурора від 05.05.2021 р., а тому вказана постанова скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст.303-307, 309, 372 КПК України, слідчий суддя, -

ухвалив:

Відмовити в задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , на постанову слідчого у кримінальному провадженні № 12020220370001551 від 08.11.2020.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку з подачею апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту проголошення ухвали, а особами, відсутніми під час оголошення ухвали, - протягом п`яти днів з моменту отримання її копії.

Слідчий суддя ОСОБА_1