Рішення

від 14.06.2021 по справі 755/32610/14-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/32610/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2021 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Чех Н.А.,

за участю секретаря судових засідань - Кузьменко А.М.,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_1 ,

представники відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 , правонаступника ОСОБА_5 , до ОСОБА_6 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріально округу Соврас Олена Юріївна, про визнання договору дарування квартири недійсним,

установив:

Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору дарування квартири та визнання права власності на квартиру посилаючись на те, що 06.04.2013 року між ним та ОСОБА_6 укладено Договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Соврас Ю.О., зареєстрований за № 897. Згідно даного договору відповідачу у власність (безоплатно) перейшла квартира АДРЕСА_1 . Укладаючи даний договір, він насправді мав на меті укладення договору довічного утримання (догляду), оскільки в силу похилого віку (1928 року народження) та за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги, в тому числі по забезпеченню продуктами харчування, ліками, оплати комунальних послуг, веденню домашнього господарства, тощо. До укладення договору відповідач обіцяла, що буде його забезпечувати утриманням, та гарантувала, що він (позивач) буде жити в квартирі довічно. Однак, в один момент відповідач заявила йому щоб він звільнив квартиру та те, що не буде забезпечувати його утриманням та доглядом. Лише після цього він ознайомився з умовами договору, отримавши копію в липні 2014 року. Він не мав на меті укладати договір дарування квартири.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якості його правонаступника було залучено ОСОБА_4 .

В судовому засіданні представник позивача підтримав викладені в позовній заяві обставини, позовні вимоги, просив їх задовольнити. Зазначив, що договір був підписаний ОСОБА_5 в присутності дочки та онуки. Він мав намір підписати інший договір, здається заповіт, однак стверджувати не може, оскільки не був присутній. ОСОБА_5 було введено в оману його родичами, йому казали, що він буде забезпечений всіма матеріальними благами, та після його смерті квартира перейде до онуки. На момент підписання договору стосунки між позивачем та відповідачем були нормальні. Зауважив, що ОСОБА_5 не розумів, що підписав договір дарування, вважав, що квартира перейде онуці в майбутньому. Окрім того, вважав, що нотаріус при посвідченні договору не переконався в стані здоров`я дарувальника. В обґрунтування позовних вимог послався на ст. 230 ЦК України. Просив врахувати вік дарувальника, стан його здоров`я (мав хвороби, інвалідність, катаракту), відсутність іншого житла. Крім того, договір дарування містить ознаки договору довічного утримання (вікна були вставлені в кімнаті дідуся). Ним сплачувались комунальні платежі, що свідчить про відсутність фактичної передачі майна. Він не розумів самостійно значення правочину. Окрім того, могло бути тяжке матеріальне становище сім`ї, що стало причиною неможливості укладення договору утримання.

В судовому засіданні представники відповідача позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні з підстав викладених у відзиві. Зазначили, що на момент укладення спірного договору відповідач була вагітна, через вісім місяців народила дитину, вона не працювала та не мала доходів, і не могла утримувати дідуся. Тоді як ОСОБА_5 працював, отримував зарплату, соціальні виплати. Спочатку був заповіт на дочку ОСОБА_5 , згідно якого в разі її смерті майно переходить до онуки. Нотаріус роз`яснювала ОСОБА_5 суть договору, крім того, він приходив до нотаріуса за 2-3 дні, збирав документи. Коли брати відповідача дізналися про договір, то виник конфлікт. Онук ОСОБА_5 вимагав відповідача виписатися з квартири по Возз`єднання, яка не приватизована, коли не вийшло, переключився на ОСОБА_5 . ОСОБА_5 зі спірної квартири пішов десь 2016 році, виїхав добровільно. Укласти договір дарування було бажанням ОСОБА_5 . Вважали, що договір є одностороннім, а тому введення в оману до нього не застосовується. Вважали, що сторона позивача не надала жодного доказу на підтвердження заявлених вимог. В матеріалах справи містяться докази того, що на момент укладення оспорюваного договору відповідач була вагітна, вони з чоловіком не мали доходів. ОСОБА_5 сам міг себе утримувати, він працював, на обліку у психіатра не стояв. Під час судового розгляду під головуванням судді Савлук Т.В. позивач особисто казав свідкам про те, що він подарував квартиру онучці. Крім того, явка до суду позивача була визнана обов`язковою, однак він півроку не приходив. Відповідач сплачувала комунальні платежі, переоформила на себе особовий рахунок. Вікна в квартирі змінили всі. Окрім того, норми ст. 230 ЦК України не відносяться до односторонніх правочинів.

Третя особа до суду не з`явилась, надіслала лист про слухання справи без її присутності. В попередньому засіданні пояснювала, що вона все з`ясовувала у сторін. ОСОБА_5 казав, що розуміє, що підписує договір дарування, казав, що саме цього він хоче. Договір хотів посвідчити саме в неї, так як він до неї звертався раніше. В її присутності був підписаний договір, питань ні у кого не виникало. Розмов щодо укладення договору утримання не було. Через рік ОСОБА_7 прийшов до неї, казав, що думав, що уклав договір утримання. Десь за тижні два до укладення спірного договору, ОСОБА_5 приходив до неї та отримав перелік необхідних документів для укладення даного договору. Зазначила, що з ОСОБА_5 багато розмовляли, вважає його розумним. Вона роз`яснювала йому, що після укладення договору дарування він не буде власником квартири, та він казав, що хоче допомогти онуці. В червні 2014 року ОСОБА_5 прийшов до неї, казав, що він подарував своїй онуці квартиру, а тепер хоче повернути її собі, обґрунтував тим, що у нього змінилася обставини, а також те, що онука забрала копію договору, на підставі його заяви була видана копія.

В судовому засіданні був допитаний свідок відповідача - ОСОБА_8 , який є рідним братом відповідача. Свідок заначив, що возив сестру і дідуся до нотаріуса, де дідусь подарував квартиру сестрі. Він (свідок) до нотаріуса не заходив, чекав на вулиці. Дідусь казав, що подарував сестрі квартиру. На дачі була розмова про те, що дідусь хоче подарувати квартиру сестрі, це було десь за місяць до підписання договору. Вони мали жити разом. Спірну квартиру дідусь залишив сам. На момент дачі пояснень не бачив дідуся місяці три, брат змінив замки, і він не може потрапити до квартири, хоча там зареєстрований. Брат не працює, жив на дідусеву пенсію.

Вислухавши пояснення учасників справи, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Даний позов зареєстровано в Дніпровському районному суді м. Києва 16.12.2014 року.

18.12.2014 року суддя Дніпровського районного суду м. Києва Савлук Т.В. відкрила провадження у справі.

13.01.2015 року від відповідача надійшли заперечення.

03.02.2015 року від третьої особи надійшли пояснення.

17.02.2015 року ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31.03.2015 року апеляційна скарга ОСОБА_5 відхилена, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.02.2015 року залишено без змін.

18.11.2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.02.2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31.03.2015 року скасував, справу повернув на новий розгляд до суду першої інстанції з метою перевірки законодавчих підстав заявлених вимог.

11.01.2016 року здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, визначено головуючого - Виниченко Л.М.

Ухвалою від 04.04.2016 року за клопотанням представника відповідача витребувано докази.

19.04.2016 року, 22.04.2016 року та 25.04.2016 року надійшли документи на вимогу суду.

Ухвалою від 26.07.2016 року за клопотанням представника відповідача витребувано докази.

12.08.2016 року та 26.08.2016 року надійшли документи на вимогу суду.

07.11.2016 року відповідач подала заперечення.

Ухвалою від 15.06.2017 року позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою сторони позивача.

15.08.2017 року Апеляційний суд м. Києва ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2017 року скасував з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

31.08.2017 року здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, визначено головуючого - Чех Н.А.

05.12.2017 року подано уточнену позовну заяву.

14.02.2018 року надійшов відзив на позовну заяву.

02.03.2018 року від третьої особи надійшли пояснення.

Ухвалою від 19.04.2018 року за клопотанням представника відповідача витребувано докази.

18.05.2018 року надійшли документи на вимогу суду.

В судовому засіданні 12.09.2018 року судом визнана явка позивача ОСОБА_5 обов`язковою для надання особистих пояснень та з`ясування питань, однак до суду так і не з`явився.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

30.05.2019 року провадження у справі зупинено до залучення правонаступника.

13.11.2020 року постановлено ухвалу про залучення правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , провадження у справі відновлено.

В письмових поясненнях приватний нотаріус КМНО Соврас О.Ю. зазначила, що 06.04.2013 року до неї звернувся ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з проханням посвідчити дарування квартири АДРЕСА_1 . Вона з`ясувала дієздатність сторін провівши розмову щодо змісту, значення, умов та правових наслідків вчинення нотаріальної дії. Жодних сумнівів щодо дієздатності та дійсних намірів сторін у неї виникало. Сторони підтвердили, що мають намір укласти договір дарування квартири. Вона підготувала проект угоди, перевірено відсутність заборони на відчуження та податкової заставної. На підставі заяви ОСОБА_5 нею було зареєстровано виникше раніше його право власності на квартиру. Сторони ознайомилися з проектом договору дарування, особисто його прочитали та підтвердили, що він відповідає їх волевиявленню. Потім договір був викладений в двох примірниках, один з яких на спеціальному бланку. Договір підписаний сторонами в її присутності, потім вона його посвідчила та скріпила печаткою. Після цього було зроблено запис в реєстрі нотаріальних дій і сторони проставили в ньому свої підписи. ОСОБА_5 було надано нотаріально засвідчену копію договору. На підставі заяви ОСОБА_6 нею зареєстровано її право власності на квартиру. 24.06.2014 року до неї звернувся ОСОБА_5 та сказав, що він подарував своїй онучці квартиру, а тепер хоче її повернути через зміни обставин, а також через те, що онучка забрала у нього копію договору дарування. За його заявою була видана копія цього договору. Ініціатива укладення договору дарування була саме з боку ОСОБА_5 , який їй нагадав, що вже був її клієнтом, та бажає щоб саме вона посвідчила договір дарування. Саме від нього вона чула, що він бажає подарувати онучці квартиру. Під час оформлення договору ОСОБА_5 було роз`яснено наслідки укладення договору, було доведено до його відома, що договір дарування є безоплатним, але у нього не виникало жодних питань щодо обов`язку обдарованої вчинити на його користь будь-яких дій майнового та немайнового характеру. Він не ставив жодного питання щодо зобов`язання одарованої готувати їжу, прибирати, прати, купувати ліки або сплачувати гроші. Про наявність проблем із здоров`ям він її не повідомляв. ОСОБА_5 підписав договір дарування в її присутності.

В суді встановлено, що 06.04.2013 року приватним нотаріусом КМНО Соврас О.Ю. посвідчено Договір дарування квартири, згідно якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано в реєстрі за № 897.

Встановлено, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , в 1942 році отримав під час Великої Вітчизняної війни поранення.

Згідно медичних документів ОСОБА_5 мав ряд захворювань, а саме: атеросклероз судин головного мозку, дисциркуляторна та посттравматична енцефалопатія ІІІ ст., насідки перенесених гострих порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом з формуванням кіст в лівій півкулі головного мозку, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ішемічна хвороба серця, стенокардія, дифузний кардіосклероз, постійна форма фібриляції передсердь, неалкогольна жирова хвороба печінки, хронічний холецистит, виразкова хвороба, варикозна хвороба нижніх кінцівок, дифузний пневмосклероз, кіста в лівій нирці, хронічний пілонефріт.

Згідно відповіді Київської міської психоневрологічної лікарні № 2 ОСОБА_5 до закладу за медичною допомогою не звертався, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває. 04.08.2014 року він звернувся з проханням провести консультативний огляд, після якого складено висновок ЛКК, згідно якого у ОСОБА_5 психічних розладів не виявлено.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві надано документи на вимогу суду, з яких убачається, що за період 2013-2015 років ОСОБА_5 отримував заробітну плату в ТОВ ЮГ-Контракт , ДПІ у Шевченківському районі, ГО СК Юніор Русанівка (благодійна) та соціальну допомогу.

З довідки Головного Пенсійного фонду України в м. Києві, наданої на вимогу суду слідує, що за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року ОСОБА_5 нараховувалася пенсія в розмірі від 3343,46 грн. до 3415,46 грн. Всього 114 283,64 грн. За період з 01.10.2015 року по 31.03.2016 року ОСОБА_5 була виплачена пенсія по інвалідності в розмірі 24 818,16 грн.

З трудової книжки ОСОБА_5 установлено, що в період з 03.03.2008 року по 22.08.2013 року він працював в ТОВ Юг-Контракт на посаді диспетчера з неповним робочим днем, звільнений за власним бажанням; з 01.10.2013 року по 31.07.2014 року працював в ДП Сучасні фінансові рішення працював на посаді диспетчера з неповним робочим днем, звільнений за власним бажанням.

Встановлено, що ОСОБА_9 є онукою ОСОБА_5 . 08.02.2013 року уклала шлюб з ОСОБА_3 , з яким мають спільну дитину - сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . З липня 2014 року отримувала допомогу при народженні дитини.

16.10.2012 року державний нотаріус Сьомої київської державної нотаріальної контори Паньшина О.В. посвідчила заповіт ОСОБА_5 , який на випадок своєї смерті зробив розпорядження, згідно якого заповідав належну йому квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_11 (доньці), а якщо вона помре раніше - ОСОБА_12 .

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно статей 718, 719, 720 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.

Згідно ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

По даній справі позивач просить суд визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Правовим наслідком укладання договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом договору, та виникнення права власності на нього в обдарованої особи. Особливість договору дарування полягає у тому, що цей договір є безоплатним, а тому дарувальник не набуває права власності від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування квартири, ОСОБА_5 посилався на те, що укладаючи спірний договір дарування на користь ОСОБА_6 , вважав, що укладає договір довічного утримання. Це відбулось в наслідок обману з боку обдарованої.

Згідно з пунктом 9 оспорюваного договору дарувальник свідчив про те, що вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, сторонам роз`яснено; сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину; дарувальний стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального.

Договір дарування квартири укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соврас О.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 897, крім того нотаріусом роз`яснено сторонам наслідки укладення вказаного договору, зокрема, положення статей Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України.

Домовленості щодо довічного користування дарунком дарувальником, умови договору не містять.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_5 посилався на те, що підписуючи оспорюваний договір, сподівався, що відповідач буде його доглядати та надавати матеріальну допомогу, наміру дарувати вказану квартиру, він не мав.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,

а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України презюмується правомірність правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться

у пункті 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними , обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, за вимогою вказаної вище норми статті 229 ЦК України, необхідно встановити, чи дійсно мала помилка щодо природи правочину та прав

і обов`язків сторін цього договору.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться

у пункті 20 названої вище постанови, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою омани є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У постанові від 28.08.2019 року у справі № 753/10863/16-ц Верховний Суд зазначив, що за змістом ст. 230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,

не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які

у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи те, що оспорюваним є договір дарування нерухомого майна, посвідчений нотаріусом у присутності сторін із роз`ясненням значення

і умов вчиненого правочину та його правових наслідків, встановленням відповідності цього договору дійсним намірам сторін.

Сторона позивача не надала жодного доказу на підтвердження того, що оспорюваний договір дарування вчинено ОСОБА_5 під впливом помилки чи внаслідок обману зі сторони відповідача, оскільки ні ОСОБА_5 , ні його правонаступником не доведено наявності для цього усіх необхідних ознак.

Посилання на те, що ОСОБА_5 не мав наміру відчужувати квартиру не заслуговують на увагу, оскільки стороною позивача не доведено, що ОСОБА_5 на час вчинення оспорюваного правочину потребував сторонньої допомоги у зв`язку з чим мав намір на укладення договору довічного утримання, а не іншого правочину, помилився з приводу природи договору дарування та не розумів зміст прав та обов`язків, які у нього виникнуть на підставі такого договору.

Вказані обставини та презумпцію правомірності правочину, визначену статтею 204 ЦК України, сторона позивача не спростувала належними та допустимими доказами.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 12.09.2018 року у справі 360/1552/16-ц, від 24.10.2018 року у справі № 306/1473/16-ц, від 21.12.2020 року у справі № 354/914/13.

Враховуючи викладене та норми діючого законодавства, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підставі для визнання договору дарування недійсним.

Оскільки, вимоги позивача щодо визнання договору дарування квартири недійсним, відсутні підстави і для задоволення вимог про визнання права власності.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 258, 259, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_4 , правонаступника ОСОБА_5 , до ОСОБА_6 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріально округу Соврас Олена Юріївна, про визнання договору дарування квартири недійсним - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду .

Дата складання повного судового рішення - 24.06.2021 року.

Суддя: