Постанова

від 22.07.2021 по справі 911/1382/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/1382/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Шипка О.І. - адвокат (ордер від 21.06.2018 №МК75219);

Ходзицький Д.В. - адвокат (ордер від 21.06.2018 №КС234354)

Штундер Я.Г. - адвокат (ордер від 10.08.2018 №КС460406)

відповідача - не з`явився

третіх осіб - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк"

на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство"

до акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк"

про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про іпотеку і обтяження,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна;

товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія "Народна".

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" (далі - позивач, Товариство) звернулося до публічного акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" (далі - відповідач, Банк) з позовом про визнання недійсним Договору іпотеки від 28.09.2015 (далі - Договір іпотеки), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. (далі - Третя особа-1, Нотаріус), зареєстрованого в реєстрі за № 5177, укладеного між позивачем та відповідачем, щодо забезпечення кредитних зобов`язань за Договором кредиту від 23.10.2013 № LV/U/04-0230 (далі - Кредитний договір), що укладений між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія "Народна" (далі - третя особа-2, Компанія), та додаткового договору від 31.12.2014 № 33; скасування запису № 11370942 про іпотеку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; скасування запису про обтяження № 11370920 (про заборону відчуження майна) загальною площею 6 377,7 кв.м., яке розташоване за адресою: Київська обл., смт Ставище, вул. Цимбала Сергія, 8/1 , а саме: контора, літ. "П" - 462,0 кв.м; котельня, літ. "Б" - 469,4 кв.м; паливний цех літ. "В" - 458,7 кв.м; насосна, літ. "Г" - 24,7 кв.м; станція технічного обслуговування літ. "Д" - 1400,4 кв.м; механізація тваринницьких приміщень, літ. "Е" - 877,1 кв.м; технічно-обмінний пункт, літ. "Ж" - 519,9 кв.м; ремонтна майстерня, літ. "З"- 1481,5 кв.м; сторожка, літ. "К" - 25,1 кв.м; моторний цех, літ. "Л" - 540,2 кв.м; покрасочна, літ. "М" - 101,3 кв.м; диспетчерська. літ. "Н" - 17,4 кв.м, який був вчинений Нотаріусом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що укладення Договору іпотеки відбулося внаслідок введення відповідачем в оману позивача внаслідок змови представників Банку та ОСОБА_1 - керівника учасника Товариства, які шляхом обману вчинили цей правочин в інтересах Банку з метою приховання факту незабезпеченості кредиту, що дозволило Банку пройти аудиторську перевірку. Укладення Договору іпотеки відбулося з порушенням банківської таємниці посадовими особами Банку та її розголошенням під час укладення цього Договору. Майно Товариства було передано в іпотеку із завищенням його оцінки. Спірний Договір іпотеки був укладений на захист інтересів Банку та жодним чином не виявляв волю ні іпотекодавця, ні самого боржника, який і на сьогоднішній день фактично не знає про цей Договір. Крім того, позивач зазначив, що відповідач не повідомив про факт порушення Компанією умов кредитування, приховавши цей факт, тим самим фактично з моменту укладення цього Договору іпотеки поставив у скрутне становище Товариство. При цьому дії ОСОБА_1 , спрямовані на укладення Договору іпотеки, свідчать про прямий умисел ввести в оману учасників та керівництво і тим самим збільшити обсяг покриття забезпеченості кредиту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Справа розглядалася неодноразово.

4. Рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2019 (суддя Трофименко Т.Ю), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 (колегія суддів: Сулім В.В., Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.), у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані відсутністю достатніх та достовірних доказів наявності в діях відповідача умисного введення в оману позивача під час укладення спірного договору іпотеки стосовно обставин, які мають істотне значення. Під час укладення цього договору сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогами цивільного та господарського законодавства. Позивач не довів наявності таких обставин укладення договору іпотеки, з якими законодавство пов`язує можливість визнання цього правочину недійсним.

5. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019 (колегія суддів: Пільков К.М., Дроботова Т.Б., Чумак Ю.Я.) вказані судові рішення скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

6. Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив таке:

1 . Суди попередніх інстанцій не перевірили та не встановили, чи звертався банк до позичальника з вимогою про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором; якщо ці обставини мали місце, то в якому обсязі і в який строк таке зобов`язання мало бути виконано боржником. Також судами не було з`ясовано, чи були ці обставини відомі позивачу на час укладення Договору іпотеки.

2 . Суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували, виконання якого дійсного або такого, що виникне у майбутньому, зобов`язання забезпечено відповідно до укладеного між банком та товариством договору іпотеки на час його укладення. Суди, відповідно, не дослідили аргументи позивача стосовно того, що його було введено в оману щодо того, яке зобов`язання було забезпечено іпотекою.

3 . Суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали оцінки письмовим заявам свідків, у тому числі заяві ОСОБА_1 . Підстави відхилення їх судами попередніх інстанцій визнані помилковими Верховним Судом.

7. Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2020 (суддя Павленко Є.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 (колегія суддів: Попікова О.В., Корсак В.А., Євсіков О.О.), позов задоволено повністю. Визнано недійсним іпотечний договір від 28.09.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за №5177, укладений між Банком та Товариством щодо забезпечення кредитних зобов`язань за кредитним договором, укладеним між Банком та Компанією від 23.10.2013 №LV/U/04-0230, та додатковим договором від 31.12.2014 №33. Скасовано запис №11370942 про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Скасовано запис про обтяження №11370920 (про заборону відчуження майна) загальною площею 6377,7 кв. м, яке розташоване за адресою: Київська область, смт Ставище, вулиця Цимбала Сергія, будинок 8/1, а саме: контора, літера "П" - 462,0 кв.м; котельня, літера "Б" - 469,4 к.м; паливний цех, літера "В" - 458,7 кв.м; насосна, літера "Г" - 24,7 кв.м; станція технічного обслуговування, літера "Д" - 1400,4 кв.м; механізація тваринницьких приміщень, літера "Е"- 877,1 кв.м; технічно-обмінний пункт, літера "Ж" - 519,9 кв.м; ремонтна майстерня, літера "З" - 1481,5 кв.м; сторожка, літера "К" - 25,1 кв.м; моторний цех, літера "Л" - 540,2 кв.м; покрасочна, літера "М" - 101,3 кв.м, диспетчерська, літера "Н" - 17,4 кв.м, який був накладений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Стягнуто з Банку на користь Товариства 5 286,00 грн судового збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Банк, не погоджуючись з даними судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Доводи інших учасників справи

10. У відзиві на касаційну скаргу Товариство доводи касаційної скарги не визнає і погоджується із висновками суду попередніх інстанцій, а також просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Розгляд клопотання

11. Банком подано клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване перебуванням представника Банку у відрядженні в місті Одеса. Крім того, Банком зазначено, що ним вчиняються дії по внесенню відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань з метою надання суду підтвердження повноважень працівників відділу супроводження активних операцій та претензійно-позовної роботи Банку на здійснення самопредставництва.

12. Судом не знайдено підстав для задоволення зазначеного клопотання з урахуванням такого.

13. Законом не передбачено і судом не визнавалася обов`язковою явка представників учасників справи у судове засідання з розгляду касаційної скарги. Банком не доведено неможливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого свого представника (якщо Банк вважав таку участь необхідною).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, таке.

14. Між Компанією (позичальник) та Банком (кредитодавець) 23.10.2013 був укладений кредитний договір № LV/U/04-0230, за умовами якого останній відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію (відкличну), а Компанія, у свою чергу, зобов`язалася використовувати кошти за їх цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, повертати кредитні кошти в обсязі та у строки, передбачені цим договором.

15. Згідно з умовами пунктів 2.1 - 2.4 кредитного договору ліміт кредитної лінії складає 13 000 000,00 грн. Кредитні кошти надаються на поповнення обігових коштів. Кредитні кошти надаються строком на 12 місяців з 23.10.2013 по 22.10.2014. Процентна ставка за користування кредитними коштами складає 23 % річних.

16. Пунктом 5.3 кредитного договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його укладення і діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

17. 31.12.2014 між Банком та Компанією укладено додатковий договір № 33 до кредитного договору, відповідно до умов якого ліміт кредитної лінії складає 18 684 500,00 грн та викладено Графік зменшення ліміту заборгованості у новій редакції, відповідно до якої остання дата платежу - 22.10.2015.

18. Пунктом 2.16 вищезгаданого кредитного договору сторони погодили, що у випадку виникнення у позичальника прострочення сплати частини кредиту або відсотків за користування кредитними коштами за будь-який період Банк має право достроково вимагати погашення наданого позичальнику кредиту. Вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом та частини кредиту, що залишилась, Банк направляє позичальнику рекомендованим листом за адресою, зазначеною у цьому договорі. Позичальник зобов`язаний повернути заборгованість за кредитом та частину кредиту, що залишилась, протягом 10 днів з моменту надсилання кредитодавцем відповідної вимоги.

19. У зв`язку з порушенням Компанією умов кредитного договору 06.03.2015 Банк надіслав позичальнику вимогу про погашення заборгованості, яка станом на 06.03.2015 у загальному розмірі становила 18 375 065,01 грн, з яких заборгованість за кредитом - 18 334 500,00 грн. Вказана вимога була отримана позичальником 10.03.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи. Відповідно до змісту цієї вимоги впродовж 10 днів з моменту її отримання позичальник (боржник) мав погасити Банку заборгованість у вказаному розмірі, тобто - до 20.03.2015.

20. Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06.06.2016 у справі № 757/25506/15-ц, яке набрало законної сили, було задоволено позов Банку про солідарне стягнення з Компанії та її поручителів заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.

21. Вказаним рішенням Печерського районного суду міста Києва було встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 23.10.2013 № LV/U/04-0230 станом на 21.07.2015 становила 20 673 484,76 грн., у тому числі: 17 863 262,33 грн. - заборгованість за траншами кредиту; 1 712 913,26 грн- заборгованість за відсотками за траншами кредиту за період з 01.10.2013 по 21.07.2015; 1 097 307,17 грн - заборгованість за пенею за прострочення погашення відсотків за період з 01.10.2013 по 21.07.2015.

22. Рішенням загальних зборів учасників Товариства від 10.09.2015, оформленим протоколом № 2 від цієї ж дати, було надано згоду на передання в іпотеку нерухомого майна товариства, а саме: контори, літ. "П", 462,0 кв.м, котельні, літ. "Б", 469,4 кв.м, паливного цеху, літ. "В", 458,7 кв.м, насосної, літ. "Г", 24,7 кв.м, станції технічного обслуговування, літ. "Д", 1400,4 кв.м, механізації тваринницьких приміщень, літ. "Е", 877,1 кв.м, технічно-обмінного пункту, літ. "Ж", 519,9 кв.м, ремонтної майстерні, літ. "З", 1481,5 кв.м, сторожки, літ. "К", 25,1 кв.м, моторного цеху, літ. "Л", 540,2 кв.м, покрасочної, літ. "М", 101,3 кв.м, диспетчерської, літ. "Н", 17,4 кв.м - розташованого за адресою: Київська область, смт Ставище, вулиця Цимбала Сергія, будинок 8/1, в забезпечення виконання зобов`язань компанії перед банком за кредитним договором від 23.09.2013 № LV/U/04-0230 та договором овердрафту від 05.04.2013 № OV/U/04-0119 на загальну суму 27 584 758,96 грн. та укладення відповідного договору. Директору товариства було надано повноваження на укладення і підписання цього правочину.

23. На забезпечення виконання зобов`язань Компанії за вищевказаним кредитним договором 28.09.2015 Банк та Товариство підписали спірний іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. і зареєстрований в реєстрі за № 5177.

24. За умовами пункту 1.1 іпотечного договору останній забезпечує вимоги Банку, що випливають із кредитного договору від 23.10.2013 № LV/U/04-0230, укладеного між Компанією та Банком, за умовами якого позичальник зобов`язується перед іпотекодержателем у строк до 22.10.2015 погасити заборгованість за кредитом у розмірі 18 684 500,00 грн., сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 26 процентів річних, а також штраф та пеню в строки та у випадках, передбачених кредитним договором та цим договором, з урахуванням можливих змін та доповнень до кредитного договору та цього договору.

25. Рішення загальних зборів учасників Товариства, оформлене протоколом № 2 від 10.09.2015, яким надано згоду на передання нерухомого майна позивача в іпотеку та укладення спірного договору, було визнане недійсним судовими рішеннями, ухваленими господарським судом Київської області та Київським апеляційним господарським судом у справах: № 911/3180/16, № 911/3183/16, № 911/3192/16.

26. Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було встановлено невідповідність умов укладеного сторонами іпотечного договору від 28.09.2015 приписам Закону , а також факт неповідомлення Банком позивачу дійсних умов основного зобов`язання (зокрема його розміру, строку та порядку виконання), суди дійшли висновку про те, що спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі положень статей 203 , 215 та 230 ЦК України .

Касаційне провадження

27. У зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т.М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 19.07.2021, який наявний в матеріалах справи.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

28. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

30. Як свідчать встановлені судами обставини, спірні правовідносини виникли щодо Договору іпотеки, яким забезпечено вимоги, що випливають з Кредитного договору, за умовами якого Компанія зобов`язалась перед іпотекодержателем (Банк) у строк до 22.10.2015 погасити заборгованість за кредитом, сплатити проценти за користування кредитом, штрафи та пені.

31. Щодо підстави оскарження судових рішень попередніх інстанцій відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.

32. Скаржник зауважує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду у постановах від 10.03.2020 у справі №910/24075/16, від 07.03.2018 у справі №910/24073/16, від 13.02.2020 у справі №910/2200/19, від 11.02.2021 у справі №910/18745/19.

33. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

34. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

35. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).

36. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

37. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

38. У той же час:

- у справі № 910/24075/16 позовні вимоги обґрунтовані тим, що: - в іпотечному договорі не вказано розмір кредиту, процентну ставку, не вказано строку виконання зобов`язання, що не відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про заставу"; - іпотечний договір порушує публічний порядок, оскільки фактично спрямований на знищення майна юридичної особи; - ринкова вартість переданого в іпотеку майна перевищує 25 % від вартості активів, а відтак рішення про укладення спірного іпотечного договору мало прийматися загальними зборами акціонерів позивача; - загальними зборами протиправно уповноважено наглядову раду на доповнення, зміну та уточнення переліку майна для передачі в заставу Національному банку України, оскільки було порушено порядок повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів; - іпотечний договір підписано в.о. начальника Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області Мєзєнцевою І.С., яка не надавала згоду на виконання обов`язків тимчасово відсутнього начальника, в зв`язку з чим не мала повноважень на підписання спірного іпотечного договору;

- у справі № 910/24073/16, позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами іпотечний договір від 17.06.2015 не відповідає вимогам частини третьої статті 203 ЦК України, оскільки відсутнє вільне волевиявлення позивача, яке відповідає його справжній волі, рішення органу управління позивача (загальних зборів акціонерів), яким надавалася згода на підписання іпотечного договору, прийнято з порушенням законодавства та прав акціонерів, що тягне за собою його недійсність. Оспорюваний договір не відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про заставу", тому що в ньому відсутні положення щодо розміру та строку виконання основного зобов`язання, забезпеченого таким договором, що є підставою для визнання його недійсним;

- у справі № 910/2200/19 в обґрунтування позову ТОВ "Корора" посилається на частину четверту статті 6, пункт 3 частини першої статті 18 Закону України "Про іпотеку" та зазначає, що в оскаржуваному договору відсутні відомості про земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, зокрема, не зазначено кадастрового номера такої земельної ділянки. Наголошує, що предметом іпотеки є об`єкт незавершеного будівництва, тому обов`язково в іпотеку мали бути передані права на земельну ділянку. Позивач вказує, що в договорі іпотеки неправильно відображено строк виконання основного зобов`язання. Крім того, зазначає, що ним було укладено договір іпотеки від 09.10.2013 під впливом помилки в результаті введення його відповідачем в оману, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним також на підставі статей 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 215, 203, 204 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 6, пункту 3 частини першої статті 18 Закону України "Про іпотеку", статті 120 Земельного кодексу України, суди дійшли висновків, що позивачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів недійсність договору іпотеки.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2020 зазначив, що судом першої інстанції встановлено, що за оспорюваним договором було передано саме майновий комплекс готелю, а не об`єкт незавершеного будівництва, та оспорюваний договір містить встановлені щодо нього законом істотні умови (опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та його реєстраційні дані - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 149865701103), тому, з огляду на наведені положення закону, висновок про відсутність правових підстав для визнання іпотечного договору недійсним у зв`язку з невідповідністю частині другій статті 5, частині четвертій статті 6, пункту 3 частини першої статті 18 Закону України "Про іпотеку" є обґрунтованим;

- у справі №910/18745/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" до акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Імріс", про визнання договору недійсним позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки від 20.10.2016 №4И14074Д/П був укладений ним під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.

39. Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова у цій справі прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

40. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

41. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Банк також посилається і на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду в цій справі.

42. Верховний Суд у постанові в цій справі вказав, зокрема, що частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Таким чином, пред`явлення кредитором до боржника вимоги про дострокове виконання зобов`язання за договором позики (кредиту) свідчить про зміну строку виконання цього зобов`язання, наслідком чого є обов`язок боржника повернути позику (кредитні кошти), а також передбачені відповідним договором відсотки та штрафи, до спливу погодженого сторонами умовами договору строку повернення позики (кредиту).

43. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

44. У постанові від 04.09.2018 Великої Палати Верховного Суду зі справи № 823/2042/16 викладений такий висновок: "З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

45. Суд касаційної інстанції зазначає, що скаржником не наведено достатньо мотивованих аргументів, у розумінні приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, для передачі справи у відповідності до ГПК України для вирішення питання стосовно відступу від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 911/1382/18 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

46. Так, Банком не зазначено, у чому полягає помилковість, неефективність рішення Верховного Суду у справі № 911/1382/18; не обґрунтовано, чому та у чому полягає очевидна застарілість підходу, застосованого у цьому рішенні внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

47. Таким чином, доводи касаційної скарги у наведеній частині визнаються Верховним Судом необґрунтованими.

48. Верховний Суд зазначає, що інші аргументи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким вже надана певна оцінка судами попередніх інстанцій.

49. Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

50. Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

51. Відповідна практика Європейського суду з прав людини застосовується Касаційним господарським судом на підставі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", згідно з якою суди застосовують названу Конвенцію та відповідну практику як джерело права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

52. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

53. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

54. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

55. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Банку в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення.

Судові витрати

56. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на Банк, оскільки Касаційний господарський суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові рішення попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 зі справи № 911/1382/18 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 зі справи № 911/1382/18 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 зі справи № 911/1382/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко