Ухвала

від 24.06.2021 по справі 915/1870/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 915/1870/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Шарапов Д.О. (адвокат),

відповідача - не з`явився,

третьої особи 1 - не з`явився,

третьої особи 2 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ошора-Транс"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вініл"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ошора-Транс"

про стягнення 1 286 224,61грн,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "ZIRVEMATERIALLARI",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Космос",

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вініл" (далі - ТОВ "Вініл", позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ошора-Транс" (далі - ТОВ "Ошора-Транс", відповідач) про стягнення компенсації за втрачений вантаж у розмірі 1 061 023,61 грн та відшкодування збитків у розмірі 225 201 грн, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо забезпечення збереження вантажу під час перевезення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Вініл" згідно з контрактом №2204 від 24.04.2019, укладеним з ТОВ "ZIRVEMATERIALLARI" MMC, Республіка Азербайджан (далі - Товариство, третя особа 1), було відвантажено за специфікацією №1 від 26.04.2019 партію шпалерної продукції на умовах FCA на адресу Товариства загальною вартістю 38 029,52 євро.

Відповідно до умов контракту та міжнародної товарно-транспортної накладної CMR UA 110110/2019 вантаж із партією шпалер у кількості 737 картон. коробів, вагою 11379,584 кг, 26.04.2019 було завантажено в автомобіль ТОВ "Ошора-Транс" для перевезення, однак внаслідок невідомих ТОВ "Вініл" причин вантаж Товариству не доставлено.

25.07.2019 позивач направив ТОВ "Ошора-Транс" та товариству з обмеженою відповідальністю "Космос" (далі - ТОВ "Космос", третя особа 2), претензію №384 від 15.05.2019, у якій, посилаючись на вищевказані обставини, виклав вимогу терміново проінформувати про обставини втрати партії шпалерної продукції переданої перевізнику (ТОВ "Ошора-Транс") під експедируванням ТОВ "Космос" за CMR від 26.04.2019, або інші причини відсутності перетину кордону автомобілями та водіями перевізника та, у разі підтвердження факту втрати, у 30-ти денний термін провести компенсацію вартості втраченого вантажу в сумі 38 029,52 євро.

Однак відповідач на вказану претензію відповіді не надав, вартість втраченого вантажу в сумі 38 029,52 євро не компенсував, що, на думку позивача, є підставою для стягнення з останнього на його користь компенсації за втрачений вантаж у розмірі 1 061 023,61 грн та відшкодування збитків у розмірі 225 201 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.09.2020 (суддя - Семенчук Н.О.) у справі №915/1870/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин щодо існування між сторонами по справі договірних відносин перевезення. З огляду на недоведеність позивачем вказаних обставин та неприйняття судом у якості доказу наданої позивачем міжнародної товарно-транспортної накладної, достовірність якої відповідачем поставлена під сумнів, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 (колегія суддів: Бєляновський В.В., Богатир К.В., Філінюк І.Г.) рішення господарського суду Миколаївської області від 18.09.2020 скасовано в частині відмови у стягненні 1 061 023,61 грн, у цій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено. Суд стягнув з ТОВ "Ошора-Транс" на корить ТОВ "Вініл" 1 061 023,61 грн компенсації за втрачений вантаж та судові витрати в сумі 39 788,37 грн. В іншій частині рішення господарського суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оригінал поданої позивачем міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 26.04.2019 № UA 110110/2019 відповідає належним чином засвідченій копії, що наявна в матеріалах справи. Вказана товарно-транспортна накладна містить відбиток печатки відправника (позивача) та підпис водія ОСОБА_1 і відбитки печатки перевізника ТОВ "Ошора-Транс", а також усі інші необхідні реквізити, визначені у статті 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женева (далі - Конвенція) та відповідає вимогам статті 5 Конвенції. За висновком суду апеляційної інстанції, вказана міжнародна товарно-транспортна накладна є належним первинним доказом на підтвердження обставин щодо укладання договору перевезення та прийняття вантажу перевізником ТОВ "Ошора-Транс" до перевезення в розумінні статей 4, 9 Конвенції. Суд апеляційної інстанції також встановив, що вантажний автомобіль марки "VOLVO", державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та бортовий тентований причеп, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 належить саме відповідачу на праві користування.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини в сукупності дають підстави дійти висновку, що міжнародна товарно-транспортна накладна CMR від 26.04.2019 № UA 110110/2019 є належним доказом наявності між сторонами договірних відносин щодо завантаження та перевезення продукції (партія шпалерної продукції загальною вартістю 38 029,52 євро) на умовах FCA на адресу Товариства, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації за втрачений під час перевезення вантаж у розмірі 1 061 023,61 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення збитків у розмірі 225 201,00 грн (грошові кошти у вигляді податку на додану вартість, розрахованого виходячи із вартості втраченого вантажу та сплаченого ТОВ "Вініл" до бюджету), суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено повного складу цивільного правопорушення необхідного для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків. Зокрема, за висновком суду, оформлення та відображення відповідної податкової операції щодо своєї господарської діяльності є власним комерційним ризиком позивача.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, 26.04.2021 ТОВ "Ошора-Транс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), мотивовано тим, що під час ухвалення оскаржуваних рішень судом апеляційної інстанцій застосовано норми права (статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" частини третьої статті 2, статті 14, частини сьомої статті 91, статті 236 ГПК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №916/410/19, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 10.12.2018 у справі №902/320/17.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежали. Міжнародна товарно-транспортна накладна CMR від 26.04.2019 № UA 110110/2019 є належним доказом наявності між сторонами договірних відносин щодо завантаження та перевезення продукції (партія шпалерної продукції загальною вартістю 38 029,52 євро) на умовах FCA на адресу Товариства, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення компенсації за втрачений під час перевезення вантаж.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева (далі - Конвенція).

Згідно з частинами першою, другою статті 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України) перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами; суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

У силу дії частини першої статті 307 ГК України: за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною другою статті 307 ГК України визначено, що договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно зі статтею 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Також у силу пункту 1 статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталося з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Відповідно до статті 23 Конвенції якщо відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов`язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті.

Статтею 4 Конвенції визначено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції встановив:

- між Товариством як замовником та ТОВ "Космос" як експедитором було укладено договір-заявку на транспортне експедирування перевезення вантажу автомобільним транспортом №1 від 20.04.2019, за змістом якого, зокрема, вказано: вид послуги, що надається - транспортне експедирування; маршрут - звідки: м. Дніпро, Україна, куди: м. Баку, Республіка Азербайджан; вантажовідправник - ТОВ "Вініл"; вантажоодержувач (замовник) - Товариство; вантаж - шпалери вінілові в асортименті; характеристика вантажу - 737 коробок, вагою 11,38 тонни; пункт перетину вантажем державного кордону України - пункт пропуску "Чорноморський морський торговельний порт"; пункт митного оформлення вантажу - т/п "Ліски", м. Дніпро; дата завантаження - 26.04.2019; місце вивантаження - м. Баку; особливі умови - з правом найму третіх осіб - перевізник ТОВ "Ошора-Транс";

- між ТОВ "Космос" як експедитором і ТОВ "Ошора-Транс" як перевізником було підписано та посвідчено їх печатками заявку на перевезення транспортом від 25.04.2019, за змістом якої, зокрема, вказано: маршрут перевезення: Дніпро, Україна - Баку, Республіка Азербайджан; дата подачі транспортного засобу - 25.04.2019; дата доставки вантажу - 05.2019; особливі умови - пункт пропуску "Чорноморськ", перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття до моменту документальної передачі за кількістю та якістю вантажоодержувачу; адреса вивантаження - Баку; автомобіль, марка, номер, водій - Вольво, НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , ОСОБА_1 ;

- на виконання умов контракту №2204 від 22.04.2019, укладеного між ТОВ "Вініл" (постачальник) та Товариством (покупець), відповідно до Специфікації №1 до нього, позивачем 26.04.2019 відвантажено партію товару - шпалери у кількості 737 картон. коробок, вагою 11379,584 кг, на транспортні засоби перевізника ТОВ "Ошора-Транс" - вантажний автомобіль марки "VOLVO", державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та бортовий тентований причеп, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , під управлінням водія ОСОБА_1 , для доставки вантажоодержувачу - Товариству, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR від 26.04.2019 №UA 110110/2019, рахунком - фактурою №1 від 26.04.2019, видатковою накладною №640 від 26.04.2019, в якій у графі "вантаж до перевезення прийнято у повному обсязі під матеріальну відповідальність" міститься підпис водія перевізника, митною декларацією №110110/2019/307228 від 26.04.2019;

- вантажний автомобіль марки "VOLVO", державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та бортовий тентований причеп, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , належить ТОВ "Ошора-Транс" на праві користування на підставі укладеного з власником автомобіля договору позички транспортних засобів від 17.04.2015, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за №315, та Регіональним сервісним центром МВС України в Одеській області зареєстровані за ТОВ "Ошора-Транс";

- оригінал міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 26.04.2019 №UA 110110/2019 відбиток печатки відправника та підпис водія ОСОБА_1 і відбиток печатки перевізника ТОВ "Ошора-Транс", а також усі інші необхідні реквізити визначені у статті 6 Конвенції та відповідає вимогам статті 5 Конвенції;

- вантаж (партія шпалер у кількості 737 картон. коробок, вагою 11379,584 кг) на адресу одержувача не доставлено;

- лист Дніпропетровської митниці ДФС №1291/10/04-50-18-02 від 20.05.2019 підтверджує, що станом на 20.05.2019 товар, який оформлено в режимі експорту підприємством ТОВ "Вініл" за митною декларацією від 26.04.2019 №110110/2019/307228, Кордону України не перетинав.

Рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення компенсації за втрачений під час перевезення вантаж у розмірі 1 061 023,61 грн мотивовано тим, що наявність правовідносин щодо здійснення перевезень між сторонами підтверджується зокрема, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR від 26.04.2019 № UA 110110/2019, яка відповідає вимогам статей 5, 6 Конвенції та відповідно до статей 4, 9 Конвенції є належним доказом наявності між сторонами договірних відносин щодо завантаження та перевезення продукції (партії шпалерної продукції загальною вартістю 38 029,52 євро) на умовах FCA на адресу Товариства).

Згідно з приписами статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги , які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №915/1870/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин . З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Надаючи оцінку доводам ТОВ "Ошора-Транс" стосовно неврахування судами попередніх судових інстанцій висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, Суд зазначає таке.

Так, зокрема, відповідач зазначає, що оскаржувану постанову ухвалено судом апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №902/302/17 та від 20.12.2019 у справі №916/410/19.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник мотивує свою незгоду з висновками суду апеляційної інстанції тим, що відтиск печатки на товарно-транспортній накладній (CMR) від 26.04.2019 є належним та допустимим доказом укладення спірного правочину зі сторони відповідача. На думку ТОВ "Ошора-Транс", такі висновки суду апеляційної інстанції не відповідають правовому висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 37 постанови від 20.12.2019 зі справи №916/410/19 щодо застосування положень частини сьомої статті 91 ГПК України, зокрема, за результатами розгляду справи №916/410/19 суди попередніх інстанцій, з якими погодився і суд касаційної інстанції, не визнали належним доказом у справі копію заявки на перевезення вантажу через відсутність її оригіналу як у позивача, так і у відповідача, який поставив під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу .

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи відповідача, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у справі №915/1870/19 ухвалена без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20.12.2019 зі справи №916/410/19, оскільки вказані доводи скаржника фактично зводяться до заперечення обставин наявності правовідносин між відповідачем (перевізником) та ТОВ "Космос" (експедитором). При цьому в матеріалах справи наявна копія заявки на перевезення транспортом від 25.04.2019 (маршрут перевезення: Дніпро, Україна - Баку, Республіка Азербайджан), яка засвідчує волевиявлення відповідача укласти договір перевезення. Суд апеляційної інстанції дослідив наявну в матеріалах справи копію та встановив, що заявка підписана та посвідчена печатками ТОВ "Космос" (експедитором) та ТОВ "Ошора-Транс" (перевізником). Вказані обставини підтверджено також представником ТОВ "Космос" у судовому засіданні апеляційного суду.

Водночас, як свідчить зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та матеріали справи №915//1870/19, судом апеляційної інстанції встановлено наявність у позивача оригіналу міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 26.04.2019 №UA 110110/2019 складеної між ТОВ "Ошора-Транс" (перевізник) та ТОВ "Вініл" (відправник) . Саме вказана міжнародна товарно-транспортна накладна CMR від 26.04.2019 №UA 110110/2019 у спірних правовідносинах підтверджує обов`язок відповідача відшкодувати відправнику вартість втраченого вантажу, який виникає в силу статей 924 ЦК України, 314 ГК України та статей 17, 23 Конвенції.

Отже, з огляду на те, що у справі №916/410/19, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, спірні правовідносини сторін виникли з договору транспортного експедирування, а у даній справі спірні правовідносини сторін виникли із договору перевезення (укладеного у спрощений спосіб); правовідносини у даних справах не є подібними з огляду на суб`єктний склад учасників правовідносин.

Також згідно з доводами касаційної скарги відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам та доказам відповідача щодо відсутності трудових відносин між ТОВ "Ошора-Транс" та водієм ОСОБА_1 ; вказані висновки апеляційного господарського суду суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.12.2018 зі справи №902/320/17.

Колегія суддів зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги в цій частині з огляду на таке.

По-перше, предметом розгляду справи №902/320/17 було стягнення збитків спричинених у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем обов`язку в частині збереження переданого для перевезення вантажу за договором транспортно-експедиторських послуг . По-друге, саме за результатами оцінки доказів у справі №902/320/17 судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, що спірне перевезення вантажу здійснювалось саме відповідачем у справі №902/320/17. За результатами розгляду справи №902/320/17 суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні докази, що міжнародні товарно-транспортні накладні CMR від 30.09.2015, від 30.09.2015 та CMR №3735951 від 01.10.2015 завірені печатками та штампами відповідача . Отже, висновок суду апеляційної інстанції у справі №902/320/17 про відмову у задоволенні позовних вимог, який підтримано Верховним Судом у постанові від 10.12.2018 ґрунтується на недоведенні позивачем обставин щодо існування між сторонами договірних правовідносин щодо перевезення вантажу, а не на обставинах недоведеності позивачем наявності трудових відносин між водієм та перевізником.

Натомість у справі №915/1870/19 судом апеляційної інстанції встановлено, що оригінал міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 26.04.2019 №UA 110110/2019, яка складена між ТОВ "Ошора-Транс" (перевізник) та ТОВ "Вініл" (відправник), є належним та допустимим доказом укладення спірного правочину зі сторони відповідача. Окрім того, суд апеляційної інстанції встановив, що наявна у справі вищевказана міжнародна товарно-транспортна накладна підписана уповноваженим представником перевізника та скріплена печатками перевізника - ТОВ "Ошора-Транс", і належних доказів, які б свідчили про те, що відповідач звертався до правоохоронних органів з заявою про втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства печатки або штампу, відповідачем до суду не подано і таких доказів у матеріалах справи не міститься .

Зокрема, рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується саме на обов`язку відповідача (перевізника) нести відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і належним доказом того, що відповідачем такий вантаж прийнято є саме міжнародна товарно-транспортна накладна CMR від 26.04.2019 №UA 110110/2019, оригінал якої наявний у матеріалах справи.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів відхиляє помилкові доводи відповідача, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у справі №915/1870/19 ухвалена без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20.12.2019 зі справи №902/320/17, оскільки справу розглянуто та ухвалено судові рішення за іншої фактично-доказової бази, відмінної від тієї, що з`ясована попередніми судовими інстанціями у цій справі, а встановлення судами різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, виключає подібність спірних правовідносин у вказаній справі і у справі №902/320/17.

Крім того, оцінюючи подібність правовідносин у справі, яка розглядається, та у справах, на які посилається скаржник, Верховний Суд зазначає таке.

У справі, яка розглядається, предметом спору є відшкодування перевізником на користь відправника вартості втраченого вантажу . Водночас у справах №916/410/19 та №902/320/17 предметом спору є стягнення збитків. Таким чином, предмет та підстава позову у зазначених справах є різними зі справою, що розглядається, як і не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на обґрунтування своїх доводів на викладену в постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18 правову позицію щодо застосування норми права у подібних правовідносинах з огляду на таке.

Так, у справах №916/922/19, №914/2267/18 та №905/49/15, на які посилається скаржник, розглядалися позовні вимоги про стягнення заборгованості за договорами поставки. Отже, аналіз змісту наведених вище постанов дає підстави для висновку, що визначальна відмінність предмета, підстав позову та правового регулювання у даній справі та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, на які посилається скаржник, так само як і неподібність правовідносин у цій справі за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дають підстав для касаційного оскарження в розумінні пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

З огляду на наведене вище колегія суддів зазначає, що доводи відповідача, викладені у касаційні скарзі фактично зводяться до здійснення касаційним судом переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин, а суд касаційної інстанції в силу положення частини другої статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими , збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, №115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, №212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Ошора-Транс" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі №915/1870/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною товариства з обмеженою відповідальністю "Ошора-Транс" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі №915/1870/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко