Постанова

від 28.07.2021 по справі 398/4249/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 липня 2021 року м. Кропивницький

справа № 398/4249/19

провадження № 22-ц/4809/665/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Черненка В.В.

за участі секретаря - Діманової Н.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю ЮНИКАВТО , товариство з обмеженою відповідальністю УКРТЕХГРУП-АВТО ,

третя особа - Регіональний сервісний центр МВС в Кіровоградській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду від 25 вересня 2020 року у складі судді Ніколаєва М.В. і

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю ЮНИКАВТО (далі - ТОВ ЮНИКАВТО ), Товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХГРУП-АВТО (далі - ТОВ УКРТЕХГРУП-АВТО ) та просила:

-визнати недійсними договір комісії № 7532/18/000250 від 11.05.2018, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ ЮНИКАВТО та договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7532/18/000250 від 11.05.2018, укладений між ТОВ ЮНИКАВТО і ОСОБА_3 , щодо автомобіля марки MAN, модель 26.410 КОНТЕЙНЕРОВОЗ-С, 2004 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 ;

-визнати недійсними договір комісії № 7609/19/001383 від 09.10.2019, укладений між ОСОБА_2 і ТОВ ПАВАВТО-ПЛЮС та договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7609/19/001383 від 09.10.2019, укладений між ТОВ ПАВАВТО-ПЛЮС і ОСОБА_3 , щодо причепу марки KOGEL, модель AWE 18, ПР- ПЛАТФОРМА-Е, 1991 року випуску, колір червоний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 ;

-скасувати державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу - автомобіля марки MAN, модель 26.410 СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ КОНТЕЙНЕРОВОЗ-С, 2004 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , здійснену 11.05.2018 Територіальним сервісним центром МВС 3541 на підставі договору комісії № 7532/18/000250 від 11.05.2018 та договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7532/18/000250 від 11.05.2018 за ОСОБА_3 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 ;

-скасувати державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу - причепу марки KOGEL, модель AWE 18 СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ПРИЧІП ПР-КОНТЕЙНЕРОВОЗ, 1991 року випуску, колір червоний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 (попередній номерний знак НОМЕР_5 ), здійснену 09.10.2019 Територіальним сервісним центром МВС 3541 на підставі договору комісії № 7609/19/001383 від 09.10.2019 та договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7609/19/001383 від 09.10.2019 за ОСОБА_3 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 ;

-застосувати наслідки недійсності договору комісії № 7532/18/000250 від 11.05.2018, договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7532/18/000250 від 11.05.2018 та договору комісії № 7609/19/001383 від 09.10.2019, договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7609/19/001383 від 09.10.2019, та витребувати в ОСОБА_3 , шляхом вилучення в неї та передати співвласникам - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вказані автомобіль та причіп;

-поділити спільне майно, набуте ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 за час шлюбу, шляхом припинення права спільної сумісної власності на автомобіль та причіп, без їх реального поділу, залишивши ці транспортні засоби у їхній спільній частковій власності;

-визнати за ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 право власності кожного на 1/2 ідеальну частку на автомобіль та причіп.

-стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати по сплаті судового збору.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.07.2011 та від спільного проживання мають неповнолітнього сина.

Під час перебування у шлюбі позивач з чоловіком за спільні кошти придбали автомобіль та причеп, яке вважається спільною сумісною власністю.

Після того, як шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був розірваний 07.07.2017, поділ майна між подружжям не здійснювався.

В кінці жовтня 2019 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що придбані під час шлюбу автомобіль та причеп на підставі договорів комісії та договорів купівлі-продажу були відчужені ОСОБА_2 ОСОБА_3 та проведено перереєстрацію транспортних засобів, без згоди позивача.

Позивач вважає, що вказані дії відповідачів при укладенні спірних договорів комісії та купівлі-продажу транспортних засобів не відповідають законодавству та порушують її права як співвласника транспортних засобів, у зв`язку з протиправним позбавленням ОСОБА_1 права власності на майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності, а відчуження вказаних транспортних засобів без її відома і за заниженою вартістю було направлено на уникнення від необхідності подальшого поділу спільного майна.

Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 25 вересня 2020 року позовну заяву задоволено.

Визнано недійсним договір комісії № 7532/18/000250 від 11.05.2018, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ ЮНИКАВТО та договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7532/18/000250 від 11.05.2018, укладений між ТОВ ЮНИКАВТО і ОСОБА_3 щодо продажу автомобіля марки MAN, модель 26.410, КОНТЕЙНЕРОВОЗ-С, 2004 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_10 , номерний знак НОМЕР_2 .

Визнано недійсними договір комісії № 7609/19/001383 вiд 09.10.2019, укладений між ОСОБА_2 i ТОВ ПАВАВТО ПЛЮС та договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7609/19/001383 вiд 09.10.2019, укладений між ТОВ ПАВАВТО-ПЛЮС i ОСОБА_3 щодо продажу причепу марка KOGEL, модель А WE 18, ПР-ПЛАТФОРМА-Е, 1991 року випуску, колір червоний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 .

Застосовано наслідки недійсності договору комісії № 7532/18/000250 вiд 11.05.2018, договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7532/18/000250 вiд 11.05.2018 та договору комісії № 7609/19/001383 вiд 09.10.2019, договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7609/19/001383 вiд 09.10.2019:

- скасовано державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу - автомобіля марки MAN, модель 26.41 СПЕЦIАЛIЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ КОНТЕЙНЕРОВОЗ-С, 2004 року випуску, колiр бiлий, номер кузова (шасi, рама) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , здійснену 11.05.2018 Територіальним сервісним центром МВС 3541 на пiдставi договору комісії № 7532/18/000250 вiд 11.05.2018 та договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7532/18/000250 вiд 11.05.2018 за ОСОБА_3 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 ;

- скасовано державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу - причепу марка KOGEL, модель АWE 18 СПЕЦIАЛIЗОВАНИЙ причіп-КОНТЕЙНЕРОВОЗ, 1991 року випуску, колір червоний, номер кузова (шасi, рама) НОМЕР_3 , VIN- НОМЕР_11 , номерний знак НОМЕР_8 (попереднiй номерний знак НОМЕР_5 ), здійснену 09.10.2019 Територіальним сервісним центром МВС 3541 на пiдставi договору комісії № 7609/19/001383 вiд 09.10.2019 та договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7609/19/001383 вiд 09.10.2019 за ОСОБА_3 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 ;

- зобов`язано ОСОБА_3 повернути співвласникам - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 транспортні засоби, а саме автомобіль MAN 26.410 СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ КОНТЕЙНЕРОВОЗ С, 2004 року випуску, колiр бiлий, номер кузова (шасi, рама) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 та причіп KOGEL АWE 18 СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ПРИЧІП ПР-КОНТЕЙНЕРОВОЗ, 1991 року випуску, колір червоний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_12 , номерний знак НОМЕР_8 (попереднiй номерний знак НОМЕР_5 );

- зобов`язано ОСОБА_2 , повернути ОСОБА_3 грошові кошти на суму 32 850 грн.

Поділено спільне майно між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що є спільною сумісною власністю подружжя, наступним чином:

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля MAN 26.410 СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ КОНТЕЙНЕРОВОЗ С, 2004 року випуску, колiр бiлий, номер кузова (шасi, рама) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля MAN 26.410 СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ КОНТЕЙНЕРОВОЗ С, 2004 року випуску, колiр бiлий, номер кузова (шасi, рама) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 ;

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку причепа KOGEL АWE 18 СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ПРИЧІП ПР-КОНТЕЙНЕРОВОЗ, 1991 року випуску, колір червоний, номер кузова (шасi, рама) НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_12 , номерний знак НОМЕР_8 (попереднiй номерний знак НОМЕР_5 );

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку причепа KOGEL АWE 18 СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ПРИЧІП ПР-КОНТЕЙНЕРОВОЗ, 1991 року випуску, колір червоний, номер кузова (шасi, рама) НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_12 , номерний знак НОМЕР_8 (попереднiй номерний знак НОМЕР_5 ).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5762,20 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 за час шлюбу набули майно, а саме причіп KOGEL AWE 18, ПРИЧІП - ПЛАТФОРМА-Е, номерний знак НОМЕР_5 та автомобіль MAN 26.410, СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ КОНТЕЙНЕРОВОЗ-С, номерний знак НОМЕР_2 , яка є спільною сумісною власністю подружжя

Суд першої інстанції дійшов висновку, що договір комісії № 7532/18/000250 від 11.05.2018, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ ЮНИКАВТО , та, відповідно, договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7532/18/000250 від 11.05.2018, укладений між ТОВ ЮНИКАВТО і ОСОБА_3 , а також договір комісії № 7609/19/001383 вiд 09.10.2019, укладений між ОСОБА_2 i ТОВ ПАВАВТО ПЛЮС , та, відповідно, договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7609/19/001383 вiд 09.10.2019, укладений між ТОВ ПАВАВТО-ПЛЮС i ОСОБА_3 , були укладені, без згоди співвласника майна ОСОБА_1 .

З огляду на зазначене суд першої інстанції вважав, що наявні усі підстави для визнання зазначених вище договорів недійсними, застосування наслідків недійсності вказаних договорів та поділу майна, що є спільною власністю подружжя.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 вересня 2020 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, яке ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без надання належної оцінки усім наявним у матеріалах справи доказам та фактичним обставинам справи.

Судом першої інстанції не враховано той факт, що майно, яке ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_2 , перебувало у спільній сумісній власності колишнього подружжя, відповідач не знала та не могла знати про це, оскільки про це її не повідомляли, а тому є добросовісним набувачем.

Таким чином, відповідач вважає, що відсутні правові підстави для визнання недійсними оскаржуваних договорів, а також витребування спірного майна, оскільки наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

За вказаних обставин, ОСОБА_1 може звернутися до суду з позовною заявою про стягнення компенсації вартості відчуженого майна безпосередньо до ОСОБА_2 .

Відповідач вважає, що суд першої інстанції помилково зазначив в оскаржуваному рішенні про те, що вона та її представник не з`явилися на судові засідання 26.08.2020 та 25.09.2020, адже про поважні причини неявки представник повідомляв суд.

Грубим порушенням норм процесуального права є твердження суду про те, що ОСОБА_3 не подавала відзив, адже представником відповідача особисто передавався відзив стороні позивача та направлявся іншим сторонам по справі, а докази направлення та копію відзиву для суду адвокат вручив судді у підготовчому судовому засіданні 17.03.2020, проте суд першої інстанції не долучив відзиву на позовну заяву до матеріалів справи.

Окрім того, судом першої інстанції не досліджено питання вартості відчуженого майна, адже купівля-продаж транспортного відбулася на суму близько 20 000 доларів США за кожен автомобіль, що може бути підтверджено поясненнями свідків.

Від адвоката Пашковського А.А., який представляє інтереси ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити без змін заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 вересня 2020 року, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та її представник адвокат Юрах В.М. підтримали доводи апеляційної скарги, представник позивача адвокат Пашковський А.А. заперечував проти доводів апеляційної скарги.

ОСОБА_2 та представники ТОВ ЮНИКАВТО , ТОВ УКРТЕХГРУП-АВТО , Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень з судовими повістками.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглянути справу без їх участі, що відповідає положенням статті 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.07.2011 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрували шлюб, актовий запис № 196, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_13 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Олександрія Олександрійського міськрайонного управління юстиції у Кіровоградській області (том 1, а.с. 23).

Від шлюбу у позивача та відповідача ОСОБА_2 народився син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_14 , виданого 02.04.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Олександрія Олександрійського міськрайонного управління юстиції у Кіровоградській області (том 1 а.с. 24).

16.11.2012 на ім`я ОСОБА_2 було зареєстровано причіп KOGEL AWE 18, ПРИЧІП - ПЛАТФОРМА-Е. 1991 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_7 , колір червоний, номерний знак НОМЕР_5 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_15 , виданого 16.11.2012 Олександрійським РЕВ УДАІ при УМВС України в Кіровоградській області (том 1 а.с. 25).

Згідно копії договору купівлі-продажу № 3541/2016/164248 від 02.11.2016, та копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_16 , 02.11.2016 ОСОБА_2 придбав автомобіль MAN 26.410, СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ КОНТЕЙНЕРОВОЗ-С, 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір білий, номерний знак НОМЕР_2 (том 1 а.с. 26-27, 30-31).

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі № 398/1808/17 (провадження № 2/398/1891/17) від 26.06.2017 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 8 липня 2011 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Олександрія Кіровоградської області, актовий запис № 196, розірвано. Вказане рішення суду набрало законної сили 07.07.2017 (том 1 а.с. 28, 59).

Відповідно до копії договору комісії № 7532/18/000250 від 11.05.2018, укладеного ОСОБА_2 із ТОВ ЮНИКАВТО , вбачається, що останній, виступаючи Комісіонером, взяв на себе зобов`язання за дорученням ОСОБА_8 за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/ або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марка, модель MAN 26.410, КОНТЕЙНЕРОВОЗ-С, 2004 року випуску, колір білий, VIN, № кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_16 , номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за Комітентом 02.11.2016 за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а саме 27850 грн (том 1 а.с. 32, 118).

За результатами укладеного договору сторонами, а саме представником ТОВ ЮНИКАВТО та ОСОБА_2 11.05.2018 складено акт № 7532/18/000250 технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер, відповідно до якого було проведено огляд технічного стану зазначеного вище транспортного засобу (том 1 а.с. 34, 116).

На підставі вказаного договору комісії суб`єктом господарювання - ТОВ ЮНИКАВТО , в особі відповідального ОСОБА_9 , з покупцем - ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу транспортного засобу № 7532/18/000250 від 11.05.2018 (том 1 а.с. 33, 117).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору ТОВ ЮНИКАВТО передано у власність ОСОБА_10 транспортний засіб марка MAN, модель 26.410 КОНТЕЙНЕРОВОЗ-С, 2004 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_16 , номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за комітентом 02.11.2016.

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору купівлі-продажу, за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 27850 грн.

За результатами укладеного договору представником ТОВ ЮНИКАВТО та покупцем ОСОБА_3 11.05.2018 складено акт № 7532/18/000250 огляду реалізованого транспортного засобу, відповідно до якого встановлено, що ідентифікаційні номери складових частин транспортного засобу відповідають номерам, зазначеній в товарно-супровідній документації на транспортний засіб.

Відповідно до копії договору комісії № 7609/19/001383 від 09.10.2019, укладеного ОСОБА_2 із ТОВ ПАВАВТО-ПЛЮС , вбачається, що останній, виступаючи Комісіонером, взяв на себе зобов`язання за дорученням ОСОБА_8 за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/ або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу причепу марка KOGEL, модель АWE 18, ПР-ПЛАТФОРМА-Е, 1991 року випуску, колір червоний, номер кузова (шасi, рама) НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 , зареєстрований за Комітентом 16.11.2012 за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а саме 5000,00 грн (том 1 а.с. 35, 108).

За результатами укладеного договору сторонами, а саме представником комісіонера ОСОБА_11 та ОСОБА_2 09.10.2019 складено акт № 7609/19/001383 технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер, відповідно до якого було проведено огляд технічного стану зазначеного вище транспортного засобу (том 1 а.с. 37, 109).

На підставі вказаного договору комісії суб`єктом господарювання - ТОВ ПАВАВТО-ПЛЮС , в особі відповідального ОСОБА_12 , з покупцем - ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7609/19/001383 від 09.10.2019 (том 1 а.с. 36, 110).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору ТОВ ПАВАВТО-ПЛЮС передано у власність ОСОБА_10 транспортний засіб причіп, марка KOGEL, модель АWE 18, ПР-ПЛАТФОРМА-Е, 1991 року випуску, колір червоний, номер кузова (шасi, рама) НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 , зареєстрований за Комітентом 16.11.2012.

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору купівлі-продажу, за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 5000,00 грн.

За результатами укладеного договору представником ТОВ ПАВАВТО-ПЛЮС та покупцем ОСОБА_3 09.10.2019 складено акт № 7609/19/001383 огляду реалізованого транспортного засобу, відповідно до якого встановлено, що ідентифікаційні номери складових частин транспортного засобу відповідають номерам, зазначеній в товарно-супровідній документації на транспортний засіб (том 1 а.с. 111).

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , виданого ТСЦ 3541, ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , з 11.05.2018 є власником транспортного засобу MAN, модель 26.410 КОНТЕЙНЕРОВОЗ-С, 2004 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 (том 1 а.с. 40, 42).

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 , виданого ТСЦ 3541, ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , з 11.05.2018 є власником транспортного засобу причепу марка KOGEL, модель АWE 18, ПР-ПЛАТФОРМА-Е, 1991 року випуску, колір червоний, номер кузова (шасi, рама) НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_8 (том 1 а.с. 41,43).

Згідно інформації Єдиного державного реєстру транспортних засобів, 02.11.2016 громадянин ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 3541/2016/164248 від 02.11.2016, укладеного у ТСЦ № 3541 РСЦ МВС в Кіровоградській області перереєстрував на себе транспортний засіб MAN 26.410, 2004 року випуску, колір білий, НОМЕР_17 , номер шасі НОМЕР_1 та отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_16 видане 02.11.2016, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

11.05.2018 вищезазначений транспортний засіб був перереєстрований у ТСЦ № 3541 РСЦ МВС в Кіровоградській області на громадянку ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_18 ) на підставі договору комісії № 7532/18/000250 від 11.05.2018, укладеного з ТОВ ЮНИКАВТО , з подальшим підписанням договору, укладеного у суб`єкта господарювання між ОСОБА_3 та ТОВ ЮНИКАВТО № 7532/18/000250 від 11.05.2018, та отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 видане 11.05.2018, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно інформації Єдиного державного реєстру транспортних засобів, 16.11.2012 громадянин ОСОБА_2 у ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Олександрія на підставі довідки-рахунку ДПІ 632371 від 31.10.2012, виданої ПП ЗЕМІ-ТРАНС зареєстрував за собою причіп марки KOGEL AWE 18, привезений з-за кордону по ВМД № 408000008/2012/000612 від 11.10.2012, виданої Чернівецькою митницею, 1991 року випуску, колір червоний, номер шасі НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_5 та отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_15 , виданого 16.11.2012.

09.10.2019 вищезазначений причіп у ТСЦ № 3541 РСЦ МВС в Кіровоградській області був перереєстрований на громадянку ОСОБА_3 на підставі договору комісії № 7609/19/001383 від 09.10.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ УКРТЕХГРУП-АВТО з подальшим підписанням договору, укладеного у суб`єкта господарювання між ОСОБА_3 та ТОВ УКРТЕХГРУП-АВТО №7609/19/001383 від 09.10.2019 та отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 , виданого 09.10.2019 та видано новий реєстраційний номер НОМЕР_19 (том 1 а.с. 99-10)

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ ПАВАВТО-ПЛЮС (код ЄДРПОУ 42047711), змінило назву на ТОВ УКРТЕХГРУП-АВТО (код ЄДРПОУ 42047711).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Частиною третьою статті 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Норми ч. 3 ст. 65 СК України передбачають надання згоди іншого з подружжя на відчуження цінної речі у письмовому вигляді, тому наявність такої згоди може бути доведена лише письмовими доказами (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц).

Частиною четвертою статті 369 ЦК України встановлено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

У раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) від наведеного у цих постановах висновку Верховного Суду України відступила, зазначивши, що такий висновок суду суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.

Відступаючи від вказаного висновку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК Українита статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі Шмалько проти України вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Установивши, що автомобіль марки MAN 26.410, КОНТЕЙНЕРОВОЗ-С, 2004 року випуску, колір білий, VIN, № кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_16 , номерний знак НОМЕР_2 та причеп марки KOGEL, модель АWE 18, ПР-ПЛАТФОРМА-Е, 1991 року випуску, колір червоний, номер кузова (шасi, рама) НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 придбаний у період перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а відповідачами не спростовано презумпцію спільності вказаного майна, яке відчужене ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним договорів комісії та купівлі-продажу № 7532/18/000250 від 11.05.2018 та № 7609/19/001383 вiд 09.10.2019 вказаних транспортних засобів, оскільки відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Визначення дрібний побутовий правочин має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості.

Враховуючи, що предметами спору є автомобіль марки MAN 26.410, КОНТЕЙНЕРОВОЗ-С, 2004 року випуску та причеп марки KOGEL, модель АWE 18, ПР-ПЛАТФОРМА-Е, 1991 року випуску, то правочини щодо відчуження вказаних транспортних засобів виходять за межі дрібного побутового та потребували згоди позивача як другого із співвласників.

Таким чином, оскільки зазначені транспортні засоби набуті за спільні кошти під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та є їхньою спільною сумісною власністю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60, 61, 63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2019 року у справі № 438/462/14 (провадження № 61-23623св18), від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16 (провадження № 61-34723св18), від 10 червня 2020 року у справі №454/2786/17 (провадження №61-975св20), від 01 березня 2021 року у справі №753/10236/14 (провадження №61-16403св20), у яких вирішувались близькі за змістом із цією справою правовідносини, зокрема щодо недійсності правочину, вчиненого без згоди із співвласником відчужуваного майна.

Крім того, статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину.

Зокрема, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними судам роз`яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Так як суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про визнання недійсними оскаржуваних договорів, правильним є застосування наслідків недійсності вказаних договорів, зокрема, в частині скасування державної реєстрації вказаних транспортних засобів за ОСОБА_3 та зобов`язання ОСОБА_3 повернути співвласникам - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіля та причепа, а також зобов`язання ОСОБА_2 , повернути ОСОБА_3 , грошових коштів на суму 32 850 грн.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інших обставини, що мають істотне значення.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного сумісного майна подружжя судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У пунктах 23, 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного сумісного майна подружжя судам надані роз`яснення про те, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Суд першої інстанції, правильно застосувавши вказані норми СК України та належно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи , дійшов обґрунтованого висновку про поділ спільного майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що є їх спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за кожним з них по Ѕ частці спірних транспортних засобів.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 купуючи у ОСОБА_2 спірне майно не знала та не могла знати про те, що воно перебувало у спільній сумісній власності, оскільки про це її не повідомляли, а тому є добросовісним набувачем, адже закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що, належним способом захисту за вказаних обставин є звернення позивача із заявою про стягнення компенсації вартості відчуженого майна безпосередньо до ОСОБА_2 , так як відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності (висновок Верховоного Суду, викладений у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 363/3994/16).

Твердження в апеляційній скарзі про те, що представником відповідача було вручено судді у підготовчому судовому засіданні 17.03.2020 відзив на позовну заяву, не підтверджуються належними і допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 та її представник - адвокат Юрах В.М. були належним чином повідомлені про час, дату та місце проведення підготовчих судових засідань, які неодноразово відкладалися, отримали позов та додані до нього документи, а також ухвалу суду від 23 січня 2020 року про відкриття провадження у справі, в якій зокрема встановлено строк для подання відзиву на позов. Крім того, представник відповідача ОСОБА_13 - адвокат Юрах В.М. особисто ознайомився за матеріалами справи перед проведенням підготовчого судового засідання.

Проте, ні відповідач ОСОБА_3 , ні її представник - адвокат Юрах В.М., своїм правом на подання відзиву та доказів на його обґрунтування не скористалися, відзив у встановлений судом строк та до закінчення підготовчого провадження не подали.

Посилання апеляційної скарги про те, що купівля-продаж транспортного відбулася на суму близько 20 000 доларів США за кожен автомобіль, що може бути підтверджено поясненнями свідків, що судом першої інстанції не досліджено питання вартості відчуженого майна суд не бере до уваги, з огляду на те, що вартість спірного майна була визначена на підставі належних та допустимих доказів, яким судом першої інстанції було надано обгрунтовану оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду від 25 вересня 2020 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 05.08.2021.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О.Л. Карпенко В.В. Черненко