Постанова

від 03.06.2021 по справі 522/11918/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2738/21

Номер справи місцевого суду: 522/11918/19

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Князюка О. В.,

суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О. М.,

за участю секретаря - Дерезюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Жанна Євгенівна, про стягнення суми боргу за договором займу, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

До Приморського районного суду м. Одеси 12.07.2019 року надійшов позов ОСОБА_1 , збільшений 11.11.2019 року, пред`явлений до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Жанна Євгенівна, за яким позивачка просила:

- визнати її, ОСОБА_1 , спадкоємницею всіх майнових прав та обов`язків за договором займу від 22.11.2016 року після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та постійно проживав у АДРЕСА_1 ;

- стягнути із ОСОБА_2 на її користь заборгованості за договором займу від 22.11.2016 року у розмірі 38 567, 04 грн. (тридцять вісім тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень 04 копійок); розмір щомісячних обов`язкових платежів за договором займу від 22.11.2016 року за період користування грошовими коштами із 21.12.2016 року по 21.10.2019 року в сумі 93 343,28 грн.; суму пені у розмірі 1 відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення зобов`язання за період із 22.11.2016 року по 09.11.2019 року за договором займу від 22.11.2016 року у сумі 926 102, 92 грн.; суму інфляційного збільшення суми боргу за договором займу від 22.11.2016 року за період із 23.11.2016 року по 09.11.2019 року у розмірі 11 689,53 грн.;

- вирішити питання про стягнення судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона, ОСОБА_1 , є спадкоємницею сина - ОСОБА_3 , та 13 липня 2018 року вона прийняла спадщину.

Вказувала, що 22 листопада 2016 року її сином, ОСОБА_3 , як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником було укладено договір займу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марюхнічем Ж.Ю. Згідно п.1 договору займу, її син передав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у сумі 38 670,00 грн., що є еквівалентом 1500 дол. США. Передачу грошей було здійснено до підписання цього Договору. Відповідно до підпункту б) п.2 Договору займу, строк виконання зобов`язання відповідача щодо повернення позики наступив 22.05.2017 року, однак у порушення вимог договору та цивільного законодавства свої зобов`язання відповідач перед сином не виконав. Отже, з посиланням на ст. 512, 608, 1216, 1218, 1219 ЦК України, позивач вважає, що вона як спадкоємниця померлого сина має право на належні за договором займу від 22.11.2016 року права та обов`язки позикодавця.

Зазначала, що станом на 08.07.2019 року офіційний курс дол.. США на НБУ становить 25,711 грн. за 1 дол. США та на момент подачі даного позову 08.07.2019 року сума заборгованості за розрахунком позивача становить 38 567, 04 грн., які просила стягнути на її користь. Також посилалась на те, що відповідно до підпункту а п.2 договору займу від 22.11.2016 року, договір займу є безпроцентним, але має щомісячний обов`язків платіж за користування отриманими в позику грошовими коштами в сумі 2578 грн., що є еквівалентом 100 дол. США, та не повинна перевищувати або знижувати цієї суми на день виплати обов`язкового платежу. Отже, розмір щомісячних обов`язкових платежів за період користування грошовими коштами із 21.12.2016 року по 21.10.2019 року, згідно розрахунку позивача, становить 93 343, 28 грн.. Додатково просила стягнути інфляційне збільшення суми боргу за період із 23.11.2016 року по 09.11.2019 року у розмірі 11 689, 53 грн. та пеню за прострочення виконання зобов`язань, нараховану згідно п.3 договору займу від 22.11.2016 року, у розмірі 926 102, 92 грн..

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2020 року позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_2 ), третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Жанна Євгенівна (м. Харків, вул. Лермонтавська, буд. 20), про визнання спадкоємцем майнових прав та стягнення суми боргу за договором займу - задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) спадкоємницею всіх майнових прав та обов`язків за договором займу від 22.11.2016 року після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та постійно проживав у АДРЕСА_1 .

Стягнуто із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) заборгованості за договором займу від 22.11.2016 року у розмірі 38 567, 04 грн. (тридцять вісім тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень 04 копійок).

Стягнуто із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 536, 80 грн. (одну тисячу п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок)

В іншій частині позову - відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли часткове своє підтвердження в судовому засіданні та не спростовані відповідачем, а тому позов є таким, що підлягає частковому задоволенню.

Коротний зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу відповідно до прохальної частини якої просила рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.07.2020 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_2 93 343,28 грн - розміру щомісячних платежів за договором займу від 22.11.2016 року за період користування грошовими коштами з 21.12.2016 року по 21.10.2019 року; 326 102,92 грн - пені у розмірі 1 (одного) відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення зобов`язання за період з 22.11.2016 року по 09.1.2019 року за договором займу від 22.11.2016 року; 11 689,53 - інфляційне збільшення суми боргу за договором займу від 22.11.2016 року за період з 23.11.2016 року по 09.11.2019 року, та у цій частині ухвалите нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в зазначеній частині задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.07.2020 року - залишити без змін.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що висновки суду вважає такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства виходячи з наступного.

Апелянт звертає увагу суду на підпункти а та б п. 2 договору займу від 22.11.2016 року. Зазначає, що за загальним правилом договір позики є оплатним. Та статті 1048 ЦК України прямо передбачає способи оплати за користування майном або коштами, як виплата певної визначеної суми - щомісячний обов`язковий платіж за користування отриманими в позику грошовими коштами, однак і не забороняє встановлення такої форми оплати.

З урахуванням особливості договору позики встановлення оплати у вигляді відсотків є найбільш зручним, проте сторонами в договорі займу від 22.11.2016 року було встановлено інший спосіб оплати за користування грошовими коштами, а саме: відповідно до підпункту а п. 2 договору сторони погодили, що: договір займу є безпроцентним але має щомісячний обов`язковий платіж за користування отриманими в позику грошовими коштами в сумі 2 578 гривень, що еквівалентно 100 доларам США та не повинно перевищувати або занижувати цієї суми на день виплати обов`язкового платежу .

На підставі викладеного, апелянт вказує, що норма про стягнення процентів за користування грошовими коштами є диспозитивною, та застосовується виключно у разі якщо інший порядок користування грошовими коштами не встановлений договором або законом. Розмір щомісячних обов`язкових платежів за період користування грошовими коштами з 21.12.2016 року по 21.10.2019 року становить 93 343,28 грн, розрахунок надано у додатку № 1 до уточненої позовної заяви.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Також, апелянт не погоджується з твердженням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми 926 102,92 - пені у розмірі 1 (одного) відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення зобов`язань за період з 22.11.21016 року по 09.11.2019 року за договором займу від 22.11.2016 року. Вважає висновки суду у даній частині такими, що не відповідають обставин справи та вимогам чинного законодавства.

Зазначає, що звертаючись із позовом ОСОБА_1 обґрунтувала свої вимоги у цій частині з посиланням на умови договору займу від 22.11.2016 року а не нормам ст. ст. 549 552 ЦК України, як зазначено у рішенні суду. Так, відповідно до п. 3 договору займу від 22.11.2016 року за прострочення зобов`язань за цим договором позичальник виплачує пеню у розмірі 1 (одного) відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення, а сума позики має бути виплачена з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції .

Апелянт вважає, що зобов`язання по сплаті пені у даному випадку встановлено договором, і фактично виникло в момент прострочення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором найму від 22.11.2016 року, а відтак не потребує окремого підтвердження чи присудження судом на користь спадкодавця.

Щодо відмови судом першої інстанції у стягненні інфляційного збільшення ОСОБА_1 вказує, що позивач обґрунтував свої вимоги у цій частині посиланням на умови договору займу від 22.11.2016 року та ст. 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а не нормами ст. ст. 549-552 ЦК України, які визначають стягнення неустойки (штрафу, пені) у разі порушення божником зобов`язання. Так, відповідно до п. 3 договору займу від 22.11.2016 року … сума позики має бути виплачена з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції

Таким, чином апелянт вважає, що права спадкоємця були порушені внаслідок невиконання умов договору займу від 22.11.2016 року зі сторони ОСОБА_2 який є позичальником, а тому ОСОБА_1 , як спадкоємиця, наділена правом вимагати стягнення суми позики з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції.

Враховуючи наведене, апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував, що майнові права не пов`язані з особою спадкодавця, не мають особистого характеру відповідно до статті 1219 ЦК України, оскільки випливають із зобов`язальних правовідносин, а тому ОСОБА_1 як спадкоємець набула у спадщину право вимагати стягнення позики з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції на підставі статтей 526, 570, 625, 1218, 1230 ЦК України.

З огляду на зазначене в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині відмовити у задоволенні позовних вимог.

03.06.2021 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 - адвоката Савченко Вікторії Сергіївни відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Апелянт у відповіді на відзив зазначає, що посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 07.04.2014 року є безпідставним та не можуть бути застосовані судом оскільки представник замовчує частину інформації, та посилається у відзиві на вирвані фрази з постанови.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 1 (одного) проценту) відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення зобов`язання за період з 22.11.2016 року по 09.11.2019 року за договором зайду від 22.11.2016 року вказує, що сторонами умовами зазначеного договору було передбачено вказані стягнення.

Представник апелянта звертає увагу суду на те, що зобов`язання по виплаті пені було встановлено договором, та виникло в момент прострочення ОСОБА_2 зобов`язань за договором займу від 22.11.2016 року, а тому не потребує окремого підтвердження чи присудження судом на користь спадкодавця.

У поданій відповіді на відзив просить також суд апеляційної інстанції вирішити питання про розподіл судових витрат, та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі судові витрати, які поніс або має понести позивач у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Заперечення інших учасників справи

28.05.2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відповідач вважає апеляційну скаргу безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню. Вказує на те, що апеляційна скарга повністю дублює уточнену позовну заяву.

ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції зробив правильні висновки щодо відмови апелянту у стягненні за безпроцентним договором займу оплати в твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу у вигляді щомісячних платежів як такої, що суперечить чинному законодавству.

Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції що ч. 2 статті 1230 ЦК України чітка та однозначна у розумінні за якою умовою у спадкоємця виникає право на стягнення такої неустойки.

Окремо щодо посилання апелянта на висновки Верховного Суду у справі № 296/2771/17 від 03.06.2020 року зазначає, що дана справа не є тотожною а тому посилання на вказану постанову суду касаційної інстанції є безпідставним.

Також, ОСОБА_2 звертає увагу колегії суддів на нетотожність понять неустойки та збитків. Та підкреслює, що вимог про відшкодування збитків ні спадкодавцем на ОСОБА_3 за життя, ні спадкоємцем апелянтом у даній справі до відповідача не заявлялось, та від вказаних вимог представники позивача під звукозапис, у судовому засіданні відмовились перед прийняттям судом першої інстанції уточненої позовної заяви.

З огляду на викладене у відзиві ОСОБА_2 просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.07.2020 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що 22 листопада 2016 року між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником було укладено договір займу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Ж.Є., зареєстрований в реєстрі за №823.

Згідно вказаного договору (п.1 договору), позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 38 670 грн., що є еквівалентом 1500 дол. США згідно курсу НБУ та не повинно перевищувати або занижувати цієї суми на день повернення боргу чи щомісячного платежу.

Згідно вказаного пункту договору, передачу грошей було здійснено до підписання цього Договору.

Згідно п.2 Договору, сторони домовились про те, що:

А) Договір займу є безпроцентним, але має щомісячний обов`язків платіж за користування отриманими у позику грошовими коштами в сумі 2578 грн., що є еквівалентом 100 дол. США, та не повинна перевищувати або занижувати цієї суми на день виплати обов`язкового платежу;

Б) розрахунок по договору має бути наступним чином: щомісяця, але не пізніше 21 числа кожного місяця, позичальник зобов`язаний перерахувати на картковий рахунок позикодавця, грошові кошти у сумі 9023 грн., що є еквівалентом 350 дол. США, та не повинна перевищувати або занижувати цієї суми на день виплати, що включає в себе 2578 грн. щомісячний обов`язків платіж та 6445 грн. частини суми із основного боргу. Остаточний розрахунок щодо повернення суми займу має бути здійснено не пізніше 22 травня 2017 року.

Згідно з п.3 договору, за прострочення виконання зобов`язань за цим Договором позичальник виплачує пеню в розмірі 1 відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення, а сума позики має бути виплачена з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції.

Згідно п.4 договору, у разі відмови позикодавця від отримання повернутих йому грошей позичальник вправі передати їх на депозит приватного нотаріуса Марюхніч Ж.Є., що буде свідчити про своєчасне виконання ним умов цього боргового документа.

Згідно п. 6 договору, після повернення боргу позичальником, позикодавцем буде видано позичальнику власноручну розписку про одержання грошей.

Згідно п. 8 договору, договір складено в 3х примірниках, один із яких призначається для зберігання у справах приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Ж.Є., другий - для позикодавця, третій - для позичальника.

Факт укладання даного договору стороною відповідача не заперечувався та визнається; на спростування ж отримання ОСОБА_2 як позичальником відповідної суми коштів від ОСОБА_3 стороною відповідача належних та допустимих доказів не надано.

Також судом встановлено, що 20 березня 2018 року Харківським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ в Харківській області було зроблено актовий запис №4389 та видано свідоцтво про смерті серії НОМЕР_3 (т.1, а.с.19), згідно якого ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 як мати померлого ОСОБА_3 та єдина його спадкоємиця 13 липня 2018 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого сина, а саме на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 (спадкова справа №421/2018 (т.1, а.с.20)).

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.12.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2020 року було залишено без руху та надано апелянту строк на усунення недоліків зазначених в ухвалі суду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.01.2021 року під головування судді Князюка О.В. провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Жанна Євгенівна, про стягнення суми боргу за договором займу було відкрито.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.01.2021 року справу було призначено до розгляду на 03.06.2021 року на 09:45 год.

03.06.2021 року в судове засідання до Одеського апеляційного суду з`явився представник відповідача ОСОБА_2 , просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

В режимі відеоконференції за допомогою за допомогою програмного комплексу "EasyCon" на зв`язку була присутня представник позивача - ОСОБА_4 , апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі, просила суд її задовольнити.

Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому вирішені питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, усвідомленість учасників справи про її розгляд, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 оскаржує рішення Приморського районного суду від 05.07.2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 22 листопада 2016 року між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником було укладено договір займу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Ж.Є., зареєстрований в реєстрі за №823.

Згідно вказаного договору (п.1 договору), позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 38 670 грн., що є еквівалентом 1500 дол. США згідно курсу НБУ та не повинно перевищувати або занижувати цієї суми на день повернення боргу чи щомісячного платежу.

Згідно вказаного пункту договору, передачу грошей було здійснено до підписання цього Договору.

Згідно п.2 Договору, сторони домовились про те, що:

А) Договір займу є безпроцентним, але має щомісячний обов`язків платіж за користування отриманими у позику грошовими коштами в сумі 2578 грн., що є еквівалентом 100 дол. США, та не повинна перевищувати або занижувати цієї суми на день виплати обов`язкового платежу;

Б) розрахунок по договору має бути наступним чином: щомісяця, але не пізніше 21 числа кожного місяця, позичальник зобов`язаний перерахувати на картковий рахунок позикодавця, грошові кошти у сумі 9023 грн., що є еквівалентом 350 дол. США, та не повинна перевищувати або занижувати цієї суми на день виплати, що включає в себе 2578 грн. щомісячний обов`язків платіж та 6445 грн. частини суми із основного боргу. Остаточний розрахунок щодо повернення суми займу має бути здійснено не пізніше 22 травня 2017 року.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно з положеннями статей 530, 612, 625 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Проте відповідач до теперішнього часу не виконав свої зобов`язання за згаданим договором щодо повернення грошових коштів (позики).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як слідує із змісту ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Також судом встановлено, що 20 березня 2018 року Харківським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ в Харківській області було зроблено актовий запис №4389 та видано свідоцтво про смерті серії НОМЕР_3 (т.1, а.с.19), згідно якого ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 як мати померлого ОСОБА_3 та єдина його спадкоємиця 13 липня 2018 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого сина, а саме на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 (спадкова справа №421/2018 (т.1, а.с.20)).

Згідно позовних вимог, зобов`язання відповідача перед сином позивачки за договором позики від 22.11.2016 року виконанні не були, а тому позивачка вважає, що має право на спадкування всіх прав та обов`язків позикодавця за вказаним договором позики, а також на пред`явлення вимог до позичальника про повернення суми боргу разом із сумою обов`язкових платежів, пені та інфляції.

Факт укладення відповідного договору займу від 22.11.2016 року стороною відповідача не заперечувався яке в суді першої так і апеляційної інстанції. Між тим, доказів повернення позиченої суми коштів із боку ОСОБА_2 до суду не надано.

Згідно листа приватного нотаріуса Марюхніч Ж.Є. від 25.06.2019 року вих.. №342/01-16 (т.1, а.с.25), за договором займу від 22.11.2016 року, посвідченим нею та зареєстрованим за №823, на депозит грошові кошти від ОСОБА_2 як позичальника за договором не вносились.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У ст.1218 Цивільного кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ст. 1218, ч. 3 ст. 1231 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №755/7730/16-ц висловився, що перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений ст. 1219 ЦК України, отже, зобов`язання за договором позики входять до складу спадщини. А отже, права кредитора підлягають захисту в порядку, визначеному ст. 1281, 1282 ЦК України.

Встановивши, що у ОСОБА_1 наявний оригінал договору займу від 22.11.2016 року, а відповідачем не доведено факту повернення боргу, як спадкоємцю, так і спадкодавцю за час його життя, а також не спростовано тих обставин, що позивач набув права вимоги за борговою розпискою, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання ОСОБА_1 спадкоємницею всіх майнових прав та обов`язків за договором займу від 22.11.2016 року після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та постійно проживав у АДРЕСА_1 , та вважає за можливе стягнути із відповідача на користь позивачки суму позики у розмірі 38 567, 04 грн. (тридцять вісім тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень 04 копійок).

У зазначеній частині рішення суду в апеляційному порядку не оскаржується.

Із приводу вимог апелянта ОСОБА_1 про стягнення з відповідача щомісячних обов`язкових платежів за період користування грошовими коштами з 21.12.2016 року по 21.10.2019 року у розмірі 93 343, 28 грн.; суми пені за період із 22.11.2016 року 09.11.2019 року у розмірі 926 102, 92 грн.; інфляційного збільшення суми боргу за період із 23.11.2016 року по 09.11.2016 року у розмірі 11 689, 53 грн. колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст. 1048 ЦК України Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ст. 536 ЦК України За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтями 536, 1048 ЦК України визначено, що плата за користування чужими грішми встановлюється й нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст.6, ч. 1 ст.627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон - ст. ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що договір займу від 22.11.2016 року був визначений сторонам як безпроцентний (пункт 2 Договору займу ). Визначення ж процентів у вигляді твердої грошової суми суперечить положенням чинного законодавства, а тому не вбачається підстав для стягнення з відповідача процентів 93 343, 28 грн. як щомісячних обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми пені та інфляційних витрат апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

При цьому, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки ( штрафу, пені ) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

Положення ст. 1218 та ст. 1230 ЦК України співвідноситься між собою як загальне та спеціальне положення.

Таким чином, оскільки ч. 2 ст. 1230 ЦК України є спеціальною нормою, яка встановлює виникнення права на стягнення неустойки на користь спадкоємця - якщо вона присуджена спадкодавцю за його життя.

Таким чином , спадкування права на стягнення неустойки ( штрафу, пені ) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, можливе лише за умови, що сплата неустойки ( штрафу, пені ) була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

Проте, матеріали справи не містять відомостей того, що ОСОБА_3 за життя до закінчення терміну дії договору займу від 22.11.2016 року щодо виконання цього договору звертався до суду та те, що відповідне рішення було ухвалено судом, тому суд вбачає, що до позивача не перейшло право на стягнення неустойки у зв`язку з невиконанням боргового зобов`язання.

Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційного збільшення суми боргу за період із 23.11.2016 року по 09.11.2016 року у розмірі 11 689, 53 грн. подані в порядку ст. 625 (інфляційні збитки) ЦК України, а отже заявлені позовні вимоги виходять за межі прав спадкоємця в розумінні ст. 1230 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що дії були прийняті і вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця, та скарга задоволенню не підлягає.

Всі інші доводи викладені в апеляційній скарзі зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, та не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Слід також зазначити, що європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, $ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвiсаарі проти Фінляндії , п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції). (dec.): Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) (ВП). 8 41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

РЕЗУЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст. 365, 367, 368, 374, 375, 381-384. 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.07.2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10.06.2021 року.

Головуючий: О.В. Князюк

Судді: С.О. Погорєлова

О.М. Таварткіладзе