Ухвала

від 21.09.2021 по справі 420/2411/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 вересня 2021 року

Київ

справа №420/2411/19

адміністративне провадження № К/9901/4303/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/2411/19

за позовом Приватного підприємства компанії ФЛАЙ СЕРВІС

до держави Україна в особі Державної казначейської служби України

про стягнення коштів ,

за касаційною скаргою Приватного підприємства компанії ФЛАЙ СЕРВІС

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (головуючий суддя Вовченко О.А.)

і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року

(головуючий суддя Осіпов Ю.В., судді Косцова І.П., Танасогло Т.М.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Приватне підприємство компанія ФЛАЙ СЕРВІС 23 квітня 2019 року (далі - ППК ФЛАЙ СЕРВІС ) звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - Казначейство ) грошові втрати в загальній сумі: 605 928,48 грн, з яких: 543 145,65 грн - інфляційні втрати, 62 782,83 грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що судовим рішенням у справі №2а-608/08/1570, яке набрало законної сили, серед іншого, стягнуто з Державного казначейства України на користь позивача грошові кошти у розмірі: 380 502 грн, однак у зв`язку з тривалим невиконанням боржником цього рішення, позивачу заподіяно грошову шкоду, яку необхідно стягнути з Казначейства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року , адміністративний позов ППК ФЛАЙ СЕРВІС задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо несвоєчасного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року в справі №2а-608/08/1570 у частині стягнення з Державного казначейства України на користь ППК ФЛАЙ СЕРВІС коштів у сумі: 380 502 грн.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ППК ФЛАЙ СЕРВІС компенсацію в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року в справі №2а-608/08/1570 у сумі: 62 782,83 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з Казначейства на користь ППК ФЛАЙ СЕРВІС компенсації у розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року в справі №2а-608/08/1570 у сумі 62 782,83 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між позивачем і відповідачем не виникло цивільно-правових відносин, зокрема , зобов`язального характеру, а тому норми Цивільного кодексу України, зокрема ті, які регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин не застосовуються. До того ж, Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень не передбачено такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду як інфляційні втрати .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі позивач, вказуючи на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального й процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у позові про стягнення з держави інфляційних втрат й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ППК ФЛАЙ СЕРВІС звертає увагу на те, що оскільки відповідальність за інфляційні процеси, які відбуваються, несе саме держава, то при вирішенні питання про компенсацію збитків, спричинених невиконанням остаточного судового рішення, крім 3% річних, мають бути компенсовані також інфляційні втрати.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року в справі №2а-608/08/1570, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року , адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області, Державного казначейства України про визнання рішення Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси №43/17-2/2273008133/11067 про застосування фінансових санкцій від 12 липня 1999 року недійсним задоволено і, зокрема, стягнуто з Казначейства на користь ППК ФЛАЙ СЕРВІС кошти в сумі: 380 502 грн.

13 травня 2013 року Одеським окружним адміністративним судом позивачу видано виконавчий лист №608/08/1570 про стягнення з Казначейства на користь ППК ФЛАЙ СЕРВІС коштів у сумі: 380 502 грн.

Проте, ухвалами Вищого адміністративного суду України 11 квітня 2013 року і від 17 травня 2013 року відкрито касаційне провадження в адміністративній справі №2а-608/08/1570 та зупинено виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року й ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року в справі №2а-608/08/1570.

22 травня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України в справі №2а-608/08/1570 залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року й ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, задоволено заяву представника ППК ФЛАЙ СЕРВІС про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа №608/08/1570. Поновлено пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого 13 травня 2013 року Одеським окружним адміністративним судом у справі №2а-608/08/1570 .

19 лютого 2018 року Казначейство отримало виконавчий лист №608/08/1570, на виконання якого в жовтні 2018 року (в порядку черговості) перерахувало на розрахунковий рахунок ППК ФЛАЙ СЕРВІС кошти в сумі: 380 502 грн трьома платежами (25 жовтня 2018 року в сумі: 218069,47 грн, 31 жовтня 2018 року в сумах: 141354,58 грн і 21077,95 грн).

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо тривалого невиконання рішення (за період з квітня 2013 року до вересня 2018 року), позивач звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. МОТИВИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно із частиною першою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Частиною четвертою статті 347 КАС України передбачено, що про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 26 березня 2019 року у справі №804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:

- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;

- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:

- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;

- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

Розглядаючи цю справу, колегією суддів Верховного Суду встановлено наступне.

Скаржник у поданій касаційні скарзі покликається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а також на те, що висновок Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Позивач як правову підставу звернення до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у позовній заяві зазначав положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ). До того ж покликався на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ ), відповідно до якої ЄСПЛ дійшов висновку про обґрунтованість вимог заявника щодо покриття збитків, спричинених тривалим невиконанням остаточного рішення суду, із урахуванням інфляційних втрат.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, визначені Законом України Про виконавче провадження , а особливості їх виконання встановлені Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень .

Національне законодавство положеннями Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень передбачило механізм компенсації стягувачу 3% річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі несвоєчасного (понад три місяці) виконання остаточного судового рішення .

Так, частиною першою статті 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Проте, положеннями Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень не передбачено такого механізму відновлення прав стягувача, порушення яких відбулось у зв`язку з тривалим невиконанням остаточного судового рішення, як стягнення інфляційних втрат від суми основного боргу.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скаржник зауважує, що з підстав відсутності спеціальної норми у національному законодавстві, яка б регулювала правовідносини щодо стягнення з держави інфляційних втрат з підстав тривалого виконання (або невиконання) рішення суду, він керується статтею 625 ЦК України як загальною правовою нормою.

В контексті цього питання варто зауважити наступне.

Відповідно до пункту 51 пілотного рішення ЄСПЛ у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року: право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі Горнсбі проти Греці (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі Іммобільяре Саффі" проти Італії (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V) .

Відповідно до пункту 52 рішення ЄСПЛ у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року: У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, згадане вище рішення у справі Войтенка, п. 53) .

Пунктом 54 указаного рішення ЄСПЛ передбачено, що: Суд також повторює, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Войтенка; рішення у справі Ромашов проти України (Romashov v. Ukraine), №67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі Дубенко проти України (Dubenko v. Ukraine), №74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі Козачек проти України (Kozachek v. Ukraine), №29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі Шмалько проти України (Shmalko v. Ukraine), №60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі Сокур проти України (Sokur v Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року) .

ЄСПЛ у вказаному рішенні до того ж зауважив: Суд зазначає, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України (пункт 73).

У Проміжній резолюції [CM/ResDH(2008)1] Комітету міністрів Ради Європи від 6 березня 2008 року щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини у 232 справах проти України, які стосуються невиконання або суттєвих затримок у виконанні остаточних рішень національних судів, винесених проти держави та підпорядкованих їй суб`єктів, а також відсутності ефективного засобу юридичного захисту, серед іншого, зазначено, що: Комітет міністрів РЕКОМЕНДУЄ органам влади розглянути можливість запровадження на період, протягом якого прийматимуться зазначені закони, тимчасових заходів, спрямованих на зменшення, наскільки це можливо, ризику нових порушень Конвенції аналогічного характеру і, зокрема, призначити відшкодування за шкоду, спричинену затримками у виконанні рішень національних судів, безпосередньо на підставі положень Конвенції та практики Європейського суду, як це передбачено Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Відповідно до пункту 106 рішення ЄСПЛ у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року: вимога заявника стосовно покриття збитків із врахуванням інфляції підтверджена детальними розрахунками на підставі офіційних даних щодо індексів інфляції, а тому є обґрунтованою .

До того ж, пунктом 5 указаного рішення ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, відповідно до пункту 2 статті сорок чотири Конвенції, - запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.

Рішенням ЄСПЛ у справі Бурмич та інші проти України від 12 жовтня 2017 року серед іншого зазначено, що: Відповідно до логіки процедури пілотного рішення, забезпечення адекватного та достатнього відшкодування у розумінні пункту п`ятого резолютивної частини рішення у справі Іванов є договірним зобов`язанням, пов`язаним із виконанням пілотного рішення, нагляд за виконанням якого здійснюється Комітетом міністрів, при цьому роль Суду суттєво обмежується виявленням системної проблеми та, за необхідності, визначенням заходів загального характеру, які слід вжити з метою виконання рішення. Таким чином, суть процедури пілотного рішення полягає у наданні належного відшкодування потерпілим у подальших аналогічних справах у рамках виконання пілотного рішення .

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

До того ж, скаржник покликається на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі №915/533/15 у якій, зокрема, зазначено: Та обставина, що грошові кошти за договором повинні надійти до обласного бюджету, не виключає необхідності захисту таких коштів від знецінення та обов`язку відповідача як боржника у спірних правовідносинах компенсувати наслідки інфляційних процесів, які відбулися за час його прострочення .

За вказаного правового регулювання ППК Флай сервіс просить стягнути з відповідача інфляційні втрати, які поніс позивач у зв`язку з тривалим (з квітня 2013 року до вересня 2018 року) невиконанням остаточного судового рішення, у розмірі: 543 145, 65 грн.

Щодо питання застосування норм права у правовідносинах, що за своєю суттю є подібними до правовідносин у цій справі.

Постановою Верховного Суду України від 20 січня 2016 року №6-2759цс15 серед іншого встановлено, що у справі, яка переглядається, спір виник у зв`язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про зобов`язання Міністерства оборони України перерахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Суд, переглядаючи цю справу, дійшов висновку, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження , і тому, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

У подальшому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року №6-2759цс15 щодо стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання, зазначивши, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Після наведених висновків Великої Палати Верховного Суду вбачається неоднакове застосування статті 625 ЦК України в контексті нарахування інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконання Казначейством рішення суду.

Так, у постанові від 19 серпня 2020 року в справі №826/7444/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив відсутність цивільно-правових відносин між позивачем і органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, а також відсутність цивільно-правового порушення з боку Казначейства, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Суд у вказаній постанові вбачає, що у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак Казначейство не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

До того ж, Верховний Суд у своїй постанові зауважив, що Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень не передбачений такий вид компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення органами Казначейства, як інфляційні втрати, а тому відсутній правовий механізм стягнення такого виду грошової компенсації.

Подібний правовий висновок сформовано Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 15 квітня 2020 року в справі №807/542/17.

Разом з тим, Третьою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 12 серпня 2020 року в справі №757/28275/17-ц сформований інакший висновок щодо застосування положень статті 625 ЦК України в контексті стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалістю невиконання Казначейством рішення суду.

Касаційний цивільний суд при вирішенні цього питання виходив з того, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення. Спеціальним законом не передбачено, що положення цієї статті щодо зобов`язання боржника, який прострочив виконання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, не поширюється на спірні правовідносини.

Подібні правові висновки сформовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного суду в постановах від 6 липня 2020 року в справі №522/16531/17 та від 27 січня 2021 року в справі №569/6045/17.

Враховуючи наведене, наявна неоднакова правозастосовча практика Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів щодо вирішення подібних за своєю суттю правовідносин.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року в справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вбачає у питанні правового регулювання спірних правовідносин виключну правову проблему , яка полягає у відсутності усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, а саме: частини другої статті 625 ЦК України, та наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, а також у невизначеності законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права.

Отже, за результатом розгляду касаційної скарги, з метою правильного вирішення цього спору необхідною є відповідь на питання: чи може бути застосована частина друга статті 625 ЦК України до спірних правовідносин в аспекті стягнення на користь позивача компенсації інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням остаточного судового рішення Державною казначейською службою України . А також, чи можливо безпосередньо застосувати наведену практику Європейського суду з прав людини для стягнення суми грошових коштів з урахуванням індексу інфляції у побідних правовідносинах та яке рішення необхідно вважати остаточним з метою визначення періоду такого прострочення.

До того ж, Суд вбачає за необхідне звернути увагу на проблематику визначення періоду прострочення виконання Казначейством рішення суду в цій справі.

Суди попередніх інстанцій на основі досліджених під час розгляду справи доказів встановили, що Казначейство не виконало обов`язку, визначеного статтею 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень і не забезпечило своєчасне перерахування позивачу коштів відповідно до виконавчого листа, виданого Одеським окружним адміністративним судом у справі №2а-608/08/1570.

У зв`язку з цим, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з Казначейства на користь ППК ФЛАЙ СЕРВІС компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання постанови суду.

Зі змісту позову вбачається, що прострочення виконання судового рішення Казначейством позивач обраховує в межах періоду з квітня 2013 року до вересня 2018 року. Відповідно до цього, за розрахунками позивача розмір 3% річних становить: 62782 грн 83 коп.

Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до рішення суду першої інстанції, з доводами якого погодився апеляційний суд, виконання рішення суду відбулось 25 і 31 жовтня 2018 року перерахуванням на користь позивача грошових коштів Казначейством.

Також, зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що як зазначено відповідачем і не заперечується позивачем, Державною казначейською службою України отримано виконавчий лист від 13 травня 2013 року №608/08/1570 19 лютого 2018 року .

Отже, в контексті положення частини четвертої статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень Казначейство, отримавши виконавчий лист 19 лютого 2018 року повинно було у тримісячний строк виконати його і перерахувати відповідні грошові кошти на користь позивача.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, було встановлено, що Казначейство перерахувало позивачу кошти лише у жовтні 2018 року, тобто через вісім місяців після отримання виконавчого листа. Отже, судами було визначено період прострочення виконання судового рішення Казначейством в межах восьми місяців.

Разом з тим, судами було стягнуто на користь позивача 3% річних за період з квітня 2013 року до вересня 2018 року у сумі: 62782 грн 83 коп. Задоволення позовних вимог в цій частині судами обґрунтовано тим, що Казначейством жодним чином не оспорюється наданий позивачем розрахунок.

За наведених обставин, важливим, на думку колегії суддів є питання: із настанням якої події пов`язаний початок перебігу прострочення виконання рішення суду Казначейством, що може мати наслідком виникнення права у стягувача на одержання 3% річних згідно частини четвертої статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень .

До того ж, з огляду на практику вирішення подібних за своєю суттю правовідносин у порядку цивільного та адміністративного судочинства, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначені статтею 19 КАС України.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина шоста статті 21 КАС України).

З матеріалів справи вбачається, що ППК Флай Сервіс першочергово зверталось до Господарського суду міста Києва з цим позовом.

Проте, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 квітня 2019 року в справі №910/3588/19 позивачу відмовлено у відкритті провадження у справі, з підстав виникнення між сторонами публічно-правового спору, розгляд якого віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року в справі №910/4590/19 сформувала правовий висновок про адміністративну юрисдикцію спору щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат виключно в аспекті їхнього нарахування на заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ.

Проте, наразі подібні спори щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат з підстав тривалого невиконання Казначейством рішень судів розглядаються в порядку цивільного, господарського і адміністративного судочинства, про що було згадано вище.

За таких обставин, правильне вирішення цього спору є неможливим також без вирішення питання щодо віднесення цієї категорії справ до юрисдикції адміністративного чи господарського (цивільного) суду, тобто постає потреба у вирішенні в першу чергу питання предметної юрисдикції цих правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики з указаних у цій ухвалі правових питань.

Керуючись статтями 248, 346, 347, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Справу №420/2411/19 за позовом Приватного підприємства компанії ФЛАЙ СЕРВІС

до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з дати її підписання, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

……………………………

……………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду