Рішення

від 08.09.2021 по справі 478/1551/20

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 478/1551/20 Провадження № 2/478/32/2021

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

08 вересня 2021 року смт. Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області в складі,

головуючого судді Томашевського О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Григоренко Н.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, в залі судових засідань № 4, в смт. Казанка, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Володимирівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області, про визнання заповіту недійсним,

В с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Казанківського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Володимирівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області, де з урахуванням уточнень просила суд: визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , посвідчений секретарем Володимирівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Перевєрзєвою С.М. від 09 липня 2018 року; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовуються тими обставинами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина та позивач дізналась, що її батько за життя склав заповіт, яким заповів відповідачу - ОСОБА_3 земельну ділянку площею 10,22 га.

Позивач зазначає, що вказаний заповіт не відповідає волевиявленню ОСОБА_5 та його волі, оскільки вона є його рідною донькою, а вказаний заповіт порушує її права як спадкоємця першої черги, та те, що стан здоров`я померлого ОСОБА_5 був нестабільний, він не міг ходити та потребував постійного стороннього догляду, оскільки вживав алкогольні напої, не інформував позивача про свої наміри заповісти земельну ділянку сторонній особі. Крім того, позивач також зазначила, що спірний заповіт було підписано не її батьком ОСОБА_5 , а іншою сторонньою особою. Сам підпис не відповідає дійсному підпису ОСОБА_5 , зважаючи на його незадовільний стан здоров`я.

Ухвалою суду від 30.11.2020 року провадження у справі було відкрито в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 01.04.2021 року у справі було призначено посмертну судову-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Ухвалою суду від 01.06.2021 року провадження у справі поновлено, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 24.06.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

В ході судового розгляду справи сторони власні вимоги та заперечення підтримали.

Зокрема, представник позивача - адвокат Скоробагатько В.Ю., посилаючись на ту обставину, що складений ОСОБА_5 заповіт не відповідав його дійсній волі та волевиявленню, оскільки він хворів, не міг ходити та внаслідок зловживання алкоголю не міг повною мірою розуміти своїх дій та їх наслідки, просив позовні вимоги задовольнити та визнати заповіт недійсним.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача - адвокат Ляшенко М.Д. посилався на законність складеного заповіту, який відповідав волі ОСОБА_5 оскільки останній міг розуміти свої дії під час його складення та керувати ними.

Представник третьої особи в судове засідання не прибула, про день, час та місце судового засідання повідомлена вчасно та належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, копію спадкової справи, матеріали цивільної справи № 478/147/19 та допитавши свідків, судом встановлено наступне.

Так, позивач є донькою померлого ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 02.05.1983 року та копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 27.10.2007 року.

Згідно зі свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_3 від 01.09.2018 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 було заведено спадкову справу №85/2018 до майна померлого.

Як вбачається з копії спадкової справи № 85/2018 заведеної до майна померлого ОСОБА_5 , останнім було складено заповіт від 19.07.2018 року, яким він на випадок своєї смерті заповів належну йому земельну ділянку площею 10,22 га, за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказаний заповіт посвідчено секретарем Володимирівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Перевєрзєвою С.М. за реєстровим № 52.

Після відкриття спадщини, відповідач ОСОБА_3 прийняла спадщину на підставі заяви від 04.09.2018 року та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22.10.2020 року.

В свою чергу, позивач звернулась до приватного нотаріуса Казанківського районного нотаріального округу із заявою від 05.09.2018 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 .

Вирішуючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, суд керується наступним.

Статтею 4 ЦПК України гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором.

Згідно положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на положення ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з ч.1 ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Статтею 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частинами першою-третьою та п`ятою вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За змістом ст.215 ЦК України та згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в абз. 5 п. 5 постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В узагальненнях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладених в листі №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року вказано, що системний аналіз норм ЦК України свідчить, що відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину, визначені у ст.ст.225, 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

За змістом цих норм, з урахуванням положення статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з п. 16 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року, правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Аналогічні роз`яснення містяться в узагальненні Верховного Суду України Про судову практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 року, де вказано, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Проте в будь-якому випадку слід враховувати, що експертний висновок є не беззаперечним фактом, а одним із доказів, який повинен оцінюватись у сукупності з іншими доказами у справі.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Слід зазначити, що позивач звертаючись до суду з вказаним позовом посилалася на те, що її батько на момент складання оспорюваного заповіту хворів, не міг ходити, а тому оспорюваний заповіт не може відповідати його внутрішній волі. Крім того, посилалася на те, що заповіт підписаний не самим ОСОБА_5 , а іншою невідомою особою.

Також, в позовній заяві, позивач вказувала на те, що відповідач є сторонньою особою, не входить до кола рідних чи близьких померлого ОСОБА_5 .

У контексті викладеного суд дійшов до висновку, що підставою для визнання заповіту, має бути встановлена неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Проте, незважаючи на вказані норми закону, стороною позивача під час розгляду справи не надано жодних належних доказів того, що на момент укладення оспорюваного заповіту ОСОБА_5 через хворобу не міг пересуватись, або усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також не було доведено факту психічного розладу ОСОБА_5 на момент складання заповіту, що могло вплинути на неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, його волевиявлення, дійсного усвідомлення значення своїх дій, та виступати підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України.

Між тим, слід зазначити, що у даній справі ані позивачем ані його представником не заявлялось відповідне клопотання про призначення відповідного експертного дослідження з метою встановлення психічного стану під час підписання заповіту.

Також, суд враховує довідку Володимирівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 17.12.2020 року № 64, з якої вбачається, що ОСОБА_5 дійсно знаходився під наглядом сімейного лікаря з 2016 року з діагнозом: токсична полінейропатія, кардіопатія у вигляді тремору рук, порушення функції ходьби та функції органів малого тазу, внаслідок зловживання алкоголем.

На думку суду, встановлений діагноз ОСОБА_5 передбачає тривале вживання алкоголю, але немає ніяких об`єктивних даних про наявність психічних порушень, або фізичної не можливості у нього на період 2018 року вчинити розпорядження щодо власного майна. Більш того, як вбачається з довідки лікаря-нарколога Казанківської ЦРЛ від 21.12.2020 року, ОСОБА_5 на обліку у лікаря-нарколога не перебував, на протязі останніх п`яти років за наркологічною допомогою не звертався.

При цьому, судом за висновком експерта від 14.05.2021 року № СЕ19/115-21/5600-ПЧ, який складений за результатами проведеної посмертної судової почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис в графі підпис посередині заповіту від 09.08.2018 року, посвідченого секретарем Володимирівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Перевєрзєвою С.М. за реєстровим № 52, виконаний ОСОБА_5 .

Допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надали малоінформативні покази суду, з яких суду видається не можливим об`єктивно встановити стан ОСОБА_5 на момент складення заповіту на ім`я ОСОБА_3 . Їх свідчення суд вважає оціночними та ніяким чином не можуть засвідчувати того факту, що на момент складання заповіту ОСОБА_5 перебував у стані, в якому не усвідомлював значення своїх дій або взагалі не міг скласти заповіт, зокрема через неможливість пересуватися.

Зокрема, з показань свідка ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_5 зловживав алкогольними напоями. До його смерті вони не бачились приблизно рік.

З пояснень свідка ОСОБА_6 вбачається, що він довідався, що ОСОБА_5 знаходиться в лежачому стані в серпні 2018 року, тобто після вчинення ним заповіту, що в жодному разі не може бути свідченням неможливості складання ОСОБА_5 заповіту раніше.

За наведених обставин, суд не приймає покази вказаних свідків в якості доказів того, що ОСОБА_5 не міг скласти заповіт через хворобу ніг, або не усвідомлював значення своїх дій під час його складання та підписання, позаяк встановити наявність чи відсутність у ОСОБА_5 реального волевиявлення з наданих суду показів не видається можливим.

Що стосується показів свідка ОСОБА_8 , яка посвідчувала заповіт ОСОБА_5 , то з її пояснень вбачається, що складання заповіту відбувалось в її особистій присутності із ОСОБА_5 . Як пояснила свідок, він особисто прийшов до неї, виявляв бажання скласти заповіт та проставив свій підпис у ньому.

За таких обставин, суд відхиляє доводи сторони позивача щодо наявності у ОСОБА_5 на момент складання заповіту такої хвороби, яка перешкоджала йому вчинити розпорядження щодо належного йому майна.

Той факт, що ОСОБА_3 не є родичем ОСОБА_5 суд відхиляє, оскільки право розпоряджатися власним майном на свій розсуд, зокрема заповідати його будь-яким особам не заборонено законом та не може бути доказом відсутності реальної волі для вчинення даного правочину. Крім того, судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_3 проживала разом з померлим ОСОБА_5 , самостійно здійснювала за ним нагляд та здійснювала його поховання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги, що стороною позивача на підтвердження своїх позовних вимог не надано жодного належного доказу, що підтверджує хворобливий стан ОСОБА_5 , внаслідок якого він не міг пересуватись, та/або не усвідомлював значення своїх дій та/або не міг керувати ними під час складання оспорюваного заповіту та доведеності факту підписання заповіту саме ОСОБА_5 , суд приходить до висновку, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Інші доводи сторін не спростовують висновків суду.

Крім цього, на підставі ст. ст. 137, 141 ЦПК України, враховуючи, що позивачу в задоволенні його позовних вимог відмовлено у повному обсязі, суд вважає, що понесені ним витрати на правову допомогу та сплату судового збору, відшкодуванню на його користь з боку відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 137,141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 277-279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Володимирівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області (Миколаївська область, Баштанський район, с. Володимирівка, вул. Центральна, буд. 91) про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений та підписаний суддею 08.09.202 1 року.

Суддя Казанківського районного суду

Миколаївської області О.О. Томашевський