Постанова

від 19.08.2021 по справі 489/5331/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 489/5331/18

провадження № 61-13979св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю Тапфло ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 серпня 2019 року у складі судді Коваленка І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Лівінського І. В.,

Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю Тапфло (далі - ТОВ Тапфло ) про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 вересня 2003 року до 21 лютого 2017 року перебував на посаді менеджера зі збуту у ТОВ Тапфло з якої незаконно був звільнений на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 лютого 2018 року його поновлено на роботі та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 лютого 2017 року до 22 лютого 2018 року.

З 19 травня 2018 року до 25 травня 2018 року він перебував у відрядженні

в с. Петрівське Бориспільського району Київської області, а з 28 травня

2018 року до 17 липня 2018 року у відпустці. Під час відрядження керівництво ТОВ Тапфло повідомило його про зміну суттєвих умов праці. 23 липня

2018 року ОСОБА_1 отримав поштою трудову книжку із зазначенням відомостей про його звільнення з 19 липня 2018 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України. Проте, відповідач не надав йому для ознайомлення наказ про звільнення та не провів повного розрахунку по заробітній платі при звільненні,

а також здійснив затримку у виплаті заробітної плати за період після постановлення судом рішення про поновлення його на роботі і до фактичного поновлення на посаді. Внаслідок неправомірних дій відповідача йому було завдано душевних страждань, через що має право на компенсацію моральної шкоди.

З урахуванням уточнення позовних вимог просив суд стягнути з відповідача 300 588,56 грн, з яких: 41 251,10 грн оплата відпустки за період з 11 січня 2017 року до 03 лютого 2017 року; 259 337,46 грн компенсація за невикористану відпустку при звільненні за 183 календарних дні із розрахунку середньої заробітної плати 2 728,62 грн, а також середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку до дня ухвалення судом рішення, виходячи

з середнього заробітку 2 728,62 грн, але не менше 965 931,48 грн, 45 000,00 грн

в рахунок відшкодування моральної шкоди, витрати на професійну правничу допомогу і додатково понесені витрати на проведення економічного експертного дослідження та комісії банку в сумі 5 050,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 серпня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Тапфло на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 26 167,91 грн, середній заробіток за затримку остаточного розрахунку, без урахування податків

та обов`язкових платежів, у розмірі 30 000,00 грн, моральну шкоду в розмірі

5 000,00 грн та 233,00 грн витрат, понесених на підготовку експертного висновку. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що заробітна плата за час знаходження

у відпустці з 11 січня до 03 лютого 2017 року у розмірі 41 251,10 грн позивачу перерахована на його рахунок № НОМЕР_1 в рамках зарплатного проекту між ТОВ Тапфло та АТ УкрСиббанк , сплаті підлягає лише різниця компенсації за 119 днів невикористаної відпустки у розмірі 26 167,91 грн, виходячи

із середньоденної заробітної плати - 2 728,62 грн з урахуванням виплаченої компенсації у сумі 298 538,46 грн. При стягненні 30 000,00 грн за час затримки розрахунку, суд виходив із застосування принципу співмірності з урахуванням розміру заборгованості та тривалості непроведення остаточного розрахунку. Розмір моральної шкоди разраховано із врахуванням розумності

та справедливості, нехтуванням відповідачем встановленими законом гарантіями, які поширюються на позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ТОВ Тапфло витрати на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції

у розмірі 3 500,00 грн.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те,

що заборгованість по різниці компенсації за невикористану відпустку, встановивши кількість днів невикористаної відпустки, суд вірно здійснив розрахунок компенсації, яку повинен сплатити відповідач. Крім того апеляційний суд вважав законним застосування судом першої інстанції принципу співмірності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову апеляційного суду скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову та у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Отже рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 серпня 2019 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року оскаржуються в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення

з відповідача на його користь 41 251,10 грн в рахунок оплати відпустки за період з 11 січня до 03 лютого 2017 року, 174 631,68 грн доплати компенсації

за невикористану відпустку при звільненні за 64 календарні дні з розрахунку середньої заробітної плати 2 728,62 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі у розмірі згідно чинного законодавства, а також заробітної плати у розмірі 34 800,05 грн за період з 06 до 21 лютого 2017 року, тому рішення суду у неоскарженій частині відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини справи, суди помилково встановив обставини щодо часткової виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку, також судом помилково зазначено про перерахування 41 251,10 грн на рахунок позивача, оскільки жодних рахунків

ПАТ Укрсоцбанк йому не відкривав.

Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 30 січня 2019 року

у справі № 910/4518/16, постанові Верховного Суду України від 27 квітня

2016 року у справі № 6-113цс16. Зазначає, що судами неправильно та неповно досліджені докази у справі та не в повному обсязі з`ясовані обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи інших учасників справи

У березні 2021 року ТОВ Тапфло подало до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначало, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заперечення на відзив ТОВ Тапфло .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 489/5331/18, витребувано її з Ленінського районного суду м. Миколаєва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до наказу від 16 вересня 2003 року № 2-к ОСОБА_1 з 16 вересня 2003 року прийнято до ТОВ Тапфло на посаду менеджера з продажу.

Наказом від 01 жовтня 2012 року № 2012-80-01 змінено назву посади ОСОБА_1 менеджера з продажу в м. Миколаєві на посаду менеджера зі збуту.

Наказом від 21 лютого 2017 року № 21-02-2017/2 ОСОБА_1 звільнено

з посади менеджера зі збуту ТОВ Тапфло з 21 лютого 2018 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Не погодившись зі звільненням ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ТОВ Тапфло про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку

за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області

від 04 травня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ ТОВ Тапфло від 21 лютого 2017 року №21-02-2017/2, ОСОБА_1 поновлено на посаді менеджера зі збуту в ТОВ Тапфло з 21 лютого 2017 року, стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року вказані вище рішення суду залишено без змін.

На підставі наказу ТОВ Тапфло від 15 травня 2018 року № 15-05-2018/1 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді менеджера зі збуту.

25 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ Тапфло

із заявою про надання відпустки з 28 травня до 17 липня 2018 року в рахунок невикористаної відпустки за період роботи з 2003 року до 2018 рік.

Наказом ТОВ Тапфло від 25 травня 2018 року № Т-00000006 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку з 28 травня до 17 липня 2018 року тривалістю

50 календарних днів.

Нараховано відпускні з 28 травня до 17 липня 2018 року в розмірі 140 111,00 грн, що підтверджується нарахуванням відпустки від 25 травня 2018 року

№ Т-00000006, які згідно з повідомленням АТ КБ Приватбанк від 08 лютого 2019 року позивачу перераховано 112 789,39 грн з вирахуванням податків

та зборів.

На підставі наказу ТОВ Тапфло від 19 липня 2018 року № 19071/1 ОСОБА_1 звільнено з 19 липня 2018 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України

у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, зобов`язано бухгалтерію виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу

у розмірі середньомісячного заробітку, а також компенсацію за невикористану щорічну відпустку, яка згідно довідок ТОВ Тапфло складає за 119 календарних днів 240 323,46 грн.

З повідомлення АТ КБ Приватбанк від 08 лютого 2018 року вбачається,

що за період з 01 січня 2017 року до 01 вересня 2018 року ТОВ Тапфло перерахувало ОСОБА_1 29 травня 2018 року - 4 316,91 грн; 31 травня

2018 року - 49 300,00 грн; 31 травня 2018 року - 112 789,39 грн; 16 липня

2018 року -744,60 грн; 19 липня 2018 року - 11 600,00 грн; 19 липня 2018 року - 58 000,00 грн; 19 липня 2018 року - 58 000,00 грн; 19 липня 2018 року - 303 596,19 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю,

що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пiзнiше наступного дня пiсля пред`явлення звільненим працiвником вимоги про розрахунок. В разi спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум

у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про

їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені

у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України Про відпустки передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш

як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України Про відпустки ).

Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час

її проведення.

Установивши, що позивач має право на 356 календарних днів відпустки з яких 237 дні використано, залишок на день звільнення (19 липня 2018 року) складає 119 календарних днів за які було нараховано 298 538,46 грн компенсації, указане підтверджуються висновками економічного експертного дослідження

від 14 лютого 2019 року № 135-0003 та від 10 липня 2019 року № 135-0006, суди дійшли правильного висновку щодо стягнення різниці компенсації

за невикористану відпустку у розмірі 26 167,91 грн за 119 днів невикористаної відпустки, а не за 183 дні.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови у виплаті заробітної плати за час відпустки з 11 січня до 03 лютого 2017 року в сумі 41 251,10 грн,

а також затримки виплати заробітної плати за період вимушеного прогулу

з 06 до 21 лютого 2017 року в розмірі 34 800,05 грн, є безпідставними, оскільки зазначене спростовується обставинами, встановленими судами першої

та апеляційної інстанцій, зокрема платіжним дорученням від 05 жовтня

2018 року та випискою по рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1

№ НОМЕР_2 , в якій зазначено, що 21 лютого 2017 року відбулося поповнення карткового рахунку (зарплата) відпускні лютий 2017 року у розмірі 41 251,10 грн. (а. с. 155, 167-169, т. 3).

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах в постановах Верховного Суду

від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року

у справі № 6-113цс16на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.

Доводи касаційної скарги в цілому є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його позовній заяві та апеляційній скарзі, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів, яким була надана належна правова оцінка, тоді

як Верховний Суд, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судові рішення

у оскаржуваній частині є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 серпня 2019 року

та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача на його користь 41 251,10 грн в рахунок оплати відпустки за період з 11 січня до 03 лютого 2017 року, 174 631,68 грн доплати компенсації за невикористану відпустку при звільненні за 64 календарні дні з розрахунку середньої заробітної плати 2 728,62 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі у розмірі згідно чинного законодавства, а також заробітної плати у розмірі 34 800,05 грн за період з 06 до 21 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська