Ухвала

від 30.06.2021 по справі 910/4455/20

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

30 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/4455/20

Провадження № 12-33гс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Рогач Л. І.

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М., Штелик С. П.

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/4455/20 за позовом Державного підприємства Держвуглепостач (далі - ДП Держвуглепостач ) до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк (далі - ПАТ АБ Укргазбанк ) про визнання пунктів кредитного договору недійсними за касаційною скаргою ПАТ АБ Укргазбанк на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2021 року (судді Гаврилюк О. М., Ходаківська І. П., Коротун О. М.) і

ВСТАНОВИЛА:

ДП Держвуглепостач звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ АБ Укргазбанк про визнання кредитного договору від 29 листопада 2017 року № 32-К/17-VIP (далі - кредитний договір) в редакції договору про внесення змін та доповнень від 27 червня 2019 року № 3 недійсним в частині: пункту 3.8 щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни; пункту 5.3 в частині нарахування пені на проценти за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування; пункту 6.3 щодо права вимоги повернення заборгованості за кредитним договором у разі відмови позивача від підвищення процентної ставки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 7 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2021 року рішення Господарського суду міста Києва від 7 липня 2020 року скасовано в частині відмови у позові про визнання недійсними пунктів 3.8 та 6.3 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень до договору від 27 червня 2019 року № 3. В цій частині позов задоволено. Визнано недійсними пункти 3.8 та 6.3 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень від 27 червня 2019 року № 3. В іншій частині рішення залишено без змін. Стягнуто з ПАТ АБ Укргазбанк на користь ДП Держвуглепостач 1 401,33 грн судового збору та 2 102,00 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції вказав, що приймаючи до уваги структуру кредитного договору, визначений у ньому спосіб нарахування після закінчення строку кредитування та спосіб нарахування неустойки за порушення зобов`язань (пункт 5.3), колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що пункт 3.8 договору передбачає можливість нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) після закінчення строку кредитування, що суперечить приписам ЦК України; частиною сьомою статті 6 Закону України Про фінансові послуги законодавчо закріплено положення про те, що фінансовим установам забороняється вимагати дострокового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу, а тому колегія суддів дійшла висновку про невідповідність пункту 6.3 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень № 3 від 27 червня 2019 року, положенням, закріпленим у зазначеній статті Закону України Про фінансові послуги ; колегія суддів апеляційного господарського суду погодилась із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним пункту 5.3 кредитного договору.

9 березня 2021 року ПАТ АБ Укргазбанк подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2021 року, а рішення Господарського суду міста Києва від 7 липня 2020 року у справі №910/4455/20 залишити в силі.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач зокрема вказав, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статей 1048 та 625 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 , від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, від 5 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 54, 91) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України , яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (пункт 6.23) зазначено, що плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, зазначено таке: Таким чином у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами та проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами , причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 викладено висновки щодо того, що за період після прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що прямо відповідає умовам пункту 3.8. кредитного договору.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ АБ Укргазбанк , а ухвалою від 14 червня 2021 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України.

Мотивуючи ухвалу про передачу справи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що спір у цій справі містить виключну правову проблему, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що полягає у відсутності єдиного варіанту реалізації розсуду суду, який можна було б вважати правильним у застосуванні положень статей 3, 628, 629, 625, 1048 ЦК України у системному зв`язку з нормами інших законодавчих актів, а саме щодо права сторін на визначення у договорі не тільки розміру процентів, а й порядку їх сплати тощо.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду навів практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду вказавши, що статті 625 та 1048 ЦК України не містять заборони визначати спосіб оплати за користування позикою. Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. На підставі принципу свободи договору вони вправі самостійно визначати умови договору, отже, сторони договору позики можуть визначити плату за користування коштами не лише у відсотках, але й у твердій грошовій сумі. Тлумачення статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, для вирішення справи № 910/4455/20 є необхідним надання правового висновку щодо застосування вищевказаних норм права, що виходить за межі повноважень Касаційного господарського суду та свідчить про міжюрисдикційний характер спірних правовідносин.

З таких підстав дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на розгляд згідно з частиною п`ятою статті 302 ГПК України з огляду на таке.

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятої статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Лише за наявності таких умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно із частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Дотримання принципу правової визначеності Європейський суд з прав людини пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

При визначенні того, чи наявність протилежних судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховується: 1) чи наявні глибокі та довгострокові розходження у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запровадження і, якщо так, то чи були вони ефективні.

Натомість суддівський розсуд супроводжується внутрішнім процесом мислення, спрямованим на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору.

Тому питання судового розсуду, про які йдеться в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не свідчать про наявність виключної правової проблеми, а стосуються обставин кожної конкретної справи; при цьому суд не обґрунтував, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні.

Судом касаційної інстанції у господарських справах відповідно до статті 286 ГПК України є Верховний Суд, у складі якого, за змістом статей 36, 37 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, діє, зокрема, Касаційний господарський суд. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі як виключну правову проблему передані питання, які можуть бути вирішені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду як належним судом із застосуванням існуючих процесуальних механізмів подолання суперечливих позицій суду.

Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

Керуючись статтею 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 910/4455/20 за позовом Державного підприємства Держвуглепостач до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк про визнання пунктів кредитного договору недійсними за касаційною скаргою ПАТ АБ Укргазбанк на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2021 року повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л. І. Рогач

Судді: Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук В. В. Британчук В. С. Князєв Ю. Л. Власов Г. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко Д. А. Гудима К. М. Пільков В. І. Данішевська О. Б. Прокопенко Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков С. П. Штелик