Постанова

від 30.08.2021 по справі 639/1347/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2021 року м. Харків

Справа № 639/1347/20

Провадження № 22-ц/818/ 3794 /21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря Каплоух Н.Б.,

Учасники справи:

Позивач: Харківська міська рада,

Відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові

апеляційну скаргу Харківської міської ради на ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 25 березня 2021 року (суддя першої інстанції Єрмоленко В.Б.),-

у цивільній справі за позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати,-

в с т а н о в и в:

У березні 2020 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1 262 929,77 грн. Позов мотивований тим, що на земельній ділянці комунальної форми власності, власником якої є ХМР, розташоване нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі, що належать відповідачу ОСОБА_1 , який право власності чи користування на вказану землю не оформлював та плату за неї не вносить.

Представник відповідача ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі з посиланням на те, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем. У 2014 з аналогічним позовом Харківська міська рада вже зверталась до Господарського суду Харківської області. У нежитлових приміщеннях здійснюється господарська діяльність, деякі використовуються для зберігання продукції торгової марки Ізолон (власник торгового знаку ОСОБА_1 ), частина - під офіс ТОВ Ізолон , засновником якого є відповідач, деякі приміщення здаються в оренду. У зв`язку з тим, що у даних правовідносинах, на думку відповідача, він виступає не як фізична особа, а як фізична особа-підприємець, спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Звертає увагу, що такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного суду у постанові від 25.02.2020 по справі № 916/385/19.

Не погоджуючись із заявленим відповідачем клопотанням, Харківська міська рада надала усні та письмові пояснення, стверджуючи, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень, як фізична особа Наявність в особи статусу фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) не є безумовною підставою для вирішення спору за її участю у порядку господарського судочинства. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа-сторона у відповідних правовідносинах-як суб`єкт господарювання та від визначення цих правовідносин як господарських, аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12.06.2018 у справі № 922/3204/17, від 27.08.2020 у справі № 350/874/17,від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18. Представник позивача вказує, що відповідачем не надано доказів на підтвердження факту здійснення ФОП певної господарської діяльності на цій земельній ділянці. Оскільки за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлові будівлі зареєстровані за ОСОБА_1 , як фізичною особою, рішенням Харківської міської ради від 20.11.2013 № 1326/13 Про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок юридичним та фізичним особам саме ОСОБА_1 надавався дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на даний час право власності на земельну ділянку згідно даних з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.03.2021 зареєстровано за ОСОБА_1 , спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін його належить розглядати за правилами цивільного судочинства, тому підстав для задоволення клопотання не мається.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 березня 2021 року клопотання представника відповідача задоволено, провадження у справі за позовом Харківської міської ради закрите.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Харківською міською радою та ОСОБА_1 саме як суб`єктом господарювання і цей спір пов`язаний зі здійсненням останнім підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці. За таких обставин, справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19), 25.02.2020 по справі № 916/385/19 ( провадження №12-167гс19),у яких були встановлені подібні правовідносини.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції Харківська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду є передчасними, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням положень ст.263 ЦПК України, тому підлягає скасуванню з підстав визначених ст.376 ЦПК України у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм процесуального права та неврахуванням висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, що також є підставою для направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду (в прохальній частині пише на новий розгляд ).

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що ним не надавалося ряду доказів, які суд першої інстанції визначив як додані до позову. Зазначає, що набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних правовідносин статусу фізичної особи, отже цивільні права і обов`язки фізичної особи, зокрема, право власності об`єктів нерухомого майна та право користування земельною ділянкою, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Вважає, що ОСОБА_1 може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням ним господарської діяльності, так і ні, а сам факт користування нею не свідчить про господарський характер правовідносин.

Звертає увагу, що відповідач не надав позивачу нових доказів, які підтверджують факт здійснення ФОП-ом певної господарської діяльності на цій земельній ділянці. Право власності на нежитлові будівлі, які розташовані на земельній ділянці, належать ОСОБА_1 як фізичній особі, рішенням ХМР від 20.11.2013 №1326/13 відповідачу як громадянину надавався дозвіл на розробку прєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та дозвіл на проведення її експертної грошової оцінки. Також, відповідач як громадянин звертався до ХМР стосовно викупу ділянки по АДРЕСА_1 , та відповідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.03.2021 №249460662 право власності на ділянку зареєстроване за відповідачем також як громадянином, як і підписаний ним договір купівлі-продажу. Відтак, позивач вважає, що у виниклих правовідносинах відповідач виступає як фізична особа, а отже спір належить вирішувати в межах цивільної юрисдикції.

Також вказує на порушення відповідачем процедури та строків подання доказів та заявлення клопотань під час розгляду справи в суді першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач представник відповідача просить залишити її без задоволення, залишивши ухвалу суду без змін, оскільки згідно доводів позовної заяви речові права на земельну ділянку за будь-якими фізичними чи юридичними особами не зареєстровані. ОСОБА_1 не укладав договорів оренди з органами місцевого самоврядування, та він фактично не користується всією ділянкою визначеним позивачем розміром 0,1295 га, тому розрахунки здійснені останнім є невірними. Правовідносини, що склались між сторонами не є кондикційними, оскільки відповідач не має обов`язку укладати договір оренди з ХМР.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідач є фізичною особою-підприємцем та власником нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.02.2020 (а.с. 16-19).

Згідно Акту обстеження земельної ділянки від 07.02.2020, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 використовується ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (а.с. 28).

Розрахунок за користування земельною ділянкою за вказаною адресою проведено для відповідача, як для фізичної особи. Але у вказаному розрахунку, витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки вбачається, що цільове призначення земельної ділянки є 03.07- Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с.24-27).

Відповідачем до матеріалів справи було долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.05.1993, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, йому видано свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 Izolon , наказ ГУ ДФС у Харківській області від 15.02.2019 про проведення перевірки господарських об`єктів, в яких здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 , у тому числі за адресою: АДРЕСА_1 , акт інспекційного відвідування ГУ Держпраці у Харківській області за вказаною адресою, а також договори оренди нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 , укладеними ФОП ОСОБА_3 , договір про охорону нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 цілодобово, надання послуг з обслуговування системи протипожежного захисту цих нежитлових приміщень, договори на постачання електроенергії, централізованого водопостачання та водовідведення на об`єкті ФОП ОСОБА_3 склад-магазин по АДРЕСА_2 , договори поставки товару на склад.

Згідно наданих до позову документів (ситуаційна схема розміщення земельної ділянки, геодезичної зйомки на а.с.30-32) вбачається, що за вказаною адресою дійсно знаходяться нежитлові приміщення та вивіска на будівлі Izolon , що разом із вищевказаними доказами свідчить про ведення підприємницької діяльності відповідача за вказаною адресою ( АДРЕСА_1 ).

Тому доводи апеляційної скарги щодо лише можливого використання відповідачем земельної ділянки, на якій розміщені його об`єкти нерухомості, у діяльності пов`язаної з господарською, спростовуються матеріалами справи. Судовим розглядом встановлено, що саме в господарській діяльності використовується земельна ділянка.

Також, на підтвердження звернення до Господарського суду Харківської області у 2014 з аналогічним позовом про повернення безпідставно набутого майна та відшкодування доходів, які були одержані від цього майна-земельної ділянки, яка є предметом дослідження у цій справі, надана копія позову Харківської міської ради до ФОП ОСОБА_1 , постанова судової палати у господарських справах Верховного Суду України (а.с.177-188). Зі змісту позову вбачається, що заборгованість розрахована за період з 01.11.2011 по 31.10.2014.

Також, в межах перевірки доводів учасників справи судом апеляційної встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 4 липня 2017 року у справі № 922/5468/14 позов в частині вимог про стягнення доходів, отриманих від використання безпідставно набутої земельної ділянки, задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради 665979,53грн. доходів, отриманих від безпідставно набутого майна та судовий збір.

Відповідно до частини 1 статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25 , 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України , цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно із частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 цього ж Кодексу визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України , Господарським кодексом України , іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України ). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України , у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини 2 статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП із 16.05.1993 року; відомостей про припинення ним підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом до суду немає; видами її діяльності є, зокрема, виробництво меблів, неспеціалізована оптова торгівля (основний вид діяльності), складське господарство тощо.

У даній справі позовні вимоги стосуються невиконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати за фактичне користування ним земельною ділянкою шляхом розміщення на ній нежитлових будівель, що завдає значні збитки міському бюджету.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України , під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно зі статтями 173 , 179 цього ж Кодексу господарським зобов`язанням визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання зобов`язаний вчинити певну дію господарського характеру, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення з ОСОБА_1 орендної плати, нарахованої міською радою внаслідок використання земельної ділянки вказаним суб`єктом господарювання для розміщення приміщення на ньому його нежитлових будівель, які як було встановлено судами використовуються для ведення підприємницької діяльності відповідачем, то між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності.

У апеляційній скарзі Харківська міська рада посилається на договір купівлі-продажу від 21.01.2020 укладений між Харківською міською радою Харківської області та громадянином ОСОБА_1 щодо купівлі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:02:005:0050, площею 0,1295 га та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких земельна ділянка передана у власність відповідача як фізичної особи. Також, у п.1.2 вказаного договору зазначено, що земельна ділянка продається для обслуговування нежитлових будівель (торгівельні та побутового призначення). Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Між тим, слід зазначити, що зі змісту позову у даній справі вбачається, що заборгованість відповідача розрахована за період з 01.02.2017 по 31.12.2019, тоді як вищевказаний договір про передання особі відповідача у власність ділянки укладено у 2020 році, тобто поза межами періоду існування правовідносин (а саме незаконне та безпідставне використання відповідачем ділянки), яких стосується позов.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько - правовими, оскільки існує спір між Харківською міською радою та ОСОБА_1 саме як суб`єктом господарювання і цей спір пов`язаний зі здійсненням останнім підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці за період, вказаний у позові, коли земельна ділянка використовувалась відповідачем неправомірно.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що нежитлові будівлі, які розташовані на спірній земельній ділянці використовуються відповідачем як фізичною особою-підприємцем для підприємницької діяльності.

За змістомп.1ч.1.ст. 255 ЦПК України , суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Виходячи з викладеного, колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначився із суб`єктною юрисдикцією цього спору, вказавши про те, що він підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, та відповідно закрив провадження у справі з дотриманням норм процесуального права.

Такі висновки відповідають також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 06 серпня 2019 року у справі №904/5896/18 (провадження № 12-83гс19).

З урахуванням викладеного, колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали.

Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для справи, висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Частиною першою статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.

Керуючись, ст. ст. 294, 315, 352, 362, 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 25 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду, у порядку передбаченому ст.389 ЦПК України.

Головуючий С.С. Кругова

Судді Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

повний текст постанови

складено 31 серпня 2021 року