Постанова

від 25.08.2021 по справі 911/2892/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2021 р. Справа№ 911/2892/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко А.І.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 25.08.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Вишгородської районної державної адміністрації

на рішення Господарського суду Київської області

від 09.03.2021 (повний текст складено 09.04.2021)

у справі №911/2892/20 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство"

до Вишгородської районної державної адміністрації

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне агентство лісових ресурсів України

про визнання недійсними розпоряджень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Вищедубечанське лісове господарство", с. Пірново Вишгородського району (далі по тексту ДП "Вищедубечанський лісгосп") звернулось до господарського суду Київської області з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, яку ухвалою господарського суду Київської області від 07.10.2020 задоволено та заборонено Вишгородській районній державній адміністрації Київської області приймати будь-які рішення/розпорядження щодо передачі у приватну власність, а державним реєстраторам прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, інших органів державної реєстрації прав, нотаріусам та іншим спеціальним суб`єктам, на яких покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації права власності земельних ділянок з наступними кадастровими номерами: 3221884000:32:017:0008, 3221884000:32:017:0017, 3221884000:32:017:0004, 3221884000:32:017:0010, 3221884000:32:017:0002, 3221884000:32:017:0016, 3221884000:32:017:0012, 3221884000:32:017:0006, 3221884000:32:017:0014, 3221884000:32:017:0013, 3221884000:32:017:0007, 3221884000:32:017:0011, 3221884000:32:017:0001, 3221884000:32:017:0009, 3221884000:32:017:0005, 3221884000:32:017:0003, 3221884000:32:002:0039, 3221884000:32:002:0037, 3221884000:32:002:0055, 3221884000:32:002:0049, 3221884000:32:002:0011, 3221884000:32:002:0029, 3221884000:32:002:0015, 3221884000:32:002:0032, 3221884000:32:002:0092, 3221884000:32:002:0045, 3221884000:32:002:0017, 3221884000:32:002:0065, 3221884000:32:002:0002, 3221884000:32:002:0066, 3221884000:32:002:0023, 3221884000:32:002:0014, 3221884000:32:002:0072, 3221884000:32:002:0074, 3221884000:32:002:0005, 3221884000:32:002:0091, 3221884000:32:002:0097, 3221884000:32:002:0078, 3221884000:32:002:0019, 3221884000:32:002:0018, 3221884000:32:002:0088, 3221884000:32:002:0007, 3221884000:32:002:0068, 3221884000:32:002:0081, 3221884000:32:002:0064, 3221884000:32:002:0082, 3221884000:32:002:0076, 3221884000:32:002:0013, 3221884000:32:002:0075, 3221884000:32:002:0038, 3221884000:32:002:0033, 3221884000:32:002:0006, 3221884000:32:002:0094, 3221884000:32:002:0056, 3221884000:32:002:0030, 3221884000:32:002:0024, 3221884000:32:002:0062, 3221884000:32:002:0022, 3221884000:32:002:0059, 3221884000:32:002:0080, 3221884000:32:002:0040, 3221884000:32:002:0003, 3221884000:32:002:0047, 3221884000:32:002:0042, 3221884000:32:002:0041, 3221884000:32:002:0079, 3221884000:32:002:0090, 3221884000:32:002:0093, 3221884000:32:002:0053, 3221884000:32:002:0021, 3221884000:32:002:0009, 3221884000:32:002:0016, 3221884000:32:002:0010, 3221884000:32:002:0036, 3221884000:32:002:0001, 3221884000:32:002:0054, 3221884000:32:002:0067, 3221884000:32:002:0089, 3221884000:32:002:0077, 3221884000:32:002:0052, 3221884000:32:002:0085, 3221884000:32:002:0051, 3221884000:32:002:0020, 3221884000:32:002:0069, 3221884000:32:002:0012, 3221884000:32:002:0004, 3221884000:32:002:0044, 3221884000:32:002:0027, 3221884000:32:002:0881, 3221884000:32:002:0031, 3221884000:32:002:0046, 3221884000:32:002:0071, 3221884000:32:002:0048, 3221884000:32:002:0096, 3221884000:32:002:0058, 3221884000:32:002:0070, 3221884000:32:002:0015, 3221884000:32:002:0073, 3221884000:32:002:0034, 3221884000:32:002:0026, 3221884000:32:002:0087, 3221884000:32:002:0008, 3221884000:32:002:0025, 3221884000:32:002:0035, 3221884000:32:002:0043, 3221884000:32:002:0063, 3221884000:32:002:0084, 3221884000:32:002:0095.

У подальшому 15.10.2020 позивач - ДП "Вищедубечанський лісгосп" - звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 12.10.2020 до відповідача - Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, м. Вишгород (далі по тексту - Вишгородська РДА), в якому просить суд визнати недійсними розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 21.01.2020 № 32 "Про затвердження детального плану території земельної ділянки, що розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)" та від 02.07.2020 № 314 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок державної власності на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)".

29.01.2021 державне підприємство "Вищедубечанське лісове господарство" повторно звернулось до господарського суду Київської області з заявою від 28.01.2021 про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи по забезпеченню позову у справі №9112892/20 шляхом:

1) заборони Вишгородській районній державній адміністрації Київської області прийняття відповідних рішень/розпоряджень щодо передачі у приватну власність земельних ділянок з наступними кадастровими номерами:

3221884000:32:002:0133, 3221884000:32:002:0170, 3221884000:32:002:0111, 3221884000:32:002:0192, 3221884000:32:002:0132, 3221884000:32:002:0109, 3221884000:32:002:0153, 3221884000:32:002:0144, 3221884000:32:002:0183, 3221884000:32:002:0196, 3221884000:32:002:0143, 3221884000:32:002:0169, 3221884000:32:002:0181, 3221884000:32:002:0193, 3221884000:32:002:0107, 3221884000:32:002:0139, 3221884000:32:002:0199, 3221884000:32:002:0155, 3221884000:32:002:0162, 3221884000:32:002:0179, 3221884000:32:002:0108, 3221884000:32:002:0129, 3221884000:32:002:0198, 3221884000:32:002:0180, 3221884000:32:002:0134, 3221884000:32:002:0207, 3221884000:32:002:0138, 3221884000:32:002:0197, 3221884000:32:002:0205, 3221884000:32:002:0152, 3221884000:32:002:0213, 3221884000:32:002:0145, 3221884000:32:002:0168, 3221884000:32:002:0165, 3221884000:32:002:0118, 3221884000:32:002:0114, 3221884000:32:002:0164, 3221884000:32:002:0115, 3221884000:32:017:0025, 3221884000:32:002:0206, 3221884000:32:002:0127, 3221884000:32:017:0027, 3221884000:32:002:0214, 3221884000:32:002:0175, 3221884000:32:017:0019, 3221884000:32:002:0174, 3221884000:32:002:0184, 3221884000:32:002:0123, 3221884000:32:002:0141, 3221884000:32:002:0166, 3221884000:32:002:0146, 3221884000:32:002:0125, 3221884000:32:002:0160, 3221884000:32:002:0204, 3221884000:32:002:0250, 3221884000:32:002:0135, 3221884000:32:002:0190, 3221884000:32:002:0172, 3221884000:32:002:0173, 3221884000:32:002:0119, 3221884000:32:002:0161, 3221884000:32:002:0202, 3221884000:32:002:0154, 3221884000:32:002:0194, 3221884000:32:002:0215, 3221884000:32:002:0120, 3221884000:32:002:0187, 3221884000:32:002:0209, 3221884000:32:002:0116, 3221884000:32:002:0131, 3221884000:32:002:0113, 3221884000:32:002:0117, 3221884000:32:002:0185, 3221884000:32:002:0167, 3221884000:32:002:0122, 3221884000:32:002:0211, 3221884000:32:002:0186, 3221884000:32:002:0201, 3221884000:32:002:0203, 3221884000:32:002:0176, 3221884000:32:017:0021, 3221884000:32:002:0171, 3221884000:32:002:0126, 3221884000:32:017:0024, 3221884000:32:002:0128, 3221884000:32:002:0149, 3221884000:32:017:0028, 3221884000:32:002:0147, 3221884000:32:002:0156, 3221884000:32:017:0023, 3221884000:32:002:0142, 3221884000:32:002:0212, 3221884000:32:002:0159, 3221884000:32:002:0188, 3221884000:32:002:0151, 3221884000:32:002:0158, 3221884000:32:002:0121, 3221884000:32:002:0112, 3221884000:32:002:0157, 3221884000:32:002:0124, 3221884000:32:002:0163, 3221884000:32:002:0497, 3221884000:32:002:0195, 3221884000:32:002:0148, 3221884000:32:002:0178, 3221884000:32:002:0177, 3221884000:32:002:0191, 3221884000:32:002:0189, 3221884000:32:002:0208, 3221884000:32:002:0210, 3221884000:32:002:0136; 3221884000:32:002:0137

2) заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, інших органів державної реєстрації прав, нотаріусам та іншим спеціальним суб`єктам, на яких покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації права власності земельних ділянок з вищенаведеними кадастровими номерами.

У судовому засіданні 02.02.2021 суд розглянув вказану заяву про забезпечення позову за участю представників позивача та відповідача. Ухвалою від 02.02.2021 заяву ДП "Вищедубечанське лісове господарство" від 28.01.2021 про забезпечення позову судом задоволено з мотивів, наведених в ухвалі.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2021 позов Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство" задоволено повністю.

Усунуто перешкоди у здійсненні Державним підприємством "Вищедубечанське лісове господарство" права постійного користування земельною ділянкою площею 56 га, що розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) за Державним актом на право постійного користування землею від 24.09.1998 ІІ-КВ № 003309 (квартал 630 та 646), шляхом:

визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (код 23569369) № 32 від 21.01.2020 "Про затвердження детального плану території земельної ділянки, що розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)".

визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (код 23569369) № 314 від 02.07.2020 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок державної власності на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)".

Крім того, рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2018 у справі №911/1090/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019, визнано недійсними розпорядження Вишгородської РДА від 03.07.2012 №1385 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради Вишгородского району Київської області", від 23.08.2012 №1759 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області", а також державний акт ДП "Вищедубечанський лісгосп" на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ №140201 на площу 21,9327 га.

В основу вказаного рішення покладено висновок про те, що право постійного користування спірною земельною ділянкою ДП "Вищедубечанський лісгосп" на момент прийняття оспорюваних розпоряджень вже було посвідчене Державним Актом на право постійного користування землею ІІ-КВ №003309, який є чинним. Із вказаним висновком погодився Верховний Суд (пункти 5.18 5.19 постанови від 05.11.2019 у справі №911/1090/18).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Вишгородська районна державна адміністрація звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі №911/2892/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині вимог щодо усунення перешкод у здійсненні Державним підприємством "Вищедубечанське лісове господарство" права постійного користування земельною ділянкою площею 56 га, що розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) за Державним актом на право постійного користування землею від 24.09.1998 ІІ-КВ № 003309 (квартал 630 виділи 7, 8, 14, 15; квартал 646 виділи 3, 4, 7, 8, 9), шляхом визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (код 23569369) № 314 від 02.07.2020 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок державної власності на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)" та закрити провадження в частині позовних вимог щодо визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (код 23569369) № 32 від 21.01.2020 "Про затвердження детального плану території земельної ділянки, що розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)".

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що законодавство, яке діяло на час видачі державного акту на право постійного користування ІІ-КВ№003309, передбачало обов`язкову реєстрацію таких державних актів сільськими селищними, міськими, районними радами народних депутатів, як необхідну умову для їх видачі, а тому в якості допустимого доказу існування у Позивача права постійного користування земельною ділянкою може виступати лише відповідний державний акт, який зареєстрований у встановленому законом порядку. В той же час, з дослідженої судом копії державного акту ІІ-КВ№003309, вбачається, що відомості про реєстрацію вказаного акту у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею - відсутні.

Зокрема скаржник зазначає, що судом першої інстанції на нормативному рівні жодним чином не обгрунтована можливість використання земельної ділянки за документом, який не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2021 апеляційну скаргу Вишгородської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі №911/2892/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Тищенко О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вишгородської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі №911/2892/20. Призначено справу до розгляду на 10.06.2021.

01.06.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі №911/2892/20 без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що рішення Лебедівської сільської ради від 25.01.1998 №8 та державний акт від 24.09.1998 ІІ-КВ №003309 на право постійного користування землею на території Лебедівської сільської ради виданих позивачу чинні, не визнані недійсними чи не чинними, а отже судом першої інстанції було вірно взято до уваги їх, як законні, належні та допустимі докази.

02.06.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі №911/2892/20 без змін.

У своєму відзиві позивач зазначає, що не зазначення в державному акті відмітки про реєстрацію не тягне за собою факту не проведення такої реєстрації, а є лише порушенням заповнення форми державного акту в частині даної відмітки. Доказів, щодо відсутності запису в книзі записів державних актів стороною відповідача не надавалось, державний акт не оскаржувався та є чинним.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 у зв`язку перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №911/2892/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2021 для розгляду справи №911/2892/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 апеляційну скаргу Вишгородської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі №911/2892/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко О.В., Яковлєва М.Л. Призначено справу до розгляду на 22.06.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Вишгородської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі №911/2892/20 на 06.07.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Вишгородської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі №911/2892/20 на 25.08.2021.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 у зв`язку перебуванням суддів Яковлєва М.Л. та Тищенко О.В. у відпустці, які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №911/2892/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021 для розгляду справи №911/2892/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 апеляційну скаргу Вишгородської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі №911/2892/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.

В судовому засіданні 25.08.2021 представником відповідача заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи копії рішення Лебедівської сільської ради рішення Лебедівської сільської ради від 25.01.1998 №8.

Головуючий ставить на обговорення клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи копії рішення Лебедівської сільської ради рішення Лебедівської сільської ради від 25.01.1998 №8.

Представник позивача не заперечував проти клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи копії рішення Лебедівської сільської ради рішення Лебедівської сільської ради від 25.01.1998 №8.

Представник третьої особи поклався на розсуд суду щодо клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи копії рішення Лебедівської сільської ради рішення Лебедівської сільської ради від 25.01.1998 №8.

Відповідно до ч. 3. ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч.8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Розглянувши вищевказане клопотання відповідача, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість даного клопотання, у зв`язку із чим копію рішення Лебедівської сільської ради рішення Лебедівської сільської ради від 25.01.1998 №8. долучено до матеріалів справи.

В судове засідання 25.08.2021 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи, які надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

В судовому засіданні 25.08.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, відповідно до пункту 7 ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Відповідно до пункту 1 ст. 20 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація організовує розробку та проведення експертизи містобудівної документації населених пунктів відповідно до норм і правил. Згідно до пункту 2 ст. 21 вказаного Закону місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

За змістом до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" актами місцевих державних адміністрацій є розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, які є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Розпорядженням Вишгородської РДА від 21.01.2020 №32 "Про затвердження детального плану території земельної ділянки, що розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)" затверджено Детальний план території земельної ділянки, що розташована на території Лебедівської сільської ради, розроблений ТОВ "Центр архітектурного проектування та ландшафтного дизайну".

Як вбачається із доданої до матеріалів справи копії вказаного Детального плану, він розроблений щодо земельної ділянки загальною площею 54,0967 га, яка знаходиться у південній частині Лебедівської сільської ради (за межами населеного пункту) для розміщення дачного масиву. Детальним планом передбачено компактну організацію нових кварталів дачної забудови. Основні параметри кварталів індивідуального садівництва визначено відповідно до розміру дачних ділянок, які становлять 0,09-0,1 га. Функціонально територію розділено на три зони: дачна забудова площею 34,4763 га (це ділянки, на яких розміщуються житлові будинки садибного типу) громадська зона площею 1,5335 га (до якої входять правління масиву, медпункт, магазин, дитячі та спортивні майданчики, парк), комунальна зона (територія вулично-дорожньої мережі і територія розміщення інженерних будівель і споруд, споруда для зберігання засобів пожежогасіння).

Розпорядженням Вишгородської РДА від 02.07.2020 №314 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок державної власності на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок державної власності площею 56,00 га, що розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту), розроблену ФОП Мельник О.В.

Позов обґрунтований тим, що ДП "Вищедубечанський лісгосп" є постійним користувачем земель лісового призначення, у тому числі земель на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району (за межами населеного пункту) за Державним актом на право постійного коримстування землею від 24.09.1998 серія ІІ-КВ №003309, щодо якого Верховним Судом у постанові від 05.11.2019 у справі №911/1090/18 зроблено висновок, що такий державний акт є чинним.

Крім того, перебування земельної ділянки на території Лебедівської сільської ради (за межами населеного пункту) у складі лісових земель підтверджується за матеріалами лісовпорядкування, у яких, відповідно до ч.1 ст. 48 Лісового кодексу України, надана якісна та кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісоупорядкування.

Проте, 21.01.2020 Розпорядженням Вишгородської РДА №32 було затверджено Детальний план території земельної ділянки площею 56,00 га у межах земель вказаного Державного акту, а 10.06.2020 Розпорядженням Вишгородської РДА №270 надано дозвіл ФОП Мельнику на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 56,00 га на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Спірна земельна ділянка входить до складу земель лісового фонду, користувачем яких на підставі Державного Акту на право постійного користування землею від 24.09.1998 серія ІІ-КВ №003309 є позивач, про що зокрема зазначено у пояснювальній записці ФОП Мельника О.В. до Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок. 02.07.2020 Розпорядженням Вишгородської РДА №314 затверджено вказану технічну документацію. В результаті на території лісових земель ДП "Вищедубечанський лісгосп" у Державному земельному кадастрі зареєстровано 111 земельних ділянок із цільовим призначенням 07.03 Для індивідуального дачного будівництва за вищенаведеними кадастровими номерами. Станом на дату звернення до суду право власності на вказані земельні ділянки ще не зареєстроване, за даними Публічної кадастрової карти земельні ділянки перебувають у державній власності.

За матеріалами ВО "Укрдержліспроект" земельні ділянки із зазначеними кадастровими номерами повністю накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівського лісництва, в кварталі 630 виділах 7,8,14,15 та у кварталі 646 виділах 3,4,7,8,9 (за матеріалами лісовпорядкування від 2014 року) укритих лісом віком від 37 до 80 років (береза повисла, сосна звичайна, осика, тополя чорна).

Позивач зазначає, що оспорюваними розпорядженнями Вишгородська РДА розпорядилася лісовими землями, що перебувають у постійному користуванні лісгоспу та змінила їх цільове призначення із наміром відчужити їх під індивідуальне дачне будівництво без погодження із позивачем як чинним користувачем, без прийняття компетентним органом, яким у даному випадку є Кабінет Міністрів України, рішень про вилучення лісових земельних ділянок, без дотримання процедури зміни цільового призначення та всупереч забороні будівництва, тобто всупереч ст.ст. 20, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання таких розпоряджень недійсними у судовому порядку.

Позивач зазначає, що виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об`єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Позивач вказує, що звертаючись до господарського суду із даним позовом, має на меті захист свого матеріального права постійного користування землею, відтак спір є приватноправовим та підвідомчий господарському суду.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що з матеріалів технічної інвентаризації, яка затверджена оспорюваним розпорядженням від 02.07.2020 №314, її розробником не було взято до уваги Державний акт на право постійного користування ІІ-КВ №003309 у зв`язку з відсутністю у ньому відомостей про його реєстрацію. Відповідно до частини 1 ст. 23 ЗК Української РСР від 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів, а відповідно до ст. 22 цього кодексу, право власності або право постійного користування землею виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право.

Також відповідач звертає увагу, що до таких висновків дійшов і Вишгородський районний суд Київської області у рішенні від 03.12.2019 у справі №363/4809/17; відповідач вважає необґрунтованим посилання позивача на підтвердження чинності вказаного Державного акту рішеннями судів у справі №911/1090/18, оскільки предметом розгляду у вказаній справі була законність розпоряджень Вишгородської райдержадміністрації та виданих на її підставі державних актів, а не законність користування позивачем земельними ділянками на підставі вказаного Державного акту.

Відповідач спростовує посилання позивача на те, що оспорюваними розпорядженнями Вишгородська РДА розпорядилася лісовими землями, які перебувають у постійному користуванні позивача. Відповідач твердить, що у жодної особи жодних прав на спірні земельні ділянки не виникло, а розпорядження №32 від 21.01.2020 "Про затвердження детального плану території земельної ділянки, що розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)" прийняте в межах владних управлінських функцій Вишгородської РДА у відповідності до статей 6, 7, 8, 10, 19, 21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Так, відповідач твердить, що згідно наведених норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план території - це містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території (ст.1). Управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється місцевими державними адміністраціями (ст.7) шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них (ст. 16). Розроблення детального плану території за межами населених пунктів та внесення змін до нього здійснюється на підставі розпорядження відповідної районної державної адміністрації. Детальний план території за межами населеного пункту розглядається і затверджується відповідною районною державною адміністрацією протягом 30 днів з дня його подання (ст.19).

Відповідач зазначає, що відповідно до ст. 24 вказаного Закону, зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення, що спростовує твердження відповідача про те, що приймаючи оспорювані розпорядження, відповідач розпорядився лісовими землями.

Відповідач зазначає, що у питаннях затвердження детального плану територій відповідач як суб`єкт владних повноважень реалізує свої повноваження у сфері публічно-правових відносин, а саме у сфері щодо управління містобудівною діяльністю, у зв`язку з чим спір не підвідомчий господарському суду та у частині вимог про визнання недійсним розпорядження від 21.01.2020 №31 має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Розглянувши апеляційну скаргу Вишгородської районної державної адміністрації, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

Як вбачається із доданої до матеріалів справи копії вказаної Технічної документації, у пояснювальній записці вказано, що за кадастровими даними категорія земель, що інвентаризується, не визначена, інформація про земельну ділянку відсутня. Фактична площа земельних ділянок, яка встановлена в результаті проведення інвентаризації, становить 50,0297 га. Відповідно до Детального плану території, затвердженого розпорядженням Вишгородської РДА від 20.01.2020 №32, вказану територію передбачається використовувати для рекреаційних цілей (індивідуального дачного будівництва).

Враховуючи відсутність належних документів, що підтверджують віднесення даної території до земель лісогосподарського призначення, за результатами інвентаризації запропоновано віднести земельну ділянку до категорії земель рекреаційного призначення.

Відповідно до ст.ст. 79, 79-1 Земельного кодексу України (за станом на березень 2013 року) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 06.10.2020 №378, та від 18.12.2020 №437, у межах проінвентаризованої земельної ділянки у державний земельний кадастр внесено земельні ділянки із кадастровими номерами: 3221884000:32:017:0008, 3221884000:32:017:0017, 3221884000:32:017:0004, 3221884000:32:017:0010, 3221884000:32:017:0002, 3221884000:32:017:0016, 3221884000:32:017:0012, 3221884000:32:017:0006, 3221884000:32:017:0014, 3221884000:32:017:0013, 3221884000:32:017:0007, 3221884000:32:017:0011, 3221884000:32:017:0001, 3221884000:32:017:0009, 3221884000:32:017:0005, 3221884000:32:017:0003, 3221884000:32:002:0039, 3221884000:32:002:0037, 3221884000:32:002:0055, 3221884000:32:002:0049, 3221884000:32:002:0011, 3221884000:32:002:0029, 3221884000:32:002:0015, 3221884000:32:002:0032, 3221884000:32:002:0092, 3221884000:32:002:0045, 3221884000:32:002:0017, 3221884000:32:002:0065, 3221884000:32:002:0002, 3221884000:32:002:0066, 3221884000:32:002:0023, 3221884000:32:002:0014, 3221884000:32:002:0072, 3221884000:32:002:0074, 3221884000:32:002:0005, 3221884000:32:002:0091, 3221884000:32:002:0097, 3221884000:32:002:0078, 3221884000:32:002:0019, 3221884000:32:002:0018, 3221884000:32:002:0088, 3221884000:32:002:0007, 3221884000:32:002:0068, 3221884000:32:002:0081, 3221884000:32:002:0064, 3221884000:32:002:0082, 3221884000:32:002:0076, 3221884000:32:002:0013, 3221884000:32:002:0075, 3221884000:32:002:0038, 3221884000:32:002:0033, 3221884000:32:002:0006, 3221884000:32:002:0094, 3221884000:32:002:0056, 3221884000:32:002:0030, 3221884000:32:002:0024, 3221884000:32:002:0062, 3221884000:32:002:0022, 3221884000:32:002:0059, 3221884000:32:002:0080, 3221884000:32:002:0040, 3221884000:32:002:0003, 3221884000:32:002:0047, 3221884000:32:002:0042, 3221884000:32:002:0041, 3221884000:32:002:0079, 3221884000:32:002:0090, 3221884000:32:002:0093, 3221884000:32:002:0053, 3221884000:32:002:0021, 3221884000:32:002:0009, 3221884000:32:002:0016, 3221884000:32:002:0010, 3221884000:32:002:0036, 3221884000:32:002:0001, 3221884000:32:002:0054, 3221884000:32:002:0067, 3221884000:32:002:0089, 3221884000:32:002:0077, 3221884000:32:002:0052, 3221884000:32:002:0085, 3221884000:32:002:0051, 3221884000:32:002:0020, 3221884000:32:002:0069, 3221884000:32:002:0012, 3221884000:32:002:0004, 3221884000:32:002:0044, 3221884000:32:002:0027, 3221884000:32:002:0881, 3221884000:32:002:0031, 3221884000:32:002:0046, 3221884000:32:002:0071, 3221884000:32:002:0048, 3221884000:32:002:0096, 3221884000:32:002:0058, 3221884000:32:002:0070, 3221884000:32:002:0015, 3221884000:32:002:0073, 3221884000:32:002:0034, 3221884000:32:002:0026, 3221884000:32:002:0087, 3221884000:32:002:0008, 3221884000:32:002:0025, 3221884000:32:002:0035, 3221884000:32:002:0043, 3221884000:32:002:0063, 3221884000:32:002:0084, 3221884000:32:002:0095; 3221884000:32:002:0133, 3221884000:32:002:0170, 3221884000:32:002:0111, 3221884000:32:002:0192, 3221884000:32:002:0132, 3221884000:32:002:0109, 3221884000:32:002:0153, 3221884000:32:002:0144, 3221884000:32:002:0183, 3221884000:32:002:0196, 3221884000:32:002:0143, 3221884000:32:002:0169, 3221884000:32:002:0181, 3221884000:32:002:0193, 3221884000:32:002:0107, 3221884000:32:002:0139, 3221884000:32:002:0199, 3221884000:32:002:0155, 3221884000:32:002:0162, 3221884000:32:002:0179, 3221884000:32:002:0108, 3221884000:32:002:0129, 3221884000:32:002:0198, 3221884000:32:002:0180, 3221884000:32:002:0134, 3221884000:32:002:0207, 3221884000:32:002:0138, 3221884000:32:002:0197, 3221884000:32:002:0205, 3221884000:32:002:0152, 3221884000:32:002:0213, 3221884000:32:002:0145, 3221884000:32:002:0168, 3221884000:32:002:0165, 3221884000:32:002:0118, 3221884000:32:002:0114, 3221884000:32:002:0164, 3221884000:32:002:0115, 3221884000:32:017:0025, 3221884000:32:002:0206, 3221884000:32:002:0127, 3221884000:32:017:0027, 3221884000:32:002:0214, 3221884000:32:002:0175, 3221884000:32:017:0019, 3221884000:32:002:0174, 3221884000:32:002:0184, 3221884000:32:002:0123, 3221884000:32:002:0141, 3221884000:32:002:0166, 3221884000:32:002:0146, 3221884000:32:002:0125, 3221884000:32:002:0160, 3221884000:32:002:0204, 3221884000:32:002:0250, 3221884000:32:002:0135, 3221884000:32:002:0190, 3221884000:32:002:0172, 3221884000:32:002:0173, 3221884000:32:002:0119, 3221884000:32:002:0161, 3221884000:32:002:0202, 3221884000:32:002:0154, 3221884000:32:002:0194, 3221884000:32:002:0215, 3221884000:32:002:0120, 3221884000:32:002:0187, 3221884000:32:002:0209, 3221884000:32:002:0116, 3221884000:32:002:0131, 3221884000:32:002:0113, 3221884000:32:002:0117, 3221884000:32:002:0185, 3221884000:32:002:0167, 3221884000:32:002:0122, 3221884000:32:002:0211, 3221884000:32:002:0186, 3221884000:32:002:0201, 3221884000:32:002:0203, 3221884000:32:002:0176, 3221884000:32:017:0021, 3221884000:32:002:0171, 3221884000:32:002:0126, 3221884000:32:017:0024, 3221884000:32:002:0128, 3221884000:32:002:0149, 3221884000:32:017:0028, 3221884000:32:002:0147, 3221884000:32:002:0156, 3221884000:32:017:0023, 3221884000:32:002:0142, 3221884000:32:002:0212, 3221884000:32:002:0159, 3221884000:32:002:0188, 3221884000:32:002:0151, 3221884000:32:002:0158, 3221884000:32:002:0121, 3221884000:32:002:0112, 3221884000:32:002:0157, 3221884000:32:002:0124, 3221884000:32:002:0163, 3221884000:32:002:0497, 3221884000:32:002:0195, 3221884000:32:002:0148, 3221884000:32:002:0178, 3221884000:32:002:0177, 3221884000:32:002:0191, 3221884000:32:002:0189, 3221884000:32:002:0208, 3221884000:32:002:0210, 3221884000:32:002:0136; 3221884000:32:002:0137.

Згідно з п. 196 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, на офіційному веб-сайті Держгеокадастру за допомогою технологічних та програмних засобів Державного земельного кадастру оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру, зокрема, про: межі адміністративно-територіальних одиниць; кадастрові номери земельних ділянок; межі земельних ділянок; цільове призначення земельних ділянок; розподіл земель між власниками, користувачами (форма власності, вид речового права); суб`єкта права власності на земельну ділянку; суб`єкта речового права на земельну ділянку; державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, права користування (сервітут) земельної ділянки, права постійного користування, права оренди (суборенди) земельною ділянкою; дату державної реєстрації, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із зазначенням відомостей про її кадастровий номер та орган, що здійснив державну реєстрацію.

Оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру на офіційному веб-сайті Держгеокадастру здійснюється автоматизовано з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

Суд першої інстанції вірно встановив, що вказані земельні ділянки зареєстровані зі цільовим призначенням 07.03 Для індивідуального дачного будівництва на підставі документації, розробленої інженером-землеупорядником Мельником О.В.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на час розгляду справи будь-чиї речові права на вказаний перелік земельних ділянок не зареєстровані.

Разом із тим, земельна ділянка, щодо якої розроблено та затверджено Детальний план території під розміщення масиву індивідуальної дачної забудови, а також розроблено та затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок, та у межах якої до Державного земельного кадастру внесені дані про земельні ділянки із вищенаведеними кадастровими номерами, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні позивача ДП "Вищедубечанське лісове господарство".

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Положення статей 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Констиуцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (ст. 5 Лісового кодексу України).

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України).

За основним цільовим призначенням передбачено виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Разом із тим, відповідно до частини 4 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Статтею 8 Лісового кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Спірна земельна ділянка площею 56 га на території Лебедівської сільської ради належала до земель Пірнівського лісництва Вищедубечанського держлісгоспу ще за радянських часів - згідно планшету №5 матеріалів лісоупорядкування 1983 року (копія залучена до матеріалів справи, оригінал надано для огляду у судовому засіданні). Картографічні матеріали базового лісовпорядкування 1983 року Пірнівського лісництва ДП "Вищедубечанский лісгосп" погоджувались зі службою землевпорядкування, про що свідчить підпис та печатка у планшеті головного інженера-землевпорядника.

В наступному Вищедубечанський держлісгосп на підставі рішення Лебедівської сільської ради народних депутатів від 25.01.1998 №8 отримав Державний Акт на право постійного користування землею ІІ-КВ №003309, відповідно до якого спірна земельна ділянка належала до земель Пірнівського лісництва.

Відповідач визнає, що проінвентаризована земельна ділянка, згідно детального плану території запланована під розміщення масиву індивідуальної дачної забудови, накладається на землі ДП "Вищедубечанський лісгосп" згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ №003309 від 24.09.1998.

Безпосередньо у пояснювальній записці до Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки вказано, що згідно з інформації з формування адміністративних меж сільських рад Вишгородського району за 1993 рік, територія, що інвентаризується, відноситься до земель лісогосподарського призначення Пірнівське лісництво, що перебувають у постійному користуванні ДП "Вищедубечанське лісове господарство".

У пояснювальній записці вказано, що на територію земельної ділянки, що інвентаризується, були видані державні акти на право постійного користування земельними ділянками ЯЯ №140180 на площу 51,5798 га та ЯЯ №140181 на площу 2,5169 га, які до уваги не беруться, оскільки були визнані недійсними рішенням господарського суду Київської області від 06.05.2019 у справі №911/754/19, яке набрало законної сили 12.05.2020 згідно із постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020.

У пояснювальній записці також вказано що під час інвентаризації не береться до уваги Державний акт на право постійного користування ІІ-КВ №003309, оскільки даний акт не містить відомостей про його реєстрацію.

Як зазначалось колегією суддів вище, задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні позивачем права постійного користування земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з того, що право постійного користування спірною земельною ділянкою посвідчене державним актом на право постійного користування землею II-КВ №003309 від 24.09.98, який є чинним.

При цьому суд першої інстанції послався на рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2019 у справі №911/754/19, яке набрало законної сили 12.05.2020 згідно із постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020, яким визнані недійсними державні акти ЯЯ №140180 на площу 51,5798 га та ЯЯ №140181 на площу 2,5169 га з мотивів невідповідності меж земельних ділянок, земельним ділянкам, які перебувають у постійному користуванні ДП Вищедубечанський лісгосп за Державним актом на право постійного користування землею II-КВ №003309 від 24.09.98 р.

Також суд послався на аналогічне по змісту рішення господарського суду Київської області від 13.09.2018 у справі №911/1090/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019, яким визнано недійсними розпорядження Вишгородської РДА від 03.07.2012 №1385 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради Вишгородского району Київської області", від 23.08.2012 N 1759 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області", а також державний акт ДП "Вищедубечанський лісгосп" на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ №140201 на площу 21,9327 га.

Як зазначено колегією суддів вище, в основу вказаного рішення покладено висновок про те, що право постійного користування спірною земельною ділянкою ДП "Вищедубечанський лісгосп" на момент прийняття оспорюваних розпоряджень вже було посвідчене Державним Актом на право постійного користування землею II-КВ N 003309, який є чинним. Із вказаним висновком погодився Верховний Суд (пункти 5.18, 5.19 постанови від 05.11.2019 у справі N 911/1090/18).

Однак, на переконання колегії суддів, дані висновки суду є передчасними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вбачається з тексту рішень, на які послався суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, предметом спору у справах №911/754/19 та №911/1090/18 була законність видачі саме державних актів ЯЯ №140180 на площу 51,5798 га, ЯЯ №140181 на площу 2,5169 га та ЯЯ №140201 на площу 21,9327 га. При цьому чинність державного акту на право постійного користування землею II-КВ №003309 ніким з учасників зазначених справ не ставилася під сумнів та не була предметом спору. Сторонами не надавались докази та заяви по суті справи щодо законності, чинності та дійсності останнього. Тому факт дійсності державного акту II-КВ №003309 в контексті відсутності його реєстрації як необхідної умови для видачі судами не досліджувався та окрема оцінка йому не надавалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію, згідно з якою обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (п. 7.10 постанови від 01.09.2020 по справі № 907/29/19, 12-17гс20).

Таким чином висновки судів про чинність державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ №003309 від 24.09.1998, викладені у рішеннях в господарських справах №911/754/19 та №911/1090/18, не є встановленою обставиною по справам в розумінні ч. 4 ст. 74 ГПК України, оскільки обставини чинності державного акту II-КВ N 003309 не з`ясовувались та не стосувались безпосереднього предмета доказування по справам. За таких обставин зазначення у рішеннях судів по іншим справам про чинність зазначеного державного акту не має преюдиційного значення при розгляді даної справи.

Виходячи з цього, посилання суду першої інстанції на рішення у справах №911/754/19 та №911/1090/18 здійснено судом першої інстанції безпідставно та з порушенням приписів статті 75 ГПК України.

В свою чергу, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Правовий висновок такого змісту викладено у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17.

У даній справі основним предметом спору та доказування був юридичний факт наявності або відсутності належним чином підтвердженого права постійного користування земельною ділянкою, щодо якої видавались оспорювані розпорядження відповідача.

Так відповідно до вимог Земельного кодексу України від 17.12.1990 № 561-XII, який був чинним на час видачі державного акту ІІ-КВ№003309, користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності … для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам (ч. 1, ч. 2, п. 7 ч. 5 ст. 7 ЗК України 1990 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 р. право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Постановою Верховної Ради України від 13.03.1992 N 2201-XII Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, було затверджено форму державного акту на право постійного користування землею, якою була передбачена спеціальна графа: Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за N

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 №28 було затверджено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), яка діяла до 04.05.1999. Відповідно до п. 3.1. зазначеної Інструкції, державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування.

Якщо рішення про передачу (надання) земельної ділянки прийняте обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, то видача і реєстрація державних актів здійснюється районною Радою народних депутатів.

Відповідно до п. 3.2. Інструкції державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею реєструються відповідно:

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право колективної власності на землю за формою згідно з додатком N 1;

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком N 2;

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею (громадянами) за формою згідно з додатком N 3;

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за формою згідно з додатком N 4.

Книги записів (реєстрації) державних актів і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) ведуться виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (міст обласного підпорядкування), відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій, управліннями земельних ресурсів Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Ці книги шнуруються, засвідчуються підписами голови відповідної Ради народних депутатів, інженером-землевпорядником місцевої Ради, скріплюються гербовою печаткою Ради (п. 3.4. Інструкції).

З наведених норм випливає, що законодавство, яке діяло на час видачі державного акту на право постійного користування ІІ-КВ№003309, передбачало обов`язкову реєстрацію таких державних актів сільськими селищними, міськими, районними радами народних депутатів, як необхідну умову для їх видачі, а тому в якості допустимого доказу існування у Позивача права постійного користування земельною ділянкою може виступати лише відповідний державний акт, який зареєстрований у встановленому законом порядку.

В той же час, з наявної в матеріалах копії державного акту ІІ-КВ№003309, вбачається, що відомості про реєстрацію вказаного акту у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею - відсутні.

Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду даної справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано жодного прямого доказу того, що державний акт ІІ-КВ№003309 було зареєстровано у встановленому порядку. Однак, не зважаючи на це, судом першої інстанції помилково був прийнятий зазначений державний акт в якості належного доказу на підтвердження існування права постійного користування спірною земельною ділянкою. При цьому у оскаржуваному рішенні відсутня будь-яка правова оцінка факту відсутності державної реєстрації державного акту позивача, з чого можна констатувати, що судом першої інстанції дані доводи були повністю проігноровані.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відсутність доказів реєстрації державного акту ІІ-КВ№003309 була встановлена у справі №363/4809/17, в якій Державне підприємство Вищедубечанське лісове госопдарство приймало участь у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. В рішенні від 03.12.2019, яке набрало законної сили, Вишгородським районним судом встановлено, що …з дослідженої копії державного акту II-КВ N 003309, виданого Вище-Дубечанському держлісгоспу Лебедівською сільською радою народних депутатів Вишгородського району Київської області, вбачається, що відомості про реєстрацію вказаного акту у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею відсутні. Доказів такої реєстрації у відповідності до вимог ст. 83 ЦПК України стороною позивача суду не подано . При цьому дані обставини становлять саме фактичні обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили в розумінні ст. 75 ГПК України, а не їх оцінку, як помилково зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції на нормативному рівні жодним чином не обґрунтована можливість використання земельної ділянки за документом, який не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що під час усного виступу в судовому засіданні 25.08.2021 представником позивача не заперечувалось факту, що на підставі вищевказаного рішення Лебедівської сільської ради від 25.01.1998 №8, яке стало підставною для виготовлення державного акту від 24.09.1998 ІІ-КВ №003309 жодної земельної ділянки позивачу в користування не передавалось.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що наявний в матеріалах справи державний акт від 24.09.1998 ІІ-КВ №003309 не може розцінюватися як належний та допустимий доказ існування у позивача права постійного користування земельною ділянкою, у зв`язку із чим висновки суду першої інстанції про наявність у позивача права постійного користування, підтвердженого державним актом II-КВ N 003309, є помилковими та суперечать ст. 22, 23 ЗК України 1990 р, та є такими, що спростовуються матеріалами справи.

Водночас, приймаючи в якості доказів наявні в матеріалах справи матеріали лісовпорядкувань 1983, 2003, 2014 років суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 47, 48 ЛК України.

Відповідно до п. 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

В свою чергу матеріали лісовпорядкування не складаються в довільному порядку та формі. Законодавством встановлено ряд вимог щодо їх складання, погодження та затвердження.

Так, відповідно до ст. 48 ЛК України матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища .

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові від 24.12.2014 по справі № 6-212цс14). Відповідно до вимог даної інструкції, складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи (п. 2.1.4. Інструкції).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що затвердження будь-яких документів протоколом нарад законодавством України не передбачено.

Відповідно до п.п. 2.3., 2.4. Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.1997 N 1153, яка була чинною станом на 14.04.2005, управлінська діяльність установ здійснюється шляхом видання розпорядчих документів.

Видання розпорядчих документів установ визначається актами законодавства, положеннями (статутами) про них.

З питань, що становлять взаємний інтерес і належать до компетенції різних установ, можуть прийматися спільні розпорядчі документи.

Підставами для прийняття розпорядчих документів в установах є: Конституція і закони України, постанови Верховної Ради України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, рішення та постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; провадження виконавчої і розпорядчої діяльності з метою виконання установою покладених на неї завдань і функцій; потреба у правовому регулюванні діяльності.

Станом на 14.04.2005 перелік розпорядчих документів містився в п. 22 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від12.04.2005 №34/5. Відповідно до п. 2.2. вказаного порядку, при розробці нормативно-правового акта слід виходити з необхідності правового регулювання управлінської діяльності суб`єкта нормотворення, однією з форм реалізації якої є видання розпорядчих документів, вид яких (наказ, постанова, розпорядження, рішення) визначається законодавчими актами та положеннями.

Розпорядчий документ виготовляється на бланку та повинен мати обов`язкові реквізити й стабільний порядок їх розміщення: найменування суб`єкта нормотворення, назву виду документа, дату і номер, місце видання, структурні складові, підпис, візи.

Розпорядчий документ підписується керівником суб`єкта нормотворення. У разі відсутності керівника суб`єкта нормотворення розпорядчий документ підписується особою, яка виконує його обов`язки. При цьому суб`єкт нормотворення надає Міністерству юстиції України інформацію з цього питання, підтверджену відповідним структурним підрозділом суб`єкта нормотворення.

В той же час, відповідно до п. 11 Положення про обласні управління лісового господарства, затвердженого Наказом Державного комітету лісового господарства України від 06.12.2004 №230, яка була чинною на дату складання Протоколу другої лісовпорядної наради від 14.04.2005, для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції Управлінь, обговорення найважливіших напрямів їх діяльності в Управліннях утворюється колегія у складі начальника Управління (голова колегії), його заступників (за посадою) та інших працівників Управління.

До складу колегії можуть входити керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держкомлісгоспу України, керівники органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також представники громадських організацій (за їх згодою) з правом дорадчого голосу.

Склад колегії затверджується Головою Держкомлісгоспу України за поданням начальника Управління.

Рішення колегії проводяться в життя наказами Управління.

Колегія суддів звертає увагу, що ні положенням, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом, чинним на час підписання протоколу другої лісовпорядної наради від 14.04.2005, не було визначено форми здійснення організаційно-розпорядчої дії у вигляді підписання протоколу наради.

Таким чином, виходячи з наведених норм законодавства, належним доказом затвердження в установленому порядку матеріалів лісовпорядкування може бути виключно наказ територіального органу центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, виданий за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Наявний в матеріалах справи протокол від 14.04.2005 таким документом не являється, а тому не може вважатися належним доказом, оскільки останнім не затверджувалися та не погоджувалися картографічні матеріали лісовпорядкування, а лише рекомендовані до затвердження кількісні характеристики проекту організації лісового господарства . При цьому затверджений та погоджений сам протокол, а не матеріали лісовпорядкування.

Виходячи з вищевикладеного, правова оцінка, надана судом першої інстанції зазначеним матеріалам лісовпорядкування є передчасною.

Щодо матеріалів лісовпорядкування 2014 та 2015 років колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній взагалі будь-який документ на підтвердження їхнього затвердження.

За таких обставин, в порушення ст. 76, 77 ГПК України, суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо прийняття в якості доказів віднесення земельної ділянки, щодо якої відповідачем видавались оспорювані розпорядження, до категорії земель лісогосподарського призначення та їх перебування у постійному користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство :

- протоколу другої лісовпорядної наради від 14.04.2005.

- матеріалів лісовпорядкування 2014 та 2015 років за відсутності доказів їх погодження та наказу про їх затвердження в установленому порядку.

Щодо матеріалів лісовпорядкування 1983 року слід зазначити, що вимога про їх затвердження так само містилася у законодавстві часів Радянського Союзу. Відповідно до статті 137 Лісового кодексу Української РСР від 13.12.1979, за матеріалами лісовпорядкування для підприємств, установ і організацій, які ведуть лісове господарство, складаються і затверджуються державними органами лісового господарства або за погодженням з ними іншими державними органами відповідні проекти, які є основою для ведення лісового господарства та здійснення лісокористування і служать вихідними даними для перспективного і поточного планування.

І так само як у випадку з матеріалами лісовпорядкування 2004, 2014 та 2015 років, докази затвердження матеріалів лісовпорядкування 1983 року в установленому законом поряду в матеріалах справи відсутні.

Крім того суд першої інстанції не врахував рішення Вишгородського районного суду від 12.11.2014 у справі №363/2217/13-ц, яке набрало законної сили, в якій встановлено, що в порушення зазначених норм ні проект організації та розвитку лісового господарства Вищедубечанського лісгоспу Київської області від 1983 року та ДП Вищедубечанське лісове господарство від 2005 року, ні планшет лісовпорядкування, не містить погоджень з органами землевпорядкування Вишгородського регіону і територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища . Вказане рішення враховувалось розробником технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки на підтвердження відсутності належним чином оформлених матеріалів лісовпорядкування.

Водночас, колегія суддів зазначає, що інші докази на які послався суд у оскаржуваному рішенні, зокрема інформація ВО Укрдержліспроект , а також фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів та інше, самі по собі не підтверджують вимог позивача, оскільки являються неналежними та непрямими доказами, не замінюють документів, які безпосередньо можуть підтвердити перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні позивача.

Враховуючи викладене вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження права постійного користування земельною ділянкою, за захистом якого звернувся позивач, у зв`язку з цим висновки про відсутність належних документів, що підтверджують віднесення проінвентаризованої території до земель лісогосподарського призначення, які містяться у матеріалах інвентаризації, затвердженої розпорядженням №314 від 02.07.2020 в ході судового розгляду не були спростовані. За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ст. 152, 155 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення порушення його права на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

З урахуванням викладеного вище в сукупності, а також зважаючи на те, що виключно власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення порушення його права на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку, суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку, що позовна вимога про усунення перешкод у користуванні ДП "Вищедубечанське лісове господарство" земельною ділянкою площею 56 га за Державним актом від 24.09.1998 ІІ-КВ №003309 шляхом визнання недійсними розпоряджень Вишгородської РДА від 21.01.2020 №32 та від 02.07.2020 №314 є обґрунтованою.

Щодо підвідомчості даного спору господарському суду судова колегія зазначає таке.

Відповідно до частини 2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Визначаючи юрисдикцію спору, суд має з`ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов`язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За змістом ст. 2 та 5 ЗК України, відповідно до яких суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади; а земельне законодавство базується на таких принципах, зокрема забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, Бориспільська РДА як орган виконавчої влади при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб`єктом земельних відносин.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункти 6, 10 частини першої статті 20 ГПК України).

Оскільки у цій справі наявний спір стосовно речового права на спірну земельну ділянку, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що спір у справі є приватно-правовим та за суб`єктним критерієм належить до розгляду у порядку господарського судочинства, у зв`язку із чим доводи апеляційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 9, ст. 145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову , суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що колегія суддів в даному спорі дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно до ч. 9, ст. 145 Господарського процесуального кодексу України підлягають й скасуванню заходи забезпечення позову вжиті ухвалами Господарського суду Київської області від 07.10.2020 та від 02.02.2021 у справі №911/2892/20.

Судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Вишгородської районної державної адміністрації - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 у справі №911/2892/20 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалами Господарського суду Київської області від 07.10.2020 та від 02.02.2021 у справі №911/2892/20.

Стягнути з Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство" (07342, Київська область, Вишгородський район, с. Пірново, вул. Київська, буд. 1, ідентифікаційний код 00992094) на користь Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (07300, Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, буд.1, ідентифікаційний код 23569369) 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три грн.) 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи №911/2892/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.09.2021.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

А.І. Тищенко