Постанова

від 09.06.2021 по справі 523/15462/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 523/15462/16-ц

провадження № 61-7435 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

третя особа - ОСОБА_4 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення майна у спільну сумісну власність, поділ майна подружжя, визнання права власності на майно, стягнення грошової компенсації.

Позовна заява мотивована тим, що вона із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 05 червня 2014 року.

За час шлюбу ними була придбана квартира АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2014 року. Квартира оформлена на ім`я ОСОБА_1 та придбана за спільні кошти подружжя та кошти, надані їх батьками та ОСОБА_4 .

Також у період шлюбу за спільні кошти подружжя 31 липня 2015 року на ім`я відповідача ОСОБА_2 придбано автомобіль Hyundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідач без її згоди та відома відчужив на користь своєї матері ОСОБА_3 .

Згоди щодо поділу рухомого та нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, сторони не дійшли.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу - автомобіля марки Hyundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1 , укладений 14 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у Територіальному сервісному центрі № 5146 регіонального сервісного центру МВС в Одеській області за № 5146/2016/067882, повернути автомобіль у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; припинити право ОСОБА_2 на належну йому 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки спільного сумісного майна - квартири АДРЕСА_1 в сумі 729 368 грн; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Hyundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки спільного сумісного майна - автомобіля марки Hyundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у сумі 135 812,17 грн; здійснити поділ майна з урахуванням боргових зобов`язань ОСОБА_1 за договором позики від 04 жовтня 2014 року, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку боргових зобов`язань за договором позики в розмірі 394 565,85 грн, що еквівалентно 15 000 дол. США; провести взаємозалік зустрічних вимог та остаточно присудити до виплати ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 198 990 грн.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 05 червня 2014 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1

За час шлюбу подружжя набуло у власність квартиру АДРЕСА_1 , яка була оформлена на і м`я ОСОБА_1 , а також меблі, побутову техніку на загальну суму 150 000 грн.

Посилаючись на відсутність домовленості щодо поділу спільного майна, ОСОБА_2 просив суд поділити майно подружжя, виділивши у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожному по 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ; поділити в рівних частках майно у вигляді побутової техніки та меблів, загальною вартістю 150 000 грн , у рівних частинах кожному по 75 000 грн.

У травні 2017 року третя особа ОСОБА_4 звернувся до суду із самостійними позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 04 жовтня 2014 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав останній грошові кошти у сумі 30 000 дол. США на придбання квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується розпискою, власноруч складеною ОСОБА_1 . Зазначену суму відповідач зобов`язалась повернути в строк до 04 жовтня 2016 року. Проте, свого зобов`язання з повернення боргу відповідач не виконала.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_7 на свою користь суму боргу у розмірі 30 000 дол. США за курсом Національного банку України станом на час ухвалення рішення по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01 березня 2019 року у складі судді Бабакова В. П. позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, укладений 14 вересня 2016 року в Територіальному сервісному центрі № 5146 регіонального сервісного центру МВС в Одеській області за № 5146/2016/067882 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частині за кожним квартири АДРЕСА_1 та автомобіля Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску.

Визнано спільним сумісним зобов`язанням подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частині за кожним борг у розмірі 44 400 дол. США перед ОСОБА_8 за борговою розпискою від 03 жовтня 2014 року.

Спільне сумісне майно та зобов`язання подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 поділено в натурі наступним чином: виділено ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язання за борговою розпискою від 03 жовтня 2014 року перед ОСОБА_8 у розмірі 44 400 дол. США.

Виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на автомобіль Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 712 дол. США по курсу НБУ на день ухвалення рішення в гривневому еквіваленті як різницю вартості часток майна та боргового зобов`язання.

В решті позовних вимог відмовлено.

У задоволенні самостійних вимог третьої особи ОСОБА_10 про стягнення суми боргу відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 та автомобіль HyundaiSonata, державний номер НОМЕР_1 , набуто сторонами за час шлюбу, це майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Оскільки у порушення вимог частини другої статті 65 СК України автомобіль, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відчужено відповідачем на користь ОСОБА_3 без надання згоди ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, укладений 14 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_3 , та в порядку поділу майна виділив ОСОБА_1 та визнав за нею право власності на цей автомобіль.

Оскільки ОСОБА_1 не спростовано боргову розписку від 03жовтня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_8 грошову сумі у розмірі 44 400 дол. США на придбання спірної квартири, суд дійшов висновку, що при поділі майна боргові зобов`язання за цією розпискою залишаються за ОСОБА_2 з передачею йому у власність квартири АДРЕСА_1 та зі стягненням з нього на користь ОСОБА_1 різниці у вартості часток майна. При цьому суд вважав недоведеними обставини надання батьком ОСОБА_1 останній грошових коштів на придбання спірної квартири.

У задоволенні позову ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_1 боргу за договором позики від 04 жовтня 2014 року відмовлено за недоведеністю через ненадання оригіналу розписки для експертного дослідження.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 березня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, повернення рухомого майна у спільну сумісну власність подружжя, поділ рухомого майна, визнання права власності на транспортний засіб відмовлено.

Позов ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному рухомому майні задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у сумі 135 812,17 грн вартості 1/2 частки спільного рухомого майна -автомобіля марки Hyundai Sonata В-Седан, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 .

Позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна подружжя задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру в„– 29, загальною площею 86,5 кв. м, житловою площею 42,5 кв. м, в будинку АДРЕСА_1 , набуту на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , посвідченого 16 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І. І., зареєстрованого в реєстрі за № 2640.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним по 1/2 частки квартири в„– 29, що складається в цілому з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 86,5 кв. м, житловою площею 42,5 кв. м, що розташована в будинку АДРЕСА_1 , з припиненням права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на вказану квартиру.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про поділ меблів та побутової техніки відмовлено.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики в сумі 746 700 грн, що по курсу НБУ на день ухвалення рішення еквівалентно 30 000 дол. США.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу у рівних частках.

При цьому суд зауважив, що на такому поділі квартири наполягав ОСОБА_2 у своєму позові. Апеляційний суд не прийняв до уваги уточнення позовних вимог ОСОБА_2 , викладені у судових дебатах під час розгляду справи в суді першої інстанції, зазначивши, що такий порядок уточнення позовних вимог не відповідає вимогам процесуального закону.

Встановивши, що спірний автомобіль, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відчужено відповідачем своїй матері - ОСОБА_3 без надання згоди ОСОБА_1 на його відчуження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації вартості частки у спільному рухомому майні.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 в частині поділу меблів та побутової техніки, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ця вимога не підтверджена належними та допустимими доказами, зокрема, відсутні докази в розумінні статей 77, 80 ЦПК України, які б підтверджували кількість та вартість такого майна, способи його поділу.

При вирішенні вимог про поділ майна подружжя апеляційний суд не прийняв як докази джерела коштів, вкладених подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у придбання квартири АДРЕСА_1 , боргову розписку від 03 жовтня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_8 надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 44 400 дол. США, та боргову розписку від 04 жовтня 2014 року, за якою ОСОБА_4 надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 000 дол. США. Позику один одного на придбання квартири сторони заперечували, боргові розписки не містять письмової згоди іншого подружжя на отримання коштів у позику на придбання квартири, а також посилання на те, що такі кошти брались в борг в інтересах сім`ї.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, апеляційний суд виходив із його доведеності, ОСОБА_1 позов визнала, оригінал розписки від 04 жовтня 2014 року, за якою ОСОБА_4 надав в борг ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 000 дол. США, досліджено судом апеляційної інстанції в судовому засіданні та повернуто позивачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 188/227/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 755/4757/16-ц та від 19 грудня 2019 року у справі № 2-4440/11, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 523/15462/16-ц із Суворовського районного суду м. Одеси.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля зроблено без урахування правового висновку Верховного Суду, згідно якого відсутність нотаріально посвідчено згоди іншого співвласника (другого з подружжя) на укладення договору відчуження майна, іпотеки тощо, позбавляє співвласника необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження таким спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми та надає іншому із співвласників (другому з подружжя) оскаржити його з підстав недійсності відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України.

Вказував, що відсутність письмової згоди ОСОБА_1 у розписці від 03 жовтня 2014 року, згідно якої він взяв в борг у ОСОБА_8 грошові кошти у сумі, еквівалентній 44 400 дол. США, не свідчить про те, що ці кошти не бралися в борг саме для придбання спірної квартири, тобто в інтересах сім`ї.

Суд апеляційної інстанції не перевірив джерел походження у сторін грошових коштів, сплачених на придбання квартири та залишив поза увагою ту обставину, що особистих грошових коштів на час придбання спірної квартири подружжя не мало. З урахуванням наявних у ОСОБА_2 боргових зобов`язань за договором позики від 03 жовтня 2014 року, сума позики по якій становила всю вартість квартири на момент її придбання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання за останнім права власності на спірну квартиру, з урахуванням боргових зобов`язань за цим договором позики, та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 різниці у вартості часток майна.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому вона частково погоджується з доводами касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 05 червня 2014 року між ОСОБА_2 , 1987 року народження, та ОСОБА_1 , 1994 року народження, зареєстровано шлюб (а. с.14, т. 1).

Шлюб між сторонами розірвано у 2017 році.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.11, т. 1).

Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_4 , виданого 24 жовтня 2017 року Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінила прізвище на ОСОБА_1 (а. с. 34, т. 2).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, укладеного 16 жовтня 2014 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , остання придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з трьох житлових кімнат з підсобними приміщеннями, загальною площею 86,5 кв. м, житловою площею 42,5 кв. м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І. І. 16 жовтня 2014 року, зареєстровано в реєстрі за № 2640.

В договорі купівлі-продажу квартири від 16 жовтня 2014 року вказано, зокрема, що правочин вчинено за згодою чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , справжність підпису якого на заяві посвідчена нотаріусом Пачевою І. І.16 жовтня 2014 року за реєстровим № 2639; продаж нерухомості вчинено за погоджену сторонами ціну 556 700 грн, які продавцем отримано до підписання договору.

Право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 16 жовтня 2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 17, 18, т. 1).

У спірній квартирі з 27 червня 2015 року ОСОБА_1 , з 29 квітня 2016 року ОСОБА_2 (а. с. 57, 108, т. 1).

Відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості жилої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_16 , ринкова вартість вказаної квартири станом на 13 жовтня 2016 року становить 2 370 323 грн (курс НБУ на дату оцінки 1 дол. США = 25,8074 грн) (а. с. 81-82, т. 1).

Згідно бази даних АІС Автомобіль в Одеській області на НАІС транспортний засіб - автомобіль марки Hyundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , належав ОСОБА_2 , 1987 року народження, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , був зареєстрований 31 липня 2015 року на підставі довідки-рахунку № ААУ174473 від 31 липня 2015 року. Автомобіль перереєстрований 14 вересня 2016 року в ТСЦ № 5146 на підставі договору від 14 вересня 2016 року № 5146/2016/067882 на ОСОБА_3 , 1962 року народження (а. с. 36-39, т. 1).

Згідно висновку експертного дослідження від 18 липня 2017 року № 334/17, складеного судовим експертом Кеосак А. П., середня ринкова ціна автомобіля марки Hyudai Sonata, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 станом на дату дослідження 17 липня 2017 року складала 271 624,34 грн. (а. с. 24-31, т 2).

Згідно розписки від 03 жовтня 2014 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 575 000 грн, що еквівалентно 44 400 дол. США станом на 03 жовтня 2014 року по курсу НБУ 1 дол. США = 12,95 грн, для придбання квартири АДРЕСА_1 (а. с.77, т. 1).

Згідно розписки від 04 жовтня 2014 року ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 30 000 дол. США для придбання квартири АДРЕСА_1 (а. с. 27, т. 1).

1. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина третя статті 61 СК України)

Під майном мається на увазі окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 СК України, частини другої статті 364 ЦК України поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Отже, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині поділу квартири, апеляційний суд обгрунтовано виходив із того, що квартира АДРЕСА_1 набута сторонами в період шлюбу, презумпцію спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростовано, відтак, спірна квартира підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

При цьому апеляційний суд зауважив, що на саме такому поділі квартири наполягав ОСОБА_2 у своєму позові. Апеляційним судом не прийняті до уваги уточнення позовних вимог ОСОБА_2 , викладені у судових дебатах під час розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки такий порядок уточнення позовних вимог не відповідає порядку, передбаченому процесуальним законом.

Так, згідно з пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про поділ меблів та побутової техніки, скільки ця вимога не підтверджена належними та допустимими доказами, зокрема, відсутні докази в розумінні статей 77, 80 ЦПК України, які б підтверджували кількість та вартість такого майна, способи його поділу.

Установивши, що транспортний засіб Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, було відчужено ОСОБА_2 без згоди на те дружини - ОСОБА_1 на користь своєї матері - ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 в цій частині та стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації вартості частки у спільному рухомому майні.

Надаючи правову оцінку борговим розпискам від 03 жовтня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_8 надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 44 400 дол. США, та від 04 жовтня 2014 року, за якою ОСОБА_4 надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 000 дол. США, апеляційний суд виходив із того, що вказані боргові розписки не є доказами джерела коштів, вкладених подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у придбання квартири АДРЕСА_1 .

За змістом частини першої статті 31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Апеляційним судом враховано, що договори позики від 03 жовтня 2014 року та від 04 жовтня 2014 року виходять за межі дрібних побутових, доказів про те, що кожна із сторін надавала згоду та погоджувалась на їх укладення, суду не надано.

Суд зазначив, що боргові зобов`язання, на підтвердження яких надано розписки, є власне борговими зобов`язаннями ОСОБА_2 перед ОСОБА_8 та ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 . Такі зобов`язання не є зобов`язаннями подружжя, які могли б бути враховані як борги при поділі майна подружжя, оскільки належних та допустимих доказів того, що правочини позики грошових коштів були вчинені кожним з подружжя окремо, але зі згоди один одного та в інтересах сім`ї, суду не надано.

Постанова апеляційного суду в частині задоволення позову ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_1 боргу за договором позики від 04 жовтня 2014 року сторонами цього правочину не оскаржувалась.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (стаття 89 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 188/227/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 755/4757/16-ц та від 19 грудня 2019 року у справі № 2-4440/11, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах. Крім того, у вказаних справах фактичні обставини відмінні від обставин справи, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович