Ухвала

від 06.10.2021 по справі 420/2411/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

06 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 420/2411/19

Провадження № 11-422апп21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Анцупової Т. О.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

перевірила наявність підстав для прийняття Великою Палатою Верховного Суду справи № 420/2411/19 за позовом Приватного підприємства компанії ФЛАЙ СЕРВІС до держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів

за касаційною скаргою Приватного підприємства компанії ФЛАЙ СЕРВІС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року,

УСТАНОВИЛА:

23 квітня 2019 року Приватне підприємство компанія ФЛАЙ СЕРВІС (далі - ППК ФЛАЙ СЕРВІС ) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), у якому просило стягнути з відповідача на користь ППК ФЛАЙ СЕРВІС грошові втрати в загальній сумі 605 928,48 грн, з яких: 543 145,65 грн - інфляційні втрати, 62 782,83 грн - 3 % річних.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року позов ППК ФЛАЙ СЕРВІС було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Казначейства щодо несвоєчасного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року в справі № 2а-608/08/1570 у частині стягнення з Казначейства на користь ППК ФЛАЙ СЕРВІС коштів у сумі 380 502 грн. Стягнуто з Казначейства на користь ППК ФЛАЙ СЕРВІС компенсацію в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року в справі № 2а-608/08/1570 у сумі 62 782,83 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року апеляційні скарги ППК ФЛАЙ СЕРВІС та Казначейства залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року залишено без змін.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ППК ФЛАЙ СЕРВІС про стягнення з держави Україна в особі Казначейства інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову та стягнення на користь ППК ФЛАЙ СЕРВІС 543 145,65 грн інфляційних втрат. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що оскільки відповідальність за інфляційні процеси, які відбуваються у державі, несе саме держава, то при вирішенні питання про компенсацію збитків, спричинених невиконанням остаточного судового рішення, крім 3 % річних, мають бути компенсовані і інфляційні втрати.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі № 420/2411/19.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою ППК ФЛАЙ СЕРВІС .

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ППК ФЛАЙ СЕРВІС відмовити. Зазначає, що законодавством передбачено окремі механізми виконання рішень про стягнення коштів з державного бюджету та безпосередньо з конкретних юридичних осіб, зокрема, державних органів. Звертає увагу на те, що правовідносини які виникають щодо виконання судових рішень, врегульовані Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII) і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, а саме статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Казначейства на підставі пункту 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року зазначену адміністративну справу за касаційною скаргою ППК ФЛАЙ СЕРВІС призначено до розгляду.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2021 року адміністративну справу № 420/2411/19 за позовом ППК ФЛАЙ СЕРВІС до держави Україна в особі Казначейства про стягнення коштів, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, мотивувавши це тим, що спірні правовідносини містять виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, визначені Законом № 1404-VIII, а особливості їх виконання встановлені Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VI Про гарантії держави щодо виконання судових рішень (далі - Закон № 4901-VI).

Положеннями Закону № 4901-VIвизначено механізм компенсації стягувачу 3 % річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі несвоєчасного (понад три місяці) виконання остаточного судового рішення.

Проте механізму відновлення прав стягувача, порушення яких відбулось у зв`язку з тривалим невиконанням остаточного судового рішення, як стягнення інфляційних втрат від суми основного боргу не передбачено положеннями Закону № 4901-VI.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 січня 2016 року у цивільній справі № 6-2759цс15 щодо стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання, де зазначено, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань, у зв`язку із чим наявна неоднакова правозастосовча практика Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо вирішення подібних за своєю суттю правовідносин.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду звертає увагу на неоднакове застосування статті 625 ЦК України в контексті нарахування інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконання Казначейством рішення суду.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 826/7444/16 установив відсутність цивільно-правових відносин між позивачем і органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, а також відсутність цивільно-правового порушення з боку Казначейства, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Суд вбачає, що у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак Казначейство не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

До того ж, Верховний Суд у своїй постанові підкреслив, що Законом № 4901-VI не передбачений такий вид компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення органами Казначейства, як інфляційні втрати, а тому відсутній правовий механізм стягнення такого виду грошової компенсації.

Аналогічний правовий висновок викладено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 15 квітня 2020 року в справі № 807/542/17.

Однак правові висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду при вирішенні цього питання різняться від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та виходять з того, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення. Спеціальним законом не передбачено, що положення цієї статті щодо зобов`язання боржника, який прострочив виконання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення не поширюється на спірні правовідносини.

Подібні правові висновки викладено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 06 липня 2020 року в справі № 522/16531/17, від 12 серпня 2020 року в справі № 757/28275/17-ц та від 27 січня 2021 року в справі № 569/6045/17.

Також колегія судів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з посиланням на практику ЄСПЛ, а саме параграф 106 рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року Юрій Миколайович Іванов проти України , зазначає, що оскільки вимога заявника стосовно покриття збитків з урахуванням інфляції підтверджена детальними розрахунками на підставі офіційних даних щодо індексів інфляції, а тому є обґрунтованою.

До того ж у параграфі 5 зазначеного рішення ЄСПЛ установлено, що держава-відповідач повинна невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.

У рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України серед іншого зазначено, що відповідно до логіки процедури пілотного рішення, забезпечення адекватного та достатнього відшкодування у розумінні параграфу 5 резолютивної частини рішення у справі Іванова є договірним зобов`язанням, пов`язаним із виконанням пілотного рішення, нагляд за виконанням якого здійснюється Комітетом міністрів, при цьому роль Суду суттєво обмежується виявленням системної проблеми та, за необхідності, визначенням заходів загального характеру, які слід вжити з метою виконання рішення. Таким чином, суть процедури пілотного рішення полягає у наданні належного відшкодування потерпілим у подальших аналогічних справах у рамках виконання пілотного рішення.

Отже, передаючи справу № 420/2411/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що для вирішення спору у цій справі необхідно з`ясувати чи підлягає застосуванню частина друга статті 625 ЦК України до спірних правовідносин в аспекті стягнення на користь позивача компенсації інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням остаточного судового рішення Казначейством та чи можливо безпосередньо застосувати наведену практику ЄСПЛ для стягнення суми грошових коштів з урахуванням індексу інфляції у подібних правовідносинах та яке рішення необхідно вважати остаточним з метою визначення періоду такого прострочення.

До того ж Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що прострочення виконання судового рішення Казначейством позивач обчислює за період з квітня 2013 року до вересня 2018 року. Проте згідно із частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Казначейство перерахувало позивачу кошти лише у жовтні 2018 року, тобто через вісім місяців після отримання виконавчого листа. Отже, суди визначили період прострочення виконання судового рішення Казначейством в межах восьми місяців.

Однак суди стягнули на користь позивача 3 % річних за період з квітня 2013 року до вересня 2018 року в сумі 62782,83 грн. Задоволення позовних вимог у цій частині суди обґрунтували тим, що Казначейство жодним чином не оспорює наданий позивачем розрахунок.

А відтак колегія судів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що для вирішення спору у цій справі необхідно з`ясувати, із настанням якої події пов`язаний початок перебігу прострочення виконання рішення суду Казначейством, що може мати наслідком виникнення права у стягувача на одержання 3 % річних згідно із частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI .

У зв`язку із зазначеним, оскільки подібні спори щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат з підстав тривалого невиконання Казначейством рішень судів розглядаються в порядку цивільного, господарського і адміністративного судочинства, на думку колегії судів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, насамперед постає потреба у вирішенні питання предметної юрисдикції цих правовідносин, віднесення цієї категорії справ до юрисдикції адміністративного чи господарського (цивільного) суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду мотивувала своє рішення відсутністю усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, а саме частини другої статті 625 ЦК України, та наявністю правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, а також невизначеністю законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідністю застосування аналогії закону чи права.

За практикою Великої Палати Верховного Суду щодо розгляду питань стосовно прийнятності справ на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, наявність у справі виключної правової проблеми має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, наведені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2021 року про передачу справи на її розгляд, обґрунтованими.

Про існування кількісного критерію, зокрема того факту, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає виключна правова проблема, свідчить констатація ЄСПЛ системної проблеми невиконання судових рішень в Україні.

Існування якісного критерію підтверджується, зокрема, відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.

Щодо заявленого клопотання позивача у касаційній скарзі та клопотання відповідача у відзиві на касаційну скаргу про розгляд справи за їхньою участю Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову в їх задоволенні.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 20 вересня 2021 року дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи в порядку письмового провадження.

Зважаючи на доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, характер спірних правовідносин у цій справі, суд не вважає необхідним заслуховувати в судовому засіданні пояснення сторін у зазначеній справі у ході її касаційного перегляду, у зв`язку із чим підстави для касаційного розгляду справи за участю учасників справи відсутні.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Водночас ЄСПЛ у своєму рішенні від 26 травня 1988 року в справі Екбатані проти Швеціїї зазначив, що якщо розгляд справи у суді першої інстанції був публічним, відсутність публічності при розгляді справи у другій та третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури по цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим у апеляційному чи касаційному суді особисто.

Ця правова позиція узгоджується з вимогами пункту 11 частини першої статті 4 КАС України щодо розгляду справи в розумний строк.

Розгляд цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій відбувався у відкритому судовому засіданні з повідомленням усіх учасників справи, тож відбувся її публічний розгляд.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість здійснення розгляду справи № 420/2411/19 в порядку письмового провадження.

Велика Палата Верховного Суду створила учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи № 420/2411/19 шляхом надсилання копій процесуальних документів. Крім того, кожен з учасників справи може користуватися своїми процесуальними правами та обов`язками, визначеними статтею 44 КАС України.

Водночас суд вважає за необхідне поінформувати учасників справи щодо вчинення процесуальних дій стосовно розгляду їх справи в порядку письмового провадження шляхом надіслання копій цієї ухвали.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 248, 345, 346, 347 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу № 420/2411/19 за позовом Приватного підприємства компанії ФЛАЙ СЕРВІС до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів.

2. Відмовити в задоволенні клопотань Приватного підприємства компанії ФЛАЙ СЕРВІС та Державної казначейської служби України про розгляд справи за їхньої участю.

3. Призначити справу № 420/2411/19 до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на 12 січня 2022 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

4. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва К. М. Пільков

М. І. Гриців О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

О. С. Золотніков С. П. Штелик

В. С. Князєв